Сутність права. Властивості права

Сутність права визначає його якісну своєрідність — розкриває вну­трішню і зовнішню визначеність, систему необхідних якостей, без яких право перестає бути тим, чим воно є.

Сутність права полягає в тому, що воно є: 1) владним норматив­ним регулятором суспільних відносин і поведінки людей, узгодження їх інтересів, примирення конфліктів; 2) виразником міри свободи в сус­пільстві відповідно до рівня його соціально-економічного розвитку (в ідеалі ця міра свободи повинна бути справедливою і рівною).

Поняття права охоплює дві сторони, що виражають його сут­ність:

Регулятивно-компромісна	Ціннісно-нормативна
забезпечує порядок, соціальне при­мирення, соціальну стабільність (існує поза часом і поза простором)	забезпечує свободу, справед­ливість, рівність (існує в часі і просторі)

 

 

У будь-якому суспільстві, яким би воно не було (класово-антагоні­стичним, соціально-неоднорідним чи демократичним), з формальної точки зору право виступає владним нормативним регулятором суспіль­них відносин. Головним призначенням права є забезпечення порядку в суспільстві з урахуванням інтересів різних соціальних прошарків і груп шляхом досягнення згоди і компромісу між ними. Право не мо­гло б виконувати регулятивної, охоронної і захисної функцій, якби йому об'єктивно, за природою, не була надана якість узгодження інтересів особи, груп, станів, класів, держав. Саме через здійснення впливу на інтереси, через забезпечення їх упорядкування шляхом дозволів, забо­рон, зобов'язань виявляється сутність права як регулятора суспільних відносин. Проте регулювання — одна сторона сутності права, що забезпечує порядок, основою якого є впевненість у завтрашньому дні, безпека і надійність існування людини.

Інша сторона сутності права — якість правопорядку. Право — складова частина оцінного мислення, за допомогою якого люди і їх

об'єднання самовизначаються в суспільстві, орієнтуються в конкретних ситуаціях, адаптуються до них чи, навпаки, намагаються їх змінити: Еталонами оцінного мислення є міра свободи, рівності, забезпечення справедливості як вищої мети. Будь-яка правова норма стає оцінкою типової повторюваної ситуації, зумовленої свідомою і вольовою поведін­кою людей: чи відповідає ця ситуація свободі, справедливості, рівності. Оцінка передбачає вибір: якщо відповідає — значить, одержує підтрим­ку і визнання в соціальній групі, суспільстві, оскільки сприяє встанов­ленню правового порядку, через який забезпечується право і свобода. От чому інша сторона сутності права знаходиться в сфері оцін­ного мислення: встановлюється, наскільки в норми логічно пере­творюються загальні абстрактні оцінки конкретних ситуацій, мірилом яких є свобода, справедливість, рівність. При цьому в нор­мах, як регуляторах суспільних відносин, свобода, рівність виражають­ся в тій мірі, у якій їх здійснення можливе за допомогою різноманітних юридичних засобів відповідно до справедливості.

Право не слід розглядати як деяке стабільне утворення, воно зміню­ється разом із суспільством, що розвивається і змінюється, залежить під його етнокультурних особливостей, відображає існуючі в ньому зв'язки і тенденції. Сутність права менше піддана змінам, ніж його •(міст і форма: зміни, що відбуваються у житті суспільства, викликають насамперед зміни в змісті права. Проте не можна відмовляти в зміні сутності права, визнавати за нею лише якості статичності і незмінності на відміну від змісту і форми. Діалектичний розвиток сутності права виражається, перш за все, у зміні співвідношення між правом як мі­рою свободи, рівності, втіленням справедливості (соціальний, історич­ний аспект, що змінюється) і правом як регулятором суспільних відно­син (юридичний, постійний, незмінний аспект).

Оскільки справедливість — конкретно-історична категорія, то й її нияв у свободі є різним в давній, середньовічний, новий і новітній пері­оди історії. Так, при феодалізмі міра свободи і рівності була однією для пана, іншою — для кріпака (несвобода, відсутність рівності — форма­льної і фактичної, тобто несправедливість). Не завжди, не в усі істо­ричні часи була рівність у свободі, єдина для всіх міра свободи. Напри­клад, кріпосне право закріплювало положення несвободи селянина. Віднімаючи свободу в селянина, воно віддавало свободу пану. Міра свободи кріпака і пана — різна. За суттю, кріпосне право — це вира­ження через закон свободи пана. Усяке право втілює в собі елемент свободи, міру свободи, хоч ця свобода і може бути однобічною, мати характер привілеї однієї особи, переваг однієї соціальної групи над іншою. У такому випадку через право як систему норм, виданих державою, виражається воля пануючого класу, свавілля панів і несвобода селян. Кріпаки віднесені не до суб'єктів, а до об'єктів права. До них не застосовується принцип правової рівності.

Таким чином, у сутності права поєднані два людські начала — порядку і свободи (справедливості, рівності), де свобода — історично змінювана категорія, зумовлена менталітетом народу, право*' вою культурою етнічних спільностей.

З погляду соціального інтересу деякі вчені виділяють два підходи до розуміння сутності права за аналогією із сутністю держави:

Класовий — система встановлених і забезпечуваних державою норм, що виражають волю економічно пануючого класу. Такий підхід був характерним для марксистсько-ленінської теорії права, що була пануючою в СРСР. Він вживався для визначення поняття права експлуататорських держав.

Загальносоціальний — система норм, які сприяють встановленню компромісу між різними соціальними шарами суспільства, забезпечен­ню суспільних інтересів у цілому і кожної окремої особи, зокрема.

Вважається, що і той і інший аспекти складають єдину, хоч і внутрішньо суперечливу сутність права як регулятора суспільних відносин. Лише на різних етапах історичного розвитку права якийсь з них є пріо­ритетним. Наприклад, у рабовласницькому, феодальному, буржуазному суспільствах (приблизно до кінця XIX століття) провідним був класо­вий інтерес. У сучасному цивілізованому суспільстві переважає загально-соціальний інтерес.

Розкривають категорію сутності права його об'єктивні характе­ристики, тобто властивості права як реального явища, що надають йому особливої значущості, не притаманної іншим соціальним явищам. Право існує в різних формах і видах, і його властивості різноманітно виявляються в житті суспільства, однак воно має єдину структуру і єдині системні ознаки. Одномірні визначення права («право є справе­дливість», «право є воля», «право є примус», «право є правовідносина­ми», «право є свобода», «право є інтерес», «право є регулятор відно­син», «право є норма» та інші) неспроможні розкрити все різноманіття • його правової структури і призначення, тому що право вбирає в себе всі ці характеристики. Воно є і тим, і іншим, і третім. До того всі елементи, що характеризують властивості права, пов'язані між собою, і відсут­ність одного з них руйнує цілісність уявлень про нього. Властивості права виявляють його сутність і виражаються в його ознаках: систем­ність, нормативність, формальна визначеність, регулятивність, комунікативність (примирливість), загальність, волевстановленість, справедли­вість, примусовість.

Сутність і властивості права щонайкраще розкриваються через його принципи, які розвивалися, збагачувалися протягом сторіч.