Самоосвіта майстра виробничого навчання

Майстер повинен володіти основами педагогічної тео­рії та практики, бути освіченою, культурною людиною. Значне місце у формуванні його професійної майстерно-

сті належить індивідуальній самоосвіті. Як відомо, вона не може здійснюватися за якимись єдиними для всіх пра­вилами. Кожному майстрові важливо враховувати рівень своєї фахової і психолого-педагогічної підготовки, необ­хідність оволодіння новими підходами в організації та методиці виробничого навчання тощо.

Уміння привернути й утримати увагу учнів має вели­ке значення в методиці викладання. Значною мірою воно залежить від культури мови педагога. Розширення слов­ника людини пов'язане з розвитком її мислення. Якщо ваші інтереси більш-менш широкі, тобто ви регулярно читаєте пресу, популярні наукові тижневики та спеціальні журнали і книги, звертаєте увагу не тільки на розва­жальні передачі по радіо і телебаченню, а цікави­тесь також науковими, технічними, педагогічними про­грамами, ви можете розраховувати на зацікавленість слухачів.

Звичайно, не досить лише читати, подорожувати, бра­ти участь у цікавих культурних заходах і розмовах, пот­рібно ще вміти спостерігати, переживати, оцінювати, ана­лізувати побачене й почуте і володіти прийомами передачі його учням.

Сучасна психологія свідчить, що більшість людей оці­нює свої можливості переконувати надто оптимістично. Важливо враховувати, що є різниця між такими понят­тями, як думка, погляд і переконання. Думка — коротко­часна і порівняно легко змінюється. Погляди мають три­валіший характер, віддзеркалюючи позицію групи або верстви людей. Оскільки людина постійно сприймає ін­формацію, її погляди можуть змінюватись. Проте слід зауважити, що змінити авторитарні риси характеру мало кому вдається. Треба пам'ятати, що чим більше значен­ня має те чи інше питання для конкретної особи або чим більше той чи інший погляд узгоджується з її характе ром, тим важче його змінити.

Велике значення має особистість того, хто переконує. Чи справляє ця людина приємне враження на слухачів своїм виглядом, поведінкою, манерами? Чи вміє вста­новлювати з ними контакт? Чи близькі її погляди слу­хачам? Чи переконані слухачі в тому, що ця людина добре знає суть справи, про яку говорить?

Майстер виробничого навчання не зможе виховати в учнів почуття відповідальності і вимогливості до себе, якщо сам не володіє цими якостями. Для учнів саме май­стер є представником професії, яку вони обрали. Тому

свій авторитет, увагу вихованців до себе він повинен роз-ілядати як авторитет професії, повагу до неї.

Пропонуємо план-порадник, який допоможе більш при­скіпливо роздивитись і оцінити себе, а головне — вчасно допомогти собі. Для роботи з планом-порадником реко­мендуємо обрати девіз «Пізнай самого себе» (він, до ре­чі, став одним з основних положень вчення Сократа).

План-порадник самоосвіти

Як себе поводити?

Щирість, урівноваженість, розуміння самого себе та інших— це запорука успіху вашої діяльності.

Самодисципліна необхідна для концентрації своїх здібностей під час виробничої діяльності, на уроці, в по-заурочних стосунках з вихованцями ПТУ. Спробуйте по­грати з собою в театр: ви — головний герой і ви — тричі глядач. Перший глядач — ваші учні, другий — ваші ко­леги, третій — ваші друзі. Припустимо, що перша дія триватиме лише 45 хв. Декорації і місце, де відбувається вистава (в аудиторії училища, в майстерні, на вироб­ничій ділянці), ви обираєте самі.

Дія закінчилася, ви наодинці зі своїми враженнями. Спробуйте подумки оцінити свої дії, мову, зовнішність, дивлячись на себе очима першого глядача. Проаналізуйте вдалі і невдалі дотепи, репліки, зауваження, посмішки учнів.

Зверніть увагу, на якому етапі знизилася працездат­ність слухачів, що саме і як ви робили, говорили в цей час, коли був пік зацікавленості учнів. Придивіться уваж­но, як ви жестикулюєте, яка міміка в час, коли ви гніва­єтеся чи радієте. Не забувайте, що ви дивитесь на себе очима учнів. Поверніться ще і ще раз до окремих фраг­ментів уроку і зробіть висновки: що потрібно змінити, де важливо було зробити необхідні акценти, чому не було очікуваної вами реакції групи.

А тепер подивіться на себе очима колег — старшого і молодшого за віком. Поміркуйте, які зауваження і по­бажання вони могли б вам висловити, подискутуйте по­думки з ними і все ж спробуйте погодитись з деякими по­радами.

Якщо ви були щирі самі з собою, то можна бути впев­неним, що ви працювали, як прискіпливий і закоханий у справу режисер.

Професійний погляд — це серйозна справа, і все ж подивіться на себе очима своїх друзів і не тільки тих, з

якими ви зустрічаєтесь на святах, а й тих, до чиєї думки ви прислухаєтесь щодня: дружини, сина або доньки, ва­шого товариша з дитинства, погляди і поведінка якого вам імпонують. Ви — педагог, вони ваші незримі слуха­чі, поцінувачі, болільники.

Висновки, які ви зробите після такої «атестації», зав­жди допоможуть вам, тільки одна пересторога: будьте вимогливі до себе.

Існує така дотепна, на перший погляд, фраза: «Те, що потрібно виховувати в інших, ясно і питань не ви­кликає, а от як стосовно самого себе?» Знання норм мо­ралі й етики ще не розв'язує проблеми загальної куль­тури людини і все ж зробимо кілька роз'яснень.

Етикет — це порядок, послідовність поведінки на будь-якій церемонії. Він регулює (зумовлює)

манери.

Манери — це спосіб тримати себе. До манер належать властивості мови (тон, інтонація), жестикуляції, міміки. До манер належить також хода — ця німа музика тіла, яка може бути пластичною, пружною, спритною або, навпаки, незграбною, важкою. (В О. Бальзака є наукова стаття «Теорія ходи» — як за ходою можна визначити характер і фах людини.)

Вихована людина не нехтує хорошими манерами: не стоїть і не сидить розвалившись, не тримає руки в кише­нях, не говорить дуже голосно.

Такт — вживається в значенні дотику, почуття, форми людських взаємовідносин. Тактовну людину характери­зує бажання нести добро і радість людям. Вона нікого не поставить в скрутне становище, завжди намагається поводити себе так, щоб своїм вчинком і навіть поглядом не заподіяти болю, не вразити гідність іншого.

Пропонуємо деякі поради щодо етики стосунків.

Якщо чоловік йде з двома жінками, краще щоб вони обидві були від нього справа, при цьому старша з жінок знаходилася в центрі.

Обходячи інших пішоходів на вулиці (в коридорі), слід вибачитись; це також може запобігти зіткненню. А якщо той, хто йде попереду по вузькій доріжці, здо­гадався зупинитися, щоб пропустити вас, необхідно йому подякувати.

Якщо вам зустрівся знайомий з незнайомими вам су­путницею або супутником, вітайте і їх. Дуже не виховано не звертати на них ніякої уваги. І звичайно, не відкли­кайте свого знайомого в бік для короткої розмови по-

ширеним сьогодні звертанням: «Можна тебе на хвилин­ку?», знайдіть для цього інший час.

Ні в якому разі не маніть пальцем будь-кого (най-жахливіший вигляд це має, якщо чоловік, розвалившися на стільці, підкликає до себе жінку, яка стоїть).

Перебуваючи у тісному коридорі, намагайтеся про­пустити стрічного, тримаючись до нього обличчям. Об личчям слід проходити до людей, що сидять, коли ви шу­каєте свого стільця в театрі, кінотеатрі.

Ви вже віталися з колегою вранці і знову чуєте від нього вітання. У такому разі дуже не ввічливо відповіда­ти: «Вже бачились». Адже прислухайтесь: «Доброго здоров'я!», «Здрастуйте!», «Добрий день!» — це слова доброти, звернені до вас, не можна їх відкидати, як зай­ві,— це по-перше, а по-друге, ви ніби вказуєте на не­уважність людині в той час, як вона вітає вас. Поміркуй­те, скільки б разів не побажали вам здоров'я, хіба ж воно зайве?

На вітання «Добрий день!» нечемно відповідати «Доб­рий». По-перше, складається враження, що ви робите велику послугу, що взагалі відповіли, а тому досить і одного слова, по-друге, це ж не питання, на яке вам потрібно дати відповідь.

І ще один штрих щодо етикету привітань. Якщо вас вітають уголос, ввічлива людина завжди відповість також вголос, а не кивком голови, або кількома приголосними. Така відповідь скоріше псує настрій, ніж підносить його, адже, вітаючись, ми висловлюємо радість зустрічі, повагу до людини.

Заходячи до ліфта або в приміщення, де вже є люди, слід привітати їх, навіть якщо ви не знайомі.

Першими виходять жінки, чоловікам слід трохи від ступити, щоб дати змогу їм вийти, а не протискатися до дверей. В переповненому ліфті діють міркування зруч­ності.

Підходячи до дверей, чоловік відкриває їх для жінки.

Як правильно ходити сходами? Якщо вони вузькі, жін­ка піднімається праворуч, сходинкою вище, якщо сходи широкі, можна йти поруч. Вниз по вузьких сходах чоловік іде на сходинку нижче, тобто попереду.

Жінки не повинні позбавляти супутника (тим більше власного чоловіка) можливості частіше почувати себе мужчиною: не слід поспішати самій відчиняти для себе двері, підсувати для себе стільця або робити те, що мож­на довірити чоловікові.

Проходячи вулицею, не слід заглядати у вікна ниж­нього поверху. І взагалі, делікатніше не бачити того, що іншим не хотілось вам показувати.

У манерах жінок цінується м'якість та стриманість поряд з почуттям особистої гідності; і навпаки, дуже голосний сміх, намагання звернути на себе увагу, наро­чите виявлення симпатій — дзвінкі поцілунки, обійми на вулиці, як і в інших громадських місцях, не прикрашають

жінку.

Вихована людина завжди впевнено і спокійно почуває себе в будь-якому товаристві, знаходить правильний тон звертання до співбесідників, природно, вільно поводить­ся в офіційному і в неофіційному оточенні, не відчуває комплексів особистої неповноцінності і відповідно ді­стає насолоду від позитивних сторін людського спілку­вання.

Підказуючи собі вихід із скрутного емоційно-нерво­вого або будь-якого невдалого становища, треба зупи­нитися, подумки натиснути такі клавіші: обов'язковість, ввічливість, тактовність, скромність, точність, совісність. Внутрішній «комп'ютер підсвідомості» відпрацює опти­мальне розв'язання проблеми. 2. Як читати?

Читання — один із засобів самоосвіти. Це невичерпне джерело виховує, навчає, сприяє постійному поповненню знань людини протягом усього життя. На характер чи­тання, його спрямованість та інтенсивність впливає рі­вень культури чигання, компонентом якої є бібліотечно-бібліографічна грамошість. Без неї неможливе ефективне використання книги.

До мінімуму бібліотечно-бібліографічних знань нале­жать: 1) раціональні методи роботи з книгою; 2) вміння стежити за новою літературою; 3) вміння самостійно від­шукувати і добирати літературу за бібліографічними джерелами; 4) вміння складати й оформляти списки лі­тератури для самоосвітньої, навчальної і виробничої ро­боти; 5) знання основних інформаційно-бібліографічних центрів України та їх видань.

Пропонуємо деякі рекомендації з питань самостійно­го пошуку потрібної книги.

Майстрові необхідно знати, що основа довідкового апарату бібліотеки — це каталоги. Вони бувають досить різні: за призначенням — службові та читацькі; за спосо­бом групування матеріалу—алфавітні, систематичні, предметні; за видами видань творів (ноти, карти, держ-

стандарти). Каталоги можуть видаватися окремою кни­гою і містити описи приладів, інструментів, верстатів, різ­них пристроїв.

Основна форма каталогів, яка нині діє в бібліоте­ках,— карткова. Відомості про книгу заносяться на спе­ціальні стандартні картки, які розміщуються в каталож­них шухлядах для постійного зберігання і користування. В алфавітному каталозі всі картки розташовані в алфа­вітному порядку прізвищ авторів або назв незалежно від змісту книг. Систематичний каталог дає змогу чита­чеві знаходити літературу з конкретних питань або тем. Картки в ньому розташовано за галузями знань з ураху­ванням змісту книг. Усі розділи логічно пов'язані між собою. Дрібний поділ здійснюється від загальних питань до вужчих, конкретніших.

Допомогу майстрові надасть алфавітно-предметний покажчик до систематичного каталога. Він складається у вигляді картотеки з переліком окремих питань та тем, що -відповідають зібранню літератури в даній біб­ліотеці.

У деяких середніх навчальних закладах замість систе­матичного ведеться предметний каталог. Він значно від­різняється від інших за своєю структурою і розкриває біб­ліотечний фонд у предметно-тематичному плані. В дано­му випадку за основу береться не галузь знань, а назва навчального предмета, питання, які не пов'язані між собою галузевою ознакою. Назви рубрик відображають не тільки предмет, про який конкретно йдеться в книзі, а й різноманітні галузі наук (медицина, астрономія), наз­ви країн, міст, рік (Куба, Ташкент, Дніпро), різноманіт­ні процеси (сівба, зварювання), назви тварин, рослин, прізвища людей, яким присвячується твір, тощо.

Довідковий апарат бібліотеки має не тільки катало­ги, що доповнюють один одного, а й бібліотечні карто­теки. Як правило, їх кілька: систематична картотека статей, картотека рецензій, цитат та ін.

Найоб'ємнішою є загальна (універсальна) картотека статей. Вона містить картки на статті з газет та журна­лів, які отримує бібліотека, і складається за вимогами до систематичного каталога.

Тематичні картотеки систематизують відомості про книги, статті та інші друковані видання, які відповідають окремим темам, висвітлюють найважливіші питання тех піки, економіки, культури, науки. Тематика подібних картотек у середніх навчальних закладах визначається

згідно з профілем, напрямом навчальної та профорієнта­ційної роботи.

Докладніше про систему обслуговування читачів, біб­ліотечний довідковий апарат майстер може довідатись із ряду спеціальних видань.

Наприклад, якщо майстер хоче поповнити свої знан­ня про форми і методи навчання в загальнопедагогічному плані, йому слід з'ясувати такі питання: зміст і обсяг поняття «форми навчання», особливості організаційних форм виробничого навчання в профтехучилищах; спів відношення колективних, індивідуальних та групових форм виробничого навчання; нові підходи до організації уроку виробничого навчання; сучасні погляди на методи навчання та їх класифікацію; ефективність методів на­вчання на різних етапах уроку.

Щоб знайти відповіді на ці та інші питання, треба звернутися до розділу систематичного каталога 74.200. Важливе місце серед літератури такого характеру по­сідають праці, які в доступній для широкого кола читачів формі висвітлюють процес навчання і виховання.

Картотека «Загальноосвітня школа. Педагогіка шко­ли» систематизується з урахуванням видань, присвяче них організації навчально-виховного процесу. Так, ви­дання з питань трудового, морального, фізичного вихо­вання учнів середньої школи поєднуються в підрозділах 74.2. Під індексом 74.5 подано літературу з теорії, історії, організації професійної та спеціальної освіти в цілому. Окремі галузі професійної та спеціальної освіти, методи­ки викладання дисциплін у професійних та спеціальних закладах слід шукати відповідно за індексами 74.56 та 74.57.

Під індексом 74.26 та його підрозділами добирається література про виховання в процесі викладання навчаль­них предметів, розумове виховання в процесі навчання окремих дисциплін, методи навчання і організації на­вчального процесу, а також методичні розробки для ви­кладачів, навчальні плани, програми, література про навчальні видання.

Під індексом 74.560 зібрано літературу з педагогіки професійної школи, а саме: теорії освіти, навчання і ви­ховання в професійній школі; процесу виховання; вихо­вання колективу; статевих та індивідуальних вікових особливостей учнів; виховання в різних типах навчаль­них закладів та гуртожитках; організації навчального процесу.

Корисним для майстра виробничого навчання буде оз­найомлення з картотекою «Педагогіка сімейного вихован­ня» (індекс 74.90). Поряд з цим доцільно використову­вати літературу з питань виховання громадянина, мо­рального виховання, формування навичок самоосвіти, естетичного виховання, розвитку художніх здібностей, статевого виховання, підготовки до сімейного життя.

Під індексом 88.8 систематизуються бібліографічні картки на видання з питань педагогічної психології (ви­ховання і навчання), психології трудового виховання, виробничого навчання дітей та юнацтва.

Під шифром ЗОу майстер виробничого навчання може дібрати літературу з питань винахідництва й раціоналі­зації, а під шифром ЗОф — досягнень техніки та передо­вого досвіду та ін.

Знайти потрібне джерело допоможуть спеціальні біб­ліографічні посібники. Вони, як і довідкові збірники чи журнали, належать до літератури універсального змісту. Галузеві бібліографічні посібники містять багату серію з техніки (91.9:3), сільського та лісового господарства (91.9:4), суспільних наук (91.9:6), культури, науки, освіти (91.9:7), педагогічної науки (91.9:74) та багато інших. Галузеві енциклопедії, довідники, словники зібра­но під шифром 92. Радимо користуватися анотованими бібліографічними покажчиками. їх використання полег­шує пошук, оскільки анотація, що друкується поруч з вихідними даними книги, дає уявлення про зміст, читаць­ку адресу.

Як відомо, професійні запити задовольняє спеціаль­на література. її вивчення сприяє поглибленню профе­сійних знань, удосконаленню майстерності. Тут майстрові виробничого навчання стане у пригоді також алфавітно-предметний покажчик, який допоможе визначити індекс галузі, теми, поняття, що цікавлять. Пропонуємо деякі поняття, наведені з алфавітно-предметному покажчику цієї класифікації: авіаційні двигуни 39.55; автодорожний транспорт 39.3; архітектура 85.11; загальна педагогіка 74.00; загальна психологія 88; обробка бетону 38.626.1, деревини 37.134, металів 34.5, поверхні матеріалів 30.61, текстильних матеріалів 37.230.5, фотознімків 37.940.3; шабрування металів 34.671 та ін.

Пошук необхідної літератури полегшує ведення осо бистої картотеки. На наш погляд, зручною у службовому або домашньому користуванні є тематична картотека. Перелік літератури, яку рекомендують для читання або

огляду на курсах підвищення кваліфікації, педагогічних читаннях, семінарських заняттях, часто губиться у тим­часових записах. її опрацювання гальмується браком часу для самопідготовки. Введення нових карток з осо­бистий «міні-каталог» дозволяє координувати час читан­ня, а також сприяє своєчасному тематичному добору джерел, необхідних для уроку, бесіди, для підготовки до будь-якого виступу тощо. Особиста картотека — це своє­рідний блок інформаційної пам'яті, який майстер може систематично поповнювати. В цьому допоможуть щотиж­невики «Книжное обозрение», «Друг читача». їх можна передплатити у поштових відділеннях, а також користу­ватись ними в спеціалізованих бібліотеках.

Відомості про видання літератури можна дістати з видань Книжкової палати України «Літопис книг», «Лі­топис періодичних видань України», «Літопис нот», «Лі­топис образотворчих видань», «Літопис журнальних ста­тей», «Літопис газетних статей», «Літопис рецензій».

У книжкових магазинах можна ознайомитися з жур­налами нових надходжень, та з тематичними планами ви­давництв. У книгарні відповідно до тематичних пла­нів видання майстер має можливість залишити замовлен ня па книгу, що його зацікавила. Для цього слід запов­нити дв.і поштові картки, вказавши відомості про книгу та свою адресу. Якщо майстер не має вдома потрібної книги і його потреби не може задовольнити міська біб­ліотека, на допомогу прийде МБЛ — міжбібліотечний або­немент, який діє в Україні, за її межами та в міжнарод­ному масштабі. Інструкцію щодо користування МБА можна отримати у будь-якій бібліотеці. Пропонуємо у зв'язку з цим лише деякі відомості:

художня і навчальна література може бути надіслана тільки для наукової та виробничої діяльності; особливо цінні, рідкісні видання ви отримаєте у вигляді мікро­фільмів, копій (статей з газет, журналів тощо); строки користування літературою, отриманою по МБА: книги — ЗО днів, періодичні видання— 15, мікрофільми — 45.

Для одержання літератури по МБА потрібно напра­вити замовлення поштою звичайним листом, в якому ма­ють бути такі відомості: автор, назва, місто та рік видан­ня, том (номер, випуск). Замовлення (вихідні дані книги) оформляється тільки мовою оригіналу; точна поштова адреса, прізвище, ім'я та по батькові замовника; запев­нення, що викуп бандеролі накладною оплатою гаран­тується. 342

Використання знань, набутих із спеціальної, науко­во-популярної літератури, а також під час лекцій, допо­може майстрові внести елемент цікавості під час пояс­нення або закріплення теми, сприятиме розвитку в учнів бажання глибше оволодіти майбутньою професією.

Майбутніх будівельників, напевне, зацікавлять відомості з на­уково-популярного видання, присвяченого історії будівельної справи у XV—XVIII ст. (Черняк В. З Строительньїе уроки русскнч мастеров: Из истории зкономики строительного дела — М: Строй-издат, 1987). Наприклад, Успенський собор у Кремлі будувався з 1475 по 1479 рік, Грановита палата — з 1487 по 1491 рік, Зимовий палац — з 1754 по 1762 рік. Всім знайомі ці чудові творіння люд­ських рук. В той час не було чудо-техніки, сучасних досягнень на­уки, а творча думка називалась кмітливістю. Спорудження нового залізничного вокзалу в Києві планується здійснювати протягом 16 років. Аналіз таких фактів наводить на певні роздуми.

Пропонуємо ряд запитань, відповідаючи на які ви змо­жете оцінити стан своєї читацької підготовки з проблем профтехпедагогіки. Це допоможе зробити висновок, з яких питань її необхідно поліпшити:

Що з прочитаного протягом року допомогло вам у проведенні занять, підвищенні рівня професійної підго­товки?

Які проблеми, вивчені при додатковому читанні, до­помогли вам доповнити матеріали конкретної теми за няття?

Що з прочитаного, на ваш погляд, доцільно запропо­нувати учням для дискусії, бесіди, самостійного опрацю вання?

Які питання з життя суспільства, педагогіки, галузей науки, виробництва зацікавили вас?

Які труднощі ви відчуваєте при доборі книг?

Чи користуєтесь ви бібліографічними посібниками, те­матичними покажчиками?

Безумовно, всі книжки, які привернули вашу увагу, прочитати, а тим більше ретельно вивчити, неможливо. Для того щоб кожна книжка «активно працювала», а саме, щоб відбулося упредметнення знань, які в ній за­фіксовані, необхідно застосувати певні методи читання.

Знання раціональних методів роботи з книгою допо­можуть також при складанні списків літератури, які від­повідатимуть меті чигання, а також заощадженню часу для придбання необхідної інформації.

В арсеналі читача повинно бути кілька способів чи­тання: поглиблене, швидке, панорамне швидке, вибірко­ве, читання-перегляд та читання-сканування.

Спосіб поглибленого читання вважається найкращим при вивченні конкретної теми. У цьому випадку мають важливе значення щонайменші подробиці та деталі тек сту. Таке читання визначають як аналітичне, критичне,

творче.

Швидке читання — це зовсім не поверховий перегляд, не читання «по діагоналі», а, навпаки, активний творчий процес, у ході якого проводиться суцільне читання тексту, що забезпечує повне та якісне засвоєння прочитаного. Треба зауважити, що швидке читання потребує спеці­альної підготовки, тому що здійснюється нетрадиційними методами. Опанувати цей метод допоможуть публікації: Андреев О. А., Хромов Л. Н. Техника бистрого чтения.— 2-е изд.— Минск, 1987; М є л ь н и к В. И. Ис кусство бистрого и интенсивного чтения.— К., 1990; А к и-ш и н а А. А., Ш л я х о в В. И. Учим читать бистро

и зффективно.— М., 1991.

Панорамне швидке — це результат удосконалення тех­ніки швидкого читання. Виконуючи спеціальні тренуваль­ні вправи, можна досягти істотного збільшення поля зору, завдяки чому значно збільшується швидкість читання та якість засвоєння прочитаного.

Метод вибіркового читання часто застосовується при повторному читанні книги після її попереднього перегля­ду. Це також різновид швидкого читання, коли читач нічого не випускає, але фіксує свою увагу лише на тих аспектах тексту, які йому необхідні.

Читання-перегляд — це ознайомлення з кожним еле­ментом книги (її довідковим апаратом): анотацією, зміс­том, передмовою або вступною статтею, післямовою, при­мітками, коментарями, списком літератури, додатком, покажчиком. Коротка характеристика змісту— анотація, яка розміщується на зворогі титульного листа або на останній сторінці, носить інформаційний, рекламний ха­рактер. У ній можуть бути наведені дані про автора кни­ги, вказане читацьке призначення. Перегляд дасть мож­ливість визначити дальший спосіб роботи з книгою.

Сканування — це швидкий перегляд з метою пошуку прізвища, слова, факту. Людина, яка володіє технікою швидкого читання, при погляді на сторінку миттєво зна­ходить необхідні відомості.

Особливість науково-популярної та спеціальної літе­ратури полягає в тому, що тексти насичені термінами, а виклад матеріалу відрізняється від художнього твору. Ось чому до такого читання потрібен інший підхід: не

тільки усвідомлення професійної необхідності, а й своє­рідна психологічна настроєність на читання-працю. Так, саме працю, оскільки активне сприйняття інформації на уково-популярної та спеціальної книги, як правило, по требує звертання до довідників та тлумачних словників. Поняття, що лишились незрозумілими, слід виписати до свого «Щоденника читача», а згодом знайти джерела, які задовольнять ваш інтерес. Завдяки такій роботі з довід­никами, словниками збагачується лексичний запас, роз­ширюється кругозір, підвищується інтелект.

Систематичне читання науково-популярної та спеці­альної літератури переконає вас в тому, що наступна книга продовжує, доповнює, збагачує знання, набуті з попереднього видання. Читання науково-популярних книг називають «розумовою гімнастикою», і тому, хто ста­ранно виконує поради, воно приносить задоволення і насолоду.

Наприклад, якщо майстер поставив за мету ознайо­мити учнів з новими способами проектування і виконан­ня будівельних робіт або з цікавим досвідом швидкісно­го будівництва, він попередньо ознайомиться з відповід­ною літературою, добере найважливіші факти, продумає, як їх повідомити учням. У таких випадках доцільно скла­дати конспект, записувати вихідні дані використаних джерел.

Як говорити?

Одним з аспектів індивідуальної самоосвіти є форму­вання культури мови, вміння чітко і лаконічно висловлю­вати свою думку, правильно користуватися професійною термінологією. Не секрет, що деяким майстрам бракує мовної культури. Найпоширенішими недоліками мови майстрів під час занять є багатослів'я, невиразність, за­глиблення в себе, манірність.

Мовні помилки, яких припускаються в побутовому спілкуванні, на перший погляд, не заважають. Та чи ви­правдовує своє звання висококваліфікований робітник, якщо він помиляється у вимові або написанні професійної термінології? Адже неправильне, неточне вживання про-фесіоналізмів призводить до технічних казусів, плутани­ни, порушення логічних зв'язків і може зрештою стати однією з причин аварійної ситуації в технологічній опе­рації.

Професійна мова — це своєрідна візитна картка май­стра виробничого навчання і його вихованців.

Мистецтво висловлювати свої думки має величезне

значення в практиці педагога. Для того щоб навчитися вільно, змістовно говорити, важливо постійно збагачува­ти свої знання й досвід, удосконалювати освіту, всебічно розвивати свою особистість. Адже вміння добре говорити розвивається з розширенням політичного, культурного та професійного кругозору. Навряд чи можна виявити себе, якщо повторювати лише і є, що чули від інших.

Мова деяких людей незрозуміла через те, що вони неправильно артикулюють: звуки або склади вимовля­ють недбало, коротко, нечітко, ковтають їх або змішу­ють з сусідніми звуками. Якщо ви хочете перевірити, чи правильна ва^ша артикуляція, запишіть свою мову на магнітофонну стрічку. Прослуховуючи запис, стежте, чи всі звуки і склади зрозумілі. Записуючи свою промову вдруге, вимовляйте звуки, підкреслено чітко артикулю­ючи. Порівняйте сприйняття тексту на слух.

Швидкість мови залежить найчастіше від характеру людини. Нерішучі люди говорять повільніше, а ті, що мають жвавий, веселий характер, говорять швидко. Ці­каво, що жінки говорять швидше, ніж чоловіки, іноді навіть удвічі- Коли ви проводите урок, ми не радимо вам говорити повільно, або у занадто швидкому темпі. В пер­шому випадку учні почнуть нудьгувати, а в другому — не зможуть належною мірою простежити за змістом то­го, про що мовиться. Найкраще, коли темп мовлення періодично змінюється.

Вживаючи іншомовні слова або професійні терміни чи вирази, викладач обов'язково повинен знати їх зна­чення і правильну вимову.

Використовуючи варваризми, тобто іншомовні слова або вирази, ^{ЯКІ пе} стали загальновживаними (напри­клад, авеню, містер, сер тощо), слід розкривати їх зна­чення. Незр^озУ^мі^лі^сть, нарочита пишномовність від­штовхують слухачів. Деякі варваризми не тільки не перекладаються, а часом і зберігають на письмі чужо­мовну графі^чнУ передачу: аіша таіег — старовинна сту­дентська назва університету, буквально — мати-годува-

льниця.

Прагніть до милозвучності мовлення, яка полягає у мелодійності, плавності, інтонаційній виразності, достат­ній звучності, відсутності неприємних для слуху звуко­сполучень, слів-паразитів (значить, так би мовити, і то­му подібне, і ^так далі). Краще перервати свою промову мовчанням, аніж вставити звуки е-е-е, м-м-м, ну, от, ага. Стежте, щоб не було порушення орфоепічних норм (ін-

ци(н)дент, е(к)скалатор, дерма(н)тин, конкурент(н)о-здатний).

Проаналізуйте, чи володієте ви вмінням доступності мовлення, яке полягає у доборі фактів, аргументів для сприйняття конкретною аудиторією, врахуванні віку, світогляду, життєвого досвіду, інтелектуального розвит­ку учнів.

Наведімо кілька порад, що узагальнюють висловле­ні побажання.

Установіть контакт з учнями, інакше ви не зможете донести до них свої погляди.

Безперервно стежте за увагою слухачів.

Зацікавленість учнів ви збудите тоді, коли:

узгодите виклад матеріалу з рівнем знань слухачів; поставите запитання, на яке самі ж і відповісте; наведете захоплюючі факти; запропонуєте цікаву ділову гру.

Дуже важливо знати ставлення учнів до вашої осо­би як учителя, а також до теми уроку.

Найменш цікавою формою викладу є опис, найці­кавішою — розповідь.

Коли треба зазирнути в рукопис лекції або план, опустіть очі, але голову не нахиляйте.

Повільніше говоріть спочатку.

Будь-які рухи, пози, жести й міміка виправдані лише в тому разі, коли вони не привертають надмірної уваги учнів.

Силу голосу пристосовуйте до акустики і розмірів приміщення.

Не говоріть, коли пишете на дошці, тобто коли ви стої­те до слухачів спиною.

Якщо доводиться долати труднощі, пов'язані з пога­ною акустикою, шумом у приміщенні, гуркотом, що до­линає знадвору, то:

артикулюйте дуже ретельно;

говоріть повільніше і робіть паузи;

говоріть короткими реченнями;

супроводжуйте свої слова жестикуляцією й мімікою більшою мірою, ніж звичайно.

Доброзичливий тон допоможе здобути прихильність слухачів.

Не припускайте менторського тону і не моралізуйте.

Опанувавши дохідливістю мовлення, ви зробите свої заняття змістовними, цікавими, зрозумілими, незважа­ючи на складність теми.

Майстер для учнів — це конкретний представник їх­ньої майбутньої професії. Учні вчаться в нього певної технологічної операції, беруть приклад у ставленні до роботи. Паралельно з набуттям технологічних навичок вони переймають стиль спілкування з педагогами, дру­зями, оволодівають мовною культурою. Професійна еру­диція майстра, систематична робота над розширенням кругозору, інтерес до нових публікацій, театрального життя, образотворчого і музичного мистецтва — все це не залишається поза увагою вихованців.

МЕТОДИКА СТВОРЕННЯ