Практичні методи виробничого навчання

Серед практичних методів виробничого навчання найважливішим і найпоширенішим є метод вправ. У пси-холого-педагогічній літературі з виробничого навчання вправою називають багаторазове виконання однакових трудових дій з метою формування вмінь і навичок.

Метод впр"ав поєднується з методом письмового ін­структування, прийомами пояснення і показу. Значну роль відіграють точність, чіткість письмової або усної інструкції. Виконання вправ з багатьма повтореннями не гарантує, однак, високого рівня формування практич­них операцій та прийомів. Дехто з майстрів 'вимагає, щоб учні точно повторювали їхні рухи. Проте за таких умов мислення учнів фактично не розвивається, а сту­пінь засвоєння умінь і навичок виявляється невисоким. Щоб уникнути такої ситуації, потрібно ставити учневі окремі запитання, правильні відповіді на які потребу­ють активної розумової діяльності. До таких окремих завдань, наприклад, при виконанні вправ з металооб­робки, можна віднести вибір інструментів, заготовки, режиму обробки тощо.

Важливим компонентом теорії і практики виробни­чого навчання є обгрунтування співвідношення між фор­муванням умінь і навичок. Професійне навчання потре­бує виховання в учня свідомого ставлення до трудової діяльності, її творчого планування і регулювання. За­гальна психологічна мета, яка ставиться перед вироб­ничим навчанням, має подвійний характер. Воно повин­но привчити учня, з одного боку, до цілеспрямованої доцільної організації своєї виробничої діяльності, а з другого — до автоматизованого виконання необхідних трудових дій. Перше питання можна звести до пробле­ми формування професійних умінь, друге — до форму­вання професійних навичок. Навичкою, як відомо, вва­жають психічну підготовленість учня до виконання стан­дартизованих трудових дій з максимальною точністю, швидкістю і доцільністю. Постає питання: які ознаки найважливіші для методики професійного навчання? По-перше, навички формуються завдяки спеціальній під-

§6

готовці, тренуванню. По-друге, слід домогтися макси­мально точного, швидкого, раціонального виконання трудових дій. По-третє, навички пов'язані з одноманіт­ними, стандартизованими елементами дії. По-четверте, вони характеризуються стійким одноманітним виконан­ням цих елементів. Істотне значення має різниця між тими елементами дії, які автоматизуються або, навпа­ки, не автоматизуються. Якщо завдання полягає у фор­муванні автоматизованих навичок, вправи повинні ма­ти характер багаторазового повторення одноманітних рухів або прийомів. Якщо потрібно сформувати вміння, доцільно будувати свої дії на свідомій основі. Вправи мають набути характеру виконання дій в умовах, що змі­нюються.

Психологи встановили, що формування умінь при виконанні тренувальних вправ відбувається у три ос­новні етапи.

Перший етап — первісне оволодіння уміннями. Для нього характерне значне поліпшення показників швид­кості і якості роботи. Дослідження свідчать, що кількість помилок, пропусків окремих операцій, тривалість пауз між ними на цьому етапі в основному зменшуються. Зав-" дання майстра — своєчасно коригувати дії учнів, забез­печити точність і правильність їх виконання, інакше можливе закріплення неправильних прийомів.

На другому етапі продуктивність виконання вправ не зростає, іноді навіть дещо знижується, що пов'язане з уточненням та об'єднанням окремих дій, сукупність яких і становить вправу. Цей етап складніший за поперед­ній.

На третьому етапі відповідна навичка вдосконалю­ється, закріплюється і автоматизується. Щодо кількос­ті повторень вправи, то слід встановити певний оптимум для групи в цілому і для кожного учня окремо. Мала кількість повторень не дає високого результату, ос­кільки учні не встигають засвоїти трудові операції. У ра­зі надлишкової кількості повторень учні нерідко втра­чають інтерес до навчання, гають занадто багато часу.

Тривалість вправ визначається характером змісту виробничого навчання. Вправи не повинні бути надто тривалими, не слід втомлювати учнів передчасно. Щоб досягти бажаного результату, майстер може запропону­вати учням допоміжні вправи, виконання яких допома­гає оволодінню певними трудовими прийомами.

До окремого виду відносять вправи на тренажерах, тобто тренувальних пристроях, що відтворюють реальні виробничі умови. Такі вправи потрібні для розвитку пев­них професійних якостей, наприклад, при навчанні май­бутніх шоферів, машиністів локомотивів, водіїв трам­ваїв, зварників та ін. Тренувальні вправи на макетах потрібні також для оволодіння складними видами про­фесійної діяльності. Конструкції тренажерів досить різ­номанітні — від нескладних механічних пристроїв до ав­томатизованого обладнання на базі комп'ютерної тех­ніки.

Виконання лабораторно-практичних робіт на уроках виробничого навчання

Одним з важливих методів виробничого навчання у профтехучилищах вважають лабораторно-практичні ро­боти (заняття), які розширюють і поглиблюють теоре­тичні знання учнів, забезпечують їх закріплення прак­тичною діяльністю в майстернях, стимулюють викорис­тання засвоєних знань для формування професійних умінь і навичок. Як відомо, лабораторно-практичні за­няття передбачені програмами з предметів профтехцик-лу для багатьох професій. Але останнім часом у систе­мі професійної підготовки з ряду складних професій (зо­крема, радіоелектроніки та обчислювальної техніки) лабораторно-практичні роботи є складовою частиною виробничого навчання. Завдання лабораторно-практич­них занять у цьому випадку полягає у вивченні власти­востей матеріалів, здійсненні різноманітних вимірів, випробувань тощо. Ці заняття фактично виступають як ланка, що поєднує виробниче навчання з предметами профтехциклу і загальнотехнічними предметами, є од­ним з прийомів поєднання теорії і практики у професій­ній підготовці. Зростає активність учнів, формується гли­бокий інтерес до знань, до можливостей їх застосуван­ня у творчій продуктивній праці.

Лабораторно-практичне заняття починається зі вступ­ного інструктажу майстра про його мету і завдання, порядок виконання. Слід особливо наголосити на до­триманні правил техніки безпеки. Під час роботи майс­тер проводить поточний інструктаж, дає індивідуальні рекомендації учням, переглядає записи, схеми, розра­хунки, графіки, які виконав учень.

Типова інструктивна картка до конкретної лабора-

торно-практичної роботи складається з таких компонен­тів: теми роботи; мети; змісту роботи; матеріального забезпечення (перелік необхідного обладнання); списку літератури. Далі у картці подається перелік компонен­тів підготовки до роботи (організація робочого місця, інструктивні вказівки до виконання окремих пунктів).. Доцільно ознайомити учнів із змістом інструктивної картки, скажімо, за тиждень до проведення роботи, щоб вони детально вивчили його, не гаючи часу на уроці.

Більшість лабораторно-практичних робіт проводять не фронтально (коли всі учні одночасно виконують ту саму роботу), а ланками або бригадами по 2—4 учні у кожній. Недостатня забезпеченість однотипним облад­нанням (наприклад, радіоелектронним вимірювальним обладнанням при підготовці радіомеханіків або слюса-рів-складальників радіоапаратури) не дозволяє всім 25—ЗО учням групи одночасно й індивідуально викону­вати одну й ту саму роботу. Тому це робиться у шахо­вому порядку. Скажімо, цикл із шести робіт водночас виконує група з 24 учнів у такий спосіб: перша брига­да виконує роботу № 1, друга — №2 тощо. Після завер­шення роботи (на тому самому або наступному уроці) бригади переміщуються: перша бригада виконує тепер роботу № 2, друга — № 3 тощо, нарешті, шоста брига­да виконує роботу № 1.

Лабораторно-практичне заняття нерідко складається з двох частин: розрахункової та експериментальної (практичної). Розрахункову частину можна дати учням як домашнє завдання. А. Ш. Френкель пропонує узага­льнену послідовність виконання лабораторно-практич­ної робота «Перевірка кількості обертів шпинделя сверд­лильного верстата». До виконання власне експеримен­тальної частини учні складають у майстерні училища кінематичні кола, використовуючи знання, набуті на уроках із спеціальної технології. Працюючи на сверд­лильному верстаті, вони встановлюють необхідну кіль­кість обертів, формулюють висновки щодо точності ро­боти верстата.

Однією з основних вимог до лабораторно-практичних занять є підтримання в учнів пізнавального інтересу до їх проведення. Виходячи з результатів психологічних: досліджень, зазначимо причини втрати такого інтересу частиною учнів ПТУ:

1) неправильне визначення ступеня складності зав­дань (надто складні або надто прості);

 

2) недостатнє матеріальне забезпечення роботи (не­правильний добір, відсутність або застарілість облад­нання, приладів, апаратів, несправність певної їх час­тини тощо).

Проведення лабораторно-практичних робіт тісно по­в'язане з організацією самостійної роботи учнів, вклю­чаючи розв'язання розрахункових задач, визначення фі-зико-технічних характеристик вимірювання.

Думки спеціалістів з питань статусу лабораторно-практичних занять не збігаються: дехто вважає лабора­торно-практичні роботи методами навчання, інші — ор­ганізаційними формами.

Ю. А. Якуба розробив перелік лабораторно-практич­них робіт для підготовки слюсарів-ремонтників. На йо­го думку, у системі виробничого навчання слюсарів мож­на проводити такі роботи:

1) перевірку обладнання на точність;

2) випробування обладнання під навантаженням;

3) випробування обладнання на холостому ходу;

4) прийоми вимірювання основних геометричних па­
раметрів типових вузлів обладнання.