Перевірка та облік у системі контролювання

Мета обліку полягає у формуванні кількісної інформації про діяль­ність, явища, процеси, факти. Облік забезпечує функцію контролю інформацією реальними даними, які можна виміряти і представити у певних шкалах. Облікова інформація визначається керівником. Від­так він встановлює, яка саме йому інформація потрібна, у якій термін її надати, у якій формі узагальнення представити.

Під час облікової діяльності керівник повинен дотримуватись таких принципів:

— Суттєвості інформації. Досягається чітким визначенням завдань облікової роботи.

— Вірогідності інформації. Забезпечується науково обґрунтованими процедурами та методами збору інформації.

— Порівняльності інформації. Передбачає зіставлення інформації (за періодами, за шкалою вимірювання, за стандартами та ре­альними показниками).

— Доступності інформації. Означає можливість без перешкод дізна­тись про поточний стан справ; уточнити стандарти (нормативи, плани, норми); знайти облікові дані попередніх перевірок.

Процес обліку зумовлений специфікою організації, завданнями контролю та особливостями збору і обробки інформації.

Значення контролю

Контроль має важливе значення для ефективного управління за­кладом освіти, а саме:

діагностичне — сутність полягає у забезпеченні інформацією про стан школи та окремих її підсистем;

виховне — виховує відповідальність за визначену ланку роботи та результати діяльності;

навчально-методичне — сутність полягає у наданні дієвої допомоги педагогам школи у пошуках ефективних форм та методів навчання, виховання та розвитку учнів, у професійному зростанні вчителів;

стимулююче — спонукає до роботи, самоосвіти, саморозвитку, са­моконтролю та самокорекцїї.

Основні принципи контролю:

Стратегічна спрямованість контролю: контроль повинен відобра­жати пріоритети розвитку закладу освіти.

Плановість та систематичність контролю, що дають мож­ливість уникнути надмірного контролю і навпаки — попередити його відсутність.

Науковість контролю передбачає глибоку наукову основу контро­люючої діяльності, повноту висновків та рекомендацій, високий рівень компетентності перевіряючого.

Об'єктивність щодо оцінки та доброзичливість у ставлен­ні до суб'єктів перевірки.,

Економічність та раціональність контролю, що полягає у застосу­ванні ефективних технологій та методів контролю.

Поєднання контролю з самоконтролем створює умови для само­вдосконалення, самокорекції, самонавчання.

Гласність дає можливість демократизувати процедуру контролю та зняти зайву напругу з суб'єктів контролю.

Типи та форми контролю

Єдиної класифікації видів та форм внутрішньошкільного контролю немає. Найбільш типові підходи представлені М. М. Поташником [52] у наступній таблиці {таблиця 14).

Типи та форми контролю

Типи	За часом здійснення	За широтою охоплення об'єктів	За об'єктами (суб'єктами)	За системою стосунків між його учасниками
Форми	Попередній	Тематичний	Персональний	Адміністративний
	Поточний	Фронтальний	Класно-уза­гальнюючий	Взаємоконтроль
	Підсумковий	Оглядовий (вибірковий)	Предметно-узагальнюючий	Самоконтроль
			Тематично-узагальнюючий
			Комплексний

1. За часом здійснення

1.1. Попередній. Здійснюється під час планування, для створення певних систем, структур. Фактично це відстеження дотримання існуючих стандартів, норм, правил з метою їхнього аналізу. Як правило, попередній контроль використовується у сферах ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових). Що стосується

попереднього контролю за роботою вчителів, учнів, то мета контролю полягає в аналізі та оцінці ділових, професійних, навчальних знань та навичок, які необхідні для подальшої роботи або навчання,

1.2. Поточний (оперативний). Здійснюється безпосередньо у процесі діяльності. Мета — запобігання відхиленням від встановлених планів, нормативів, положень, програм, оперативне усунення недоліків.

1.3. Заключний (підсумковий). Здійснюється для зворотного зв'язку після завершення роботи. Порівнюються реальні результати із визначеними нормами, стандартами, планами.

2. За широтою охоплення об'єктів перевірки

2.1. Тематичний. Мета цієї форми контролю полягає у глибокому вивченні певної проблеми, актуального питання.

2.2. Фронтальний. Мета полягає у всебічному вивченні діяльності всього колективу або окремого вчителя.

2.3. Оглядовий (вибірковий). Мета — виявити «болючі точки», знайти об'єкти для тематичного та фронтального контролю.

3. За об'єктами контролю

3.1 Персональний — це контроль за роботою однієї особи (вчи­теля, класного керівника, психолога, технічного працівника тощо).

3.2. Класно-узагальнюючий. Його мета — отримати інформацію про стан навчально-виховного процесу або якогось питання в певному класі.

3.3. Предметно-узагальнюючий. Його мета полягає у вивченні стану певної навчальної дисципліни.

3.4. Тематично-узагальнюючий. Мета — всебічне вивчення якогось питання, проблеми.

3.5. Комплексний. Передбачає різноаспектне вивчення об'єкта та поєднання цілей декількох видів контролю.

4. За системою стосунків між учасниками контролю

4.1. Адміністративний. Ініціатором і організатором виступає ад­міністрація школи.

4.2. Взаємоконтроль. Ініци~ором може виступати і адміністрація, але здійснюється за допомогою членів колективу.

4.3. Самоконтроль. Ініціатором і організатором відносно власної діяльності виступає сам педагог (класний керівник, психолог, технічний працівник тощо).

Процедура контролюючої діяльності

Процедура контролю складається із декількох компонентів, які дозволяють впорядкувати контролюючу діяльність, що позначається

передусім на її ефективності:

1) Підготовка до контролюючої діяльності

!, Планування контролю, постановка мети, завдань, вибір об'єктів та суб'єктів контролю.

2. Розробка схеми контролюючої діяльності.

3. Актуалізація (розробка) стандартів (норм, програм, правил), за яки­ми перевіряти.

4. Вироблення критеріїв їхнього оцінювання.

5. Вироблення критеріїв оцінювання наслідків контролю.

6. Визначення форми узагальнення результатів контролю.

2) Організація контролюючої діяльності

1. Встановлення строків контролю.

2. Добір форм, методів перевірки.

3. Розробка перевірочних матеріалів (завдань, контрольних робіт, тестів, анкет тощо).

4. Ознайомлення об'єктів контролю з:

• метою, завданнями, строками контролю;

• стандартами та критеріями їхньої оцінки;

• формами, методами перевірки;

• критеріями оцінки діяльності об'єкта;

• формою узагальнення результатів контролю.

5. Здійснення контролю — перевірка: облік та оцінка.

6. Складання підсумкових таблиць, схем, діаграм.

3) Аналіз результатів контролю

1. Співставлення результатів перевірки із визначеними стандартами.

2. Оцінка результатів за визначеними критеріями.

3. Встановлення масштабу відхилення від стандартів.

4. Встановлення причин відхилення від стандартів.

5. Повідомлення результатів перевірки об'єкту контролю, узгодження позицій.

4) Корекція результатів контролю

1. Перевірка стандартів на реальність та надійність.

2. Перевірка техніки контролю, її ефективності.

3. Перевірка ступеня компетентності та об'єктивності перевіряючо­го.

4. Якісна оцінка діяльності об'єкта контролю.

5. Розробка рекомендацій за наслідками контролю. Складання до­повідних записок, проектів наказів, рішень, розпоряджень тощо.

6. Узгодження рекомендацій із об'єктом контролю.

7. Самоаналіз контролюючої діяльності керівника.

8. Перевірка виконання рекомендацій за наслідками контролю.

Контроль — це важлива, складна та об'єктивно необхідна функ­ція управління. Ефективність здійснення контролю зумовлює якість реальних і подальше прогнозування бажаних показників розвитку за­кладу освіти, його навчально-виховного процесу та діяльності всього шкільного колективу. Функція контролю дозволяє тримати на пульті управління найважливіші питання школи, своєчасно реагувати на від­хилення від норми та на негативні явища, знаходити невикористані резерви, підтримувати оптимальне трудове напруження в колективі. А відтак необхідно розвивати і оновлювати підходи, методи, форми контролюючої діяльності відповідно до вимог демократизації та гу­манізації управління сучасною школою.

Критерії оптимальності контролюючої діяльності:

— об'єктивність;

— вимогливість;

— багатоаспектність;

— точність;

— глибина;

— витрати;

— результативність.

Методична спрямованість контролю

Кожній перевірці повинна передувати відповідна теоретична і ме­тодична підготовка з даної проблеми.

Саме тут криється важлива особливість функції контролю, яка відрізняє її від аналізу: аналізують з метою подальшого навчання, а контролюють після завершення теоретичного та методичного опра­цювання певного питання.

Для порівняння:

а) реалізація функції аналізу: адміністрація школи відвідує уроки малодосвідчених вчителів з метою організації індивідуальних та групових консультацій в системі методичної роботи;

б) реалізація функції контролю: адміністрація відвідує уроки ма­лодосвідчених вчителів з метою вивчення ефективності системи індивідуальних та групових консультацій для них.

Гласність контролю

Про контроль, його зміст, форми та методи необхідно інформувати вчителів заздалегідь з метою:

а) зняття психологічного напруження під час контролю, встанов­лення позитивного спілкування;

б) ввімкнення механізму самоконтролю, що значно скорочує ко-рекційний етап контролюючої діяльності.

Для підтвердження важливості інформаційної достатності в процесі контролю можна порівняти два підходи до нього, які представлені схе­матично (рис. 25—26).

Рис. 26. Демократичний підхід до контролю

Демократичний підхід до контролю (за Є. М. Муравйовим та Є. М. Богоявленською) передбачає:.

1. Вивчення діяльності педагогів, накопичення інформації про роботу на основі аналітично обгрунтованих цілей і продуманих програм, рекомендацій сучасної педагогіки та науки управління.

2. Підпорядкування контролю задачам надання вчителеві своєчасної і конкретної методичної допомоги, сприянню його професійному зростанню.

3. Встановлення стосунків співробітництва між керівником та педа­гогами на підставі глибокої зацікавленості у розвитку потенційних можливостей вчителя.

4. Планування об'єктів, цілей та задач контролю з урахуванням ду­мок педагогічного колективу, виконавців, методичних об'єднань, атестацїйних комісій.

5. Превентивне узгодження змісту та форм контролю з вчителем, з урахуванням його труднощів в роботі та невирішених проблем.

6. Розвиток відкритості, гласності контролю через систему оператив­ного інформування та створення доступу до матеріалів, які відо­бражають результати, стан справ в закладі освіти.

7. Визнання за вчителем права на власну думку, на обґрунтування своїх педагогічних позицій, поглядів, причин успіхів та невдач.

Взаємоконтроль. Останнім часом вчені та практики зосередили увагу на можливостях організації контролю через методичні об'єднання вчи­телів та предметні кафедри. Переваги такого контролю обумовлюють взаєморозуміння в колективі, інтеграцію систем контролю та методичної роботи, розвиток самоврядування, формування потреби у контролі як у певній послузі з встановлення якості роботи вчителя та отриманні змістовних рекомендацій щодо підвищення майстерності.

самоконтроль дозволяє педагогам самоорганізуватись, він скрині' розвитку самосвідомості. При переведенні вчителя на самоконтролі, педагогічною радою школи враховуються такі чинники, як:

— здатність вчителя критично оцінювати свою професійну дія л і. ність;

— потреба вчителя у самоосвіті;

— участь у методичній роботі;

— демократизм стосунків вчителя з учнями;

— наявність у школярів, яких навчає вчитель, стійких знань та навичок самоконтролю;

— стійкий інтерес учнів до навчального предмета.

Визначити ставлення і готовність вчителів до самоконтролю можна за допомогою методики Г. Паринова.

Проте навіть такого вивчення буде недостатньо, щоб визначитись із ступенем готовності вчителів до самоконтролю. Для цього необхідно вивчити діяльність та ціннісні орієнтації вчителя з чотирьох позицій: мета, мотив, спосіб, результат (таблиця 16).

Умови ефективного контролю:

1. Чітка постановка цілей, завдань та вибір об'єктів контролю.

2. Компетентність перевіряючого, високий рівень професіоналізму.

3. Методична, виховна, діагностична спрямованість контролю.

4. Встановлення двостороннього обговорення, позитивного спілку­вання.

5. Інформаційне взаємозбагачення керівника і педагогів.

6. Реальність стандартів та критеріїв оцінки діяльності.

7. Демократичне спрямування контролю, тактовність та етичність поведінки перевіряючого.

8. Персонологічність у роботі з кадрами, мотиваційно-стимулююча основа контролю. \^

9. Неформальний підхід до контролю, високий ступінь зацікавленості керівника в його результатах.

10. Економічність та раціональність.

11. Системність, технологічність контролю.

12. Прогностичність, стратегічна спрямованість контролю.

13. Поєднання контролю із самоконтролем.

14. Гнучкість процедури, форм, методів контролю.

15. Глибоке аналітичне підґрунтя контролю.

16. Змістовність рекомендацій за наслідками контролю.

Типові помилки під час оцінювання наслідків контролю

Дослідження В. С. Лазарева дозволили встановити декілька типів найбільш розповсюджених помилок [23].

1. Надмірна суворість в оцінці. Це пов'язано із:

— тенденціями завищення вимог до працівників, прагненням мо­тивувати, робити на межі можливого;

— можливістю самого керівника підстрахувати себе у такий спосіб;

— думкою, що людина розслабиться, знизить свої показники.

Як наслідок такого підходу:

— викривлення реальної картини діяльності;

— відволікання від реально існуючих складних проблем;

— складається ситуація, коли педагог невдоволений своєю роботою, порядками в організації і самим керівником;

— у педагога відбувається зміна мотивів та перегляд цінностей не в кращий бік.

2. М'якість в оцінці пов'язана із такими причинами, як:

— лібералізм керівника;

— невпевненість керівника;

— бажання зберегти гарні стосунки або і людину в колективі;

— бажання підтримати працівника на певному етапі.

Позитивне такого підходу до оцінювання в тому, що у працівни­ків формується впевненість у собі, своїх можливостях досягти успіху. Проте, якщо цей підхід використовується як основний, то виникає загроза некритичного ставлення до себе і до роботи, вчитель втрачає конкурентність з-проміж своїх колег, а керівник взагалі губить важелі контролю.

3. Центризм у оцінці — передбачає оцінювання за середніми показ­никами (а це як середня температура по лікарні). Таким чином, ] керівник прагне:

• бути великодушним, не образити педагогів;

• орієнтуватись на узагальнені та середні показники. Негативний наслідок на поверхні: відсутній аналіз сильних і слабких

сторін в роботі, домінує формальний підхід.

4. Ефект ореолу — пов'язаний із ставленням до людини, до її діяльності на підставі раніше сформованої думки. Наприклад, педагог завжди виступає на педрадах з ініціативами — він творчо працює; педагог завжди сумнівається в доцільності змін — він не бажає працювати.

Тоді під час відвідування уроку в ініціатора проблема буде виглядати як випадкова, а у того, хто сумнівається,— як закономірна. Негативні наслідки такого підходу до оцінювання пов'язані із по­милковим виявленням реальних причин невдач, низьких результатів діяльності, виникненням конфліктних ситуацій.

5. Ефект свіжості — педагог оцінюється не на підставі достатньої кількості подій та фактів за значний період, а на основі останньої свіжої інформації («Та він останнім часом змінився, не так ставиться до роботи»).

Основний негатив такого підходу — невиправданий моральний і психологічний тиск на працівника.

6. Ефект контрасту означає вплив на оцінювання працівника показ­ників роботи інших. Тому на фоні негативних результатів більшості у працівника навіть незначні результати можуть сприйматись як досягнення. І навпаки — за умов досить високих показників колег гарна робота педагога може сприйматись як недостатня.

7. Атрибуція — пояснення результатів діяльності виключно якостями працівника без урахування інших причин, умов та факторів. Таким чином, акцент робиться на «він не хоче, він не вміє, він не доклав зусиль», а не на «чи були умови, чи були ресурси, чи був час». Способи уникнення помилок під час оцінювання

Основними способами, які дозволяють уникнути помилок під час оцінювання діяльності людини, на думку В. С- Лазарева, є наступні [23]:

1. Розробка мети і завдань діяльності.

2. Розробка критеріїв оцінювання результатів.

3. Залучення безпосередніх виконавців до розробки та обговорення критеріїв.

4. Проміжний контроль та корекційні заходи.

5. Участь декількох аспектів у оцінці діяльності.

6. Самооцінка діяльності працівника.

Сприйняття оцінки як справедливої буде мати місце, коли:

— всі оцінюються за однаковою процедурою;

— всі оцінюються за однаковими критеріями;

— коли стандарти і нормативи, з позицій яких оцінюється робота, об'єктивні і зрозумілі виконавцю;

— коли оцінювання завершується реальними пропозиціями і ре­комендаціями;

— коли є почуття впевненості у доброзичливому ставленні до себе;

— коли працівник бачить можливість покращення, удосконалення своєї діяльності;

— коли оцінювали роботу люди, яких працівник поважає, їм дові­ряє;

— коли не перекреслюються успіхи, позитивне у роботі, особистий внесок у загальну справу;

— коли перевіряючи, поводяться тактовно, дотримуються етики стосунків;

— коли оцінювання не супроводжується крайніми негативними емоціями: образа, роздратування;

— коли пропонувалась допомога, проводились консультації;

— коли оцінка сприймається як тимчасова і передбачає відкритість до її покрашення.

Табу для керівника під час контролюючої діяльності Н. Власова радить дотримуватись 12 всесвітньовизнаних табу під час оцінки результатів роботи та працівників:

1. Не можна «давити» співробітника принизливою критикою його особистості.

2. Краще оцінювати обставини, а не людей.

3. Не треба шукати винних, краще шукати причини та шляхи усунення проблеми.

4. Не зачіпати особистість працівника, краще аналізувати його дії та операції.

5. Не використовувати метод управління за негативними відхилення­ми, краще — метод позитивних зрушень.

6. Не накопичувати претензії для «публічного розносу», краще викла­сти їх наодинці з працівником, в невеликих дозах.

7. Перш ніж: звинувачувати співробітника, проаналізувати свою вину,

8. Не применшувати значущість внеску працівника. Не боятися пе­рехвалити працівника (успіх частіше окрилює, ніж розслаблює).

9. Якщо співробітник називає причини зриву завдання, не відмахува­тися від них (він дійсно краще бачить причини зриву, ніж будь-хто інший).

10. Виключити суб'єктивізм в оцінці підлеглих.

11. Не прагнути карати працівників за будь-які помилки (страх перед покаранням зробить працівників обережнішими, стараннішими, але понизить ініціативу.)

12. Якщо необхідно виказати негативну оцінку, то:

• говорити твердим, впевненим голосом, без роздратування;

• зачіпати тільки діяльність, а не особистість;

• поділяти своє ставлення до підлеглого, як до працівника і як до людини;

• не намагатися переконати підлеглого, що він безнадійний, а нав­паки, вселяти в нього віру, що він може виправитися;

• після негативної оцінки треба перейти на нейтральне, обговорити більш приємні речі.

Огляд науково-методичної літератури з питань організації контро­люючої діяльності дозволив виокремити суттєві правила ефективного контролю:

1. Контроль не повинен обмежуватись інцидентом, приурочуватись до якихось особливих випадків.

2. Тотальний контроль породжує недбалість, знижує ініціативу вико­навців.

3. Прихований контроль викликає в колективі лише роздратування, підозрілість, чутки, доноси.

4. Слід контролювати не лише окрему (улюблену) ділянку роботи. Небезпека полягає у тому, що люди швидко з'ясовують, що пере­віряється в школі, а що — ні.

5. Формальне здійснення контролю свідчить про поверховість в роботі керівника, нерозуміння ним завдань управління та ступеня своєї відповідальності за те, що відбувається в школі.

6. Не можна контролювати через недовіру. Такий підхід зумовлює не­гативне ставлення до підлеглого, пошук не результату, а помилки.

7. Не слід тримати своїх висновків при собі. Вони втрачають цінність і для керівника, і для вчителя, контроль перетворюється на формаль­ну процедуру. Необхідно встановити двостороннє обговорення.

8. Стандарти (норми, критерії, програми, правила) контролю слід обговорювати в колективі. Вони повинні бути сприйняті та усві­домлені.

9. Необхідно ширше використовувати методи морального і матеріаль­ного стимулювання за наслідками контролю за досягнення високих результатів.

10. Повинен спрацьовувати принцип: хвалити — в присутності людей, а критикувати — наодинці. Критика повинна обмежуватись роботою (процесом, методами, результатами), а не зачіпати особистість.

11. Слід усвідомлювати, що компетентність перевіряючого, його нау­ково-методичний рівень — передумова успіху.

12. Контроль повинен бути методично спрямований, передбачати ре­альну допомогу під час корекції наслідків.

13. Контроль повинен бути раціональним (раціональність використання часу та ресурсів, кількість контрольних робіт, відвіданих уроків, наказів тощо).

14. Контроль повинен виявляти резерви ефективності (підвищення рівня викладання, виховання і т. ін.).

15. Необхідно поєднувати адміністративний контроль із самоконтролем та взаємоконтролем.

Функція контролю найчастіше викликає опір персоналу, породжує конфлікти в колективі. Відтак під час реалізації цієї функції необхідно дотримуватися загальновизнаних рекомендацій:

— Завжди пам'ятайте, що контроль треба розглядати як позитивну діяльність, яка необхідна для ефективної роботи людей, вико­ристання ресурсів та досягнення результатів.

— Підтримуйте розвиток самоконтролю, залучення персона­лу до контролюючої діяльності.

— Зосереджуйте увагу на результатах, а не процесі роботи персо­налу.

— Регулярно аналізуйте контроль на відповідність ситуації.

— Залучайте персонал до планування контролю, розробки методів перевірок.

— Пам'ятайте, що незначне відхилення від стандартів — це нор­ма.

— Спостерігайте за відхиленнями, будьте впевнені в оцінці не­доліків.

— Зверніть увагу на підлеглих, які не бажають, щоб їх контролюва­ли: швидше вони невпевнені у собі або бояться відповідальності за результати роботи.

Оновлення функції контролю

Співставлення традиційних та інноваційних підходів до контро­люючої діяльності керівника сучасної школи дало змогу дійти певний узагальнень (таблиця 17).