Економічне виховання майбутніх робітників

В умовах кардинальної економічної реформи, пере­будови господарського механізму робітники повинні ма­ти необхідні економічні знання, розуміти економічні за­кономірності розвитку суспільства. Економічне виховання учнів сприяє формуванню в них необхідного рівня еко­номічної культури. Це єдність економічних знань, еконо­мічного мислення, переконань, умінь, навичок та актив­ної трудової діяльності щодо їх реалізації на практиці. Основу економічної культури, економічного виховання майбутніх робітників становлять економічні знання, але вони повинні бути усвідомлені, перетворені у переконан­ня та використані в економічній діяльності.

Як відомо, кваліфікаційні характеристики професій робітників, спеціалістів містять вимоги до теоретичних та практичних знань, умінь, навичок не тільки з питань виробництва, техніки, технології, а й з економічних пи­тань. Підготовка молодих робітників у профтехучили­щах вимагає забезпечення єдності професійного й еко­номічного навчання, пошуку оптимальних шляхів реа­лізації цього взаємозв'язку під час як теоретичного, так і виробничого навчання.

Економічне виховання учнів профтехучилищ — це складний багатогранний процес, який передбачає: еко­номічне виховання в ході вивчення теоретичних дисцип­лін, економічне виховання в процесі виробничого навчан­ня та виробничої практики, економічне виховання в по-занавчальній роботі та в сім'ї.

Оволодіваючи професією, учні беруть участь у вироб­ничій праці, роблять особистий внесок у виконання ви­робничого плану училища та базового підприємства. Використовуючи теоретичні економічні знання учнів у процесі виробничого навчання, майстер формує в них

економічне мислення, ініціативність, підприємливість, ді­ловитість, тобто ті риси, які необхідні сучасним робітни­кам. Незалежно від профілю профтехучилища, учні зна­йомляться з основними напрямами економічної держав­ної політики України, з матеріалами щодо планування, економіки та організації різних галузей господарства, конкретними економічними поняттями.

Відповідно до змісту та етапів виробничої праці еко­номічна діяльність учнів охоплює:

планування роботи, яку слід виконати, вибір техно­логії, розрахунок необхідних матеріалів, вибір інстру­ментів, обладнання та режиму роботи; контроль за техно­логічним процесом, дотримання вимог техніки безпеки, технологічної дисципліни;

пошук резервів зниження матеріальних та трудових затрат на виготовлення продукції; обгрунтування шляхів підвищення ефективності виробництва, зростання про­дуктивності праці; техніко-економічний аналіз недоліків у роботі;

обгрунтування виробничого завдання, особистого ра­хунку економії та бережливості, підвищення продуктив­ності своєї праці;

проведення хронометражу робочого часу, фотографії робочого дня.

У сучасних умовах виховання учнівської молоді в ду­сі економії та бережливості набуває виняткового значен­ня. Вивчення в профтехучилищах дисциплін економіч­ного циклу (для груп із завершеною повною середньою освітою впроваджено курс «Основи ринкової економіки» в обсязі не менше ЗО год, у групах на базі повної серед­ньої освіти — не менше 60 год), виробниче навчання ор­ганізуються в єдності з вихованням в учнів саме цих рис. На уроках з економіки учні засвоюють, що рівень вико­ристання матеріальних ресурсів виражається через по­казник матеріалоємкості продукції — співвідношення ма­си матеріальних витрат (сировини, матеріалів, палива, енергії та інших видів ресурсів) і виготовленої продук­ції. Розрахунки ведуться як у грошовому, так і в нату­ральному виразі.

Використовуючи ці знання учнів на практиці, майст­ри виробничого навчання ПТУ № 1 м. Києва при орга­нізації навчання з електромонтажних робіт звертають їхню увагу на необхідність раціонального використання матеріалів, зокрема дроту. Наприклад, майстер пропо­нує виміряти загальну довжину відходів. У двох учнів

 

відходи дроту становлять 10 та 15 см, а в третього — 2 м. Останньому майстер пропонує підрахувати, наскільки економніше працювали його товариші при виконанні електромонтажних робіт.

У майстернях ПТУ № 12 м. Харкова встановлено еле­ктричні швейні машини, електропраски, освітлювальне обладнання. Тут учні привчаються своєчасно вимикати все електрообладнання, раціонально користуватися елек­тропрасками, освітленням. Збереження електроенергії ретельно підраховується; щороку в училиші економиться до 500 кВт/год електроенергії, один день на рік воно пра­цює на заощадженій електроенергії.

Особливу увагу слід приділяти стану робочого місця, що також допомагає виховувати в учнів господарське, дбайливе ставлення до обладнання. Можна зробити тра­диційною передачу учням-новачкам обладнання, верста­тів, інструментів від учнів, що закінчують училище. Ця традиція сприятиме формуванню бережливості, акурат­ності, дисциплінованості, організованості. З цією ж ме­тою доцільно на кожну учнівську групу відкрити рахунок економії та бережливості, в якому знайде відображення така сторона виробничо-економічної діяльності учнів, як боротьба за збереження машин та обладнання. Техніку слід розподілити між учнями групи, закріпивши на ній табличку з указанням номера групи, прізвища учня, який відповідає за дане обладнання чи інструмент. Матеріали перевірок стану техніки враховуються при підведенні підсумків змагання як у всій групі, так і між окремими учнями. За дбайливе ставлення до закріпленої техніки учні заохочуються морально і матеріально.

Відповідно до програми виробничого навчання обо­в'язковою умовою є ознайомлення учнів з передовими ме­тодами праці. Для здійснення економічної освіти важли­ве значення мають такі характеристики прогресивних методів: виробничо-технічна, економічна та особиста (особистість робітника, який застосовує новий прийом). У зв'язку з цим майстер поряд з розповіддю про те, що нового й раціонального внесено даним прийомом у тех­нологічний процес, мусить обов'язково розкрити його економічну ефективність, вплив на зростання продуктив­ності праці, збереження робочого часу, підвищення екс­плуатаційних можливостей обладнання тощо.

При вивченні методів новаторів виробництва рекомен­дуємо скласти план, який орієнтовно містить такі питан­ня: назва цеху, відомості про передового робітника, сут-

Таблиця 16

Прізвище, ім'я та по батькові------------------------------------------.------------

Спеціальність-------------------------- Розряд ------------------

Початок роботи--------------------------- Кінець роботи -------------------------

Число, місяць, рік----------------------------------------------------------------------

 

Причини простоїв та перерв у роботі

Тривалість, хв

Відсутність матеріалів, заготовок Чекання інструментів, приладів Пошук майстра, наладчика, контролера Ремонт обладнання Відсутність електроенергії Простої з вини робітника Інші види витрат

ність передового методу чи прийому; характер виконува­ної роботи та технічні вимоги; за рахунок яких показни­ків досягнуто високих результатів праці; техніко-еконо-мічні показники зниження трудомісткості виробу, підви­щення продуктивності праці, зниження собівартості тощо.

Наукова організація праці має одним із своїх голов­них завдань доцільне та найповніше використання робо­чого часу, передбачає вивчення його витрат. Це дає змо­гу виявити, чому робітник не виконує норми праці, які причини простоїв, недоліків у роботі тощо. У процесі ви­робничого навчання майстри покликані залучати учнів до вивчення витрат робочого часу, аналізу робочого дня, проведення хронометражу. Аналіз свого робочого дня учні можуть зробити за такою формою (табл. 16):

Результати такого аналізу робочого дня доцільно уза­гальнювати та обговорювати на уроках виробничого на­вчання, в цехах училища чи підприємства-замовника. Це дає змогу намітити конкретні заходи щодо ліквідації ви­трат робочого часу.

Як свідчить досвід передових майстрів, важливе зна­чення у процесі виробничого навчання має підготовка учнів до роботи в умовах бригадних форм організації та оплати праці. Ефективному розв'язанню цього завдан­ня сприяє така організація виробничого навчання, при якій учні вже з першого року залучаються до виконання державних замовлень, виготовлення складної продукції. Як і на виробництві, майбутніх робітників треба знайо-

мити з планом і номенклатурою випуску продукції, тех-ніко-економічними умовами її виготовлення. На основі калькуляції визначаються загальні витрати на випуск та упаковку продукції, зарплата, прибуток тощо. Групу роз­бивають на бригади, кількість яких залежить від обсягу, складності, технології продукції. Доцільно, щоб бригадир, рада бригади та її склад обиралися добровільно. Робо­тою керує рада, яку обирають з числа найпідготовлені-ших та активних учнів. До неї входять також бригадир, профорг, ланкові, контролери.

Саме рада бригади організовує та розподіляє роботу між учнями, надаючи їм при цьому можливість побувати в ролі як організаторів, так і виконавців, контролює до­тримання норм та правил трудової, технологічної дисци­пліни, підбиває підсумки виконання завдань, визначає коефіцієнт трудової участі (КТУ) кожного. КТУ вста­новлюється щомісяця, при цьому враховуються такі по­казники: якість виконаної роботи, продуктивність праці, культура виробництва, економія сировини та матеріалів, ставлення до своїх обов'язків, участь у розробці раціо­налізаторських пропозицій, дотримання правил техніки безпеки та ін. Процес визначення КТУ має виховне зна­чення. Він привчає учнів до об'єктивної оцінки резуль­татів своєї праці, а також праці своїх товаришів. Май­бутні робітники переконуються в тому, що той, хто краще працює, і одержує більше. Колективні форми ор­ганізації праці виховують відповідальне ставлення до до­рученої справи, почуття господаря виробництва, взаємо­допомоги та взаємовиручки, дисциплінованість та орга­нізованість. Підготовка до роботи в бригадах потребує, щоб учні оволоділи рядом теоретичних питань. Тому майстер протягом усього строку навчання учнів у бри­гадах повинен підтримувати тісний зв'язок з викладача­ми основ економічних знань та спеціальних дисциплін.

Зупинімося на використанні ігрових методів навчання з метою аналізу конкретних виробничих ситуацій.

Виробнича ситуація — це опис (письмовий чи усний) взаємопов'язаних факторів і явищ, які характеризують будь-яку подію, фрагмент виробничого процесу. Розріз­няють чотири основні види ситуацій: ситуація-ілюстра-ція, ситуація-вправа, ситуація-оцінка, ситуація-проблема. Практичний досвід свідчить, що спочатку доцільно вико­ристовувати найпростіший вид ситуацій, а потім у міру розвитку знань учнів, їхньої пізнавальної активності, знайомства з роботою цехів ПТУ і підприємства-замовни-

ка залучати до розв'язання та аналізу складних ситуацій.

Важливим завданням майстра виробничого навчання є не тільки правильний вибір варіанта пред'явлення си­туації учням, а також і пошук реального й актуального її змісту, який відповідає темі уроку. Ці сюжети беруться з виробничого та економічного життя, з науково-популяр­них та спеціальних журналів, газет, передового досвіду. В ряді випадків їх розробляють самі майстри виробни­чого навчання. Бажано, щоб текст сценарію не переви­щував 2—3 сторінок машинописного тексту. Якщо си­туації невеликі та нескладні, то на одному уроці учням можна запропонувати декілька карток-завдань з описом ситуацій.

Поряд з цим учням пропонують запитання для аналі­зу кожної ситуації. Таких запитань може бути 5—6. Уч­ням можна також запропонувати кінофрагменти з доку­ментальних, художніх стрічок; магнітофонний запис бе­сіди чи інтерв'ю; набір графіків, таблиць, фотографій, документів, звітів, що відображають стан виробничого процесу.

Заняття (або частина його), яке проводиться у фор­мі аналізу конкретної виробничої ситуації, має ряд ета­пів. На першому з них майстер вказує на важливість та актуальність теми уроку, роз'яснює переваги та ефектив­ність вивчення її з допомогою методу аналізу конкретної ситуації. Потім група учнів поділяється на кілька команд на чолі з командиром, а також обирається учнівське журі чи експертна група, яка допомагає майстру оцінювати відповіді, підбивати підсумки.

Перед командами або перед усіма групами ставиться завдання: вивчити виробничу ситуацію, обгрунтувати свої рішення та відповіді, публічно захистити свою думку. Встановлюється певний, час та режим роботи на кожне завдання. Далі на другому, основному, етапі роботи кож­на команда аналізує виробничу ситуацію, подає свої про­позиції експертній групі, яка аналізує запропоновані ва­ріанти рішень. Майстер спостерігає за роботою команд, спрямовує її, відповідає на запитання учнів, стежить за їхньою активністю. Потім командир та члени команди виступають із повідомленням, викладають загальну дум­ку команди, відповідають на поставлені запитання. Екс­пертна група оцінює відповіді команди, а також якість запитань, які ставляться іншими командами. Після ви­ступу командирів починається загальна дискусія — обго­ворення точок зору, рішень, обирається одне чи кілька

оптимальних рішень для кожної конкретної ситуації. На третьому, заключному, етапі роботи підводяться підсум­ки, аналізується правильність чи помилковість позицій команд, визначаються переможці.

Наведемо ряд ситуацій виробничо-економічного зміс­ту, які можуть бути використані в процесі навчання в профтехучилищах різного профілю.

Перехід до ринку неможливий без підготовки високо­кваліфікованих й економічно грамотних робітників. Фор­мування сучасного економічного мислення передбачає ознайомлення учнів профтехучилищ з новими формами і методами господарювання. Учням, зокрема, можна за­пропонувати для аналізу таку ситуацію.

Вродила чудова пшениця, очікували великого врожаю. Але перед самим збиранням почалися зливи. Ні комбайни, ні жниварки йти не можуть — тонуть у грязюці. Як бути? Питання обговорюва­лося на засіданні правління колгоспу. Було запропоновано: оголо­сити, щоб усі йшли на жнива з серпами, а платня — третина врято­ваного хліба. В інших закрався сумнів: а чи можна так платити? Чи можна роздавати колгоспний хліб особистим господарствам? Адже на поле вийдуть усі Це ж скільки доведеться роздавати?! А хліб загине. Що робити? Спишемо на погану погоду. Яке рішен­ня прийняли б ви? Чи припустимо в економіці жертвувати части­ною, щоб врятувати все?

Учням профтехучилища торговельного профілю у зв'яз­ку з вивченням питань про ритмічність роботи підпри­ємства можна запропонувати таку ситуацію-вправу.

База «Текстильторг» за договором із ЦУМом зобов'язалась по­стачати тканини частинами щомісячно у III кварталі 199Ф р. Однак база порушила обумовлені строки па постачання тканин (табл. 17). Розрахувати суму недопоставок за кожний місяць та визначити су­му штрафних санкцій, які треба пред'явити постачальнику, а також скласти текст рекламації.

При вивченні проблеми підвищення продуктивності праці можна використати таку ситуацію-оцінку.

Серед учнів групи Андрій Д. вирізнявся спокійною вдачею, сум­лінним ставленням до праці, працелюбністю. Протягом уроку він не відходив від верстата, але із завданням все ж не впорався. Це його гнітило і засмучувало. Одного разу Андрій звернувся до май­стра із запитанням: «Що ж це таке, не лінуюсь, стараюсь, а досягти кращих результатів поки що не вдається. Чи зможу я коли-небуп.ь домогтися високих показників?» Одному з учнів пропонується ви­конати роль Андрія, інші виступають в ролі його наставників. З ме­тою пошуку шляхів підвищення продуктивності праці вони прово­дять фотографію робочого дня Андрія, аналізують затрати йото робочого часу, знаходять додаткові резерви підвищення продуктив­ності його праці.

Таблиця 17

 

Найменування товару	Фонд квар­талу	Фактично поставлено квітень травень червень всього
Бавовняні тка­нини Шерстяні тка­нини Шовкові тка­нини Льон	20,0 15,0 14,0 5,0	4,0 5,0 6,0 5,0 3,0 2,0 а,о з.о з.о 1,0 1,0 1,0

Закріплення навчального матеріалу про якість про­дукції, дотримання технологічної дисципліни можна про­вести в процесі розгляду наведеної нижче виробничої си-туації-оцінки.

Знаючи, що кілька учнів, порушуючи технологічний режим об­робки деталі, виготовляють браковану продукцію, майстер під час попереднього інструктажу з наступного виробничого завдання го­ворить: «Уявіть собі, що ви вже кваліфіковані токарі (перерахо­вує учнів, які постійно порушують технологічну дисципліну). До вас в цех на виробничу практику прийшли учні ПТУ—■ недосвід­чені новачки». В цій ролі виступають інші учні групи. Наприкінці уроку виробничого навчання «новачки» здають свою продукцію «наставникам». Вони оцінюють якість виготовленої продукції, ко­ментують процес виконання завдання, визначають шляхи вдоскона­лення якості продукції.

У профтехучилищах, які готують робітників для взут­тєвих підприємств, з допомогою методу розігрування ро­лей можна розв'язати таку ситуацію-проблему.

Учні, які виконують ролі директора, головного інженера взут­тєвої фабрики, директора взуттєвого магазину та покупців, прово­дять виробничу нараду. Обговорюється проблема виробництва та ліквідації дефіциту високоякісного модельного взуття. «Покупці» борються за ліквідацію дефіциту, а учень — «директор магазину» вважає, що дефіцит вигідний для торговельної організації, оскіль­ки заощаджуються кошти, необхідні на вивчення запитів, на рек­ламу. Учні, які виконують ролі представників дирекції взуттєвої фаб­рики, зайняли проміжну позицію і показали, що у "виробництві Дефіцитного взуття є свої «за» і «проти». Якщо колектив взуттєвої фабрики стимулюється за виконання плану, а цей план не напру­жений і не забезпечує прибутку, то дефіцит буде до речі. Крім то­го, затрати на випуск дефіцитної продукції порівняно з встанов­леними цінами низькі. Це, в свою чергу, забезпечує підприємству високий прибуток. Разом з тим дефіцитне взуття виробляється не-^великими партіями, що не забезпечує виконання такого показника,

як обсяг реалізованої продукції. Загальний висновок: дефіцит зав­дає значних збитків народному господарству, гальмує підвищення ефективності виробництва, піднесення добробуту народу.

Незалежно від профілю профтехучилища майстри по­кликані підготувати майбутніх робітників до широкого застосування передових методів та прийомів праці. Кра­щого розуміння учнями переваг та ефективності їх впро­вадження можна досягти в процесі розгляду такої вироб­ничої ситуації-проблеми.

Токарна дільниця механічного цеху агрегатного заводу, на яко­му в дві зміни працюють 37 верстатників, систематично не виконує план. Щоб допомогти дільниці вийти з прориву, старшим майстром призначили І. В. Коваленка, який до того працював майстром на ін­шій дільниці. Ситуація склалася так, що деталі на дільницю надхо­дять дрібними партіями, часто по 2—3 штуки, поряд із простими дета­лями надходять і складні. У зв'язку з дрібносерійним характером виробництва детальна технологія обробки деталей, як правило, не розробляється. Маршрутна технологія ставить високі вимоги до кваліфікації робітників. Однак майже половина колективу (17 чо­ловік)— молоді робітники. Вони виконують норми на 60—80%, з першого пред'явлення здають не більше ніж 50 % продукції. На дільниці всього 5 робітників-наставників, за кожним з них закріп­лено по 3—5 молодих робітників. На другий день після прийняття дільниці новим старшим майстром робітник Т. Д. Петренко зіпсу­вав 3 деталі. Розточуючи їх, він не дотримав заданих розмірів. У цех він прийшов недавно, із специфікою роботи не знайомий. До того ж змінний майстер, даючи завдання, не звернув увагу робіт­ника на особливості обробки даної деталі. І. В. Коваленко вста­новив, що у багатьох молодих робітників погано організоване ро­боче місце. У зв'язку з цим багато часу витрачається марно. Біль­шість різців та свердел заточують вручну самі робітники. Вияви­лося, що молоді робітники цього робити не вміють, в результаті чого різці дуже швидко псуються. Це не дає необхідної якості поверхні деталей, і тому відділ технічного контролю не приймає їх з першого подання. Дехто з робітників не дотримується правил експлуатації верстатів. У токаря А. С. Білика — випускника ПТУ — вирвало деталь з патрона. На щастя, ніхто не постраждав. Кадро­ві робітники виконують норму на 130—150 %. вони володіють ви­сокопродуктивними методами та прийомами праці, які незнайомі молоді. Старший майстер попросив нормувальника зробити хроно­метраж робочого часу кількох робітників різної кваліфікації, які виконують однакові операції. Результати хронометражу такі:

токар Н. заощаджує 50—60 с при встановленні різця по висо­ті центрів за рахунок застосування каліброваних прокладок;

токар Т. при встановленні заготовки в чотирикулачковому патроні розбіжність її з віссю шпинделя перевіряє за допомогою крейди; порівняно з тими, хто користується рейсмусом, він еконо­мить від 75 до 90 с;

токар С. заощаджує майже 3 хв за рахунок суміщення підріз­ки торця із засвердловкою отвору свердлом, яке встановлено у пінолі задньої бабки.

На основі вивчення цього досвіду було прийнято рішення ор­ганізувати школу передових методів та прийомів праці.

Учням пропонується підготувати пропозиції щодо організації на дільниці школи передових методів і прийомів праці та визначи­ти: 1) мету організації школи; 2) перелік питань теоретичного характеру, які слід вирішити на уроці; 3) перелік практичних умінь та навичок; 4) склад учасників школи, порядок її прове­дення.

По третьому пункту майстрам доцільно провести практичне за­няття, на якому можна з'ясувати такі питання: практика організації робочого місця; засвоєння навичок правильної заточки інструмен­тів; засвоєння робітниками передових методів і прийомів праці, особливо при обробці внутрішніх поверхонь деталей; правила екс­плуатації верстатів і догляд за ними.

Бажано, щоб сюжети ігрових ситуацій, які майстри пропонують учням, були не відірвані від реального жит­тя, економіки підприємств-замовників.

На уроках виробничого навчання у ВПУ № 3 м. Іва­но-Франківська при вивченні теми «Підготовка поверхні деталей під прозоре опорядження» також застосовують елементи ділової гри. Майстер бере на себе роль голов­ного арбітра і доводить до учнів види браку, а вони по­винні встановити його причину, визначити способи усу­нення. Майстрові допомагають по два учні з кожної ко­манди (підгрупи), які є громадськими контролерами з якості. До учнів доводяться основні види дефектів, що можуть бути на поверхні деталей. На роздуми учням відводиться певний час (наприклад, по 2 хв на один дефект). Спочатку відповідає той, хто перший підніме руку. Доповнювати мають право всі, але лише після того, як відповість перший учень. Після розв'язання кожної проблеми пропозиції учнів коментують, обговорюють, підводять підсумки, оголошують бали і загальний ре­зультат, а також переможців. Після закінчення обгово­рення майстер підбиває підсумки, з'ясовує разом з учня­ми, внаслідок чого і на якому етапі технологічного про­цесу з'явився брак, інформує, як на підприємствах галузі матеріально карають робітників, що випускають брако­вану продукцію.

До важливих економічних проблем сучасного вироб­ництва належать питання зростання продуктивності пра­ці, її наукової організації, вдосконалення організації ви­робництва. Як показує досвід, зміст цих питань засвою­ється краще в процесі виконання виробничих завдань з економічним змістом. Наведемо одне з таких завдань, яке може бути використане майстрами виробничого на­вчання з метою формування в учнів навичок економічного аналізу.

 

Як відомо, продуктивність праці тісно пов'язана з її умовами. Наприклад, чисто вимиті вікна сприяють зростанню продуктивності на 5—15%, правильна система вентиляції — на 5—10%, пофарбу­вання приміщення та машин у відповідні кольори —на 2—4%, зменшення виробничого шуму до норми — на 5—10%, яскрава лам­почка на робочому місці — на 10%. Припустимо, що на першому підприємстві, де дотримуються згаданих умов праці, річний виро­біток становить 4 тис. виробів при наявності 150 працюючих, а на другому підприємстві, де цих умов не дотримуються, річний виро­біток становить 3400 виробів при наявності 170 працюючих. На скільки процентів продуктивність праці на першому підприємстві вища, ніж на другому? Порівнюючи продуктивність праці першого підприємства (26,7 вироба) з другим (20 виробів), учні підрахо­вують, що продуктивність праці на першому підприємстві вища, ніж на другому, на 33,5 %.

Це переконує учнів у тому, що наукова організація праці, дотримання естетичних та економічних вимог сприяє зростанню продуктивності праці, гармонійному розвитку робітника, робить процес праці більш творчим

і радісним.

Економічному вихованню учнів, формуванню навичок економічного аналізу сприяє виконання організаційно-економічних завдань, пов'язаних з нормуванням праці. В процесі виробничого навчання учнів з професій лицю-вальник-плиточник, лицювальник-мозаїчник можна ви­користати, наприклад,такі завдання:

1. Визначте, скільки потрібно часу на виконання
40 м² облицювання полістирольними плитами ланкою з
двох лицювальників, якщо норма часу на 1 м² обли­
цювання дорівнює 1,35 людино-години.

2. Визначте, скільки потрібно часу для облицювання
5 м² відкосів, якщо норма часу на 1 м² становить 3,5 лю­
дино-години.

3. Визначте склад бригади для настилання 350 м² під­
логи з керамічних плиток розміром 150X150 мм. Строк
виконання робіт — 5 змін. Чи можна ці роботи виконати
швидше, не знижуючи якості та не збільшуючи кількості

робітників?

4. Розрахуйте необхідну кількість облицювальних
плиток розміром 100ХЮ0 мм для настилання 8 м² пі­
длоги.

В умовах переходу до ринкової економіку формуван­ня нового господарського механізму необхідно шукати нові форми і методи економічного виховання майбутніх робітників з урахуванням розвитку товарно-грошових відносин, змін в організації, економіці та технології ви­робництва.