Педагогічна взаємодія майстра і класного керівника

Спільна робота майстрів та класних керівників з ви­ховання учнів може здійснюватись ефективно ли-ше за наявності між ними відносин взаємодії.

Взаємодія майстра та класного керівника виникає _і розвивається в процесі їх професійної педагогічної ді-

ьності. Вона зумовлена їхнім соціальним статусом і ^ЯЛціальними ролями,' — об'єктивними, виробленими су-^С°ільством функціями, що повинні ними виконуватись V конкретній трудовій діяльності.

Об'єднання зусиль майстра і викладача базується на координації і згуртованості їхніх дій, які виявляються: узгодженості функціонально-рольових очікувань (уяв­лень про те, що саме і в якій послідовності повинен ви­конувати кожен із двох керівників навчальної групи під час реалізації спільної виховної мети); формуванні єди­них педагогічних позицій і вимог до учнів, критеріїв ви­ховної діяльності в навчальній групі; координації дій; рівноцінному розподілі відповідальності за успіхи і не­вдачі у виховній роботі тощо.

У багатьох професійних навчально-виховних закла­дах на класного керівника і майстра покладається одна­кова відповідальність за результати роботи навчальної групи. Практикуються спільні звіти обох педагогів на щомісячному підведенні підсумків навчально-виховної роботи, взаємозаміна на випадок відсутності одного з них. Вони спільно визначають мету і виховні завдання, єдині педагогічні вимоги до учнів, критерії виховної ро­боти. Обговорюються можливості і завдання кожного з них, визначаються ділянки роботи, за які кожен нестиме особисту відповідальність, а також ділянки спільної ро­боти і відповідальності. При цьому обов'язково врахо­вують рівень педагогічної кваліфікації, досвід роботи, особисті і ділові якості, бюджет часу майстра і викла­дача.

Педагоги, які організовують виховну діяльність на­вчальної групи, мають діяти як колектив, як єдине ціле. Тут доречно пригадати слова Макаренка: «Повинен бути колектив вихователів, і там, де вихователі не об'єднані в колектив і колектив не має єдиного плану роботи, єди­ного тону, єдиного точного підходу до дитини, там не може бути ніякого виховного процесу... Колектив вихо­вателів, об'єднаний спільною думкою, переконанням, до­помогою один одному, вільний від заздрощів один до одного, вільний від індивідуальної і особистої погоні за любов'ю вихованців,— тільки такий колектив і може ви­ховувати дітей» '.

Дії // Т^пт^ап^енко т^А- ^С- ^ЛеВД^ія 3. Педагогіка індивідуальної // івори: В 7 т.-К., 1958.—Т. 5.—С. 163-164.

Як же на практиці реалізуються принципи взаємодії? Звернімося до конкретного досвіду спільної виховної ро­боти класних керівників і майстрів. У їхній діяльності є певна система, що передбачає: спільний аналіз контин­генту учнів групи; визначення мети, перспективних і ак­туальних завдань виховної роботи; обговорення своїх можливостей, визначення конкретних для кожного і спільних ділянок роботи; вибір засобів і методів вихов­ної роботи; спільне проведення виховних заходів; колек­тивний аналіз результатів виховної діяльності, досягнень та недоліків групи, взаємодопомога, взаємоповага.

Відомо, що ефективність виховного процесу значною мірою залежить від того, чи добре педагоги знають своїх вихованців. Вони об'єднують свої зусилля вже на етапі прийому документів до профтехучилища, коли проводять бесіди з абітурієнтами і їхніми батьками. На початку навчального року проводять анкетування з метою ви­вчення не тільки статистичної інформації, а й уподобань учнів, їхніх потреб, інтересів та життєвих планів, став­лення до обраної професії тощо. Пізніше, коли між уч­нями складуться певні стосунки і почне формуватися структура групи, проводиться друге анкетування—со-ціометричне, яке допомагає визначити лідерів, органі­заторів первинного колективу, правильно розподілити громадські доручення, налагодити самоврядування. Зміст анкет розробляє класний керівник, а конкретну ро­боту з ними в учнівських групах проводять майстри, які більше спілкуються з підлітками. Аналізують анкету пе­дагоги разом. Вони обмінюються думками, власними спостереженнями, накреслюють конкретні заходи, скла­дають проект плану виховної роботи. До речі, класний керівник веде необхідну документацію своєї навчальної групи, визначає тематику і зміст виховних годин, бать­ківських зборів; координує діяльність викладачів, що працюють з учнями групи; подає методичну допомогу активу, окремим учням тощо. Тобто викладач здійснює педагогічний вплив на процес виховання в навчальній групі, а майстри беруть на себе організаторські функції, наприклад організацію суспільно корисної праці, конт­роль за відвідуванням, харчуванням учнів, забезпечен­ня їх формою тощо. Між майстрами, викладачем і уч­нями складаються не тільки ділові, офіційні, а й това­риські стосунки взаємодопомоги, доброзичливості, вза­ємоповаги, зацікавленості у спільних виховних резуль­татах. Цікаво, що спочатку офіційне спілкування клас-

ного керівника і майстрів згодом також переростає у то­вариське спілкування.

Такий тип взаємовідносин у мікроколективі педаго­гів, коли лідером (або провідним) у спрямуванні вихов­ного процесу в навчальній групі є класний керівник, найбільш поширений в училищах. Є й інші типи взаємо­дії майстрів та класних керівників. Наприклад, в ПТУ № 8 Івано-Франківська в групі штукатурів-плиточників (ШП-25) творчо працюють майстер М. Д. Диванчук та класний керівник (3. Ю. Орлова. В цьому мікроколективі провідним є майстер. Марія Дмитрівна має значний пе­дагогічний досвід, раніше працювала на громадській ро­боті і вміє спілкуватися з людьми; за характером енер­гійна, життєрадісна, доброзичлива, творчо ставиться до педагогічної роботи. Класний керівник — ерудований викладач, тактовний педагог, в повній мірі розподіляє з майстром виховні функції в навчальній групі. Вони ра­зом водять своїх вихованців в туристичні подорожі по рідних Карпатах (обоє захоплюються туризмом), виїж­джають на екскурсії в різні міста України, проводять ін­ші заходи, колективно розв'язують усі питання життєді­яльності навчальної групи. Разом з тим, їхня спільна діяльність — не дублювання один одного, а творче поєд­нання досвіду, знань, умщь в єдину педагогічну систему.

При встановленні типу взаємодії потрібно врахову­вати педагогічний досвід, кваліфікацію майстра і клас­ного керівника, їхні ділові якості, інтелектуальний рі­вень, психологічні особливості, індивідуальні можливо­сті у виховній роботі з підлітками. Важливо керуватися не особистими амбіціями, не змагатися у тому, хто має більший вплив на учнів, а бажанням досягти виховної мети. Неодмінною умовою формування високого рівня взаємодії є взаємоповага, доброзичливість, взаємодопо­мога інженерна-педагогічних працівників, їхня любов до дітей, до обраної професії.

Зазначимо, що в одному й тому самому училищі мож­ливі різні варіанти взаємодії педагогів навчальної гру­пи. Це цілком природно, і тут не потрібні інструкції про те, хто має бути лідером у виховному процесі.

Розгляньмо конкретніше деякі напрями виховної ро­боти в групі, ефективність яких значною мірою залежить від поєднання педагогічних дій майстра виробничого на­вчання і класного керівника.

Формування здорового, дружного учнівського колек­тиву — одне з головних завдань виховної роботи. Як

правило, склад навчальної групи формується з підліт­ків, що прийшли з різних шкіл, мають неоднаковий рі­вень соціальної зрілості, відрізняються за рівнем фізич­ного та інтелектуального розвитку. Перед вихователями постає завдання поєднання індивідуальних інтересів та індивідуальної діяльності учнів у колективний інтерес і колективну діяльність. Майстер і класний керівник, во­лодіючи знаннями про структуру, стадії розвитку і ета­пи формування колективу, а також відомостями про ін­дивідуальні особливості учнів, характер стосунків між ними, мусять передбачити хід виховного процесу в кон­кретній групі і правильно його спрямувати. Зазначимо необхідність наукового підходу в цій роботі, на що звер­тав особливу увагу В. О. Сухомлинський. Він підкреслю­вав: «Без наукового передбачення, без уміння заклада­ти в людині сьогодні ті зерна, які зійдуть через десяти­річчя, виховання перетворилося б у примітивний нагляд, вихователі — у неграмотну няньку, педагогіка — у зна­харство. Треба науково передбачати — в цьому суть ку­льтури педагогічного процесу, і чим більше тонкого, вдумливого передбачення, тим менше несподіваних не­щасть» ¹.

Для практичного застосування у виховному процесі в навчальній групі училища рекомендуються такі мето­ди вивчення колективу і особистості: психолого-педаго-гічне спостереження, бесіда, педагогічний експеримент, аналіз результатів діяльності, узагальнення незалежних характеристик, анкетування, письмові роботи-роздуми, висунення тези з доведенням її правильності чи неспро­можності, обговорення ситуацій, соціометричні методи тощо.

Незалежно від того, якими методами проводиться ви­вчення, воно має відповідати науково обгрунтованим ви­могам: 1) вивчення особистості і колективу повинно бути цілеспрямованим; 2) вивчення слід здійснювати си­стематично протягом року і всього періоду навчання, по­ступово накопичуючи матеріал за значний відрізок часу; 3) особистість слід вивчати в діяльності — навчально-ви­робничій, трудовій, суспільно корисній, громадській, а також у спілкуванні з однолітками, дорослими, батька­ми; 4) необхідно вивчати не окремі риси, а особистість у цілому; 5) вивчення особистості і колективу треба

здійснювати комплексно; 6) при вивченні слід користу­ватися різними методами і прийомами; 7) вивчення має бути об'єктивним, неупередженим, з фіксуванням як по­зитивних, так і негативних рис особистості і колективу.

Спостереження — найпоширеніший у практиці метод. Його застосовують під час проведення уроків, виробни­чого навчання, практики, суспільно корисної праці, від­починку, виконання громадських обов'язків та доручень. При застосуванні методу учні не повинні помічати і від­чувати, що за ними спостерігають. При цілеспрямова­ному спостереженні увага педагога зосереджується на певних явищах. Слід не просто констатувати факти, а виявляти причини явища, аналізувати їх, визначати шля­хи і засоби ефективного впливу на учня чи колектив. Для запису в щоденник чи картку рекомендується така схема: дата спостереження, аналіз причин явища, що спостерігається, заходи впливу, результати, висновки. На нашу думку, немає потреби заводити картку спосте­режень на одного і того самого учня окремо майстру і класному керівнику. Така картка може бути одна, а за­писи в ній роблять і класний керівник, і майстер.

Бесіда як метод вивчення дає змогу виявити мотиви поведінки, інтереси, нахили учнів. Бесіду проводять з одним учнем (індивідуальна бесіда), кількома (групо­ва), з групою (колективна), а також з викладачами, що працюють з даними учнями, батьками. Заздалегідь скла­дають план бесіди, формулюють запитання. Групова або колективна бесіда може бути стандартизованою (всім ставляться однакові запитання) і нестандартизованою (містить обов'язкове коло запитань, які можуть стави­тися в різному словесному оформленні). Запитання бу­вають прямі і непрямі. Залежно від мети і обставин бе­сіду проводять обидва педагоги разом чи один з них. Зауважимо, що під час бесіди спочатку доцільно стави­ти запитання прості, зрозумілі, а потім складніші. Всі запитання мають бути лаконічними, конкретними і зро­зумілими. Вони не повинні суперечити педагогічному такту і професійній етиці. Слід також врахувати, що під час бесіди різні обставини можуть викликати необ'єк­тивні відповіді ¹.

Аналіз результатів діяльності — навчальної, вироб­ничої, трудової, громадської, естетичної, спортивної,

 

'Сухомлинський В. О. Народження громадянина // Вибр твори: У 5 т.~ К., 1977.—Т. З — С. 327.

¹ К н в є р я л г А. А. Методи исследования в профессиональ-ной педагогикє.— Таллинн, 1980.— С. 109.

письмових робіт-роздумів («Найщасливіший день у мо­єму житті», «Справжній друг», «Чи потрібне людині за­хоплення?», «Спробую на себе подивитись очима това­риша», «Чи потрібно вчитись, коли й так маєш умілі руки?» та ін.), виготовлених саморобок, зібраних колек­цій тощо. Такий аналіз дає змогу визначити практичні вміння учнів, спрямованість їх особистості, допомагає краще пізнати внутрішній світ підлітків. Результати ана­лізу фіксуються у щоденнику чи картці спостережень.

Педагогічний експеримент: учня (учнів) спостеріга­ють у спеціально організованій педагогом ситуації, в якій би виявилися характерні риси особистості. Перед прове­денням експерименту важливо визначити його мету, зав­дання, обрати місце і час проведення, продумати систе­му спостереження. Наприклад, якщо ви хочете з'ясувати, як учень С. поводить себе з товаришами, чи розвинуте у нього почуття колективізму, взаємодопомоги, то для цьо­го можна під час участі в суспільно корисній праці, чер­гуванні групи по училищу (або в іншому виді роботи) направити його на складну або не зовсім приємну ді­лянку роботи. Поведінка учня, якість виконаної ним ро­боти і взаємовідносини з однокурсниками під час її вико­нання дадуть педагогу необхідний матеріал для об'єк­тивних висновків.

Метод узагальнення незалежних характеристик — об­робка (аналіз та узагальнення) педагогом інформації, одержаної від інших викладачів, що працюють у даній навчальній групі, учнів групи, їхніх батьків, друзів, пред­ставників громадських організацій, членів трудового ко­лективу базового підприємства та ін. Одержані дані зі­ставляються з власними. Якщо існують суперечливі судження, оцінки, то необхідно з'ясувати причини розхо­джень.

Різновидом зазначеного методу є метод педагогічного консиліуму, який передбачає колективне обговорення результатів вивчення учнів на основі певної програми, оцінювання тих чи інших якостей особистості, виявлення причин можливих відхилень у формуванні особистості та відбір засобів подолання виявлених недоліків '.

Анкетування (письмове опитування) застосовують у таких випадках: коли необхідно одержати певні фактич-

¹ Педагогика: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов / Ю. К. Бабанский. В А. Сластенин, Н. А. Сорокин и др.; Под ред. Ю. К. Бабанского — 2-е изд.— М, 1988.—С. 26.

ні дані; з'ясувати ставлення учнів до певного явища, по­дії, проблеми; виявити їхні інтереси; одержати єдино можливі і короткі відповіді' (так, ні). Анкети бувають відкриті (які містять лише запитання, а відповіді на них опитуваний має написати сам) і закриті (на кожне за­питання пропонується кілька відповідей, одну з яких має вибрати опитуваний).

При складанні анкет потрібно додержувати таких ви­мог: 1) кожне запитання анкети повинне бути логічно за­вершеним, чітким за змістом; 2) варіанти відповідей у закритій анкеті мають передбачати можливі відповіді опитуваного. їх не повинно бути менше, ніж можуть на­звати учні; 3) питання формулюються так, щоб вони бу­ли зрозумілими для всіх опитуваних; 4) не потрібно ста­вити запитання, які містять підказку.

Щоб визначити інтерес і ставлення учнів до громад­ської роботи, виконуваних доручень, можна запропону­вати такі запитання:

Чи задовольняє вас доручення, яке ви виконуєте? Як­що ні, то чому?

Що примушує вас виконувати доручення?

Яке доручення ви виконували б з бажанням?

Чи хотіли б ви не виконувати ніяких доручень, не займатися громадською роботою?

На початку навчального року напередодні плануван­ня виховної роботи в групі доцільно вивчити ставлення учнів до позаурочних заходів, які проводяться в групі. З цією метою учням пропонують такі запитання:

Які заходи, проведені в групі в минулому році, вам найкраще запам'ятались?

Які теми, цікаві на ваш погляд, пропонуєте включи­ти до плану виховної роботи групи?

Що ви пропонуєте проводити частіше: бесіди, диспу­ти, екскурсії, ділові або рольові ігри, усні журнали, прес-конференції, «Клуби подорожей», «Що? Де? Коли?», кон­курси тощо?

Запропонуйте тему і форму проведення одного з них, який ви могли б розробити, організувати і провести самі або разом з товаришами.

Висування тези з доведенням її правильності чи не­спроможності. Цей метод доцільно використовувати на виховних годинах під час проведення (або напередодні) бесіди, диспуту на певну тему. Наприклад, учні оцінюють тезу «Можна бути кваліфікованим робітником, майст­ром справи без загальної освіти» або «Можна бути хоро-

шою людиною, лишаючись байдужим і лежнем». Вислов­лені учнями судження і їх обгрунтування дають змогу судити про розвинутість свідомості підлітків, їхніх жит­тєвих установок, орієнтацій. Спираючись на них, майстер і класний керівник обирають педагогічно доцільні напря­ми і засоби виховної роботи в колективі.

Обговорення ситуації — цей метод дозволяє вивчати ціннісні орієнтації учнів, їхні погляди, переконання, мо­ральні критерії. Його застосовують на виховних годинах та інших позаурочних заходах.

Для визначення моральної самооцінки учнів їм мож­на запропонувати дописати речення, наприклад:

Понад усе я ціную в людині...

Я поважаю своїх однолітків за те, що...

Я не поважаю своїх однолітків тому, що...

В собі я найбільше ціную...

Мені здається, що мої товариші цінують мене за...

Викладачі мене вважають...

Мої батьки вбачають у мені...

В собі я найбільше не приймаю...

Моя головна життєва мета...

Для досягнення цієї мети мені необхідно буде...

Приймаючи будь-яке рішення, я керуюсь...¹

Щоб визначити, чи здатні учні об'єктивно оцінити себе, можна запропонувати їм оцінити деякі свої уміння за п'ятибальною системою. Оцінка «5» ставиться у тому випадку, якщо вміння розвинуте найбільше, «4» — якщо воно розвинуте не досить високо, «З» — якщо рівень роз­витку вміння не зовсім відповідає загальноприйнятим нормам, «2» — якщо воно розвинуте слабко або майже не розвинуте, «1» — якщо вміння взагалі несформоване.

Оцінка

Вміння

Стежити за своєю зовнішністю Аналізувати свою діяльність Стримувати свої почуття Контролювати свою поведінку:

а) у колективі

б) у колі друзів

в) дома, в сім'ї

г) на вулиці, в громадських місцях

Бачити свої позитивні якості і розвивати їх

Бачити свої недоліки

Відверто критикувати недоліки товаришів

Бути самокритичним

Бути вимогливим до себе

Ставити мету і домагатися її досягнення

Виконувати намічене точно в строк

Займатися самовихованням

Виявляти почуття гумору у скрутну хвилину '.

У виховній роботі інженерно-педагогічні працівники застосовують також соціометричний метод, розроблений американським психологом Дж. Морено. Цей метод до­зволяє вивчити міжособистісні стосунки, симпатії і ан­типатії в навчальній групі, виявити реальних лідерів. Його суть полягає в тому, що учням пропонують відпо­вісти (письмово) на запитання, які виявляють симпатію чи антипатію до інших членів групи. Основа запитань — «З ким би ви хотіли?..» Як правило, пропонуються два напрями діяльності — спільна праця (навчальна, вироб­нича) та відпочинок, розваги. Наприклад:

З ким би ви хотіли сидіти за одним столом (партою)?

З ким би ви хотіли виконувати домашні завдання?

Кого хотіли б мати в напарники для роботи в бригаді?

Кого б ви обрали в напарники для виконання особ­ливо відповідальної роботи?

З ким із учнівської групи хотіли б разом відпочива­ти, проводити дозвілля?

Кого із членів групи запросили б на свій день наро­дження?

З ким би ви хотіли жити в одній кімнаті в гуртожитку?

Обробка одержаних результатів містить кількісний підрахунок виборів і їх статистичний аналіз. Для цього складають таблиці і карти групової диференціації на­вчальної групи.

Таблиця результатів виборів, яка називається соціо-матрицею, складається так. Зліва в стовпчик (по верти­калі) записують список групи з номерами учнів, вгорі таблиці (по горизонталі) записують їхні порядкові но­мери. Таким чином, таблиця матиме стільки клітинок, скільки учнів у групі. Лівий, вертикальний, стовпчик — це учні, які вибирають. Горизонтальний ряд — це номери

 

¹ Див ■ Изучение зффективности процссса нравственного вос-питания старшеклассников- Сб. науч. тр. / Редкол.: С. В. Черенкова (отв. ред.) н др.— М., 1985.—С. 72—73.

¹ Див.: Изучение зффективности процесса нравственного вос-питания старшеклассников.— С. 81—82.

Таблиця 14

Соціо матриця

 

Кого обиоаюіь Хто обирає	і	^2					7
1. Андрійченко П 2. Білий В 3 Величко А 4. Вознюк С 5. Дудка В 6. Лозовий М 7. Мокрицька Л 8. Симончук Г Кількість одержа­них виборів Із них взаємних	в +Є 3 2	Є Є 2 2	Є 1 1	+ Є 2 1	є і і	є і і	0 0	в © + + 4 2

учнів, яких обирають. Позитивний вибір позначається знаком «+», взаємний вибір — «+» (табл. 14).

Як бачимо, чотири учні віддали перевагу Г. Симон-чукові, три — П. Андрійченку. Ці учні користуються най­більшим авторитетом, симпатією однокурсників. Серед учнів є дівчина, яку ніхто не -обрав, тобто вона займає найнижчий соціометричний статус у групі. Завдання пе­дагогів — з'ясувати причини цього явища, допомогти дів­чині знайти своє місце серед товаришів.

Карта групової диференціації має трохи інший вигляд. Креслять концентричні кола різного діаметра. їх має бу­ти чотири. Кожне коло визначає становище учня за ре­зультатами даного дослідження. В першому внутрішньо­му колі розміщують прізвища учнів, які одержали 6 і більше виборів, у другому — 3—5 виборів, у третьому — 1—2 вибори і до четвертого кола потрапляють учні, що не одержали жодного вибору. Таким чином, учні, прізви­ща яких знаходяться в першому і другому колах, мають найсприятливіше становище в навчальній групі, а учні з третього і особливо з четвертого кіл характеризуються несприятливим становищем серед однолітків (низьким соц^;ометоичним статусом). Учні, прізвища яких розмі­щуються в першому колі, є реальними лідерами, соціо-метричними «зірками» першої величини.

На карті групової диференціації дівчат можна позна­чити кружечками, а юнаків — трикутниками з відповід­ними порядковими номерами за списком групи. Таке до­слідження доцільно проводити наприкінці кожного на­вчального року.

Застосування цих методів дослідження особистості і колективу сприятиме науково обгрунтованому плану­ванню виховного процесу в навчальній групі, попереджен­ню випадкових несподіванок у поведінці вихованців.

Слід використовувати різні форми, методи і засоби впливу на учнів. Це має бути система виховних засобів, що передбачає індивідуальні і групові бесіди, дискусії, зустрічі з медичними працівниками і психологами, кон­курси, свята сімейних традицій із запрошенням батьків учнів, щасливих шлюбних пар — як молодих, так і зі «стажем». Плануючи тематику і визначаючи форми про­ведення цих та інших заходів, важливо враховувати побажання учнів, рівень їх моральної зрілості і вихова­ності, сімейні умови, стосунки між їхніми батьками; тра­диції училища, трудового колективу, базового підприєм­ства, села, району, міста, де вони живуть.

_ Дуже цікаво і весело, а головне корисно, проходять «сімейні» конкурси, наприклад конкурс «Сімейні тради­ції». В ньому можуть брати участь не тільки учні, а й їхні батьки. Зазначимо, що такий конкурс краще органі­зовувати в групах дівчат або в змішаних групах. Що ж до груп, в яких навчаються лише хлопці, то його зміст доцільно дещо змінити.

^Ведучим на конкурсі може бути класний керівник, майстер або хтось із учнів. Обов'язково потрібно обрати журі, до складу якого, крім учнів, можуть увійти май­стер, класний керівник (якщо вони не є ведучими), викла­дач курсу «Етика і психологія сімейного життя», пред­ставники від батьків. Кількість членів журі має бути не­парною. Етапи конкурсу оцінюють за п'ятибальною або іншою системою.

I. Вступне слово ведучого: про кохання, шлюб і сі­
м'ю, призначення сім'ї, про мету конкурсу і його умови.

II. Проведення етапів конкурсу.
Перший етап Конкурс «Ранок».

Учасники конкурсу одержують такі завдання (мо­жуть бути й інші варіанти):

а) вам потрібно прибути на роботу о 7 годині, сім'я
ще спить. Дітям в школу на 8.30, чоловікові на роботу
на 9.00. Ваші дії;

б) час будити дітей, чоловіка. Як ви це робитимете?

в) традиційний сніданок вашої сім'ї;

г) продемонструйте комплекс ранкової гімнастики.
Другий етап. Конкурс «Традиційний вечір сі­
м'ї».

 

1. Запитання учасникам: Яка ваша улюблена пора
року? Відповідно одержують завдання:

Зима — традиції зимового вечора.

Літо — літній вечір.

Весна (осінь) —Чим займатиметься ваша сім'я у вес­няний чи осінній вечір, коли в квартирі раптово погасне світло?

2. Практичне завдання — змагання «жінок»: хто шви­
дше й акуратніше пришиє ґудзик; змагання «чоловіків»:
хто швидше і вправніше збудує стільчик (поличку) або
відремонтує поламаний стілець.

Третій етап. Конкурс «Традиції вихідного дня». Сім'ям надається право обрати один із варіантів зав­дання і продемонструвати його:

а) відпочинок на природі;

б) прогулянка (екскурсія) до міста;

в) подорож до бабусі в село;

г) приймання гостей;

д) збираємось у гості.

Четвертий етап. Конкурс домашнього зав­дання.

1. Розповісти про традиції сім'ї в Україні, сімейні
обряди. Обов'язки невістки і зятя.

2. Продемонструвати сімейні таланти (танок, пісню,
гру на музичних інструментах — сімейним колективом).

Конкурс супроводжується номерами художньої само­діяльності, підготовленими учнями групи. В них можуть брати участь і їхні батьки.

III. Заключна частина — підведення підсумків. Від­значення переможців.

Варіантів такого конкурсу може бути багато, голов­не — уява і творчість учнів, педагогів та батьків. Зви­чайно, підготовка конкурсу має бути ретельною, але й вона принесе учням не менше насолоди, ніж сам конкурс. Головна умова успіху — спільна робота всіх учасників.

Забезпеченню взаємодії майстра і класного керівни­ка в навчально-виховній діяльності сприяють упорядко­вана належним чином планувальна і звітна документа­ція, раціональний облік поточної роботи. Наприклад, у професійно-технічному училищі № 21 м. Ялти запрова­джено щоденник майстра виробничого навчання на дру­кованій основі. В ньому вміщено Положення про майстра виробничого навчання системи профтехосвіти, правила внутрішнього розпорядку училища, єдині педагогічні ви­моги до учнів, обов'язки відповідального чергового по

!82

училищу, структуру самоврядування в групі, інші доку­менти.

Відведено місце для характеристик учнів, планів ви­ховної роботи в групі, діяльності ради з профілактики правопорушень, запису заохочень, зобов'язань групи на поточний навчальний рік і підсумків їх виконання. Окре­ме місце займають записи про відвідування майстром та класним керівником учнів за місцем проживання тощо.

Важливим орієнтиром для організації виховної ді­яльності майстра і класного керівника є вміщені в що­деннику відомості про найпоширеніші форми позаурочної виховної роботи з учнями, зокрема, технічної творчості й технічної пропаганди, роботи з батьками, а також тема­тика етичних бесід майстра і класного керівника з уч­нями, тематичний план виховної роботи в групах з тер­міном навчання 1, 1,5 і 2 роки.

У щоденнику вміщено також обов'язки учнівського активу групи, правила для учнів, виписку із статуту про­фесійного навчально-виховного закладу, а також прави­ла поведінки дітей і підлітків у громадських місцях.

Наявність друкованої основи значно спрощує спіль­ну роботу майстра і класного керівника з визначених на­прямів, упорядковує її, полегшує здійснення контролю за їхньою діяльністю з боку керівництва училища.

Контрольні запитання і завдання

1. Назвіть основні напрями виховної діяльності майстра вироб­
ничого навчання. Які виховні завдання він покликаний вирішувати?

2. Розкрийте особливості виховної роботи в навчальній групі.

3. На основі яких принципів має здійснюватись виховна робота
майстра і класного керівника в навчальній групі?

4. Складіть орієнтовний план виховної роботи з учнівським ко­
лективом.

5. За аналогією з наведеними зразками планів бесід і диспутів
з учнями складіть орієнтовний план проведення таких заходів:
«Я і моя совість», «Людина людині друг», «Мій родовід» тощо.

6. Розкрийте форми взаємодії класного керівника, майстра ви­
робничого навчання, учнів та батьків.

7. Складіть план психолого-педагогічної характеристики учня
і учнівського колективу.

8. Назвіть шляхи здійснення педагогічної взаємодії майстра і
класного керівника.

9. Які ви знаєте типи взаємодії інженерно-педагогічних праців­
ників у навчальній групі? Чи доцільно, на ваш погляд, в адміністра­
тивному порядку встановлювати в училищі єдиний тип взаємодії
майстра і класного керівника?

10. Схарактеризуйте форми і методи індивідуальної виховііої
роботи з учнями.

11. Які особливості роботи майстра з батьками учнів ПТУ?

12. У чому полягають особливості педагогічної взаємодії май­
стра з учнівськими громадськими організаціями?

Розділ V. ПРОФЕСІЙНА СПРЯМОВАНІСТЬ ПОЗАУРОЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЙСТРА

Ключові слова: виробнича ситуація, винахідництво, економічна культура, культура праці, конструювання, моделювання, новаторство, пізнавальний інтерес, профе­сійний інтерес, раціоналізаторство, трудові традиції, творче завдання, учнівське конструкторське бюро.

§ 1. ТРУДОВІ ТРАДИЦІЇ

В СИСТЕМІ ВИХОВНОЇ РОБОТИ МАЙСТРА

Соціально-економічне значення і дієвість трудових традицій, багатство змісту визначають їх винятково важ­ливу роль у вихованні учнів профтехучилищ. Об'єктивна необхідність виховання молоді на народних трудових тра­диціях викликана тим, що в сучасних умовах зростає їх роль у повнішому задоволенні національно-культурних потреб особистості. Це відбувається в час, коли поглиб­люється критична оцінка стану соціально-економічних проблем, поширюються теорії, які докорінно змінюють оцінки історичного минулого країни, перекреслюють тру­дові досягнення народу.

Виховання учнів на трудових традиціях здійснюється в складних умовах, коли недоліки в організації виробни­чої практики, виробничої праці подекуди дають учням негативний досвід, відштовхують від погано організова­ної праці, без правильної оплати і врахування конкрет­ної трудової участі кожного. Частина робітників підпри­ємств передає негативні «зразки» і традиції молоді, не­вимогливо ставиться до своєї поведінки, до якості своєї праці, сприяє поширенню в її середовищі алкоголізму, наркоманії. Втрачено духов'ні основи суспільства", орієн­тири і пріоритети загальнолюдських цінностей, внаслі­док чого частина молоді має низький культурний рівень.

Серед основних рис справді культурної, освіченої лю­дини особливого значення набувають уміння зберігати професійне ставлення до своєї справи, знання історії, традицій своєї професії. Ознайомлення з прогресивними

трудовими традиціями українського та інших народів, здобутками національної та світової культури, широке використання кращого досвіду виробничої та виховної роботи в професійних навчальних закладах України та за її межами є складовою частиною навчально-виховного процесу. Майстер виробничого навчання покликаний об'­єднувати зусилля всіх викладачів, що працюють з учня­ми групи, використовуючи їхні знання, людські якості, а також традиції професії, галузі, підприємства у вихо­ванні учнів.

Зупинимось на досвіді цієї роботи в ПТУ № 10 м. Ки­єва. Майстер виробничого навчання В. І. Сазанович об­говорює з вихованцями матеріали про історію училища, його традиції, сучасні проблеми життя країни, викорис­товуючи досвід і знання батьків колишніх його випуск­ників, які нині працюють на суднобудівному підприєм­стві.

Наведемо фрагмент завдання, яке було запропонова­не учням напередодні виробничої практики.

Під час практики ознайомтеся з виробничими плана­ми і завданнями цеху, де ви будете працювати. Які їх положення, на ваш погляд, є основними і чому?

Назвіть передовиків свого цеху, їхні трудові почини. В чому полягає їхній трудовий внесок у виконання дер­жавних замовлень?

Про які трудові традиції підприємства-замовника ви дізналися під час практики? Використайте матеріали му­зею підприємства, краєзнавчого музею, візьміть інтерв'ю у ветеранів цеху, бригади, заводу.

Що вам дала практика? Що змінилося у вашому став­ленні до професії?

Виконуючи такі завдання, учні аналізують і оцінюють ситуацію в цехах і на дільницях, своє місце у виробни­чих колективах, професійні знання, вміння спілкуватися. Для підведення підсумків практики і аналізу завдань майстер використовує різні форми: співбесіду, круглий стіл, робітничу трибуну із запрошенням представників цехів. Участь викладача суспільних дисциплін дає змогу розширити обговорювані проблеми. Так, у ході співбе­сіди в групі розглядалися питання про трудові традиції суднобудівників підприємства-замовника, про участь майбутніх робітників у їх розвитку і продовженні.

У процесі спільної роботи з викладачами суспільних і загальноосвітніх дисциплін з розвитку інтелектуального рівня учнів майстер повинен поглиблювати і збагачува-

ти їхні знання про історію розвитку техніки, нові техно­логії за допомогою понятійного апарату: «трудові тради­ції галузі», «трудові традиції професії», «почуття госпо­даря», «професійна компетентність», «робітнича честь», «відповідальність» та ін. Особливу увагу слід приділяти формуванню оцінних суджень, умінню з загальнолюдсь­ких позицій оцінювати факти і явища дійсності.

Інтерес до своєї професії через вивчення трудових тра­дицій у частини учнів переростає в конкретну потребу постійно поповнювати свої економічні знання про вироб­ництво. Неабияку роль тут відіграє творча допомога май­стрів і викладачів. Заслуговує на увагу досвід спільної роботи майстрів, викладача суспільних дисциплін ПТУ № 17 м. Харкова Р. О. Котляр, майстрів і спеціалістів підприємства-замовника з розробки економічного слов­ника термінів для робітників підшипникового заводу і

учнів.

Творчу активність учнів треба розвивати, залучаючи їх до суспільно корисної праці, враховуючи їхні інтереси та індивідуальні особливості. Цьому сприяють різні фор­ми технічної і самодіяльної творчості учнів, робота клу­бів, гуртків і факультативів.

Особливе місце серед форм виховної роботи посідають клуби. Вони «виростають» із гуртків, факультативів, груп за інтересами, музейної роботи тощо. Діяльність клубу можна розглядати і як одну з форм демократизації жит­тя училища, і як напрям розвитку громадської активнос­ті, і як досвід самоврядування, і як можливу форму включення учнів у виробничу кооперативну працю.

Пропонуємо рекомендації щодо роботи клубу «Тру­дові традиції — молодим», його мета — сприяти органі­зації змістовного дозвілля юнаків і дівчат, наступності у вихованні майбутніх робітників, заохочення їх до оволо­діння новими знаннями про історію країни, робітничі професії, трудові традиції старших поколінь. Завдання клубу — допомогти інженерно-педагогічному колективу формувати в учнів профтехучилищ і молодих робітників потреби у високому професіоналізмі, відповідальності за зміцнення економічного становища країни, виховувати почуття робітнич