ТОП 10:

УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ



«Господи, дай мне силы изменить то, что могу изменить, дай мне, Господи, терпения смириться с тем, что не могу изменить, и дай мне, Господи, мудрости отличить первое от второго».

Розглянуто сутність та особливості перебігу інноваційних процесів в освіті, розкрито поняття інноваційного менеджменту, змальовано системний характер та визначено етапи управління впровадженням ін­новаційних змін в закладі освіти.

Ключові слова: інновація, новація, інноваційний процес, інноваційний менеджмент, ініціація, маркетинг інновацій, випуск інновацій, реалізація інновацій, моніторинг інновацій, оцінка ефективності інновацій, дифузія інновації.

Логіка викладу та засвоєння матеріалу

1. Інноваційні процеси у навчальному закладі:

• поняття інновації;

• інноваційний процес.

2. Інноваційний менеджмент:

• поняття інноваційного менеджменту;

• системний підхід до управління інноваційним процесом;

• причини опору інноваційним змінам та шляхи його попере­дження.

Інноваційні процеси у навчальному закладі

Поняття інновації

. Поняття «інновація» з'явилось у дослідженнях етнічних культур в XIXстолітті. Його сутність полягала у запозиченні однією культурою елементів іншої.

Термін «інновація» як економічну категорію увів у науковий обіг у 1911 році австрійський (пізніше — американський) вчений Алоїз Щумпетер (J. A. Schumpeter). Саме він вперше змалював інноваційний процес, дав визначення інноваціям та виокремив п'ять чинників інно­ваційного розвитку:

1. Використання нової техніки та технологічних процесів.

2. Застосування продукції з новими властивостями.

3. Використання нової сировини.

4. Зміни в організації виробництва та його матеріально-технічному забезпеченні.

5. Поява нових ринків збуту.

З середини XXстоліття на Заході поняття «інновація» стали вико­ристовувати в освітній галузі. Більшість дослідників та практиків дають визначення терміна згідно із тлумачними словниками: інновація (лат. in — в, novus — новий) — нововведення, цілеспрямована зміна, яка викликає перехід системи із одного стану до іншого.

Класифікація нововведень

Побудова класифікаційної системи починається з визначення класифікаційних ознак. Науково обгрунтована класифікація інновацій повинна грунтуватись навколо трьох питань:

1. Яка мета інновації?

2. Яка форма реалізації інновації?

3. Яка сфера застосування інновації?

Відтак, основні класифікаційні ознаки — це:

1. Цільова ознака:

• якщо інновації дають можливість розв'язати існуючу проблему, вийти із складного становища, розв'язати певну кризу, то це інновації кризові;

• якщо за допомогою інновацій можна запобігти проблемам, складним становищам та кризовим явищам, то це інновації розвитку.

2. Зовнішня ознака вказує на форму інновації:

• інновація, яка являє собою продукт;

• інновація, яка являє собою процес (діяльність, технологію).

3. Структурна ознака вказує на сферу застосування інновації:

• виробнича;

• соціальна;

• фінансова;

• управлінська.

Які бувають інновації за іншими класифікаційними ознаками представлено у таблиці 28.

Таблиця 28

Класифікація інновацій

Ознака Вид інновації  
Причини виникнення. Реактивні та-стратегічні.  
Задоволення потреб. Задовольняючі існуючі проблеми та орієнтовані
Результативність на формування нових потреб. Ефективні та високоефективні  

Проблемно-орієнтований аналіз стану закладу освіти дасть відповідь на питання про види нововведень, які зроблять можливим покращити результати діяльності. Це можуть бути локальні, поодинокі, не пов'язані між собою зміни; можливо — комплексні, модульні нововведення, які охоплюють діяльність групи педагогів чи паралелі класів, навчальні предмети певного циклу; системні, які охоплюють весь заклад, усіх учасників навчально-виховного процесу.

Освітні інновації Н. В. Горбуновою розглядаються з чотирьох позицій:

а) організація діяльності закладу освіти в цілому:

• режим роботи;

• тип установи;

б) організація праці вчителів:

• технології навчально-виховного процесу;

• навантаження;

• творча діяльність;

• підвищення кваліфікації;

в) організація роботи учнів:

• рівень навчання;

• врахування індивідуальних особливостей та потреб;

г) управлінська діяльність:

• оргструктури;

• функції;

• технології [6].

Л. І. Даниленко пропонує дещо іншу класифікацію освітніх інно­вацій: 1. Психолого-педагогічні:

• нововведення у навчальному процесі;

• нововведення у виховному процесі;

• нововведення в управлінському процесі.

2. Науково-виробничі:

• комп'ютеризація;

• телекомунікація;

• матеріально-технічне оснащення.

3. Соціально-економічні:

• сучасні технології розвитку особистості;

• нововведення у правове забезпечення системи освіти;

• нововведення в економіку освіти 136].

Колектив на чолі з керівником повинен визначитись, які це будуть зміни за інноваційним потенціалом:

— удосконалення, раціоналізація, модернізація, оптимізація;

— комбінаторні нововведення, які передбачають конструктивне використання елементів різних методик;

— принципово нові, радикального характеру технології навчання, виховання, розвитку школярів, організації педагогічного процесу, управління закладом освіти.

Спільні риси інноваційних технологій — це:

— діяльність педагогів на діагностичній основі;

— психологізація педагогічного процесу;

— диференціація та індивідуалізація навчання і виховання; —розвивально-творчий характер діяльності школярів;

— атмосфера співробітництва та психологічного комфорту;

— моніторинг навчального процесу;

— підвищена увага до потреб та запитів учнів.

Основними принципами відбору інновацій є:

— перспективність;

— інтенсифікація;

— динамічність;

— гнучкість;

— демократичність;

— гуманістичність;

— інтегративність;

— реалістичність;

— цілісність;

— керованість;

— економічність;

— актуальність.

Оцінка інновацій

В. С. Лазарев пропонує оцінювати новації за трьома основними критеріями: актуальність, корисність, реалістичність [23].

Актуальність пов'язана із можливістю і необхідністю розв'язати певну проблему саме зараз. Проблема означає невідповідність між ре­альним станом справ і бажаним, між об'єктивно існуючими потребами і можливостями їх задовольнити, між бажаними результатами і вибором способів їх досягнення. Проблема стає актуальною, коли постає необ­хідність розв'язати протиріччя для досягнення певної мети діяльності і конкретних результатів.

Оцінювання актуальності проводиться за 10-бальною шкалою: від 1 балу (низький рівень актуальності проблеми) до 10 балів (найбільш високий рівень актуальності проблеми).

Обчислення здійснюється за формулою:

А = А реальна /А максимальна Корисність новації зумовлюється такими показниками:

а) інноваційний потенціал (Іп);

б) надійність та вірогідність очікуваних результатів (Н);

в) перспективність та подальший попит на інновацію (П).

Показники обчислюються за формулами:

In= Inреальна / Inмаксимальна

Н = Н реальна / Н максимальна

П = П реальна / П максимальна Корисність новації обчислюється за формулою:

К = Іп+ Н + П/3 Можливість реалізувати передбачає аналіз ресурсного, кадрового, програмно-методичного, матеріально-технічного та інших видів забез­печення. Обчислюється за формулою:

MP = MPреальна / MPмаксимальна

Інтегральна оцінка новації знаходиться за формулою:

ІОН = А + К + MP/З

Шкала оцінювання критеріїв та визначення інтегральної оцінки така: ,!;

0 <ІОН < 0,5 — рівень незадовільний; 0,5 < ІОН < 0,65 — рівень критичний; 0,65 < ІОН < 0,8 — рівень допустимий; 0,8 < ІОН < 0,95 — рівень достатній; 0,95 < ІОН < 1,0 — рівень оптимальний;

Інноваційний процес

Комплексну діяльність щодо створення, засвоєння, використання та розповсюдження новацій називають інноваційним процесом.

Інноваційний процес можна представити у вигляді спіралі розвитку (рис. 36). З нього наочно видно, що інноваційна спіраль забезпечує прогресивний розвиток:

Рис. 36. Інноваційна спіраль розвитку

Періоди розвитку (1, 2, 3...) відповідно змінюються періодами опти­мального функціонування (Iа, 2", 3а...). Період розвитку складається з трьох основних елементів:

— виникнення ідеї;

— розробка нововведення;

— процес впровадження інновації.

Певний час (Iа, 2а, 3а...) нововведення дають оптимальні результати, задовольняють користувачів. Проте наявність нової інформації про стан роботи створює поштовх до пошуку засобів його удосконален­ня. Виникають нові ідеД, які знову провокують зародження інновацій в цілях, організації, змісті діяльності. Таким чином, прогрес, завдяки інноваційній спіралі, є нескінченним.

Інноваційний процес являє собою певну систему, яка в основі своїй поліструктурна.

Діяльнісна структура представлена сукупністю компонентів: моти­ви — цілі — задачі — зміст — форми — методи — результати.

До суб'єктної структури належать суб'єкти інноваційного процесу: керівник, заступники, педагоги, учні, батьки, консультанти, експерти, спонсори тощо.

Інноваційний процес вміщує сім елементів, поєднання яких у лан­цюжок створює його змістовну структуру: ініціація — маркетинг іннова­цій — випуск інновацій — реалізація інновацій — моніторинг інновацій —, оцінка ефективності — дифузія інновації. І

Ініціація (від лат. initiatio— здійснення таїнств) — це діяльність, яка полягає у виборі мети інновації, постановці задач інновації, пошуку ідеї інновації, її обґрунтуванні та матеріалізації.

Маркетинг інновації передбачає вивчення попиту на інновацію, на за її допомогою оновлений продукт тощо.

Випуск інновації передбачає підготовку інновації до впровадження, її експертизу, розробку плану впровадження.

Реалізація інновації — це діяльність щодо впровадження інновації у систему роботи, адаптація інновації.

Моніторинг (просування) інновації передбачає комплекс заходів, пов'язаних з відстеженням інновації, аналізом інформації про неї, рекламою.

Оцінка ефективності інновації передбачає вивчення результатів її впровадження.

Дифузія інновації (від лат. diffusio — розповсюдження) передбачає розповсюдження інновації у нових умовах, ситуаціях, колективах, регіонах тощо.

Управлінська структура інноваційного процесу передбачає реалізацію керівником управлінського циклу: аналіз — планування організа­ція — контроль — регулювання — аналіз.

Російські вчені А. Г. Поршнєв, 3. П. Румянцева, Н. А. Соломатін порівняли основні характеристики стабільного та інноваційного про­цесів (таблиця 29) [23]. Аналіз представлених даних засвідчує не тільки позитивні, але й проблемні моменти інноваційної роботи.

Спираючись на дослідження інноваційної практики в галузі освіти Д. Гопкінза, ми виокремили чинники, які впливають на впровадження нововведень як основи поліпшення роботи школи:

1. Зовнішні чинники інноваційної політики:

• розвиток психолого-педагогічної науки і практики;

• замовлення суспільства на освітні результати;

• демографічні показники;

• фінансування освіти;

2. Характерні риси інноваційної практики на місцевому рівні:

• традиції інноваційних спроб;

• навчання директорів шкіл управлінню інноваційними проце­сами;

• професійний розвиток вчителів щодо впровадження новацій;

• залучення зовнішньої підтримки для інноваційної діяльності шкіл;

• планування змін у районі (регіоні);

3. Характерні риси інноваційної діяльності на рівні школи:

• дії директора школи щодо поширення новацій;

• взаємовідносини і дії на рівні вчитель—вчитель під час іннова­ційного процесу;

• залучення батьків і спонсорів до вирішення проблем інноваційної діяльності;

4. Характерні риси нововведення:

• потреба змін (актуальність);

• зрозумілість і комплексність сфери змін;

• якість і наявність умов для змін;

• характер рішень про зміни.







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-01; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.176.125 (0.016 с.)