ТОП 10:

Методологічні основи менеджменту



 

Методологія в буквальному значенні є вчення про методи пізнання. Методологію можна визначити як систему, що реалізує три функції:

1) отримання, створення нового знання – реалізується на основі загальнофілософських і загальнонаукових методів і принципів пізнання;

2) структуризація цього знання у вигляді нових понять, категорій, законів, гіпотез, теоретичних ідей, теорій – реалізується на основі використання законів логічного мислення;

3) організація використання нових знань в суспільній практичній діяльності (навчання, виховання, виробнича діяльність, культура і мистецтво, побут) – реалізується на основі локальних методологій конкретних наук відносно особливих локальних предметних областей.

Загальними основами методології менеджменту є діалектичний підхід, що дозволяє аналізувати управлінські проблеми в їх постійному взаємозв’язку, русі і розвитку, на основі дотримання принципів: єдність теорії та практики, визначеність, конкретність, можливість пізнання, об’єктивність, причинність, розвитку, історизму.

Методологія менеджменту є також сукупністю загальнотеоретичних і сучасних методів наукового пізнання, основними серед яких є:конкретно-історичний, системно-ситуаційний, структурно-функціональний, операційний, динамічний, оптимізаційний, що базуються на загальній теорії розвитку систем, теорії організації та управління, інформації, самоуправління, теорії господарського механізму. Конкретними основами методології менеджменту є:

– економічні науки: економічна теорія, інституційна економіка, фінанси і кредит, бухгалтерський облік маркетинг, економічна статистика і інші;

– системний підхід – базується на понятті “система”, під якою розуміється сукупність пов’язаних елементів, об’єднаних в одне ціле для досягнення певної мети;

– кібернетичний підхід – полягає у дослідженні системи на основі принципів кібернетики, зокрема за допомогою представлення управління як процесів збору, передачі і обробки інформації про об’єкт управління і зовнішнє середовище, виявлення прямих і зворотних зв’язків, вивчення процесів управління, дослідження елементів системи в якості “чорних ящиків” (систем, які через свою надзвичайну складність не можуть отримати конкретного визначення; їх стан вивчається шляхом виявлення логічних і статистичних зв’язків, що існують між вхідною і вихідною інформацією, доступною дослідникові, хоча внутрішній устрій в більшості випадків є невідомим);

– ситуаційний підхід – виходить з сутності ситуації, що є конкретним набором обставин, що здійснюють суттєвий вплив на організацію. Результати одних і тих же управлінських дій в різних ситуаціях можуть дуже сильно відрізнятися один від одного, тому менеджери повинні виходити з того, в якій ситуації вони діють;

– дослідження операцій – це методологія застосування математичних методів для здійснення обґрунтованого прийняття рішень у всіх областях діяльності. Методи і моделі дослідження операцій дозволяють приймати оптимальні рішення, що максимально відповідають цілям організації і дозволяють досягати високого рівня ефективності за існуючих обмежень;

– прогностика – наука про закони і способи розробки прогнозів динамічних систем. До різних типів прогнозів відносяться: визначення майбутніх значень величин на основі наявних даних, визначення сценаріїв розвитку ситуації, визначення тенденцій розвитку різних сфер діяльності людини, цілепокладання;

– теорія прийняття рішень – досліджує те, яким чином людина або група людей ухвалюють рішення, і розробляють методи їх прийняття; дозволяє розробити методи обґрунтування доцільності прийняття того чи іншого рішення в умовах невизначеності і ризику;

– теорія організації – відповідає на питання: навіщо потрібні організації, як створюються, функціонують, змінюються; вивчає напрямки можливого впливу окремих індивідуумів чи груп на функціонування організації, зміни, що відбуваються в ній, забезпечення її ефективної діяльності;

– психологія – вивчає закономірності, механізми і факти психічного життя людини: потреби, інтереси, мотивація, сприйняття навколишнього світу, задоволеність роботою, оцінка дій, ставлення до праці, форми поведінки.

У системі методології важливу роль відіграє підсистема методів дослідження. Методи – це способи, прийоми отримання нових і перевірки достовірності старих знань.

Методи менеджменту – це система правил і процедур вирішення завдань управління з метою забезпечення ефективного розвитку організації. Методи менеджменту дозволяють знизити рівень інтуїтивності управління, підвищити його впорядкованість, обґрунтованість і ефективність.

Основними базовими методами проведення досліджень в менеджменті є:

1) експеримент;

2) тестування, анкетування і інтерв’ювання і інші;

3) вивчення документації організації;

4) моделювання.

Методологічні основи менеджменту базуються на основних законах і закономірностях менеджменту.

Закони відображають внутрішні стійкі зв’язок та суттєві взаємозумовленості певних явищ об’єктивної дійсності. Закономірності вказують на достатньо стійку причинно-наслідкову повторюваність і послідовність у явищах. Закони відрізняються від закономірностей більшою стійкістю зв’язків між явищами, їх причинами і наслідками та дають змогу розкрити логічний зв’язок між ними.

Закони й закономірності управління базуються на об’єктивних економічних законах і не залежать від свідомості та волі людей. Використання законів і закономірностей допомагає досягти поставлених цілей. Усвідомлене використання економічних законів в сфері управління дозволяє привести діяльність людей у відповідність з об’єктивними умовами розвитку.

Всі закономірності управління можна розділити на дві групи. До першої відносяться закономірності, властиві управлінню взагалі як цілеспрямованій дії, до другої закономірності менеджменту.

Загалом можна виділити наступні основні закономірності менеджменту:

єдність системи управління виробництвом (характеризує стабільність внутрішніх зв’язків системи, які визначають її цілісне існування, характер формування і розвитку. Виявляється в єдності: принципів управління на різних рівнях; організаційних форм; методів; техніки управління; загальних вимог до керівників і фахівців; системи інтересів);

пропорційність виробництва і управління (реалізується за допомогою планування раціональних господарських, міжгосподарських, міжгалузевих, внутрішньогосподарських пропорцій і забезпечення ритмічної роботи підприємства та підрозділів. Відповідно до даної закономірності необхідним є оптимальне співвідношення між основним і допоміжним виробництвами, постійними і змінними витратами, основним і оборотним капіталом, їх структурами, відповідність співвідношення чисельності працівників вищої та середньої кваліфікації та працівників окремої категорії тощо);

правильне поєднання централізації та децентралізації управління (в умовах ринкової економіки, роздержавлення і приватизації знижуються ефективність централізованого управління при одночасному підвищенні ефективності децентралізації господарської діяльності, процесів прийняття управлінських рішень);

співвідношення керуючої і керованої систем (із збільшенням розмірів і складності керованої системи мають відповідно змінюватися розміри керуючої системи. За даних умов структура управління повинна відповідати організаційній структурі підприємства, що постійно адаптується до змін ринкового середовища);

відповідність елементів системи один одному (організація як система складається з сукупності різних елементів, які доповнюють один одного і знаходять у тісному взаємозв’язку, інтегруючись відповідно до рівня їх спеціалізації. Висока ефективність існуючої системи забезпечується лише за умов взаємопов’язаної результативності всіх її елементів).

Загалом управління виробництвом здійснюється у формі системи суспільних відносин, які реалізуються відповідно до об’єктивно діючих законів. Менеджмент ґрунтується на системі законів, яка включає дію економічних законів, законів розвитку техніки і технології, законів кібернетики і системотехніки, що властиві процесам управління в динамічних системах будь-якої природи і складності (закон зворотного зв’язку, оптимізації, єдності управління і інформації, необхідної різноманітності), законів філософії, психології, соціології, праксеології.

Загалом існує дві стадії пізнання законів:

– емпірична – розкриває зв’язок явищ без пізнання їх внутрішньої сутності та взаємозумовленості;

– наукова – ґрунтується на пізнанні сутності явищ і форм прояву із встановленням їх зв’язків, визначенням кількісних характеристик явищ і з’ясуванням механізму дії законів як системи.

Розрізняють загальні і специфічні закони управління.До загальних законів управління відносяться:

закон спеціалізації управління– полягає у тому, щодля управління виробництвом необхідні вузькоспеціалізовані знання і навики в різних галузях науки і техніки. Виходячи з того, що менеджмент включає економічні, соціально-психологічні, правові і організаційно-технічні аспекти, менеджери повинні володіти високим професіоналізмом в області кожного з цих напрямів, отже поділ управлінської праці об’єктивно веде до спеціалізації управлінського персоналу;

закон інтеграції управлінняздійснюєтьсяшляхом встановлення тимчасових і постійних зв’язків на всіх рівнях прояву функцій управління і інформаційного забезпечення, реалізується до тих пір, поки вони сприяють високим темпам нововведень, мобільності технологічної переорієнтації, впровадженню винаходів, високому рівню зайнятості в умовах гострої конкурентної боротьби. В рамках дії даного закону передбачається об’єднання, з одного боку, спеціалізованих управлінських дій на різних етапах управління в єдиний управлінський процес, а з іншої, – підрозділів, виробництв в єдиний виробничий організм – підприємство. Підприємства у свою чергу можуть об’єднуватися в різні організаційні форми ринкової економіки;

закон заощадження часу – є законом економії часу, управління робочим часом, полягає в тому, що в умовах ринкової економіки однією з головних умов успішності і ефективності підприємств є випередження конкурентів, що дозволяє значно прискорювати процеси пошуку нових ринків, налагоджувати виробництво нових товарів, вчасно перебудовувати організаційну структуру;

закон демократизації управління – передбачає залучення великої кількості працівників до процесу управління і встановлення таких відносин між керівником і підлеглим, коли дії першого викликають позитивну відповідну реакцію другого, коли в системі управління підприємством задіяний весь персонал. Ефективність реалізації закону залежить від існуючих відносин між людьми в колективі, рівня їх узгодженості, співвідношення влади і підпорядкованості.

В загальній сукупності законів менеджменту виділяють також і інші закони: безперервного вдосконалення систем, пропорційного розвитку систем управління, відповідності системи її цілям, еластичності систем, відповідності організації її зовнішньому середовищу.

Загалом, відображаючи найбільш істотні причинно-наслідкові залежності предметів і явищ об’єктивної дійсності, закони є своєрідними обмеженнями в практиці управління. Саме тому успішність досягнення встановлених цілей є можливою лише за умов повного врахування дій об’єктивних законів, несуперечливість зв’язкам координації і субординації.

Тестові завдання

1. Що слід розуміти під терміном "менеджмент"?

1) термін "менеджмент" означає керувати якоюсь системою;

2) під терміном "менеджмент" розуміють управління якоюсь економіч­ною системою;

3) термін "менеджмент" означає керувати, управляти, завідувати, стояти на чолі;

4) під терміном "менеджмент" розуміють завідувати та керувати яко­юсь системою.

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.175.121.230 (0.007 с.)