Види галузей матеріального права

Розглянемо базові і деякі спеціальні галузі такої правової спільності (або підсистеми права) як матеріальне право.

Конституційне (державне) право — сукупність правових норм, що регулюють правове положення особи, основи організації суспіль­ного і державного ладу, системи органів держави і місцевого самовря­дування, механізми здійснення державної влади. Через призму консти­туційного права можна сприйняти правовий образ держави як цілісного явища. Метод правового регулювання — переважно імперативний і спрямований на забезпечення стабільності в суспільстві, передбачува­ності соціально-політичних процесів, створення належних умов для реалізації прав і свобод людини. Конституційне право виконує в основному регулятивну статичну функцію. Регулятивна динамічна функція конституційного права виражається у формуванні і встановленні компе­тенції вищих органів влади, здійсненні політичної влади президентом і представницькими органами держави, розмежуванні компетенції між органами державної влади і місцевого самоврядування. Основні дже­рела конституційного права: конституція і конституційні закони. Консти­туційне право є однією з базових галузей публічного права.

Адміністративне право — система правових норм, які регулюють суспільні відносини, що формуються в ході забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації, охо­рони і захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі здійснення ними управління соціально-еконо­мічним і адміністративно-політичним розвитком. Регулюванню адмініс­тративного права підлягає державна влада, що реалізується як у формі державного управління (власне управлінська діяльність), так й у різно­манітних інших формах державної діяльності, тобто регламентація адмі­ністративного права поширюється на державне управління, що здійсню­ється не тільки у межах, а й поза межами діяльності органів виконавчої влади, а саме: всередині апарату інших органів державної влади (пар­ламенту, судів, органів міліції тощо); всередині апарату державних під­приємств, установ, та ін.

В адміністративному праві переважає імперативний метод правового регулювання з властивою йому субординацією суб'єктів управлінських відносин. Адміністративне право є однією з базових галузей публічного¹ права.

Цивільне право — система правових норм, що регулюють майнові і пов'язані з ними особисті немайнові відносини й особисті права таохороняють особисті права суб'єктів права шляхом створення умов для оцінки і відшкодування заподіяної шкоди в майновому еквіваленті. Сто ­ совно матеріальних благ цивільне право виконує регулятивну динамічну функцію, пов'язану з володінням, користуванням, розпорядженням ре ­ чами. Щодо нематеріальних благ воно здійснює регулятивну охоронну функцію. Цивільному праву властивий диспозитивний метод правового регулювання. Цивільні відносини складаються між фізичними і юридич­ними особами на основі рівності, вільного волевиявлення, майнової са ­ мостійності сторін. У разі, якщо учасники правовідносин самі не прихо­дять до угоди, їх відносини регулюються за допомогою імперативного методу. Цивільне право є однією з базових галузей приватного права.

Кримінальне право — система правових норм, що охороняють від злочинних зазіхань права і свободи людини і громадянина, конституцій­ний лад, усі види власності, установлюють міру кримінальної відпові­дальності за їх вчинення. Кримінальне право виконує насамперед охо­ронну функцію, лише окремі норми мають регулятивний (погашення судимості) або рекомендаційний (необхідна оборона) характер. Крите­рієм, що зумовлює кримінально-правове регулювання, є суспільна не­безпека, її характер і ступінь. Відповідно, предмет регулювання кримі­нального права складають суспільно небезпечні діяння, вчинені проти особи, суспільства, держави. Кримінальне право визначають як єдину базову галузь охоронного права.

Кримінально-виконавче право — система юридичних норм, що регулюють відносини між засудженими та установами, державними органами і посадовими особами, а також останніх між собою з приво­ду виконання вироку й іншого рішення суду, акта помилування чи актаамністії, якими призначаються, змінюються або скасовуються покарання й інші заходи кримінально-правового характеру. Кримінально-виконав­че право регламентує виконання усіх кримінальних покарань, а також виконання примусових заходів медичного характеру, призначених су­ дом особам, котрі скоїли злочин, але страждають психічними розлада­ми, які не виключають осудності, або визнані такими, щопотребують лікування від алкоголізму і наркоманії.

Трудове право — система юридичних норм, що регулюють відно­сини, засновані на угоді між працівником і роботодавцем про особисте виконання працівником за оплату роботи з певної спеціальності, кваліфікації або посади, а також відносини, безпосередньо пов'язані з тру­довими. У сучасних умовах цілями трудового права є: встановлення державних гарантій трудових прав і свобод громадянина, створення сприятливих умов праці, захист прав і інтересів працівників і робото­давців. Особливості методу регулювання трудового права виражаються D рівні регулювання (поєднання централізованого і локального) і харак­тері регулювання (поєднання державного (законодавчого) і договір­ного). Метод регулювання трудового права здійснює єдине і водночас диференційоване регулювання: а) єдине —- певні трудові права і обов'язки поширюються на всіх працівників; б) диференційоване — на цій підставі встановлюються особливості регулювання праці окремих кате­горій працівників залежно від факторів: об'єктивних (умови праці) і су­б'єктивних (особистість працівника).

Особливу галузь права становить міжнародне право.

Міжнародне право {лат. jus gentium, jus inter gentes) — система правових норм і принципів, що регулюють публічні взаємини між дер­жавами (міжнародне публічне право) або приватноправові відносини Між громадянами різних країн і їх об'єднаннями (міжнародне приват­не право). Міжнародне публічне право і міжнародне приватне право Тісно пов'язані, оскільки норми цих двох галузей права слугують меті оформлення мирного міжнародного співробітництва в різних галузях.

Міжнародне публічне право — особлива система юридичних прин­ципів і норм, якими регулюються відносини між владними, суверенними суб 'єктами міжнародних відносин — державами, державоподібними або похідними від держав утвореннями (міждержавними організація­ми) та якими визначаються їх взаємні права і обов'язки. Предметом регулювання в міжнародному публічному праві є політичні взаємини: питання забезпечення миру і міжнародної безпеки, суверенітету держав, невтручання у внутрішні справи.

Міжнародне приватне право — багатосистемний нормативний комплекс, що вбирає в себе як норми міждержавних міжнародних до­говорів (міжнародне право), які регулюють приватноправові відносини, так і внутрішньодержавних нормативно-правових актів (національне право). Значення норм міжнародного приватного права зростає з по­глибленням господарських міжнародних зв'язків, спілкування та спів­робітництва організацій і фірм різних країн, окремих громадян. Пред­метом регулювання в міжнародному приватному праві є відносини цивільно-правового характеру, що виникають у міжнародному житті» і пов'язані з розширенням міжнародного торговельно-економічного, науково-технічного і культурного співробітництва (наприклад, Віденська, конвенція про міжнародні договори купівлі-продажу 1980 р., Вашингтонський договір про патентну кооперацію 1970 р. та ін.).

Галузями міжнародного права є міжнародне фінансове право, міжнародне морське право, міжнародне повітряне право, міжнародне космічне право, міжнародне екологічне право та ін. Кожна галузь — віднос­но самостійна система. Так, міжнародне фінансове право — система історично змінюваних правил поведінки (норм конвенційних і звичаєвих), якими регулюються міждержавні фінансові відносини. Воно виникло в результаті розвитку міжнародних фінансових відносин як складова частина (підсистема) міжнародного публічного права; ґрунтується на знаннях інструментарію як міжнародного, так і національного фінансо­вого права.

Усі галузі міжнародного права є підсистемами загальної і цілісної, системи — міжнародного права, на які поширюються властиві йому.; відмітні ознаки: не входить до складу національної системи права і не включає норм національного права; має єднальний, координуючий характер; не забезпечене спеціальним наддержавним механізмом примусу та ін.

Кожна галузь матеріального права має свої інститути, а більшість з них складається з підгалузей.