Делегована правотворчість і делегована законотворчість

Делегована правотворчість — видання нормативно-правового акта за уповноваженням, яке виходить із закону або за прямим дорученням одного (вищого) органу держави іншому (нижчому) зі збереженням певної системи контролю за реалізацією делегованих повноважень.

На відміну від первісного (статусного) наділення нормотворчими повноваженнями, делегування є вторинним актом, оскільки передати можна лише те, чим володієш сам.

Ознаки делегованої правотворчості:

1. Право делегувати повноваження на видання нормативно-правового акта може лише той орган (посадова особа), якому таке право офіцій­но надано, тобто прямо закріплене в законі або іншому нормативно-правовому акті.

2. Делегуються лише окремі повноваження, у результаті чого від­бувається тимчасове розширення повноважень органу, якому вони де­легуються.

3. Делегування повноважень можливо на визначений час або без зазначення строків. При делегуванні повноважень на певний строк не потрібно видання правового акта, що відкликає повноваження: вони припиняються автоматично. При делегуванні повноважень без зазначен­ня строків їх можна відкликати в будь-який час за рішенням органу, який делегує.

4. Делегувати повноваження може, як правило, лише вищий ор­ган нижчому.

5. Делегуватися повноваження можуть органом у межах його компетенції (орган не може передати більше повноважень, ніж має сам, і не може передати ті повноваження, яких не має).

6. Делегування повноважень відбувається у певній формі, якою є письмовий компетенційний акт.

7. Орган, що делегує повноваження, обов 'язково зберігає контроль за здійсненням делегованих повноважень.

Нормативно-правовий акт, прийнятий у межах делегованих повноважень, за загальним правилом повинен:

1) наділятися юридичною силою, яка дорівнює силі актів, прийнятих органом, що делегує повноваження;

2) мати ієрархічний пріоритет перед усіма актами органу, що делегує повноваження, прийнятими до моменту делегації нормотворчих повно­важень;

3) уступати в юридичній силі всім актам, ухваленим після делегації повноважень. Акт органу, що делегує повноваження, прийнятий після їх делегації, сам по собі вже обмежує передані повноваження в тому обсязі, у якому ним урегульовані відповідні суспільні відносини.

Приклади делегованої правотворчості в Україні:

1. Відповідно до Конституції України і Конституції Автономної Респу­бліки Крим Верховна Рада АРК і Рада міністрів АРК можуть виконувати делеговані відповідно до Конституції України виконавчі державні функції і повноваження на території АРК і видавати нормативно-правові акти з питань виконання делегованих повноважень. Ці акти повинні при­йматися відповідно до Конституції України, законів України, актів Пре­зидента України, Кабінету Міністрів України та на їх виконання (ст. 28 Конституції АРК та ін.).

2. Відповідно до Законів України «Про місцеву державну адміністра­цію» і «Про місцеве самоврядування в Україні» органи виконавчої вла­ди мають право делегувати повноваження органам місцевого самовря­дування, а повноваження органів місцевого самоврядування можуть бути передані відповідним місцевим державним адміністраціям за рі­шенням районних, обласних рад. У межах делегованих повноважень вони приймають відповідні нормативно-правові акти (ст. 14 Закону України «Про місцеву державну адміністрацію», ст.ст. 1, 27, 28, ЗО За­кону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Делегована законотворчість — підготовка і видання урядом нор­мативних актів, які фактично мають силу закону, що відбувається в по­рядку поступки (делегування) парламентом уряду деяких законодавчих повноважень.

Делегування Верховною Радою законодавчих повноважень іншим галузям влади Конституцією України не передбачено. У ряді країн рома-но-германського та англо-американського права має місце делегування законодавчих повноважень парламентом уряду за умови наявності в нього програми для їх здійснення і на визначений час (таке делегу­вання повноважень закріплено на конституційному рівні). У цьому ви­падку нормативний акт, підготовлений органом, якому делеговані такі повноваження, підлягає затвердженню органом, який їх делегує, — пар­ламентом. Наприклад, ордонанси уряду Франції — акти прямої делегова­ної законотворчості, підлягають затвердженню парламентом. Виконавчі акти уряду Великобританії з питань, які є винятковою прерогативою пар­ламенту, — акти непрямої делегованої законотворчості. Нормативні акти, прийняті в порядку делегованої законотворчості (їх називають «квазі-за-конами» або «субститутними» законодавчими актами), і закони, видані парламентом, складають зміст поняття «законодавчі акти».

Приклад делегованої законотворчості в Україні (у недавньому минулому):

18.11.1992 р. Верховною Радою України прийнято Закон «Про тим­часове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання» з «метою оперативного вирішення питань, пов'язаних із проведенням ринкової реформи». Вста­новлено строк делегування видання декретів — до 21.05.1993 р. Визна­чена сфера їх законодавчого регулювання: відносини власності, підпри­ємницької діяльності, соціального і культурного розвитку, державної митної, науково-технічної політики, кредитно-фінансової системи, опо­датковування, державної політики оплати праці і ціноутворення¹.