Самостійне виконання учнем навчально-виробничих завдань

Виконання програмних вимог, досягнення передба­ченого програмами рівня професійної підготовки, оволо­діння системою умінь, навичок, а також збагачення уч­нів новими знаннями здійснюються на прикладі конкрет­них навчально-виробничих завдань (НВЗ). Визначення НВЗ, матеріальне забезпечення можливостей їх реалі­зації у навчально-виховному процесі входять до профе­сійних обов'язків майстра виробничого навчання.

Спираючись на засвоєні теоретичні і прикладні знан­ня із спеціальної технології та інших навчальних пред­метів, а також на раніше сформовані практичні уміння і навички, учні раціонально організовують своє робоче місце, самі визначають послідовність виконання трудових операцій, дій, добирають необхідні інструменти, прила­ди, пристрої. Під час роботи вони повинні постійно ана­лізувати її хід, контролювати правильність виконання окремих пунктів, доцільність своїх дій.

Поєднуючи спостереження і поточне інструктування, майстер контролює виконання учнями трудових опера­цій і дій, дотримання ними технологічних нормативів і стандартів, технічних вимог до якості роботи.

Продуктивність праці учнів багато в чому залежить від застосування раціональних прийомів діяльності, за­пропонованих передовиками і новаторами виробництва. Типова помилка майстра полягає в тому, що при вико­нанні вправ комплексного характеру він звертає увагу

лише на «інтегративні операції», вважає, що рівень сформованості первісних операцій принаймні задові­льний.

А. Ф. Ктиторов узагальнив вимоги щодо системи НВЗ і подав їх у такий спосіб:

система робіт повинна охоплювати програму нав­чання, всіляко урізноманітнювати виробничо-технічні ситуації, максимально наближати їх до реальних умов сучасного виробництва;

при доборі робіт перевага віддається виготовленню складних багатодетальних виробів;

вироби, включені у систему, складаються з деталей, різноманітних за розмірами, конфігурацією, матеріа­лом, класом точності і чистотою обробки;

конструкція і складність робіт типові для професії, за якою ведеться підготовка в даному училищі;

вироби добирають з урахуванням можливостей мате­ріально-технічної бази училища і підприємства-замов-ника, віддаючи перевагу так званій складній продукції.

З виконанням навчально-виробничих завдань незмін­но пов'язують ідеї зростання самостійності, розумового розвитку, пізнавальної активності. Формування пізна­вальної активності — одне з найважливіших завдань ви­робничого навчання взагалі. Серед вимог, які висуває суспільство до професійної підготовки в училищах, са-, мостійність посідає одне з чільних місць. Справа в то­му, що в умовах сучасної техніки і технології істотно змінився характер діяльності робітника. З виконавця і простих виробничих операцій він перетворився на лю­дину, яка керує складними технічними пристроями, здій­снює функції планування і контролю.

Одним з видів НВЗ є конструктивно-технічні (або виробничо-технічні) завдання, у процесі виконання яких, формуються необхідні характеристики технічного і тех­нологічного мислення. Розв'язання технічних завдань стає нині одним з найпродуктивніших шляхів викорис­тання теоретичних знань на практиці, збагачення прак­тичного досвіду, оволодіння професійною майстерністю. Аналізуючи професійну діяльність кваліфікованого ро­бітника, можна дійти висновку, що йому притаманне вміння швидко виявляти особливості конкретної вироб­ничої ситуації, знаходити правильні і своєчасні розв'я­зання виробничо-технічних завдань у складних обстави­нах, зокрема при виході устаткування з ладу, необхід­ності швидко і раціонально виконати техніко-діагнос-

тичні операції, знайти причину відхилення від норми тощо.

У повсякденній професійній діяльності робітників значне місце посідають інструктивні вказівки алгорит­мічного типу. Однак не можна розв'язання всіх завдань зводити до алгоритмів, тобто до жорстких інструкцій, що визначають схему трудових дій. Неможливо перед­бачити всіх умов і видів дій, які виникають в усіх ви­робничих ситуаціях.

Психолог Т. В. Кудрявцев довів, що більшості но­вих для учнів технічних завдань властиві дві основні ознаки. По-перше, це завдання з неповними даними і невизначеністю пошуків їх розв'язку; по-друге, такі, що мають не один, а кілька варіантів розв'язку. Саме вра­хування цих основних ознак і стимулює раціоналізатор­ську і винахідницьку діяльність робітників, техніків, ін­женерів. Зрозуміло, для такої діяльності характерна повна самостійність при виконанні завдань.