Що повинні враховувати принципи менеджменту?

1) територіальні аспекти управління і мати правове оформлення;

2) стан та розвиток системи управління на певний момент часу і на певній території;

3) територіальні аспекти процесів управління, що не мають правового оформлення;

4) тимчасові і територіальні аспекти процесів управління і мати право­ве оформлення.

16. Як можна пояснити сутність принципу "підпорядкування особис­того інтересу загальному"?

1) в організації завжди повинен враховуватися тільки особистий інте­рес керівників організації;

2) інтерес одного працівника повинен переважати над інтересами орга­нізації в цілому;

3) інтерес окремих менеджерів повинен переважати над інтересами окремих груп працівників;

4) в організації інтерес одного працівника або групи не повинен пере­важати над інтересом організації в цілому.

17. Як слід розуміти принцип "винагорода персоналу?

1) цей принцип передбачає, що всі працівники організації мають одер­жувати належну винагороду за свою працю;

2) цей принцип передбачає постійне підвищення заробітної плати управлінського персоналу;

3) цей принцип передбачає одержання премій за якісну роботу виробничим персоналом за результатами місяця;

4) цей принцип передбачає постійне підвищення заробітної плати ме­неджерам організацій.

18. Закономірність децентралізації й демократизації управ­ління:

1) проявляється у освоєнні нових галузей і сфер, розширенні асортименту і перетворенні підприємств у багатогалузеві комплекси і, відповідно, диверсифіковане підприємство вимагає диверсифікації управління ним;

2) відображає об’єктивний характер формування систем управління відповідно до умов функціонування економіки країни.

3) передбачає передачу низовим рівням максимуму повно­важень і відповідальності при здійсненні управлінських процесів.

19. Закономірність визначальної ролі людського чинника у ви­робництві та управлінні:

1) визнає місце особи у виробництві й управлінні та створення відповідного механізму її активізації - основи культури сучасного менеджменту;

2) відображає об’єктивний характер формування систем управління відповідно до умов функціонування економіки країни;

3) передбачає передачу низовим рівням максимуму повнова­жень і відповідальності у здійсненні управлінських процесів.

20. Який принцип є характерним для горизонтального поділу праці:

1) централізація; 2) децентралізація; 3) спеціалізація; 4) ієрархічність.

 

Література: Основна: 2 (Глава 1), 4, 7 (Глава 1), 8, 10 (Глава 2 § 2.4).

Додаткова: 19, 24.

 

ТЕМА № 2

ЕВОЛЮЦІЯ РОЗВИТКУ МЕНЕДЖМЕНТУ ШКОЛИ МЕНЕДЖМЕНТУ

Мета теми

студенти повинні знати історію розвитку менеджменту як практичної діяльності та науки, сучасні принципи управління організаціями

Основні поняття

процес управління планування організація мотивація контроль

система підсистема синергія ентропія бюрократія

закон ситуації динамічна рівновага зворотний зв’язок управлінська парадигма біхевіоризм

 

План теми

2.1. Еволюція розвитку управління до початку ХХ століття.

2.2. Класичні теорії менеджменту:

2.2.1 Школа наукового управління;

2.2.2 Адміністративна (класична) школа;

2.2.3 Школа людських відносин і поведінкових наук;

2.2.4 Кількісний підхід у менеджменті

2.3. Інтегровані підходи до управління:

2.3.1 Процесний підхід,

2.3.2 Системний підхід

2.3.3 Ситуаційний підхід до управління.

2.4. Розвиток управлінської науки в Україні.

2.5. Сучасна управлінська парадигма та проблеми теорії менеджменту.

2.1. Еволюція розвитку управління до початку ХХ століття.

 

Розвиток менеджменту і перші його прояви спостерігаються з самих перших етапів існування людства. Історично людська праця носила індивідуальний або сімейний характер. Суб’єкти виробництва самостійно контролювали свій час і інші ресурси, що використовувалися в процесі виробництва товарів або надання послуг. Вони вирішували, що саме виробляти, яким чином організовувати процес виробництва, як або коли реалізовувати продукцію. Процес виробництва товарів і послуг передбачав і обумовлював переплетення, нерозривність менеджменту і праці. Отже, менеджмент як вид діяльності зародився разом із виникненням перших штучних спільнот (мисливських груп, сусідських спільнот, потім держав).

Загалом весь процес появи і розвитку менеджменту можна поділити на декілька історичних етапів, кожний з яких характеризується певними якісними відмінностями щодо змісту, форм, методів, об’єкта та суб’єкта, масштабу і соціальної ефективності менеджменту. Загалом розвиток менеджменту здійснюються в розрізі двох основних періодів формування: інтуїтивного і теоретичного. В перший період базовими є вчення стародавніх філософів Сократа, Аристотеля (“Нікомахова етика”), Платона (“Держава”, “Закони”, Діалог “Політик”,), філософів середньовіччя Ніколо Макіавеллі (“Правитель”), Томаса Мора (“Утопія”), Томазо Кампанелли (“Місто сонця”).

Необхідно зазначити також, що становлення менеджменту як науки було відповіддю на потреби розвитку економіки. Успіхи в теорії управління залежали від успіхів в інших, пов’язаних з управлінням, науках, зокрема, математиці, кібернетиці, психології, соціології, економіці і політології. Загалом виділяється 6 основних революцій-етапів становлення менеджменту як науки.

Етапи розвитку теорії управління:

1. Перша революцію в управлінні – релігійно-комерційна (V ст. до н.е.). Вона відбувалася у Шумерії у третьому тисячолітті до н. е. і полягала у трансформації шумерських жерців у менеджерів за родом своєї діяльності. На певному етапі вони відмовилися від приношення кривавих жертв богам і стали отримувати данину продуктами. Зібрана з населення дань, під виглядом відправлення релігійного обряду, накопичувалася, обмінювалася і пускалася в обіг. Так були започатковані перші комерційні операції за допомогою посередників. У результаті з’явився принципово новий тип ділових людей – ще не комерційний ділок або капіталістичний підприємець, але вже і не релігійний діяч, чуждий всякої наживи. Спритні шумерські жерці незабаром стали найбагатшим і впливовішим класом. Їх не можна назвати класом власників, оскільки приношуване у жертву було власністю богів, а не людей. Воно не могло привласнюватися в особисте користування жодним чином. Гроші для жерців не служили самоціллю, вони були побічним результатом релігійної і державної діяльності. Адже жерці, крім дотримання ритуальних почестей, відповідали за збір податків, управляли державною казною, розподіляли державний бюджет, відали майновими справами.

2. Друга революція у менеджменті – світсько-адміністративна – пов’яза-на з діяльністю вавилон-ського правителя Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.). Створивши величезну імпе-рію, включно з сусідніми державами Месопотамією й Асірією, він спробував орга-нізувати ефективну систему управління. Вивчивши дос-від своїх попередників, Хаммурапі дійшов висновку, що недостатньо управляти виключно керуючись неписаними законами, народним правом і звичаями. Відомий звід Хаммурапі, що містить 285 законів управління державою, є певним етапом у розвитку менеджменту. Також Хаммурапі був першим із тих, хто став цілеспрямовано працювати над створенням свого образу “дбайливого заступника народу”. Іншими словами, це була перша спроба формування іміджу правителя.

3. Третя революція у менеджменті – виробничо-будівельна – відбулася також у Вавилоні за часів нового розквіту держави при правлінні Новуходоносора ІІ (605-562 рр. до н. е.), який став автором проектів не тільки Вавілонської вежі, але й значно удосконалив організацію праці на текстильних фабриках, зерносховищах, а також під час здійснення будівельних робіт. В рамках даної революції відбулося поєднання державних методів управління з контролем за діяльністю в сфері виробництва і будівництва.

4. Четверта управлінська революція – зародження капіталізму і індустріального прогресу європейської цивілізації (17 – 18 ст.) – зародження професійного управління. Для даного періоду характерним є вдосконалення знарядь праці і виробничих відносин, розвиток ремесла і торгівлі, поява кризи феодалізму. В результаті даних подій відбувається розвиток міст, перетворення їх у торгово-ремісничі, військові, культурні і політичні центри, незалежні від феодалів і Церкви, посилення світської влади (за рахунок появи перших парламентів). За всіх даних умов суттєво змінюються масштаби управління, оскільки функціями його стають, зокрема такі, як забезпечення національної єдності, національної мови, національної самосвідомості, національного характеру народів та їхніх культур. За умови бурхливого економічного розвитку, ще однією важливою функцією управління, не притаманною цьому феномена у попередні епохи суспільного розвитку, стає забезпечення умов для здобуття наукових знань та їхнього впровадження.

5. П’ята управлінська революція – бюрократична (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) – формування великих ієрархічних структур, поділ управлінської праці, введення норм, стандартів, встановлення посадових обов’язків і відповідальності менеджерів. В даний період епохи капіталізму почали створюватися перші школи бізнесу і системи професійного навчання керівників. З появою класу професійних менеджерів і виділенням його з класу капіталістів відбувся революційний переворот в суспільстві, сутність якого полягала в перетворенні менеджерів спочатку в професійну страту, а потім в окремий соціальний клас.

6. Шоста управлінська революція – інформаційна (кінець ХХ ст. – початок ХХІ ст.) – зумовлена винаходом мікропроцесорної технології і персонального комп’ютера, характеризується переходом від механічних, електричних засобів перетворення інформації до електронних, створенням і активним використанням програмного забезпечення в управлінському процесі як основного засобу його інтенсифікації і автоматизації. Важливим значенням цієї революції є поява всесвітньої мережі Інтернет, використання якої дозволило організувати інформаційний обмін в глобальних масштабах. Основним поштовхом для існування даної революціє є поява нових засобів нагромадження інформації (магнітні та оптичні диски, напівпровідникові пристрої), розвиток засобів зв’язку (супутниковий зв’язок, телефонна мережа), вдосконалення можливостей автоматизованої обробки даних.

Враховуючи надбання кожної з даних революцій можна визначити загальні характеристики організацій стародавніх часів та сучасних організацій (табл. 2.1).

 

Таблиця 2.1