Тема 1 Сутність , роль та метологічні основи менеджменту

Тема 1 Сутність, роль та метологічні основи менеджменту

Наукові основи управління.; система відносин в організації як предмет вивчення менджменту

Сутність, роль та методологічні основи менеджменту

Однією із складових успіху економічно розвинутих країн світу (США, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція, Канада, Швеція та ін.) є використання менеджменту, тобто науково-обгрунтованої та якісно побудованої системи управління організацією. Менеджмент виступає як результативний засіб формування ринкових стратегій, залучення інвестицій, здійснення нововведень, оптимізації співвідношення попиту і пропозиції тощо.

В умовах розвитку ринкових відносин. підприємці зацікавлені у використанні менеджменту та його основних надбань, оскільки це дає змогу досягнути стрункої побудови організації, знизити трудомісткість управлінських робіт, оптимізувати чисельність апарату управління, посилити управлінський вплив, зосередити зусилля всіх працівників на досягнення поставлених цілей. Добре підготовлений менеджер, який володіє широкими знаннями у сфері сучасної економіки, основами інформаційних і компютерних технологій, технікою ділового спілкування з вітчизняними та зарубіжними партнерами, може забезпечити успіх організації, її інноваційний розвиток, сприятливий інвестиційний клімат. Управління організацією характеризується, з одного боку, стабільністю в отриманні високих економічних, технологічних, соціальних та інших результатів, з іншого - високою динамікою позитивних змін.

 

 

Наукові основи управління виробництвом

Можливість наукового управління суспільним виробництвом визначається наявністю об'єктивних закономірностей, притаманних об'єкту управління, а також самому управлінню. Важливе значення має характер діючих законів і закономірностей. Їх можна пізнати і діяти у відповідності з ними. Наукове управління передусім залежить від обсягу наукової і практичної інформації, якості її аналізу і загального рівня розвитку наукових основ управління.

Наукове забезпечення управління означає не тільки широке використання науки при прийнятті рішень, а й глибоке вивчення практичного досвіду, наявних резервів, тобто передбачає системний підхід до вирішення управлінських завдань.

 

Методологічні й теоретичні основи управління. Управління виробництвом вивчають багато наук. Так, управлінські аспекти розглядаються в таких розділах основ економічної теорії, як механізм використання економічних законів, сутність і форми прояву планомірності, механізм товарно-грошових відносин та ін. Філософія розкриває співвідношення об'єктивного й суб'єктивного в управлінні, свідомих і стихійних процесів суспільного розвитку та ін.

Загальні закономірності управління розглядає кібернетика, яка вивчає закономірності будь-якого управління в живій і неживій природі, організмах, у суспільстві; праксеологія досліджує закономірності будь-якої ефективної трудової діяльності.

Конкретні науки про управління. До конкретних наук про управління виробництвом відносяться різноманітні функції управління: планування, аналіз господарської діяльності, управління виробництвом у різноманітних сферах та галузях економіки: в промисловості та її галузях, сільському господарстві, транспорті, регіонах тощо.

Конкретні науки про управління вивчають і окремі елементи або процеси управління: наукову організацію управлінської праці, автоматизовані системи управління, діловодство і т. д. Особливості управління розглядають і такі прикладні науки (або розділи наук), як психологія управління, соціологія управління, юридичні науки та ін. Чим глибший аналіз управління здійснюється окремими науками, тим гострішою стає проблема синтезу даних усіх цих наук, тобто підходу до управління як до цілісної системи знань.

Виявлення загальних характеристик, закономірностей управління означає формування науки управління, яка описує, з'ясовує, вивчає ці закономірності. На їх основі виробляються конкретні принципи, методи, рекомендації стосовно управління економікою в цілому, галуззю, підприємством тощо. Водночас управління як творча діяльність керівника і менеджера не вміщується повністю в межі наукових рекомендацій, інструкцій і формальних моделей. Тут велику роль відіграє досвід, навички, інтуїція, тобто майстерність, або, як її часто називають, мистецтво управління.

Характеристика науки управління

Головна ціль науки управління - виявлення закономірностей в управлінні. В межах цієї науки виділяють дві її самостійні частини: теорію керівництва і мистецтво управління.

Теорія керівництва - це загальне вчення про організацію і функціонування системи управління в цілому. Друга частина досліджує мистецтво управління як творче явище за допомогою набору "зразків управління" і виробляє рекомендації для прийняття рішень у конкретних ситуаціях.

Мистецтво управління. В основі управлінського мистецтва як частини науки управління лежить "метод зразків". Творчий характер управлінської діяльності, з одного боку, зумовлений об'єктивно самими умовами цієї діяльності (у залежності від обставин і виконавців), з іншого - тим, що навіть в однакових умовах різні керівники ведуть себе по-різному (мають свій стиль).

Зразок управління - це критично проаналізований окремий випадок у практиці управління (позитивний або негативний). Зразок включає опис ситуації, аналіз проблеми, аналіз варіантів її вирішення, характеристику вибраного шляху і аналіз досягнутих результатів з урахуванням фактора часу. Зразок - це не рецепт, а скоріше еталон, з яким порівнюють конкретні дії, це - матеріал для творчого аналізу на основі знання теорії керівництва.

Наука управління спирається на загальні та власні методи пізнання. Методи аналізу і синтезу, історичного й логічного, індукції й дедукції, кількісного і якісного аналізу відносяться до загальних методів.

Власними методами науки управління є: емпіричний метод, метод спостережень, соціального експериментування, моделювання та ін.

Тема 2 Історія розвитку

Внесок наукових шкіл управління у формування та розвиток сучасної концепції менеджменту.

Історія розвитку

Сьогодні навряд чи хтось скаже, як і коли зародилося мистецтво і наука управління. Менеджмент в тій чи іншій формі існував завжди там, де люди працювали групами і, як правило, у трьох сферах людського суспільства:

• політичній - необхідність встановлення і підтримки порядку в групах;
• економічній - необхідність у вишукуванні, виробництві і розподілі ресурсів;
• оборонній - захист від ворогів і диких звірів.

Основні етапи розвитку менеджменту зароджувалися ще з давніх часів. Навіть у древніх суспільствах були потрібні особистості, які б координували та спрямовували діяльність груп (збір їжі, будівництво житла тощо). Візьмемо, наприклад, єгипетські піраміди - це пам`ятник управлінського мистецтва стародавнього світу, оскільки будівництво таких унікальних споруд вимагало чіткості в плануванні, організації роботи великої кількості людей, контролю за їх діяльністю.

Практика управління так само стара, як організації, а це означає, що вона дійсно дуже древня. На глиняних табличках, датованих третім тисячоліттям до нашої ери, записані відомості про комерційні угоди та закони стародавньої Шумерії, що є чітким доказом існування там практики управління. За археологічним розкопкам можна простежити і давніші докази існування організацій - навіть доісторичні люди часто жили організованими групами. Однак як управління, так і організації в давнину сильно відрізнялися від відомих нам. Хоча саме управління старе, як світ, ідея управління як наукової дисципліни, професії області досліджень - відносно нова.

Розглядаючи основні етапи розвитку менеджменту як розвитку теорії та практики управління, виділяють кілька історичних періодів.

Перший етап розвитку

I період розвитку менеджменту - стародавній період. Найбільш тривалим був перший період розвитку управління - починаючи з 9-7 тис. років до н.е. приблизно до XVIII ст. Перш ніж виділитися в самостійну галузь знань, людство тисячоліттями по крупицях накопичувало досвід управління.

Перші, найпростіші, зародкові форми упорядкування й організації спільної праці існували на стадії первіснообщинного ладу. У цей час керування здійснювалося спільно, усіма членами роду, племені або громади. Старійшини і вожді родів і племен уособлювали собою керівний початок всіх видів діяльності того періоду.

Приблизно в 9-7 тисячолітті до н.е. в ряді місць Близького Сходу відбувся перехід від привласнюючого господарства (полювання, збирання плодів і т.п.) до принципово нової форми отримання продуктів - їх виробництва (виробляюча економіка). Перехід до виробляючої економіки і став точкою відліку в зародженні менеджменту, віхою в нагромадженні людьми певних знань в галузі управління.

У Стародавньому Єгипті був накопичений багатий досвід управління державним господарством. У цей період (3000 - 2800 рр. до н.е.) сформувався досить розвинений для того часу державний управлінський апарат і його обслуговуючий прошарок (чиновники-писарі та ін.).

Одним з перших, хто дав характеристику управлінню як особливій сфері діяльності, був Сократ (470-399 рр. до н.е.). Він проаналізував різні форми управління, на основі чого проголосив принцип універсальності управління.

Платон (428-348 рр. до н.е.) дав класифікацію форм державного управління, зробив спроби розмежувати функції органів управління.

Олександр Македонський (356-323 рр. до н.е.) розвинув теорію і практику управління військами.

Наведені матеріали не охоплюють всіх подій і дат, які так чи інакше характеризують процес накопичення знань в галузі управління, однак даний огляд дозволяє в якійсь мірі скласти уявлення про те, на що зверталася увага на ранніх стадіях розвитку древнього мистецтва і новітньої науки - менеджменту. Таким чином, проаналізувавши події древнього періоду, можна охарактеризувати їх як зародження менеджменту як науки.

Основні школи управління

Школи управління

Історія менеджменту

· Основні школи управління

· Школа наукового управління

· Класична школа управління

· Гаррінгтон Емерсон

· Анрі Файоль

· Школа людських відносин

Системний підхід

Менеджмент фірми

· Менеджмент

· Психологія менеджменту

· Моделі менеджменту Зміст

· Основні школи управління, їх характеристика

· Школа наукового управління

· Класична школа управління

· Школа людських відносин

· Школа кількісних методів Основні школи управління, їх характеристика

Становлення управління як наукової дисципліни відбувалося еволюційним шляхом. Чітко помітні школи управлінської думки отримали розвиток у першій половині XX ст. Хронологічно вони можуть бути представлені в наступному порядку:

· школа наукового управління (1885-1920 рр..);

· класична (адміністративна) школа управління (1920 - 1950 рр..);

· школа людських відносин та поведінкових наук (1930 - 1950 рр.);

· школа кількісних методів (з 1950 р.).

Засновник школи наукового управління Ф. Тейлор намагався знайти відповідь на питання: як зробити так, щоб робітник працював як машина? Представниками цієї школи були створені наукові основи управління виробництвом і працею. У 1920-ті рр. з цього наукового напрями виділилися самостійні науки: наукова організація праці (НОП), теорія організації виробництва та ін

Метою класичної (адміністративної) школи було створення універсальних принципів і методів успішного управління організацією. Засновники цієї школи А. Файоль і М. Вебер розробляли принципи і методи управління організацією і хотіли, щоб вся організація працювала як машина.

Школа людських відносин робила основний упор на колектив, на збільшення уваги до соціальних потреб працівників. Школа науки про поведінку сконцентрувала увагу на методах налагодження міжособистісних відносин, мотивації, лідерства, вивчення індивідуальних здібностей окремих працівників.

Ключовою характеристикою школи кількісних методів є заміна словесних міркувань моделями, символами і кількісними значеннями. Вона базується на досягненнях таких наук, як математика, кібернетика, статистика; на використанні математичних методів і моделей при підготовці управлінських рішень.

Школа наукового управління

Школа наукового управління з самого початку прагнула до пошуку найбільш продуктивного використання людських і матеріальних ресурсів.

Основу теорій цієї школи складають ідея раціоналізації всіх компонентів організації, орієнтація всіх структурних одиниць організації на її цілі, загальна доцільність.

Досягненню загальної доцільності і раціональності в організації служить перш за все жорстка ієрархія управління всіх органів і посад в організації, яка сприяє здійсненню можливо більш жорсткого всеосяжного контролю.

Фредерік У. Тейлор (1856-1915) вважається батьком класичної теорії наукового управління. Становлення школи наукового управління пов'язане з публікацією в 1911 р. його книги «Принципи наукового управління». Він першим обґрунтував необхідність наукового підходу до управління з метою найбільш продуктивного використання людських і матеріальних ресурсів. Тейлор цікавився ефективністю не людини, а організації. У його підході щодо удосконалення управління організацією пріоритет відданий інженерним рішенням.

Його теорія передбачала одностороннє вплив керуючої системи на працівника і його підпорядкування керівникові. Спонукальним мотивом і рушійними силами трудової діяльності Тейлор вважав отримання матеріальної винагороди за працю і зацікавленість в особистій економічній вигоді.

Тейлор висунув чотири наукові принципи управління:

· впровадження економічних методів роботи;

· професійний підбір і навчання кадрів;

· раціональна розстановка кадрів;

· співпраця адміністрації і працівників.

Ідеї Тейлора були розвиті його послідовниками — Р. Гантом, Ф. Гилбрейтом, Р. Емерсоном.

Концепція наукового управління стала переломним моментом, завдяки якому управління було визнано самостійною галуззю наукових досліджень.

Заслуги школи наукового управління полягають у тому, що її представники:

· обґрунтували необхідність наукового управління працею в цілях підвищення його продуктивності;

· висунули принципи наукової організації праці;

· підійшли до необхідності вирішення завдання ефективної мотивації праці.

Проте людський фактор практично залишався поза сферою уваги цієї школи.

Класична школа управління

Адміністративна школа в управлінні переслідувала такі цілі, як підвищення ефективності великих груп людей і створення універсальних принципів управління, затрагивавших два основних аспекти:

· розробку раціональної структури організації;

· побудова на її основі раціональної системи управління персоналом — бюрократичної моделі.

Анрі Файоль (1841 — 1925), французький соціолог, вважається засновником адміністративної школи управління. Заслуга Фай - оля полягала в тому, що він розділив усі функції управління на загальні, стосовні до будь-якої сфери діяльності, і специфічні, стосовні безпосередньо до управління підприємством.

За твердженням Файоля, спочатку необхідно створити продуману структуру, де немає дублювання функцій і зайвих рівнів управління, а потім вже шукати підходящих працівників, тобто принцип відповідності працівників структурі.

Класична модель організації, що сформувалася на основі розробок Файоля і його послідовників, базується на чотирьох принципах:

· чіткому функціональному розподілі праці;

· передачу команд і розпоряджень зверху вниз;

· єдність розпорядництва («ніхто не працює більш ніж на одного боса»);

· дотримання принципадиапазона контролю (здійснення керівництва обмеженим числом підлеглих), який передбачає, що при арифметичному зростанні числа підлеглих кількість можливих зв'язків між ними, які доводиться контролювати керівнику, зростає в геометричній прогресії (Л. Урвик).

Таким чином, згідно класичної теорії організації, останню потрібно будувати під працівників.

Макс Вебер (1864-1920), німецький соціолог, приблизно в той же час провів аналіз діяльності бюрократичних систем, побудував модель ідеальної бюрократії, засновану на жорстко регламентованих принципах ієрархічної структури, і сформулював концепцію раціонального управління. З його точки зору, ідеальна, найбільш ефективна система управління — бюрократична. Бюрократія в організації характеризується:

· швидкістю прийняття рішень;

· оперативністю у вирішенні виробничих питань;

· жорсткість зв'язків, що сприяє стійкості бюрократичних структур і чіткої спрямованості на досягнення цілей організації.

Найважливішою ідеєю Вебера, прийнятої в управлінні, стала концепція соціальної дії.

Згідно цієї концепції, основу соціального порядку в суспільстві складають тільки соціально орієнтовані та раціональні дії, а завданням членів організації слід вважати

розуміння ними власних цілей і подальшу оптимізацію власної діяльності. Кожне дію працівника в організації повинно бути раціонально з точки зору виконання ним власної ролі, так і досягнення загальної мети організації. Раціональність є вищим сенсом і ідеалом будь-якого підприємства чи установи, а ідеальна організація характеризується гранично раціональними технологією, комунікаціями і управлінням.

Однак для адміністративної школи управління характерне ігнорування людини і його потреб. Її прихильники намагалися підвищити ефективність організації в обхід людини, за допомогою виконання адміністративних процедур з управління формальною стороною організації. У підсумку адміністративна школа, визнаючи значення людського фактора, не змогла усвідомити значимість ефективності мотивації праці.

Школа людських відносин

Концепція «людських відносин» — нова школа теорії керування — починає розвиватися в 1930-ті рр. Ця школа зародилася у відповідь на нездатність класичної школи усвідомити людський фактор як основний елемент ефективної організації та управління. Неувага до людського фактору негативним чином позначалося на роботі «раціональних організацій», яким не вдавалося підвищувати ефективність, незважаючи на наявність ресурсів.

Елтону Мейо (1880-1949), співробітника Гарвардського університету, належить особливе місце в створенні теорії «людських відносин». Цей американський соціолог і психолог провів ряд експериментів, які отримали назву «хотторнські експерименти». Вивчаючи вплив таких факторів, як умови, організація праці, заробітна плата, міжособистісні стосунки, стиль керівництва, він зробив висновок про особливу роль людського фактора у виробництві.

«Хотторнські експерименти» поклали початок дослідженням: взаємин у організаціях, обліку психологічних впливів у групах, виявлення мотивації до праці в міжособистісних відносинах, виявленню ролі окремої людини і малої групи в організації.

Таким чином, покладено початок використанню соціології та соціологічних досліджень в управлінні персоналом; на противагу підходу до працівника з позицій біологізму, коли експлуатуються в основному такі ресурси працівника, як фізична сила, навички, інтелект (наукова та адміністративні школи управління), член організації став розглядатися з точки зору соціально-психологічного підходу.

Мотивами вчинків людей є не економічні чинники, як вважали прихильники наукової школи управління, а різні потреби, які з допомогою грошей можуть бути задоволені лише частково.

На думку У. Уайта, яку він висловив у книзі «Гроші та мотивація», в основі класичної концепції лежать три неправдивих допущення:

· людина є раціональним тваринам, які прагнуть максимізувати свої економічні вигоди;

· кожен індивід реагує на економічні стимули як ізольований індивід;

· до людей, як і до машин, можна ставитися стандартизованим чином.

Мейо і його послідовники були переконані, що конфлікт між людиною й організацією можна цілком вирішити, якщо задовольнити соціальні і психологічні потреби працівників, причому підприємці тільки виграють, тому що різко зростає продуктивність праці.

В цілому суть доктрини «людських відносин» може бути зведена до наступних положень:

· людина — соціальна тварина», яке може бути вільно і щасливо тільки в групі;

· праця людини, якщо він цікавий і змістовний, може приносити йому не менше задоволення, ніж гра;

· середній людина прагне до відповідальності, і це якість потрібно використовувати на виробництві;

· роль економічних форм стимулювання праці обмежена, вони не є єдиними і універсальними;

· виробнича організація — це в тому числі сфера задоволення соціальних потреб людини, розв'язання соціальних проблем суспільства;

· для підвищення ефективності діяльності організації необхідно відмовитися від принципів управління, заснованих на постулатах про владних відносинах, ієрархії, жорсткому програмуванні, спеціалізації праці.

М. Фоллет (1868-1933) була видною представницею цієї школи. Основна її заслуга в тому, що вона спробувала поєднати ідеї трьох шкіл управління — наукового управління, адміністративної і школу людських відносин.

Суть концепції М. Фоллет полягає в наступному:

· по мірі укрупнення організації на зміну концепції «остаточного або центрального, авторитету» приходить теорія «функціонального, або плюралістичного, авторитету»;

· не можна вирішувати проблеми організаційної діяльності, керівництва підлеглими з позиції сили;

· слід враховувати психологічну реакцію осіб, які отримують накази;

· неможливо змусити працівників виконувати завдання задовільно, якщо обмежитися тільки вимогами, наказами і переконанням;

· слід знеособити віддачу наказів, тобто робота повинна бути організована так, щоб і керівник, і підлеглий дотримувалися того, «що вимагає ситуація».

Фоллет вважала, що конфлікт у трудових колективах не завжди деструктивний; у деяких випадках він може бути конструктивним. Вона визначила три типи дозволу конфліктів:

· «домінування» — перемога однієї сторони над іншою;

· «компромісу» — угода, досягнута за рахунок взаємних поступок;

· «інтеграція» — найбільш конструктивне примирення суперечностей, при якому жодна із сторін нічим не жертвує і обидві сторони виграють.

Ефективність управління, на думку прихильників концепції «людських відносин», визначається: неформальною структурою і насамперед малої групою, взаємодією працівників, спільним контролем, самодисципліною, можливостями творчого зростання, колективним винагородою, відмовою від вузької спеціалізації, відмовою від єдиноначальності, демократичним стилем керівництва, відповідністю структури організації працівникам, а не навпаки.

Прихильники концепції «людських відносин» були єдині в думці, що жорстка ієрархія підпорядкованості, формалізація організаційних процесів несумісні з природою людини.

Таким чином, школа людських відносин зосереджувала свою увагу на людському факторі при досягненні ефективності організації. Але проблема не отримала свого рішення в повній мірі.

Школа поведінкових наук істотною мірою відійшла від школи людських відносин, зосередившись переважно на методах налагодження людських відносин. Основною метою школи було підвищення ефективності організації за рахунок підвищення її людських ресурсів.

Р. Лайкерт, Д. Макгрегор, А. Маслоу, Ф. Херцберг, є найбільш видними представниками поведінкового (біхевіористського) напрямки. Вони вивчали різні аспекти соціальної взаємодії, мотивації, характеру влади й авторитету, лідерства, організаційної структури, комунікації в організації, зміни змісту роботи і якості трудового життя.

На думку А. Маслоу, у людини існує одна система (ієрархія) потреб, а на думку Ф. Херцберга, дві — якісно різні і незалежні:

· чинники актуалізації, або мотиватори, — праця і всі отримані завдяки йому визнання: досягнення успіху, визнання заслуг, службове просування, інтерес до роботи, відповідальність, можливість зростання. Використання цих факторів дозволяє досягти глибокого і стійкого в часі зміни індивідуальної поведінки людини в процесі праці. Це сильні мотивацион - ні стимули, результатом стає якісне виконання роботи;

· фактори атмосфери (або гігієнічні) — умови роботи і навколишнє середовище: оплата праці, гарантія зайнятості, політика та діяльність компанії, умови праці, статус, технічний нагляд, відносини з начальниками, колегами, підлеглими, безпека праці.

Зовнішні фактори здатні послабити внутрішню напруженість в організації, але їх вплив носить короткочасний характер і не може привести до глибоких змін в поведінці працівників.

Найбільш сильними стимулами ефективності праці Херцберг вважав не «хорошу зарплату», а інтерес до роботи і залученість в трудовий процес. Без грошей люди відчувають себе незадоволеними, але при їх наявності не обов'язково відчують себе щасливими і підвищать продуктивність праці.

Надмірне розчленування роботи на дробові операції, на думку Херцберга, позбавляє людину відчуття завершеності і повноти роботи, призводить до зниження рівня відповідальності, придушення дійсних здібностей працівника, появі почуття беззмістовності праці, зниження задоволеності роботою.

Не людини слід пристосовувати до роботи, а робота повинна відповідати індивідуальним здібностям людини. Ця ідея впо - слідстві втілилася в адаптивних, гнучких організаціях, мережевих компаніях.

Основними досягненнями школи поведінкових наук вважаються:

· використання прийомів керування міжособистісними відносинами для підвищення ступеня задоволеності роботою і продуктивності праці;

· застосування науки про людському поведінці для формування організації таким чином, щоб потенціал кожного працівника міг бути використаний повністю;

· був зроблений висновок про те, що для досягнення ефективності управління соціальною організацією необхідно навчитися управляти поведінкою людей як членів цієї організації. Школа кількісних методів

Даний напрямок в теорії управління стало можливим завдяки розвитку таких наук, як математика, кібернетика, статистика.

Представниками цієї школи є: Ст. Л. Канторович (лауреат Нобелівської премії), В. о. Новожилов, Л. Берталанфі, Р. Акофф, А. Гольдбергер та ін.

Школа кількісних методів виходить з того, що математичні методи і моделі дозволяють описувати різні бізнес-процеси і відносини між ними. Тому доцільно проблеми, що виникають в бізнес-процесах організації, вирішувати на основі дослідження операцій та математичних моделей.

Теза «наука тільки тоді досягає досконалості, коли їй вдається користуватися математикою» є підставою для присвоєння цій школі іншої назви: «школа науки управління». Ця школа застосувала економіці-математичні методи, теорію дослідження операцій, статистику, кібернетику і подібне для вирішення завдань управління, чим внесла істотний внесок у розвиток науки управління.

Дослідження операцій — це застосування методів наукового дослідження до операційних проблем організації. При цьому підході спочатку дослідження уточнюється проблема. Потім розробляється модель ситуації. Після її створення змінним задаються кількісні значення і знаходиться оптимальне рішення.

В даний час кількісні методи управління отримують новий розвиток у зв'язку з широким використанням комп'ютерів. Комп'ютер дозволив дослідникам операцій конструювати математичні моделі зростаючої складності, які в більшій мірі наближаються до реальності і, отже, є найбільш точними.

Тема 1 Сутність, роль та метологічні основи менеджменту

Наукові основи управління.; система відносин в організації як предмет вивчення менджменту