ТОП 10:

Закони, закономірності, принципи управління



Закони управління є основою для створення та функціонування організації; вони фіксують єдність різних явищ; знаходять прояв в діяльності людини та завжди об'єктивні. Закони управління повинні відповідати певним вимогам, якості (за Мартиненко):

— відображати загальні стійкі залежності в організації;

— бути об'єктивною основою, що відображає структуру і зміст управління;

— проявляти свою дію на всі сфери управлінської діяльності;

— бути інваріантними до будь-яких організацій.

Існують різні підходи до виокремлення законів управління. Роз­глянемо декілька з них.

/. Історичний аспект

Давньокитайський полководець Сунь Цзи ще у VIст. до н. є. написав «Трактат про воєнне мистецтво». Він змальовує мистецтво перемагати без битв та крові, сутність якого полягає у розробці стратегії нападу, що вже сама по собі виключає будь-який опір. Висуває закон: «тверде і пусте». Твердість — це перевершеність, пусте — слабкість. Полководець радить відкинути пусте, а управляти, спираючись на тверду опору.

В управлінні тверде — це сам керівник, його репутація, управлінська інформація, команда однодумців, ресурси. Пусте — це невпевнений у собі керівник, неперевірена інформація, робота як-небудь, недис-ципліновані та невіддані справі працівники, «підмочена» репутація, недостатні ресурси.

Коментуючи цей закон, В. К. Терентьєв пише: «Як в математиці добуток мінус на плюс дає мінус, так і в управлінні комбінація твердого та пустого дає пусте» [49]. Тому до управління не можна бути готовим «загалом», «мабуть», «в основному». Бо діяльність буде пустою. Чому?

Тому що де тонко — обов'язково розірветься. Далі автор розгортає думку з приводу надійності твердого: «Чи можна побудувати дім без фундаменту? Можна. Тільки жити в цьому будинку буде небезпечно і незручно. То двері заклинить, то підлогу перекосить, то стіни по­тріскаються, то дах поїде. Жоден ремонт не допоможе. В решті-решт все на голову впаде. Один правильний шлях — розпочати будівництво будинку із закладки надійного фундаменту. Тільки потім можна на­рощувати поверхи». Так і в управлінні: жодна справа не вийде, якщо немає твердого фундаменту.

Пустота завжди чимось і ким-то заповнюється. Революції робляться не голодними людьми, а тими, хто створює пустоту у своїй діяльності. Вона заповниться новими ідеями, проектами інших претендентів на керівну посаду.

2. Науковий аспект

Закони менеджменту, які закладено у Типову програму курсу «ОМ»:

1. Закон відповідності систем цілям.

2. Закон відповідності організації зовнішньому середовищу.

3. Закон інерції управління.

4. Закон економії часу.

5. Закон гнучкості (елективності) систем.

6. Закон постійного удосконалення систем.

Закони, які визначають О. Є. Кузьмін, О. Г. Мельник:

1. Спеціалізація управління.

2. Інтеграція управління.

3. Оптимального об'єднання.

4. Централізація та децентралізації управління. /

5. Демократизації управління.

6. Економії часу в управлінні.

7. Пропорціонального розвитку систем управління [22].

Закони менеджменту за М. М. Мартиненко [28]: І. Закон спільних цілей: ефективна сумісна діяльність людей в органі­зації можлива лише за наявності спільної мети:

• люди створюють організації та координують свою діяльність, щоб досягти спільної мети, тобто кінцевих результатів;

• чим складніші цілі, тим більше людей бере участь у їх досяг­ненні;

• колективна праця буде ефективною тільки за умов, що результати задовольняють кожного;

• спільні цілі діяльності визначають необхідні ресурси, засоби, види діяльності;

• необхідність досягнення спільних цілей діяльності визначає сенс існування управління.

2. Закон розподілу праці: цілі організації досягаються колективною працею суб'єктів та об'єктів управління:

• закон відображає сутність менеджменту як виду діяльності;

• складність процесу управління організацією зумовлює виокрем­лення функцій менеджера;

• кожна функція відображає певний вид управлінської діяльності, але всі вони об'єднані єдиним процесом управління.

3. Закон зовнішнього доповнення: організація повинна мати потенціал, який здатний компенсувати непередбачувані зовнішні впливи:

• підсилення впливу факторів зовнішнього середовища ініціює внутрішні потенційні можливості;

• оскільки зовнішні впливи мають постійний характер, то і удоско­налення організації повинно бути постійним;

• в умовах мінливого середовища організація набуває якість збері­гати свої властивості, спадковість та наступність, стабільність;

4. Закон інерції: ефективність діяльності організації забезпечується ін­формацією внутрішнього та зовнішнього середовища про результати цієї діяльності:

• інерційність організації забезпечується складом її елементів, їх цілісністю та здатністю взаємодіяти;

• зовнішні зв'язки організації надають інформацію про досягнення організацією результатів та необхідність подальших дій;

• закон знаходить прояв у процесах самоорганізації, удосконалення та адаптації.

5. Закон економії часу: пов'язує вироблення, використання часу на от­риманий результат:

• менеджмент організації повинен бути сформований таким чином, щоб на отримання результатів було витрачено мінімум часу;

• закон економії часу вказує на залежність вироблення від якості робочої сили, умов, форм організації та мотивації праці.

3. Емпіричний аспект Закони Пітера

Пітер доводив, що раз і назавжди визначений рівень компетент­ності — це міф. Тобто кожний службовець у будь-якій ієрархії має тенденцію досягати рівня некомпетентності. Наприклад, якщо людина успішно виконує свої обов'язки, то її вважають кандидатурою для висунення на вищу посаду. Після висунення на посаду з'ясовується її некомпетентність, яку треба долати. Можлива ситуація, коли після ряду переміщень людина досягає такого рівня некомпетентності, коли нові обов'язки видаються не по силах. Про таких службовців говорять, що вони мають нульовий коефіцієнт просунення.

Пітер виділив цілу низку принципів та положень:

«В ієрархії кожен індивідуум має тенденцію підніматись до свого рівня некомпетентності».

«Компетентність завжди містить зерно некомпетентності».

«Надкомпетентніть ще більше не бажана, ніж некомпетентність».

«Проявляйте турботу про мух, а слони самі про себе потурбуються».

«Вершки піднімаються догори, доки не прокиснуть».

«Для кожної існуючої посади є людина, яка їй не відповідає».

«Будь-яка корисна робота виконується тими, хто не досягнув свого рівня некомпетентності».

Закони Роберта Гріна

Вже в анотації до його книги «48 законів влади» говориться, що це найаморальніша, найскандальніша, найцинічніша і найправдивіша книга про владу. Що це за закони, судити вам.

Закон 1. Ніколи не затьмарюй начальника. Завжди домагайтесь, щоб, той, хто головує, комфортно відчував себе наверху. У прагненні дого­дити або створити враження не заходьте занадто далеко, демонструючи свої таланти,— інакше ви ризикуєте досягти зворотного: вселити у них страх і невпевненість. Змусьте ваших начальників здаватись більш блискучими, ніж вони є,— і ви досягнете вершин влади.

Закон 2. Не довіряй друзям безмеж, навчись використовувати ворогів. Будьте обережними з друзями — вони швидше зрадять, оскільки легко піддаються заздрощам. До того ж вони швидко стають пестунами та тиранами. Але покличте на службу вашого колишнього ворога, і він буде лояльніший за друга, тому що йому є що доводити. Насправді, друзів вам належить більше боятись, ніж ворогів. Якщо у вас немає ворогів, знайдіть спосіб їх знайти.

Закон 5. Дуже багато залежить від репутації бережи її ціною життя. Репутація — це наріжний камінь влади. За допомогою репу­тації ви можете навіювати страх і перемагати. Однак як тільки вона похитнеться, ви стаєте вразливим і піддаватиметесь критиці з усіх боків. Зробіть свою репутацію непохитною. Завжди уважно очікуйте можли­вих атак і відбивайте їх, перш ніж будете атаковані. Вчіться виводити із себе ворогів, знаходити пробоїни у їхній репутації. Потім відійдіть убік і дозвольте суспільній думці розправитись з ними.

Закон 7. Змусь інших працювати на тебе і користуйся результатами. Використовуй розум, знання та біганину інших людей для просування власних справ. Така допомога не тільки зекономить ваші цінні сили і час, але й створить ваш божественний ореол успішної людини. Ваші помічники будуть забуті, вас же запам'ятають. Ніколи не робіть самі того, що можуть зробити за вас інші.

Закон 11. Намагайся, щоб люди залежали від тебе. Щоб залишатись незалежним, ви повинні завжди бути необхідним та потрібним. Чим більше на вас покладаються, тим більшою свободою ви володієте. До­можіться, щоб щастя та процвітання людей залежали від вас,— і вам нічого остерігатись. Ніколи не навчайте усьому, щоб вони могли об­ходитись своїми силами.

Закон 29. Плануй все до самого кінця. Завершення — це все. Плануй весь шлях до нього, беручи до уваги усі можливі наслідки, повороти фортуни, які можуть нівелювати вашу тяжку працю, тож слава нале­жатиме іншим. Якщо ви продумали все до кінця, вас не розтрощать обставини, і ви будете знати, коли зупинитись. Тихенько підштовхніть вдачу та допоможіть визначитись із майбутнім, обмірковуючи його на багато кроків вперед.

Закони О. Ю. Панасюка

О. Ю. Панасюк сформулював закони управлінського спілкування. Перший закон: «Зрозуміти — не означає сприйняти». Практичні рекомендації:

1. Якщо ваш підлеглий не сприйняв вашу позицію через те, що вона розходиться з його принциповими поглядами, то ваше подаль­ше переконання слід спрямувати на подолання цієї розбіжності, а не на повторення сказаного.

2. Щоб підлеглий сприйняв вашу позицію, необхідно показати йому, що дії, які від нього очікуються, сприятимуть задоволенню певних його потреб.

Другий закон: «За однакових умов люди легше сприймають позицію тієї людини, до якої виказують емоційно позитивне ставлення (симпатія, дружба, любов) і, навпаки, складніше обирають позицію тієї людини, по відношенню до якої мають емоційно негативне ставлення (антипатія, ворожість, ненависть)».

Прийоми атракції (досягнення прихильності) підлеглих:

1. Власне ім'я. Ім'я людина має з народження. Ім'я і особистість неподільні. Коли до людини звертаються по імені (усвідомлено чи ні), то таким чином показують увагу до неї. А увага до особис­тості — це її ствердження. Якщо людина отримує підтвердження, що вона особистість, це викликає у неї почуття задоволення. По­чуття задоволення супроводжуються позитивними емоціями. А той, хто викликає у людини позитивні емоції, притягує до себе. Таким чином, формується атракція.

2. Дзеркало стосунків. Більшість людей щиро і по-доброму посмі­хаються друзям, а не ворогам. Тому під час спілкування легка посмішка дає дружній сигнал. Друг — це прихильник, захисник. Це задовольняє потребу людини у безпеці, що викликає почуття задоволення. Відповідно виникають позитивні емоції, прихильність до їх джерела. Таким чином, знову сформувалась атракція.

3. Компліменти. Людина чує на свою адресу приємні слова, які містять невеличке перебільшення її позитивних якостей (компліменти). Виникає певний ефект навіювання, наслідком якого є задоволення потреб в удосконаленні, потреби бути краще. Виникають позитивні емоції, вдячність (усвідомлена чи ні) співрозмовнику. Атракцію сформовано.

4. Терплячий слухач. Терпляче вислуховування підлеглого приводить до задоволення однієї із важливіших потреб людини у самовира­женні. Звичайно, з приводу цього виникають позитивні емоції, витоком яких став керівник. Відповідно у підлеглого виникають симпатії, які слугують створенню атракдії.

Закономірності установлюють загальні явища, суттєві та необхідні зв'язки між ними. Закономірності пізнаються на основі теоретичного аналізу та практичного досвіду. Формулюються, як правило, за фор­мулою: «якщо..., то...».

Перелічені нижче закономірності, на наш погляд, більш системно розкривають сутнісні характеристики управління, їхній взаємозв'язок для підвищення якості та досягнення оптимального результату управ-

лінського процесу. Вони представлені за класифікацією Г. В. Єльнікової [13].

1. Закономірності, які розкривають основу управлінської діяльності:

• Управління ЗСО детермінується закономірностями соціального управління.

• Загальні закономірності управління ЗСО існують об'єктивно, незалежно від рівня управління і розкривають усталені зв'язки між дією зовнішніх та внутрішніх подразників та реакцією управ­лінської підструктури.

• На кожному рівні управління існують часткові закономірності, які відбивають специфіку цього рівня через розкриття усталених характерних зв'язків між особливостями компонентів внутрішньої структури керованої підсистеми і оточуючого середовища.

• Загальні функції управління детерміновані загальними законо­мірностями процесу управління.

• Ефективність управління забезпечується субординаційною і координаційною узгодженістю цілей всіх суб'єктів управління з урахуванням реальної ситуації.

• Ефективність управлінської діяльності залежить від ступеня взає-мовідповідності структур керуючої та керованої підсистем.

• Результативність управління залежить від способу взаємодії суб'єктів управління, рівня свободи та періодичності встановлен­ня зворотних зв'язків для спрямування діяльності на досягнення мети.

2. Закономірності, які розкривають характеристику функціонування і розвитку управлінської під структури:

• Розвиток системи управління ЗСО характеризується якісними і кількісними змінами у змісті, структурі, технології управлін­ня і в залежності від характеру заданих параметрів і критеріїв результату обумовлюється перетвореннями в освіті і суспільстві або сам зумовлює ці перетворення.

• Порядок зв'язку між суб'єктами управління обумовлений харак­тером завдання, формами і методами управління, класифікацією і можливостями виконавців.

• Збільшення свободи посилює процеси самоорганізації (через самоуправління), чим підвищує мотивацію виконавців.

• Якість управління залежить від ступеня розробленості критеріаль-ної моделі результату.

• Окрім того, слід загальний перелік закономірностей доповнити такими:

• Закономірність залежності компетентності керівництва і резуль­татів управління.

• Закономірність оптимального співвідношення стратегічного і оперативно-регулятивного керівництва.

• Закономірність залежності ефективності керівництва від розвитку творчого потенціалу складу педагогів та учнів.

Ю. А. Конаржевський додає таку закономірність: „

• Чим вищий рівень безперервності управлінського впливу, тим вагомішою є ефективність результатів.

Б. І. Коротяєв доповнює такими закономірностями: » Чим повніше забезпечує керівник школи взаємодію школи, сім'ї, громадськості, тим ефективніше керівництво.

• Чим вищий рівень доцільності управлінської діяльності, тим вищі результати діяльності закладу освіти.

• Чим вищий рівень безперервності управлінського впливу, тим вища ефективність результатів управління.

• Чим стабільніший управлінський ритм, тим вища організованість управлінської системи та ефективніші результати.

• Чим повніше забезпечує керівник школи взаємодію змістовної, процесуальної та організаційної діяльності педагогічного колек­тиву, тим ефективніше керівництво та вищі результати діяльності колективу.

• Чим краще вміє керівник виконувати всі види управлінської діяльності, тим ефективніше управління та результати діяль­ності.

• Чим більш повно в діяльності керівника взаємодіють єдинопо-чатки та колегіальність, тим більш повно співпадають результати керівництва з очікуваними.

• Чим ефективніша система прямих та зворотних зв'язків в управ­лінні, тим вищі результати управління школою.

Пізнання закономірностей дозволяє здійснювати глибокий аналіз системи управління та об'єктивно оцінювати її стан. Закономірності на-

дають можливість удосконалювати управління. Вони враховують фактор часу, розвитку зовнішнього середовища, стан керованого об'єкту, його вплив на систему управління, дозволяють виокремлювати об'єктивні та суб'єктивні фактори і встановлювати їх раціональне співвідношення, здійснити системний науковий підхід до управління.

Принципи менеджменту

Принципи — фундаментальні вихідні положення, що випливають із стійких тенденцій та закономірностей управління.

Принципи — це ознаки будь-якої науки, зокрема, і управління. Принципи управління слід розуміти як загальновизнані положення, яких необхідно дотримуватись у процесі управлінської діяльності.

Принципи — це основні правила, що розкривають дії об'єктивних законів, за якими повинна ефективно функціонувати організація. Прин­ципи відображають різні сфери діяльності організації та управління нею. Вони є підґрунтям для правильного розуміння взаємодії між людьми, виробничими процесами, осмислення цілей та результатів діяльності організації.

Термін «принципи управління» вперше увів Ф. Тейлор у 1911 ро­ці у праці «Принципи наукового управління». Майже за 100 років розвитку науки менеджменту з'явились різні класифікації принципів управління.

Умовно принципи можна розподілити на дві групи:

1. Загальні принципи відображають основні тенденції та закономір­ності розвитку організації, закладають основу теорії управління.

2. Специфічні принципи, які відбивають особливості організації, управлінської технології тощо.

Загальні принципи повинні відображати положення, які розпов­сюджуються на організації різних типів; відповідають законам розвитку природи, суспільства та менеджменту; об'єктивно відображають сутність реальних процесів управління; визнаються суспільством як керівні. До загальних принципів можна віднести такі:

• компетентність: володіння знаннями, уміннями та досвідом, які необхідні для виконання посадових повноважень;

• гуманність: благородна моральна мотивація своєї поведінки, прагнення викрити в людях кращі якості;

• ортобіотичність: усвідомлення самооцінки власного життя, оп­тимізм;

• інноваційність: прагнення до пошуку, раціоналізації, здатність до ризику.

• прагматизм: робота на результат, раціональне використання часу, умов.

М. М. Мартиненко пропонує звернути увагу управлінців до наступ­них принципів [28]:

1. Принцип цілеспрямованості

Мета функціонування організації зумовлює наявність самого про­цесу управління. Сутність менеджменту криється в досягненні цілей організації. Вихідним пунктом менеджменту є необхідність постановки спільної мети для організації в цілому та для групи людей, які пра­цюють сумісно.

2. Принцип врахування інтересів

Не тільки цілі організації визначають ефективну діяльність людини, але й її інтереси. К. Маркс справедливо наполягав, що людина діє за­ради певних свої потреб. Поведінка людини в організації є наслідком складної взаємодії цілей, потреб та інтересів. Відтак, ефективним буде досягнення спільної мети тільки за умов задоволення потреб конкрет­них людей.

3. Принцип ієрархічності

Згідно з ним усі складні організації розглядаються як багаторівневі. Спеціалізований труд потребує виконання різних ролей та досягнен­ня різних цілей, передбачає координацію, що і зумовлює ієрархію в управлінні. Принцип ієрархічності визначає характер стосунків між суб'єктами та об'єктами управління.

4. Принцип взаємозалежності

Всі елементи та фактори в організації взаємопов'язані. Тому зміни, які відбуваються в одному з них, викликають реакцію змін в інших елементах. Особливу увагу належить приділяти факторам зовнішнього середовища. Організація змушена постійно реагувати на ці фактори та зберігати стійкий стан.

5. Принцип динамічної рівноваги

Потенціал організації повинен бути у динамічній рівновазі із факто­рами зовнішнього середовища. Організація повинна швидко змінювати свій стан відповідно до вимог різних чинників, а саме: нові технології, наукові дослідження, соціальні замовлення, політико-правові умови, соціально-економічні компоненти, освітньо-культурні тенденції тощо. Повільна реакція на зовнішні подразники порушує стійкість органі-

зації, провокує її нестабільність, призводить до низьких результатів діяльності.







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-01; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.83.188.254 (0.015 с.)