Фактори зовнішнього середовища прямої дії, їх взаємозв’язок.

 

До сукупності факторів зовнішнього середовища прямої дії відносяться: постачальники, споживачі, державні органи, конкуренти.

Постачальники – це ділові фірми і окремі особи, які забезпечують підприємство ресурсами, які необхідні для організації та здійснення господарської діяльності. Керівництво підприємства повинно постійно приймати рішення, які ресурси вони можуть виготовити самостійно, а які можуть отримати лише за допомогою постачальників. При цьому важливим є обґрунтоване визначення надійності та ефективності роботи з визначеним постачальником. Загалом виділяють три основні типи постачальників:

– постачальники матеріалів та сировини відіграють важливу роль у забезпеченні діяльності підприємств, що безпосередньо залежать від безперебійного надходження матеріалів. Найважливіших роль відіграють в діяльності машинобудівних та торговельних підприємств. В даних умовах важливим є чітке визначення не тільки кола постачальників і типу сировини, що вони постачають, а й плану здійснення поставок. В даному аспекті досить ефективним є приклад співпраці підприємств Японії з постачальниками на основі системи “точно-вчасно” (“just in time”) – CANBAN. Відповідно до даної системи всі виробничі підрозділи компанії отримують ту кількість ресурсів і в той час, і в тому обсягу, які є необхідними для забезпечення їх безперебійного функціонування. Дана система постачання вимагає налагодження тісного взаємозв’язку між постачальниками і замовниками. Саме тому, в більшості випадків, керівники підприємств прагнуть налагодження довгострокових відносин з чітко визначеною сукупністю постачальників, рівень ризикованості взаємодії з якими є мінімальним;

– постачальники фінансових ресурсів забезпечують діяльність підприємств за рахунок формування їх активів (кредитування, надання інвестицій тощо). В якості потенційних постачальників можуть виступати банки, кредитні спілки, інвестори різних типів, державні фонди, приватні особи. Активність взаємодії кожного окремого підприємства з потенційними і існуючими постачальниками фінансових ресурсів залежить від рівня його стабільності та ефективності;

– постачальники трудових ресурсів забезпечують підприємства персоналом потрібної спеціальності та рівня кваліфікації. Нестача потрібних спеціалістів є значним стримуючим фактором у розвитку більшості галузей народного господарства. Саме тому одним з основних завдань кожного керівника – є налагодження взаємодії з постачальниками трудових ресурсів, головне місце серед яких займають заклади освіти (вищі навчальні заклади, коледжи, технікуми, професійні технічні училища), кадрові та рекрутингові агенції, служби зайнятості тощо.

Споживачі – це фізичні особи, які купують, замовляють, використовують або мають намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника. Вони створюють умови, в яких функціонує організація, оскільки формують попит на ринку, зобов’язують організації виготовляти ту продукцію, яка є необхідною, тобто визначають їх місію і цілі. Успіх організації залежить від того, наскільки ефективно і успішно вона задовольняє потреби і запити споживачів, отримуючи при цьому прибуток. Для некомерційних установ споживачі також відіграють важливу роль. Загалом вважається, що в більшості випадків метою всіх організацій є створення споживачів, а не досягнення прибутків. П.Друкер у своїх дослідження вказував на те, що: “Важливою метою будь-якого бізнесу – є створення споживача”. Його ідея в подальшому була доведена Т. Левіттом, який в свій праці “Маркетинговий метод” довів неправомірність використання показника прибутковості фірм в якості орієнтира в діях організації: “Прибутковість – це необхідна умова існування корпорацій, так само як їжа – це необхідна умова людського життя…прибуток, як і їжа, є необхідною умовою, але не метою”.

Державна влада і система законодавства визначають нормативно-правові умови функціонування організації. Основне значення в даному напрямку відіграє сукупність державних органів влади, які являють собою три гілки влади: законодавчу, виконавчу і судову. Кожна з них має свою сферу діяльності. Найважливішими в їх сукупності є ті органи, які здійснюють контроль фінансово-господарської діяльності організацій (табл. 3.5).

Нормативно-правовою базою, відповідно до положень якої відбувається регулювання діяльності організацій, є сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, які визначають порядок створення підприємств, реєстрацію фізичних осіб-підприємців, їх правові та організаційні форми, порядок організації виробництва, забезпечення його необхідними ресурсами, збут, систему оподаткування, відносин між державою та підприємцями, суб’єктів підприємницької діяльності між собою, а також дають підприємцям певні правові гарантії. Серед всієї сукупності діючих нормативно-правових актів найважливішими в сфері підприємництва є наступні:

– Конституція України;

– Господарський та Цивільний кодекси України, Кодекс законів про працю;

– Закони України “Про підприємства”, “Про господарські товариства”, “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, “Про захист від недобросовісної конкуренції”, “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”, “Про стандартизацію”,“Про ціни і ціноутворення”, “Про систему оподаткування” і інші;

– інші підзаконні нормативні акти.

 

Таблиця 3.5