Демонстраційних матеріалів 1 тренажерів

У діяльності майстра виробничого навчання проф­техучилища істотну роль відіграють засоби наочності —• посібники, демонстраційні матеріали, технічні пристрої тощо. В недалекому майбутньому поряд із сучасними засобами інтенсифікації навчання сприятиме також ком­п'ютерна і мікропроцесорна техніка як домінуючий ком­понент нової системи засобів наочності.

Засоби наочності — це матеріальний спосіб подання навчальної інформації, яка є опорою навчання у проце­сі інтелектуальної і практичної (професійно-виробничої) діяльності учнів.

Традиційно засоби наочності розрізняють.залежно від способу їх матеріального втілення (натуральні — предмети, механізми, матеріали, деталі; зображальні — макети, моделі, картини, плакати; схематичні — схеми, креслення; технічні засоби — кіно-, фото-, відео-, кодо-фільми, дисплейні касети, тренажери тощо) або від спо­собу їх демонстрації (статичної чи динамічної) і конк­ретно за допомогою якого пристрою.

Однак аналіз фонду засобів сучасної навчальної на­очності переконує, що, не заперечуючи традиційної кла­сифікації, слід додати такі дидактичні (загальнонавча-льні) критерії для визначення їх суті:

інформаційний — визначення навчального змісту на­очної демонстрації;

перцептивний — визначення шляхів сприймання нав­чального матеріалу різними органами чуття або їх ком­бінуваннями: зоровим, слуховим, мовноруховим, тактиль­ним тощо;

гностичний — способи поєднання різних засобів, ме­тодів, форм навчання в цілеспрямовану сукупність для розв'язання пізнавальної і розвиваючої мети його;

системний — досягнення оптимального результату тех­нологічною сукупністю способів навчання у процесі нав­чальної і практичної діяльності учнів під керівництвом педагога.

У діяльності майстра на уроці засоби наочності ви­являються в трьох аспектах так званої матеріальної ба­зи навчання в ГІТУ: технічному, змістовному і методич­ному.

Технічний аспект найповніше відображається в комп­лексі «робоче місце викладача (майстра)» і в оснащенні виробничої майстерні. Це апарати для демонстрування кіно-, діа-, відео-, фонозаписів; технічні класи (програ­мовані, лінгафонні, тренажерні); механізми, деталі, ма­теріали для виробничого навчання на уроці тощо. їх пе­релік є в спеціальних інструктивних матеріалах. Важ­ливого дидактичного значення ці пристрої не мають. Слід лише мати на увазі дидактичні недоліки і обме­ження, які є у кожного з них, і в разі потреби виправ­ляти їх.

Навчальний кінофільм — це суцільна безперервна демонстрація. Наукові дослідження педагогів переконують, що вона малоефек­тивна: потрібно націлювати учнів на засвоєння певних зображень, а потім — одразу ж після їх демонстрування—обговорити поба­чене в класі. Таких фрагментів -має бути чимало. Саме такий спо­сіб демонстрації з перервами для усного обговорення є найефек­тивнішим. У разі потреби можна записати кінофільм на відеока­сету, і тоді буде можлива не тільки фрагментарна демонстрація його, а й стоп-кадр або й ретро-демонстрація (як повторюється в телезапису забитий гол в футбольні ворота — в уповільненому темпі). В обговоренні певного фрагмента постійно потрібен окре­мий статичний кацр (наприклад, таблиця або загальна схема якогось виробничого процесу). В такому разі можна використати демонстрування цього кадру через кодо- або діапроектор на дру­гий екран (тобто двоекранне одночасне демонстрування). Так буде здійснюватися модернізація ТЗН, що надасть можливість ефектив­ніше використовувати їх у навчанні.

Кількість пристроїв або матеріалів для виробничого навчання має забезпечувати активну роботу всіх учнів групи на уроці. Значить, їх має бути або ЗО (по одному комплекту для кожного учня), або 15 (в такому разі відбувається взаємоконтроль або взаємодопомога учнів попарно). Якщо ж їх буде 10 і менше комплектів на групу, то треба відповідно змінити організацію нав­чання.

Змістовний аспект матеріальної бази — це демонст­рація предметів, явищ або їх зображень (діа-, фоноза-писів або кінофільмів) незалежно від того, яким апара­том чи пристроєм вона здійснювалась. Крім вказаних раніше дидактичних недоліків і обмежень, вони мають істотну ваду: з часом вони старіють за змістом, відоб­ражаючи вже застарілі технології. Чи обов'язково зни­щувати їх? Ні, ці предмети, картини, записи крім історич­ного значення можуть сприяти і сучасному навчан­ню, до того ж — творчому підходу до навчального пред­мета.

Для цього можна створити дидактичні доповнення до них у вигляді плакатів, роздаткового матеріалу або текстових діафільмів (двоекранного одночасного демон­стрування), де можна дати запитання, завдання або за­дачі для учнів: з сучасних позицій оцінити цю застарі­лу технологію; дати свої пропозиції щодо модернізації машин або технічних процесів; запропонувати свої вдо­сконалення або й винаходи, які б перетворювали ці ста­рі технології на сучасні, тощо.

Методичний аспект матеріальної бази — це створен­ня технології найкращого використання її в навчан­ні, тобто в реалізації двох попередніх аспектів (техніч­ного і змістовного). Він є завершальним і найголовні­шим.

Висока педагогічна майстерність визначається на­самперед власною методикою, яку розробив майстер ви­робничого навчання.

Проте є дидактичні закономірності використання на­очності, спільні для всіх майстрів і для навчання всіх уч­нів. Розгляньмо їх.

1. Активізація пізнавальної діяльності учнів шляхом поєднання демонстрації наочності зі словом викладача або учнів. Фізіологами, психологами і педагогами давно доведено, що людина бачить і чує не все, що їй показу­ють або говорять, а лише те, що сама хоче побачити або почути, чи те, на що хтось звертає її увагу. Ця ди­дактична закономірність формулюється так: наочність обов'язково повинна поєднуватись зі словом вчителя або учнів. При цьому евристичні способи поєднання значно ефективніші від ілюстративних. Коли сам викладач ана­лізує наочний посібник, словесно ілюструючи, що в ньо­му зображено і чому, то цей спосіб менш ефективний, ніж той, при якому педагог запитаннями і евристичними завданнями пропонує учням самим визначити і роз'яс-

нити ті сторони наочного зображення, які потрібні для реалізації цілей навчання.

Із двох форм запитань до наочності краще збуджу­ють самостійну думку учня не запитання типу: «Що зоб­ражено в таблиці?», «З яких деталей складається ме­ханізм?», «Яка послідовність дій у певному виробничому процесі?» (хоч вони й необхідні на попередньому етапі застосування наочності). Значно ефективніші такі за­питання: «Чому саме така послідовність дій?», «Навіщо введена певна деталь в механізм?», «Що відбувається в машині при такій-то зміні певної деталі (наприклад, шатуна або поршня)?» та ін. На жаль, таких запитань поки надзвичайно мало і в існуючих підручниках, і в практиці роботи викладачів і майстрів ПТУ.

2. Розвиток розумової діяльності учнів залежно від часової послідовності поєднання слова і наочності. Нау­кові дослідження показали, що найуживаніший спосіб, коли наочні посібники спочатку демонструються, а потім словесно аналізуються учнем або вчителем. Це розвиває спостережливість учня, вміння пояснювати і навіть об­ґрунтовувати зображене. Проте набагато ефективнішим є такий спосіб, коли викладач або особливо учень сло­весно випереджає зображення, висуваючи гіпотези і об-грунтовуючи свою думку до того, як буде показано пев­ний етап наочної демонстрації (найкраще — динаміч­ної).

Наприклад, при демонструванні діючої моделі дви­гуна внутрішнього згоряння (або послідовного демонст­рування кількох картин, що зображають один такт його роботи) спочатку учні пояснюють нульовий цикл (пор­шень у нижній частині циліндра), а потім викладач за­дає їм запитання: «Як зміниться положення клапанів, рух запальної суміші, коли поршень піде вгору?», «Об­грунтуйте свою думку: які сили діятимуть на запальну суміш і чому?» Після аналізу різних думок і висунутих учнями гіпотез (не відхиляючи жодної з них!) педагог демонструє другий такт, а потім іде пояснення, обгрун­тування, підтвердження чи спростування висунутих гі­потез. Далі знову словесно пояснюється наступний етап наочної демонстрації.

Ось іще приклад показової демонстрації виробничих дій майстра. Навчаючи прийомів фарбування, майстер, вмокнувши пензель у фарбу і піднявши його над короб­кою, запитує в учнів, чи можна так починати фарбуван­ня (коли фарба тече з пензля), як зняти залишок фарби.

Потім, зробивши кілька вертикальних мазків, запитує, чи можна так домогтись рівномірного пофарбування, що і чому треба зробити, після чого демонструє результат горизонтальних рухів пензля.

Отже, слід чергувати випереджальні і пояснювальні способи часового поєднання слова з наочністю, але пе­ревагу треба надавати першому, що збуджує активну думку, здогадку, передбачення, прогнозування ідей та дій.

З Моделювання предметів, явищ і процесів (у тому числі і мислительних) засобами наочності. Тривалий час серед науковців і практиків панувала думка, що наоч­ними є лише реальні предмети або їх зображення. Вва­жалося, що на наукові узагальнення про ці предмети або теоретичні абстрактні ідеї не впливають закономірності наочного навчання. Проте дослідження останніх років переконують, що існує схематична і символічна наоч­ність, яка моделює саму реальну дійсність і думку про неї. На цей вид наочності поширюються сформульовані вище закономірності про поєднання слова і наочності

Специфічні ж особливості такого виду в тому, що завдяки моделюванню розкривається істотне, головне і вихідне, яке стає основою, базою для навчання (насам­перед найскладніших і найважчих для сприймання уч­нями предметів, явищ або теоретичних думок). А зас­воївши це головне, учні легше засвоюють другорядне, яке підтверджує цю основу, розвиває або обґрунтовує думку про нього.

Для учня, який зрозумів сутність дії двигуна внут­рішнього згоряння, наочними будуть, крім самого конк­ретного поршня і циліндра (до речі, неоднакових у різ­них типів двигунів), і узагальнююча схема, і абстрактні формули, і символічні зображення, що відображають найістотніше в ньому — першопричину його.

Таких базальних моделей (від база, основа) може бути зовсім мало. Так, у майстра-викладача ПТУ № 43 Луганської області П. А. Когута основи підготовки му­лярів зображені всього в трьох таблицях, на яких бу­дується все навчання із спеціальності.

Досвід педагогів-новаторів також переконує, що нав­чання на основі таких теоретичних моделей дає високі результати не тільки в нормальних, а й у важких умо­вах навчання, коли учні недостатньо підготовлені до нього, що, на жаль, ще часто трапляється в профтехучи­лищах.