Здійснення взаємозв'язку виробничого

І ТЕОРЕТИЧНОГО НАВЧАННЯ

У своїй професійній діяльності сучасний кваліфікова­ний робітник дедалі частіше стикається з необхідністю здійснювати продуктивні дії в умовах, які постійно змі­нюються. Виникає потреба пошуку науково-технічної ін­формації, аналізу і вибору шляхів найраціональнішого розв'язання технічних проблем. На сучасному етапі роз­витку виробництва рухливість трудових функцій робітни­ка забезпечується переважно творчими складовими професійної діяльності. Це впливає на мету і зміст профе­сійної підготовки учнів, яка повинна якнайповніше від­повідати змістові, рівню і характеру індустріальної праці. Серед проблем, які виникають у зв'язку з цим, важ­ливе місце посідає взаємозв'язок виробничого і теоре­тичного навчання. Сучасний підхід до організації, змісту і методики проведення загальноосвітньої і професійної підготовки в профтехучилищі, який грунтується на реа­лізації взаємозв'язку загальноосвітніх предметів з пред­метами загальнотехнічного циклу, спеціальними пред­метами і виробничим навчанням, має стати фундаментом для оволодіння учнями основами наук, досягненнями нау­ки і техніки, передовим досвідом. На цій основі і повинна грунтуватися система підготовки робітничих кадрів.

Серед об'єктивних передумов здійснення взаємозв'яз­ку виробничого і теоретичного навчання виділяють такі аспекти: філософський, історичний, практичний та ін.

Філософи розглядають теорію і практику як діалек­тичну єдність і взаємодію протилежностей, в якій наукова теорія не може існувати поза зв'язком з практикою, а практика для свого плідного розвитку потребує теорії-Тому важливим завданням є виявлення співвідношення загальної і професійної освіти, їх взаємозв'язку, виділен-

ня основних ідей загальноосвітніх предметів і просте­жування шляхів їх ро.івитку за рахунок навчального ма­теріалу з професії, забезпечення диференціації загально освітньої підготовки за навчальними групами професій. Такий підхід до навчання потребує певної методики взає­мозв'язку загальноосвітніх предметів, предметів профе­сійно-технічного циклу і виробничого навчання.

Теорія пізнання вивчає взаємовідношення теорії (нау­ки) і практики, взятих у цілому, причому з суспільно-історичного погляду, а для виробничого навчання важ­ливі взаємовідношення з урахуванням стану технічної науки і виробництва, специфіки окремих ділянок вироб­ництва.

Виробниче навчання порівняно з теоретичним має іс­тотні особливості. Для повноцінного виробничого навчан­ня необхідно відтворити процес виробництва. Значною мірою виробниче навчання слід здійснювати у процесі продуктивної праці. Проте це не означає, що під час на­вчання виробничий процес слід завжди відтворювати в такому самому вигляді, як він відбувається в реальних умовах. Його можна відтворювати і в навчальних май­стернях, а іноді навіть на моделях-тренажерах.

На відміну від цього під час теоретичного навчання (вивчення основ наук, загальнотехнічних і спеціальних предметів) у межах середньої освіти не обов'язково від­творювати процес наукового пізнання, в результаті якого-здобуто наукові знання..Це стосується, зокрема, техніч­них наук, бо технічні знання як результат відповідних досліджень і узагальнення досвіду можна набувати не­залежно від способу їх одержання.

Специфічна особливість науково-технічного знання — його комплексність, опора на кілька природничих наук або на кілька розділів однієї фундаментальної науки. Водночас кожна окрема технічна наука виступає як «часткова» відносно виробництва.

По-перше, кожна технічна дисципліна вивчає якийсь один бік явищ, що відбуваються на даній ділянці. На­приклад, будову верстата і управління ним вивчають в одному науково-технічному предметі (металорізальні верстати), а технологічний процес металообробки — в ін­шому (технологія машинобудування). Але робітник-вер-статник має справу і з будовою верстата, і з технологіч­ним процесом обробки деталі на ньому. Таким чином, ви­робництво, навіть на вузькій ділянці, виходить за межі однієї дисципліни. По-друге, в навчальному предметі

«Металорізальні верстати» вивчаються не тільки токарні, а й інші верстати (фрезерний, шліфувальний, свердлиль­ний та ін.). Те саме стосується технології машинобуду­вання: вона охоплює значно ширшу галузь науково-тех­нічних відомостей, ніж та, в якій працює даний робітник. Підтвердженням об'єктивної необхідності поєднання теорії та практики є вся історія розвитку професійної освіти. Ще на початку XX ст. було створено спеціальні навчальні заклади, в яких не обмежувались підготовкою ремісників. У них крім природничо-наукових та гумані­тарних предметів вивчали механіку, технологію, креслен­ня. Навчання тривало часом до п'яти років. Як відомо, професійна освіта зазнала багатьох реформ, реорганіза­цій, змін. Проте лише у найважчі для країни роки у професійно-технічних навчальних закладах обмежувалися винятково практикою, короткостроковим навчанням уч­нів окремих операцій і безпосередньою їх роботою на підприємстві. В основному ж весь час велися пошуки найраціональнішого співвідношення теорії і практики, загальноосвітньої, загальнотехнічної та професійної під­готовки. Поряд з перебудовою виробничого навчання здійснювалась значна робота з покращання викладання теоретичних дисциплін, зростання вимогливості викла­дачів до якості знань учнів. В останні роки особливу увагу приділяли підвищенню рівня загальноосвітньої під­готовки учнів профтехучилищ у галузі суспільних і при­родничих наук. З урахуванням розвитку промисловості в професійно-технічних училищах було введено вивчення основ механізації та автоматизації виробництва, про­мислової електроніки, економіки та організації вироб­ництва. В курсах спеціальної технології, технічної меха­ніки та інших предметів було розширено перелік лабора­торно-практичних робіт. Навчальні програми передбачали навчання на сучасному обладнанні та оволодіння учня­ми передовими прийомами праці.

Вивчення теоретичних предметів здійснювалось у взаємозв'язку з сучасною технікою і технологією вироб­ництва. Багато уваги приділялось умінню грамотно чи­тати робочі креслення, організації робочих місць, засто­суванню найраціональніших прийомів праці, правильному користуванню контрольно-вимірювальними приладами та інструментами. Учні набували навичок самостійного пла­нування роботи і високоякісного її виконання.

Важливою передумовою посилення уваги до здійснен­ня взаємозв'язку теорії і практики є також зміни в харак-

_тері праці робітників. Широке впровадження технічних засобів у трудову діяльність людини привело до зміни змісту праці робітників, висунення підвищених вимог до їх теоретичних знань і практичних навичок. Якщо, на­приклад, слюсар-ремонтник 30-х років обслуговував 9—10 типорозмірів верстатів, то зараз — близько ЗО; він ви­користовує понад 100 марок металів і неметалевих ма­теріалів, понад 50 інструментів і пристроїв, у тому числі інструментів високої складності і точності.

Високого рівня теоретичної підготовки та практичних навичок і умінь потребує професія наладчика автоматич­ної лінії у машинобудуванні. Він повинен уміти читати складні креслення, графіки, кінематичні схеми, викону­вати ескізи, складати технологічні карти і користуватися ними. Тому у підготовці такого робітника ширше повин-ііі бути представлені елементи інженерно-технічних знань, його необхідно вчити проводити розрахунки із застосу­ванням математики, фізики, електротехніки, гідравліки '. Аналогічні приклади-ілюстрації зростання вимог до тео­ретичних знань і практичних навичок та умінь майбутніх робітників можна привести з будь-якої професії. У су­часних умовах виникає якісно нова вимога до робочої сили — вимога професійної мобільності, тобто здатності швидко оволодівати технічними новинками і новими спе­ціальностями. Від робітника вимагають більше знань, ускладнюється його виробничий досвід, оскільки дово­диться обслуговувати не одну, а нерідко цілу систему машин. Процес удосконалення організації, змісту і струк­тури навчання в ПТУ триває, і найважливішою ланкою) його є реалізація поєднання теорії і практики.

Одним г методичних шляхів здійснення зв'язку вироб­ничого і теоретичного навчання є встановлення між цими дисциплінами наступних міжпредметних зв'язків: вико­ристання раніше вивчених понять, явищ і законів у про­цесі здобуття спеціальних знань, навичок і умінь, пояс­нення виробничих явищ і процесів науковими положен­нями і фактами. Тому навчальний матеріал виробничого навчання розглядається на науковій основі, а природни­чо-наукові знання і вміння дістають свій розвиток, за­кріплення і поглиблення.

Наприклад, при формуванні умінь роботи з вимірю­вальними приладами, зокрема з штангенциркулем, на

¹ Див.: Батьішев С. Я. Подготовка рабочих в средних про-фессионально-технических училищах.— М., 1988.— С. 6—7.

235.

уроках виробничого навчання великого значення набу­вають знання з курсу фізики про теплове розширення тіл і тепловіддачу, а також навички виконання прості­ших вимірювань і обчислень. Загальноосвітні знання в цьому випадку сприяють осмисленню учнями окремих дій, вимірювальних умінь, і вони, в свою чергу, дістають вищий рівень засвоєння і ступінь узагальнення.

Аналіз теоретичних знань, якими учні ПТУ оволоді­вають у процесі вивчення спеціальних, загальнотехнічних і загальноосвітніх предметів, дає можливість класифіку­вати їх таким чином:

знання, безпосередньо пов'язані з виробничим навчан­ням. Вони становлять основний програмний матеріал спе­ціальної технології (спеціальних предметів), загально-технічних предметів (технічне креслення, технічні вимі рювання, знання та навички електротехніки, електрома-теріалознавства тощо), математики, фізики, хімії, біології (залежно від професії, яку здобувають учні);

знання, опосередковано пов'язані з виробничим на­вчанням. Сюди належать знання окремих тем з фізики, ма­тематики, технічного креслення, матеріалознавства тощо; знання, які є базою для зростання професійної май­стерності майбутніх робітників після закінчення ПТУ. До них належать, наприклад, знання про спеціальний ін­струмент, відомості про механізацію і автоматизацію, шляхи підвищення ефективності використання різнома­нітних матеріалів, про перспективи одержання матеріа­лів з поліпшеними, властивостями, комп'ютерна грамот­ність (загальнотехнічні і спеціальні предмети);

знання, які розширюють загальнонауковий і техніч­ний кругозір учнів. Це програмний матеріал загально­освітніх природничо-математичних предметів; відомості про цехи і заводи з повною автоматизацією виробничих процесів, основні поняття про телеуправління, основні принципи організації сучасного виробництва (спеціальна технологія, загальнотехнічні дисципліни) та ін.

Подана класифікація певною мірою дозволяє накрес­лити шляхи здійснення взаємозв'язку теоретичного і ви­робничого навчання. Зв'язок теорії з практикою, спеці­альних, загальнотехнічних і загальноосвітніх предметів з виробничим навчанням може здійснюватися в таких

основних напрямах:

конкретизація і поглиблення теоретичних знань на

уроках виробничого навчання;

удосконалення вмінь, сформованих на уроках загаль-

ноосвітніх, загальнотехнічних і спеціальних предметів під час виконання навчально-виробничих робіт;

застосування знань з різних предметів, прийомів ро­зумової діяльності, практичних, організаційних умінь для виконання навчально-виробничих завдань;

розв'язання на уроках виробничого навчання репро­дуктивних і продуктивних задач з метою закріплення і поглиблення знань, розвитку здібностей учнів до раціона­лізаторства, винахідництва тощо.

У навчально-виховному процесі профтехучилищ тео­ретичне і виробниче навчання повинні здійснюватися в єдності, що забезпечує взаємозв'язок пізнавальної і прак­тичної, трудової, діяльності учнів. Базою використання всієї системи теоретичних знань, навичок і умінь є вироб­ниче навчання як найважливіша складова частина про­фесійної підготовки майбутніх робітників. Основою ви­робничого навчання є продуктивна праця — джерело практичного досвіду, критерій об'єктивності і вірогідності знань, набутих учнями на уроках теоретичного навчання. Виробниче навчання як сфера застосування різноманіт­них знань допомагає майбутнім робітникам осмислити і конкретизувати ці знання, переконатися у їх прикладно­му характері.

Основним критерієм якості підготовки робітників є кваліфікаційні характеристики, які конкретно визнача­ють, що випускник училища повинен знати та уміти із своєї професії. Наприклад, слюсар-складальник авіацій­них приладів третього розряду повинен: знати правила користування оптичною ділильною головкою та правила роботи на осцилографах-самописцях і вміти виконувати роботи на ділильній оптичній головці, проводити осцило-графування; знати методи контролю й випробувань вуз­лів та приладів і вміти перевіряти якість виконаних робіт, знаходити неполадки й дефекти в монтажі та лік­відовувати їх. Відповідно до кваліфікаційної характе­ристики муляра третього розряду випускникам профтех­училищ необхідно знати прості системи кладки та пере­в'язки швів, прийоми кладки простих стін і вміти вико­нувати кладку простих стін з цегли та дрібних блоків під штукатурку і з розшивкою швів по ходу кладки; знати правила роботи пневматичним та електрифікованим ін­струментом і вміти пробивати отвори в цегляних та бу-тових стінах з допомогою механізованого інструменту. Наведені фрагменти з кваліфікаційних характеристик ілюструють вимоги до якості як практичної підготовки

майбутніх робітників, так і теоретичної, що може бути забезпечено лише у тісному співробітництві майстрів і викладачів спецтехнології.

Рівень професійних знань, навичок і умінь випускни­ків профтехучилищ здебільшого відповідає вимогам ква­ліфікаційних характеристик. Однак трапляються випад­ки, коли молоді робітники не можуть впоратися з робо­тою. Найчастіше недоліки у професійній підготовці учнів виявляються під час виробничої практики, на випускних екзаменах, безпосередньо на виробництві вже після за­вершення навчання. Основна причина цього полягає в тому, що діюча система професійної підготовки не пов­ною мірою забезпечує розвиток творчої активності і са­мостійності учнів. Спостереження над практикою пока­зали, що майстри виробничого навчання не завжди ви­користовують у навчанні теоретичні знання учнів, тому майбутні робітники часто не бачать прямого зв'язку тео­ретичних знань з практичними роботами, які вони вико­нують на уроках виробничого навчання. Проте навіть з побіжного перегляду зведеного тематичного плану з ви­робничого навчання та спецтехнології видно, що теоре­тичні відомості з абсолютної більшості тем виробничого навчання майбутні робітники одержують саме на уроках

із спецтехнології.

При визначенні переліку навчально-виробничих робіт та єдиних вимог до їх виконання слід передбачати тіс­ний контакт викладача спецтехнології і майстра вироб­ничого навчання. Спільна робота інженерно-педагогічних працівників дає змогу узгоджувати міжпредметні зв'язки і зв'язки теоретичного навчання з виробничим, а також контролювати, як учні практично застосовують знання з того чи іншого предмета під час виконання навчально-виробничих робіт, які прогалини в їхній теоретичній під­готовці заважають краще й швидше оволодіти професією. Між теоретичним і виробничим навчанням варто пе­редбачити такі форми зв'язку: єдність змісту та системи розміщення програмного матеріалу з виробничого на­вчання і спецтехнології; узгодженість вивчення матеріалу виробничого і теоретичного навчання у часі; застосуван­ня набутих учнями теоретичних знань у процесі вироб­ничого навчання; використання практичних знань, нави­чок і умінь у процесі теоретичного навчання; єдність тер­мінології.

Успіх значною мірою залежить від ділових якостей викладачів і майстрів, від рівня розуміння ними необ-

хідності систематичного, ділового контакту інженерно-педагогічних працівників. Лише в єдиному комплексі професійної підготовки, при реалізації взаємозв'язку у вивченні теоретичних дисциплін і тем виробничого на­вчання майбутні робітники можуть здобути міцні знан­ня, навички і вміння.

ПЛАНУВАННЯ СПІЛЬНОЇ РОБОТИ МАЙСТРА ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ І ВИКЛАДАЧА СПЕЦТЕХНОЛОГІЇ

Забезпечення взаємозв'язку виробничого і теоретич­ного навчання доцільно починати з планування спільної роботи майстра і викладача спецтехнології. При цьому рекомендовано керуватися такими положеннями:

1. Навчальний матеріал, який відбирається для здійс­
нення міжпредметних зв'язків, має бути яскравим, пере­
конливим, без штучного «притягування» його до змісту
виробничого навчання.

2. Кожний предмет повинен підпорядковуватися своїй
внутрішній логіці і зберігати самостійність. Не слід за­
ради здійснення взаємозв'язку підпорядковувати один
предмет іншому.

3. Зв'язки між різними навчальними дисциплінами в
профтехучилищі, у тому числі спеціальної технології і
виробничого навчання, мають:

бути систематичними, послідовними, різнобічними;

сприяти поглибленню,, розвитку і закріпленню теоре­тичних знань і практичних навичок і умінь учнів;

спрямовуватися на розвиток пізнавальних інтересів та активності мислительної і практичної діяльності учнів;

сприяти формуванню уміння комплексно застосо­вувати знання предметів загальноосвітнього і професій­но-технічного циклів у процесі теоретичного і виробни­чого навчання;

позитивно впливати на зростання самостійності і творчої активності учнів.

Роботу з планування спільної діяльності викладачів спецтехнології, майстрів та викладачів інших дисциплін не можна виконувати інтуїтивно. З метою її цілеспрямо­ваного проведення слід керуватися нормативними доку­ментами і матеріалами. Зауважимо, що навчальні плани і програми є державними документами, обов'язковими для виконання кожною навчальною групою.

Більшість збірників навчальних планів і програм міс­тить зведені тематичні плани з виробничого навчання і

гпентехноіогії Творче використання таких планів полег­шує координацію дій майстра і викладача спецтехнології. Хот основою професійної підготовки є виробниче навчан­ня та успіх великою мірою залежить від злагодженості в роботі майстра і викладача спецтехнології. Передовий досвід накопичений в училищах України, показує, що найефективнішим є такий підхід, коли функції викладача спецтехнології і майстра виконує одна особа. Звичайно, такий майстер-викладач повинен мати відповідну підго­товку: не нижче п'ятого розряду з професії та вищу інже­нерно-педагогічну або середню спеціальну освіту. Врахо­вуючи те що в абсолютній більшості випадків поки що немає можливості перейти на систему «маистер-викла-дач», рекомендуємо в кожному училищі організувати ме­тодичну роботу, спрямовану на координацію дій майстра виробничого навчання і викладача спецтехнології.

Необхідно знайти оптимальне співвідношення скла­дових частин навчально-виховного процесу, опрацювати документацію з планування, яка забезпечить лопчну пос­лідовність взаємозв'язаних частин, візуальний (зоровий) контроль за їх виконанням і поточне коректування. Важ­ливо визначити, яка документація має увійти в систему сконструювати її графічну форму, розробити методику їГскладання і застосування. Планувальну документацію складають викладач і майстер згідно з навчальнимі пла­ном і програмами з кожної теми до початку її вивчення Позитивну роль у систематизації міжпредметних зв'язків свого часу відіграли перспективно-тематичні пла­ни В них майстри та викладачі нотували, при вивченні якої теми і при проведенні якого уроку доцільно спира­тися на певні знання учнів з іншого предмета. -Зараз нор­мативні документи не потребують складання таких пла­нів, але, враховуючи користь для роботи, їх бажано скла­дати особливо молодим працівникам училища.

Практика показала необхідність перспективного пла­нування, бо кожне окреме заняття не може оуги ефек­тивним, якщо не визначене його місце в послідовності попередніх і наступних занять. При підготовці до занять майстер і викладач повинні визначити обсяг навчального матеріалу що вивчатиметься на кожному занятті, вста новий міжнредметні зв'язки, виявити рівень готовності учнів для сприймання нового. Насамперед слід проаналі­зувати міжпредметні зв'язки і зв'язок спецтехнології та виробничого навчання, дібрати засоби наочності і обгр>н тувати цей вибір.

Головне полягає в тому, щоб планувальна документа­ція відображала динаміку здійснення мети навчання від заняття до заняття: попереднє ознайомлення, формуван­ня, вдосконалення знань, навичок і умінь, досвіду творчої діяльності. Перехід учнів від одного рівня знань до ін­шого слід готувати продуманою системою вправ на за­своєння знань і формування умінь застосовувати їх під час розв'язування різноманітних навчальних і виробни­чих завдань.

Нерідко розподіл тем програми за часом між теоре­тичним і виробничим навчанням здійснено нераціональ­но. Так, при підготовці слюсарів-складальників авіацій­них приладів, комплектувальників авіаційної техніки та дефектівників авіаційної техніки тема «Технологія скла­дання, регулювання і контролю електричних і магнітних приладів» на уроках спецтехнології вивчається на 26— 28 тижнях II курсу, а в процесі виробничого навчан­ня— на 1—9 тижнях III курсу; тема «Технологія скла­дання, монтажу і випробування цифрових та мікропро­цесорних приладів» із спецтехнології вивчається на 33—36 тижнях II курсу, а в процесі виробничого на­вчання— на 18—24 тижнях III курсу; тема «Слюсарна справа» спецтехнології вивчається на 3—13 тижнях І курсу, в процесі виробничого навчання — починаючи з першого тижня, тощо. При підготовці робітників із спе­ціальності «Муляр; монтажник з монтажу сталевих і за­лізобетонних конструкцій» програмою виробничого на­вчання передбачено 48 годин (3—10 тижні І курсу) на вивчення слюсарних робіт. У програмі із спецтехнології цієї теми немає. Вказано, що необхідні теоретичні відо­мості викладаються майстром виробничого навчання при проведенні вступного інструктажу до кожного заняття.

З методичної точки зору невдалими є тематичний план і програма із спецтехнології та виробничого на­вчання при підготовці слюсарів з контрольно-вимірю-ьальних приладів та автоматики, зайнятих у сільськогос­подарському виробництві: недостатньо узгоджено фор­мулювання тем у програмах із спецтехнології та вироб­ничого навчання; не сплановано розгляд окремих тем за часом; немає зведеного тематичного плану. Ефектив­ність планування в цьому разі значною мірою залежить від досвіду і узгодженості в роботі інженерно-педагогіч­них працівників профтехучилищ. Можна навести ще ба­гато прикладів, коли планування спецтехнології та ви­робничого навчання потребує корекції.

У пропонованій в документації системі планування немає тісного взаємозв'язку між теоретичною та прак­тичною підготовкою учнів профтехучилищ: на перших уроках виробничого навчання необхідність застосування знань випереджає їх набування; з часом теоретичні за­няття з певної теми випереджають відповідні практичні заняття, що методично правильно, але гармонія порушу­ється і розрив між теорією і практикою збільшується приблизно до півроку. Як свідчать результати дослі­джень, при розриві в часі між засвоєнням знань і їх за­кріпленням, застосуванням через три дні «збереженість» знань становить 40 % від здобутих на уроці, через п'ять днів — 33, через сім днів — 25, а через два тижні — тіль­ки 12 %. Зрозуміло, що за такої ситуації на уроках ви­робничого навчання просто посилатися на знання із спец-технології безрезультатно. Це негативно впливає на якість професійної підготовки: замість грамотного, ква­ліфікованого робітника училище випускає примітивного ремісника, живого робота для виконання певної кілько­сті механічних операцій.

Таким чином, для досягнення високої якості профе­сійної підготовки майбутніх робітників потрібно об'єд­нати зусилля викладачів спецтехнології (а також інших навчальних предметів) та майстрів, розробити систем} заходів і методичні рекомендації щодо планування робо­ти та реалізації цих планів.

Майстер і викладач спецтехнології починають спіль­ну роботу з виявлення так званих «точок зіткнення». На­самперед їм необхідно ознайомитися з програмою трудо­вого навчання загальноосвітньої школи. Порівняльний аналіз програм з трудового навчання загальноосвітньої школи і відповідно предметів професійно-технічного цик­лу для ПТУ, які готують робітників масових професій (слюсарів, токарів, будівельників, трактористів-маши-ністів широкого профілю, швей та ін.), переконує в то­му, що намічений в школі мінімум політехнічних знань в основному зберігається і дістає подальший розвиток у профтехучилищах. Наприклад, у курсі трудового на­вчання основної школи вивчається тема «Типові деталі. Вимоги до якості виробів», а в профтехучилищах у про­грамі із спецтехнології — «Відомості з стандартизації і юнтролю якості продукції»; у школі — «Поняття про ме­ханізм. Кінетична схема», в училищі — те саме; в шко­лі — «Слюсарна обробка металів», а в профтехучили­щі — «Технологія слюсарної обробки»; в школі — «То-

гарні різці», в училищі — «Геометричні параметри рі­зальних інструментів»; в школі — «Робота з вимірюва­льними інструментами»; в профтехучилищі — «Контроль­но-вимірювальні інструменти»; в школі — «Перевірка придатності заготовки Поняття про точність обробки і допуски», в училищі — «Допуски і технічні вимірюван­ня» тощо.

Зрозуміло, що при вивченні таких наскрізних питань в профтехучилищі (як у курсі спецтехнології, так і в процесі виробничого навчання) інженерно-педагогічні працівники повинні спиратися на знання і вміння >чнів, набуті в основній школі. Здійснення наступності сприяти­ме досягненню високого рівня викладання спеціальних предметів, реалізації на практиці надзвичайно акту­альної ідеї безперервної освіти, допоможе позбутися си­туації, коли кожен новий виток в освіті, по суті, почина­ється заново: «Забудьте те, чого вас навчали в школі!»

Спостереження за ходом навчально-виховного проце­су в багатьох профтехучилищах свідчить про те, що взає­мозв'язок теоретичного і виробничого навчання реалізу­ється не систематично. Тому постає потреба подання у зручній формі системи міжпредметних зв'язків теоретич­ного навчання з виробництвом.

Необхідно забезпечити можливість для внесення ко­рективів у зображення системи зв'язків, зокрема вклю­чення до неї нових відомостей. Важливе значення має планування зв'язків з урахуванням фактора часу (попе­редні, супутні, наступні зв'язки).

Розробку системи міжпредметних зв'язків доцільно розподілити на два етапи: перший — виявлення тематич­них міжпредметних зв'язків, тобто слід вказати, між якими темами і предметами можна встановити міжпред-метні зв'язки і визначити зміст цих зв'язків; другий — конкретизувати міжпредметні зв'язки відповідно до ок­ремих уроків. Ця робота потребує спільних зусиль ви­кладачів і майстрів. Тому при плануванні її слід перед­бачити такі важливі питання, як взаємне вивчення навчальних планів та програм з теоретичного і виробни­чого навчання, 'організація навчання майстрів виробни­чого навчання і викладачів, вивчення навчальної та ме­тодичної літератури із спеціальності і дидактичної літе­ратури з питань міжпредметних зв'язків.

Передовою педагогічною практикою і науково-педа­гогічними дослідженнями обгрунтовано ряд прийомів складання навчальної документації, у якій фіксуються

міжпредметні зв'язки При цьому беруться до уваги не тільки зв'язки виробничого навчання із спецтехнологією, а й система міжпредметних зв'язків, яка включає також наступні зв'язки з матеріалом основної дев'ятирічної школи. Ця навчальна документація повинна бути дос­татньо наочною і простою, повинна забезпечувати умови для реалізації запланованих зв'язків і здійснення кон­тролю за нею.

У цілому структура виробничого навчання дає мож­ливість побудувати навчальний процес з урахуванням зв'язку теоретичного навчання з виробничим, тим самим забезпечуючи здійснення міжпредметних зв'язків. Це за­вдання успішно розв'язується за допомогою сітьового планування, в якому уточнюються терміни проходження видів навчання, рівень завантаження майстрів, можли­вості забезпечення учнів робочими місцями, технікою, ін­струментами та матеріалами в майстернях тощо.

Сітьові методи планування мають значні переваги по­рівняно з розглянутими підходами. Основне завдання сі­тьових графіків полягає в тому, щоб встановити раціо­нальну послідовність виконання різноманітних робіт, що входять у технологічний процес. У профтехучилищі в ро­лі останнього виступає навчальний процес, а виконувані роботи — це вивчення відповідних тем і виконання зав­дань виробничого навчання. З погляду сітьового плану­вання навчальний процес у профтехучилищі слід роз­глядати як цілеспрямовану роботу із засвоєння програм­ного матеріалу, поділеного на теми і завдання, внаслідок якої послідовно змінюється якісний показник форму­вання професійної підготовки майбутніх робітників.

Планування навчального процесу необхідно починати з аналізу зведеного тематичного плану навчального про­цесу з певної професії. Графік грунтується на потижневій сітці з кожного предмета або виду виробничого навчан­ня. Пропонуємо один з варіантів оформлення сітьового зведеного тематичного плану (табл. 18).

Проти назви кожного предмета нижче від цифр, що показують тижневе навантаження, проводять лінію, на якій стрілками і квадратиками або кружечками позна­чають початок і кінець вивчення кожної теми, а також проставляють номери цих тем. Розрахунок проводять так: якщо в даний період навчальним планом на вивчен­ня предмета відводиться 4 години на тиждень, то відрі­зок, яким позначається тема в 12 годин, відповідає трьом тижням.

Далі всі взаємозв'язані теми і завдання з'єднуються стрілками, розміщення яких відображає внутрішню ло­гіку навчального і тематичного планів.

Графік сітьового зведеного тематичного плану можна вважати моделлю навчального процесу.

Для встановлення оптимальних зв'язків між теоре­тичним і виробничим навчанням зручно скласти сітьо­вий графік за такою схемою: по горизонталі записують­ся номери тижнів навчального року, а по вертикалі — теми навчальної програми з виробничого навчання і спецтехнології; на перетині відповідних рядків і стовпців буквою «Т» позначаються заняття із спецтехнології (теоретичні), а буквою «В» — виробниче навчання з від­повідної теми. Кількість вільних клітинок між позначен­нями «Т» і «В» в одному рядку вказує на розрив у часі (кількість тижнів) при вивченні тієї чи іншої те­ми на уроках спецтехнології і виробничого на­вчання.

Сітьовий графік дає змогу скоригувати послідовність навчального матеріалу, за якою наступні зв'язки є най­логічніші. На такому графіку добре видно розподіл ок­ремих тем між спецтехнологією та виробничим навчан­ням у часі і шляхи усунення та пом'якшення недоліків у плануванні. Так, при вивченні теми «Складання, регу­лювання і контроль елементів та вузлів механічних і ма­нометричних приладів» зведеним тематичним планом вдало сплановано час вивчення теми в спецтехнології і на уроках виробничого навчання. При такому співвідно­шенні в часі виклад теорії передує застосуванню знань на уроках виробничого навчання, а розриву в часі прак­тично немає. Тут зручно спланувати й інтегративні уро­ки. Хоча планом із спецтехнології не передбачено годин на екскурсію, все ж рекомендується залучити викладача цієї дисципліни до її підготовки і проведення. Потребує уваги і ситуація з розподілом часу при вивченні теми «Слюсарні роботи». Виробниче навчання з цієї теми по­чинається раніше, ніж уроки з теорії. Досвід показує, що коли той чи інший матеріал вивчається спочатку на ви­робничому навчанні, то на уроках спецтехнології він зде­більшого вже не викликає в учнів інтересу, а якість знань з цієї теми знижується. Тому бажано внести до плану зміни. Дещо інша ситуація з плануванням тем 15, 16, 20 виробничого навчання. Хоча в цих випадках теорія ви­переджає практику, та, очевидно, великий розрив у ча­сі методично невиправданий. Отже, і тут краще пе-

рерозподілити години, наблизивши час вивчення теми із спецтехнології і на уроках виробничого навчання.

При складанні вдосконаленого сітьового графіка не­обхідно насамперед визначити послідовність вивчення тем та розділів і обсягів навчального матеріалу по тиж­нях, що забезпечить успішне проходження виробничого навчання. Педагогічний досвід свідчить, що ефектив­ність професійної підготовки учнів вища, якщо теоретич­ний курс предметів професійно-технічного циклу випере­джає відповідні заняття виробничого навчання. Така послідовність особливо важлива при вивченні техноло­гічних процесів. Якщо послідовність вивчення теми у курсі спецтехнології і виробничому навчанні порушено, рекомендується на основі діючих навчальних планів і програм спільними зусиллями викладачів і майстрів ви­робничого навчання розробити варіанти тематичного плану шляхом корекції та уточнення окремих тем і пере­розподілу в часі, який допоміг би уникнути неузгодже­ності. Видозмінений тематичний план набуває юридич­ної чинності після затвердження на засіданні методич­ного об'єднання училища.

Якщо немає можливості внести корективи до навча­льного плану і програми, майстер повинен коротко ви­класти основні теоретичні положення під час вступного, поточного та заключного інструктажів. Пізніше набуті практичні навички будуть використані викладачем спец­технології в процесі теоретичного вивчення цієї ж теми Досвід такої роботи накопичено у Хмельницькому ПТУ № 4, де здійснюється підготовка малярів, лицювальників, плиточників, штукатурів.

Заслуговують на увагу спроби так званої модульної підготовки кваліфікованих робітників. Суть її полягає в тому, що професійне навчання проводиться блоками, які забезпечують різнобічне вивчення основного об'єкта майбутньої професії, поєднують набуття теоретичних знань і виробничих навичок та умінь. Наприклад, в учи­лищах радіотехнічного профілю за даною методикою до блоків введено поряд з суто радіотехнічною інформацією відомості з електротехніки, фізики, тригонометрії, ін­форматики та обчислювальної техніки, хімії, екології то­що. Кожна порція теоретичного матеріалу відразу ж відпрацьовується на практичних вправах. До викладачів, які застосовують у своїй роботі модульне навчання, став­ляться високі вимоги щодо спеціальної теоретичної і за­гальноосвітньої підготовки, практичних навичок і вмінь.

За необхідності залучають спеціалістів з того чи іншого предмета.