Тема №2: Історія розвитку менеджменту

План:

1. Передумови виникнення науки управління організацією

2. Етапи розвитку менеджменту

3. Розвиток управлінської науки в Україні

 

Історія розвитку менеджменту

Наука про менеджмент виникла на початку XX ст. і динамічно розвивається. Цей процес зумовлений науково-технічним прогресом, нарощенням масштабів виробницт­ва, необхідністю систематизації, чітким і раціональним використанням набутого досвіду, зростанням ролі люд­ського фактора як потужного ідейного генератора тощо.

 

Передумови виникнення науки управління організацією

Необхідність в управлінській діяльності виникла на перших етапах становлення людського суспільства. Пер­вісні люди змушені були певним чином будувати свою діяльність. Так, у процесі полювання, пошуку рослин­ної їжі виникала потреба у створенні груп мисливців, збирачів плодів тощо. З'являлися перші лідери (вожді), виникала необхідність в управлінських (хоч і примітив­них) функціях (розроблення плану полювання на мамон­та, розташування мисливців під час полювання на хи­жаків, заохочення членів колективу шляхом поділу ту­ші та ін.). Але ця управлінська діяльність здійснювалася не послідовно (щоразу мала різний характер), не проду­мано (не застосовувались єдині принципи та підходи, не бралися до уваги закономірності та попередній досвід). Тому це не дає підстав стверджувати, що наука про мене­джмент зародилась у первісні часи. Навіть за рабовлас­ницького ладу, феодалізму певних обґрунтованих під­ходів та механізмів менеджменту не було створено. Дав­ньоруський князь чи французький король, як правило, управляв своїм князівством (королівством), приймаючи рішення на власний розсуд, без урахування відповідних принципів, прогнозів, не роблячи навіть спроб вивчити закономірності управлінського процесу, узагальнити на­бутий досвід, сформувати підходи, принципи тощо.

З розвитком виробничо-господарської діяльності лю­дей виникли певні організаційні форми (майстерні, гос­подарства поміщиків, примітивні підприємства тощо). Однак управління ними не ґрунтувалося на узагаль­неннях, принципових положеннях, виявлених тенден­ціях.

Потреба в науці про менеджмент з'явилася наприкін­ці XIX — на початку XX ст., що було зумовлено появою машинного виробництва. Саме тоді почали формуватися великі підприємства, на яких працювали десятки, сотні, навіть тисячі людей. У зв'язку з цим виникли проблеми планування їх діяльності, організування робочих місць, створення ефективної системи стимулювання працівни­ків, розроблення технологічних процесів, забезпечення точного обліку, контролю тощо. Саме розвиток -машин­ного виробництва зумовив необхідність дослідження еко­номістами, соціологами, психологами та технологами за­кономірностей управління людьми, з'ясування тенден­цій розвитку виробничо-господарської діяльності під дією управлінського впливу, розроблення стандартних поло­жень, інструкцій тощо. У процесі цих наукових дослі­джень було сформульовано перші принципові положен­ня, вироблено механізми та рекомендації щодо управ­ління виробничо-господарською діяльністю.

 

Етапи розвитку менеджменту

В історії менеджменту чітко окреслюється 6 основ­них етапів його розвитку.

1. Розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва.

2. Формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків.

3. Побудова систем управління, орієнтованих на ринок.

4. Активне застосування кількісних (економіко-математичних) методів як важливих напрямів формаліза­ції методів менеджменту і трансформації їх в управлін­ські рішення.

5. Формування системних та ситуаційних підходів.

6. Комп'ютеризація управлінських процесів.

1. Розвиток науки про управління людьми в про­цесі виробництва. Характеризується підвищенням ефек­тивності організації шляхом удосконалення виробничих процесів та операцій. На цьому етапі менеджерів цікав­лять технічні підходи, які включають не лише машини, станки, обладнання, всі види технологій, а й управлін­ські знання, організаційні структури, методи виробни­чого планування, способи розробки робочих місць, при­йоми та навички роботи, механізми забезпечення підви­щення кваліфікації та підготовки робочої сили. Цей етап характеризується розвитком школи наукового управлін­ня, «фордизму», класичної (адміністративної) школи управління та ін.

Школа наукового управління (1885—1920 рр.). В її основі роботи Фредеріка Тейлора (1856—1915), Френка Плбрейта (1868—1924) і Лілії Плбрейт (1878—1972) та ін. Вони займалися дослідженням на рівні організації, продукуванням виробничого менеджменту. Ф. Тейлор і подружжя Плбрейт (Джілбрейт), які починали свою ка­р'єру робітниками, займалися спостереженнями, замі­рами і аналізом операцій ручної праці, стимулюванням трудової активності, нормуванням праці тощо. Завдяки концепції наукового управління менеджмент був визна­ний самостійною галуззю наукових досліджень. У пра­цях «Управління фабрикою» (1903) та «Принципи нау­кового менеджменту» (1911) Ф. Тейлор розробив ком­плекс методів наукової організації праці, що базувалися на засадах хронометражу, стандартизації прийомів і зна­рядь праці. Його основоположні принципи ґрунтуються на такому твердженні: «...якщо я на науковій основі

відберу людей, на науковій основі їх підготую, надам їм дієві стимули та поєднаю роботу і людину, тоді я зможу отримати сукупну продуктивність, яка буде перевищувати внесок, зроблений індивідуальним працівником». Принци­пи наукового управління Ф. Тейлора подано на рис. 1.3.

Рис. 1.3. Принципи наукового управління Ф. Тейлора

 

Заслуга Ф. Тейлора як засновника школи «науково­го управління» полягає в тому, що він розробив методо­логічні основи нормування праці, стандартизував тру­дові операції, запровадив наукові методи підбору, роз­становки і стимулювання працівників.

Школа «фордизму» (1899—1945 рр.). її засновник Генрі Форд (1863—1947) розробив теорію, в основу якої поклав ідею потоково-масового виробництва. Систему управління, що ґрунтується на цій теорії, було назва­но «терором машини». Г. Форд спершу працював ме­неджером Детройтської автомобільної компанії, а по­тім, ставши її власником, сформував механізми чіткого контролю і планування, ефективного мотивування, кон­веєрного складання, безперервних технологічних про­цесів, інноваційного розвитку, активного адміністру­вання.

Класична (адміністративна) школа управління (1920—1950рр.). Головні її напрацювання стосуються ролі та функцій менеджерів. Започаткована Анрі Файолем (1841—1925), якого вважають «батьком» менеджменту. А. Файоль був керівником інституційного рівня управ­ління, оскільки керував французькою вугільною компа­нією. Інші засновники адміністративної школи — Ліндан Ірвік (консультант з питань управління в Англії) та Джеймс Д. Муні (працював в компанії «Дженерал Моторе») — та­кож були практиками. А. Файоль поділив процес управ­ління на 5 основних функцій: планування, організуван­ня, розпорядництво, координування та контролювання. На основі його розробок у 20-х роках XX ст. було сформу­льовано поняття «організаційна структура управління підприємством» (система взаємозв'язків, неперервних взаємопов'язаних дій — функцій менеджменту).

А. Файоль сформулював 14 принципів менеджменту:

— поділ праці;

— повноваження та відповідальність;

— дисципліна;

— єдиновладдя;

— єдність напряму діяльності;

— підпорядкування особистих інтересів загальним;

— винагорода персоналу;

— централізація;

— ієрархія управління;

— порядок;

— справедливість;

— стабільність робочого місця;

— ініціатива;

— корпоративний дух.

Цією школою було вперше розроблено обґрунтовані теоретичні засади менеджменту та визначено пріоритет­ну роль менеджера як керівника та організатора.

2. Формування управлінських механізмів на заса­дах розвитку людських стосунків. Цей етап пов'яза­ний із визнанням людини пріоритетним фактором вироб­ничо-господарської діяльності; зосередженням уваги на соціальних аспектах, які охоплювали різноманітні фор­ми морального та матеріального стимулювання праців­ників, стилі управління, участь працівників у процесі прийняття управлінських рішень, організаційну куль­туру, можливості кар'єри та просування за службовою ієрархією. На цьому етапі сформувалися дві основні шко­ли: людських стосунків та поведінських наук.

Школа людських стосунків (1930—1950 рр.). Заснов­ником її є Мері-Паркер Фолліт (1868—1933) та Елтон Мейо (1880—1949). М.-П. Фолліт першою почала трак­тувати менеджмент як «забезпечення виконання робіт з допомогою інших осіб». Представники цієї школи реко­мендували здійснювати управління людьми шляхом впливу безпосередніх керівників на підлеглих, консуль­тацій з працівниками, забезпечення широких можливос­тей спілкування на роботі. Вони виходили з того, що уважне ставлення до людей значно підвищує продуктив­ність праці. На відміну від попередніх шкіл, де перева­жала турбота про виробництво, у цій школі головну ува­гу зосереджено на турботі про людину, тобто на вдоско­наленні діяльності організації за рахунок підвищення ефективності її трудових ресурсів.

Школа поведінських наук (з 1950 р. до сьогодення). Сформувалася завдяки напрацюванням Кріса Аржири-еа (1925 р.н.), Ренсона Лайкерта, Дугласа Мак-Грегора (1906—1964), Фредеріка Герцберга (1923 р.н.) та інших учених-біхевіористів (англ. ЬеЬауіог — поведінка). Ос­нову її становлять методи налагодження міжособистісних стосунків, підвищення ефективності людських ре­сурсів, формування колективів за психологічною суміс­ністю тощо.

3. Побудова систем управління, орієнтованих на ринок (з другої пол. XX ст.). Однією з передумов форму­вання цього етапу було виникнення на підприємствах проблем перевиробництва, спричинених незабезпеченим попитом. Системи управління людьми, створені орієн­тованими на ринок управлінськими школами, почали застосовувати маркетингові концепції. Тобто плануван­ня виробничої і реалізаційної діяльності, організування діяльності та підбір відповідних кадрів, формування сис­тем, матеріального і нематеріального стимулювання, контролювання та регулювання на всіх етапах процесу управління почали здійснювати відповідно до вимог рин­ку (попиту, пропозиції, конкуренції, умов збуту, цільо­вих сегментів ринку тощо).

4. Активне застосування кількісних (економіко-математичних) методів як важливих напрямів формалізації методів менеджменту і трансформації їх в управлінські рішення (середина XX ст. — до наших днів). Особли­вість етапу полягає в широкому застосуванні в менедж­менті математики. У той період в Англії сформувалася школа науки управління (кількісного підходу). До цього спонукав пошук під час Другої світової війни шляхів і методів боротьби з німецькими масовими повітряними ударами, підводним німецьким флотом, а також висад­ка союзників у Європі. Основою школи є дослідження моделей (форм відображення реальності) й операцій. Піс­ля створення моделей змінним величинам надаються кількісні значення. Особливу роль при цьому відведено технічному та програмному забезпеченню.

Представники цієї школи розглядають управління як логічний процес, що може бути виражений в математич­ній формі. Розроблення концепцій управління ґрунту­ється на застосуванні математичного апарату, з допомо­гою якого досягається інтеграція математичного аналі­зу та суб'єктивних рішень менеджера. Формалізація управлінських функцій зумовила необхідність перегля­ду структурних елементів організації (служб обліку, мар­кетингу, планування тощо). З'явилися такі елементи внутріфірмового планування, як імітаційні моделі рі­шень, методи аналізу в умовах невизначеності, матема­тичне забезпечення оцінки багатоцільових управлінсь­ких рішень тощо.

Представники цієї школи Джеймс Марч (1928 р.н.), Герберт Саймон (1916 р.н.), Стаффорд Бір (1926 р.н.), М. Месарович, Рассел Акофф (1919 р.н.), Уест Чеечмен (1913 р.н.) та інші, сформувавши основні положення кількісного підходу, вперше почали розглядати органі­зацію як відкриту систему, що зумовило появу систем­ного підходу.

5. Формування системних і ситуаційних підходів у менеджменті. Розпочався цей етап з розглядом орга­нізації як системи, діяльність якої постійно залежить від різноманітних обставин, що змінюються. В основі системного підходу — використання теорії систем, яка у менеджменті сформульована наприкінці 50-х років XX ст.

Система — сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих елемен­тів, яка має на меті досягнення певних цілей і ґрунтується на прин­ципах самоорганізації, синергії і розвитку.

Усі організації (об'єкти управління) є системами, які складаються з таких елементів: структура, завдання, технологія, люди, цілі, ресурси. За способом організації системи бувають закритими (мають фіксовані жорсткі умови, не залежать від навколишнього середовища) і від­критими (взаємодіють із зовнішнім середовищем). Усі організації є відкритими системами.

Відособлені частини систем утворюють підсистеми (це­хи, відділи тощо). Цей поділ може поглиблюватися. Для повноти картини і оптимальності висновків слід вивча­ти всі підсистеми організації (технічну, економічну, соці­альну та ін.). Графічне зображення організації як відкри­тої системи представлено на рис. 1.4.

Рис. 1.4. Графічне зображення організації як відкритої системи

 

Усі названі вище школи зосереджувалися лише на пев­ній підсистемі (наприклад, біхевіористи вивчали тільки соціальну підсистему), не розглядаючи їх у комплексі.

Найвагоміший внесок у розвиток системного підходу належить Честеру Бернарду (1886—1961), який розгля­дав організацію як соціальну систему; Пітеру Друкеру (1909 р.н.), який зосереджував виняткову увагу на ролі професіоналізму менеджера, самоуправлінні, організа­ційній спрямованості тощо; авторам моделі Мак-Кінзі «7-S» — Томасу Пітерсу (1942 р.н.) і Роберту Уотерману.

Подальші розробки П. Друкера, Р. Девіса, Л. Ньюме-на, Д. Міллера та інших дослідників стали основою «емпі­ричної» школи менеджменту, яка мала на меті вивчення змісту праці та функцій керівників, централізації та децент­ралізації в управлінні, делегування повноважень і відпові­дальності, умов застосування цільового управління.

Сформований у 60-ті роки XX ст. ситуаційний під­хід спрямований на підбір прийомів менеджменту для розв'язання конкретних управлінських ситуацій з ме­тою найефективнішого досягнення цілей організації. При цьому менеджер повинен:

— знати процес управління, особливості індивідуаль­ної та групової поведінки, процедури системного аналізу, методи планування, мотивування і контролювання, кількісні методи прийняття рішень;

— вміти оцінювати переваги і недоліки;

— правильно оцінювати фактори, які відіграють най­важливішу роль у конкретній ситуації, та ефект від змін­них величин;

— обирати прийоми менеджменту, застосування яких матиме найменший негативний ефект.

Найповніше обґрунтована теорія управління в пра­цях Джоан Вудворд (1916—1971), Джеймса Томпсона (1920—1973), Пола Лоуренса (1922 р.н.), Джона Гелбрейта (1908 р.н.) Тома Бернса (1913 р.н.) та інших, чиї міркування передували ідеям «дослідження операцій», «моделювання», «організаційної поведінки».

6. Комп'ютеризація управлінських процесів (з 80-х років XX ст.). Передумова формування цього етапу — розвиток інформаційних і комп'ютерних систем, інфор­маційних технологій. Характерною особливістю викори­стання сучасних засобів обчислювальної техніки є за­стосування мережного оброблення даних, що забезпечує ефективне колективне використання обчислювальних та інформаційних ресурсів, поліпшення комунікацій, об­міну інформацією; створює умови для функціонування розподілених систем оброблення даних. У межах компа­нії, фірми, підприємства функціонують локальні мере­жі, які забезпечують інформаційний обмін між праців­никами організації. Регіональні (територіальні) мережі утворюються на регіональному або державному рівні й призначені для надання в режимі реального часу інфор­маційно-обчислювальних ресурсів значно віддаленим один від одного абонентам. В Україні послуги телекому­нікаційних мереж надають інформаційні мережі: ВІККІ, СВІТ (Система віртуальних інформаційних технологій), «Ділова інформація», що підтримують різноманітні ба­зи даних, багато з яких можна використовувати в мар­кетинговій діяльності.

Нині у світі зареєстровано понад 200 глобальних ме­реж, з них 54 у США, 16 — у Японії. Найпоширеніша глобальна мережа Internet;, користувачі якої отримують інформацію з усього світу, мають доступ до звітів різних корпорацій та фірм, можуть користуватися статистич­ними даними більшості країн світу, регіонів, працюва­ти з бібліотечними фондами та звітами науково-дослідних інститутів тощо. В інформаційних системах маркетингу можна використовувати мережу Relcom (для держав СНД), а також спеціалізоване програмне забезпечення для комп'ютеризованого управління виробничо-госпо­дарськими та маркетинговими процесами. Найпошире­нішими спеціалізованими програмами є: «Marketing Expert 1.1» (інструментальний засіб для розроблення стра­тегічного й тактичного планів маркетингу, розв'язання задач з аудиту і планування маркетингу); система «Га­лактика» (середовище управління бізнесом у промисло­вості та торгівлі з реалізацією повного ринкового цик­лу: аналіз ринку, макропланування, бізнес-планування, планування операцій, виконання господарських опера­цій, відображення діяльності у бухгалтерському обліку та звітності, аналіз господарської та фінансової діяльнос­ті); система автоматизації менеджменту Delo Pro v 1.5 (комплексна програма, призначена для управління за­купівлями, продажем, автоматизації складського облі­ку, аналізу руху грошей і товарів); SCALA 5 (програмне забезпечення для управління комерційними підприємс­твами); система MIRACLE (інтегрована система бухгал­терського обліку, фінансового аналізу і управління під­приємством); OFFICE 2000 для Windows (пакет програм для автоматизації роботи підприємства); програма «Project managment» (призначена для бізнес-планування інвестиційних проектів).

Розвиток менеджменту як науки був зумовлений об'єк­тивними перетвореннями в усіх сферах суспільства. Поя­ва великого машинного виробництва, розвиток техніки і технології, нарощення масштабів виробничо-господар­ської діяльності сприяли формуванню науково обґрун­тованих підходів до планування, організовування, сти­мулювання, контролювання і регулювання діяльності ор­ганізацій, до інформаційного забезпечення, прийняття управлінських рішень.