Види і форми правотворчості держави

Правотворчість в правових системах романо-германського типу здійснюється двома соціальними інститутами:

— державою в особі державних органів і їх посадових осіб;

— громадянським суспільством і його окремими суб'єктами. Види правотворчості як громадянського суспільства, так і держави

можна класифікувати за різними критеріями. Основний вид — право­творчість державних органів і посадових осіб.

Види правотворчості держави за юридичною силою актів: 1. Законодавча діяльність держави (законодавча правотвор­чість) — діяльність, пов'язана з підготовкою і прийняттям законодав­чих актів. Зміна законодавчих актів є складовою частиною законодав­чої діяльності, і щодо обсягу текстів вона складає навіть її велику частину. Винятково у формі закону регулюються всі питання, що стосуються державного устрою суспільства, основних прав і свобод грома­дян, оподатковування, грошової емісії, юридичної відповідальності, ого­лошення надзвичайного стану, воєнних дій, державної безпеки, атомної енергетики, правового статусу громадських організацій, органів місце­вого самоврядування, юрисдикційних повноважень правоохоронних органів. Усі інші питання можуть бути віднесені до факультативної компе­тенції, тобто регулюватися не лише законом, але також іншими нормати­вно-правовими актами (указами, постановами, статутами тощо).

У законодавчій діяльності України головну роль відіграє законодав­чий орган держави — Верховна Рада. Вона володіє монопольною зако­нодавчою компетенцією, тобто виключним правом на прийняття (зміну, доповнення, скасування) законів і колом повноважень з їх прийняття, передбачених Конституцією та іншими законами. Законодавча діяль­ність — провідна частина правотворчості й основна конституційно-правова форма прийняття законів державою.

2. Підзаконна правотворча діяльність держави (підзаконна пра­вотворчість)— діяльність, пов'язана з підготовкою і прийняттям під-законних актів.

Підзаконна правотворча діяльність (нею займаються практично всі державні органи) здійснюється на підставі і відповідно до чинних зако­нів, ухвалених парламентом. Юридична сила прийнятих державними органами нормативно-правових актів залежить від рівня й обсягу їх повноважень, які визначаються місцем, яке посідається кожним з них у системі органів держави (Президент, Кабінет Міністрів, міністерства, комітети, голови державних адміністрацій на місцях та ін.).

 

 

Фс	рми участі держави в правотворчості:
безпосередня правотворчість	— вироблення і ухвалення нормативно-правових ак­тів уповноваженими органами держави і посадовими особами мають основне значення; інші вияви право­творчості держави (зміна, доповнення, скасування, систематизація) — допоміжні
санкціонована правотворчість	— 1) утвердження (визнання) актів, ухвалених органі­заціями громадянського суспільства: комерційними (акціонерними товариствами та ін.) і громадськими (профспілками та ін.); 2) попередній дозвіл на видан­ня таких актів
спільна правотворчість	— спільне прийняття нормативного акта (нормативної угоди) можливо на галузевому, професійному і місце­вому, територіальному, рівнях. Це можуть бути спіль­ні акти державних органів і громадських об'єднань

Глава 17. Утворення права. Правотворчість. Джерела...

	(профспілки), місцевих органів виконавчої і представ­ницької влади, двох і більш органів виконавчої влади. Наприклад, спільний наказ Державної податкової ад­міністрації України, Генеральної прокуратури Украї­ни і МВС України «Про порядок обліку злочинів* ви­явлених підрозділами податкової міліції»
делегована правотворчість	— делегування правотворчих повноважень вищого ор­гану держави нижчому; можливе делегування держав­ними органами правотворчих повноважень громадсь­ким об'єднанням (передання профспілкам функцій со­ціального страхування). У такому випадку норми гро­мадських об'єднань здобувають властивості правових норм, охоронюваних державою

Види правотворчості за функціональним призначенням:

• поточна правотворчість — пов'язана з первинним регулюванням суспільних відносин, відновленням правових норм і заповненням про­галин;

• правотворчість за систематизацією нормативних актів — система-тизаційна, головним чином, кодифікаційна правотворчість.