Правові основи спортивного менеджменту

Правові основи спортивного менеджменту

Лекція № 1

Тема: Менеджмент. Право. Спортивне право України

План

1. Поняття та принципи менеджменту.

2. Поняття «права». Галузі, джерела і форми права.

3. Спортивне право України.

4. Спортивно-правові норми.

 

1. Управління – це процес, а менеджмент – це зміст.

Менеджмент - це ефективна система управління організацією в умовах ринкових відносин.

Ефективний менеджер – це людина, яка може зробити максимум при мінімальних затратах.

Правові відносини у сфері ФК і С регулюються:

1. Адміністративним законодавством.

2. Цивільним законодавством.

3. Господарським законодавством.

Принципи менеджменту:

1) організація системи і процесів управління з урахуванням вимог ринку;

2) проведення маркетингових досліджень;

3) прогнозування і планування підприємницької діяльності;

4) науково-технічне інформування і управління НТП;

5) організація інноваційної діяльності на підприємствах;

6) управління якістю праці і продукції (послуг);

7) організація процесу праці та її оплати;

8) підбір, розстановка і перепідготовка кадрів;

9) управління збутом продукції;

10) облік, аналіз і контроль діяльності підприємства;

11) правове забезпечення розвитку;

12) охорона праці та промислова санітарія;

13) пожежна безпека;

14) охорона навколишнього середовища;

15) загальне діловодство.

2. Право – це система загальнообов’язкових, формалізовано визначених, встановлених державою норм, що регулюють суспільні відносини, шляхом надання суб’єктам прав та покладання юридичних обов’язків.

Право – це система норм, що формально визначені і викладені в нормативно-правових актах, встановлених державою; є загальнообов’язковими для всього населення, державних органів, посадових осіб, які охороняються державною владою від порушень, виражають волю всього народу та спрямовані на регулювання і охорону суспільних інтересів.

 

Джерела або форми права – способи зовнішнього використання та закріплення юридичних норм:

- правовий звичай – звичаєве правило поведінки, яке санкціонується і забезпечується державою;

- правовий прецедент – рішення судового або адміністративного органу, щодо конкретної справи, яке стає обов’язковим для розв’язання інших аналогічних справ (США, Канада);

- нормативно-правовий договір – письмовий документ, у якому спільні правила поведінки встановлюються за домовленістю декількох сторін;

- нормативно-правовий акт (НПА) – письмовий документ правотворчого характеру, який містить юридичні норми. Поділяються на дві групи:

* закони - НПА органу законодавчої влади, що регулює найважливіші суспільні відносини, приймається в особливому порядку і має юридичну силу;

* підзаконні акти – НПА правотворчих органів, що видаються на підставі закону і відповідно до закону (Укази президента України, декрети КабМіну, інструкції і нормативні накази Міністерств і відомств, акти державних адміністрацій).

Адміністративне право - це галузь права, яка регулює суспільні відносини у сфері державного управління на всіх рівнях, між суб’єктами місцевих органів, між суб’єктами виконавчої влади, що перебувають на однаковому правовому рівні (Міністерства) і між суб’єктами виконавчої влади і громадянином.

Адміністративне право не регулює взаємовідносини громадян між собою!!!

3. Сфера ФК і С вимагає використання специфічних підходів до її правового регулювання. Правовий вплив на діяльність у сфері ФК і С здійснюється, зокрема, у таких напрямках:

1) визначення статусу суб’єкту спортивної діяльності, його прав і обов’язків;

2) регулювання відносин суб’єктів спортивної діяльності з іншими юридичними і фізичними особами, а також органами державної влади і місцевого самоуправління;

3) встановлення і застосування юридичної відповідності до учасників спортивної діяльності.

Спортивне право України - це комплексна галузь права, тому що норми, які входять до нього не пов’язані єдиним методом та механізмом регулювання. Так, норми спортивного права можна чітко розподілити за такими основними галузями: конституційне, адміністративне, цивільне, фінансове, господарське, трудове, тобто з позиції принципів побудови української правової системи, спортивне право не є самостійною галуззю.

Спортивне право України – це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у сфері ФК і С.

Цій галузі права притаманні ознаки, які характеризують усю систему права:

- нормативність;

- формальна визначеність;

- спрямованість на досягнення правового результату;

- можливість захисту засобами державного впливу.

Предмет спортивного права складає органічний комплекс спортивних відносин, які виникають у сфері ФК і С:

- трудового і соціального забезпечення;

- державного управління;

- фінансово-ресурсного забезпечення;

- господарського;

- карно-процесуального;

- у сфері спортивної травматології;

- у протидії використання допінгу, тощо.

Система спортивного права включає:

· принципи спортивного права – фундаментальні основи; своєрідний каркас, що створює фундамент спортивного права:

* загальні принципи: законність, часність, рівність, гуманізм;

* спеціальні принципи: реалізація основних ідей спортивного права та його соціальна роль - дотримання прав людини; відповідність органів державної влади; управління підприємством, посадових осіб; забезпечення прав громадян у сфері ФК і С; право чесної конкуренції;

· інститут права – сукупність норм права, що регулюють коло однорідних суспільних відносин: галузеві і міжгалузеві інститути.

4. Спортивно-правові норми – правові норми, які закріплюють і регулюють відносини, які виникли у сфері ФК і С.

Їм притаманні наступні ознаки:

- вони встановлюються і санкціонуються державою;

- є формально визначеними загальнообов’язковими правилами поведінки;

- закріплюються у правових актах;

- мають двохсторонній характер;

- передбачають наявність особливого механізму реалізації;

- реалізація забезпечується завдяки системі державних гарантів;

- можливо використовувати примус.

Класифікація спортивно-правових норм:

1. Залежно від змісту: матеріально-правові і процесуальні.

2. За ступінню визначеності: імперативні (прямо наказують правила поведінки), диспозитивні (надають свободу вибору поведінки).

3. Функції: регулятивні (ті, що зобов’язують; ті, що вповноважують, ……); та охоронні.

Суб’єкти спортивних правових відносин:

- державні органи;

- органи місцевого самоврядування;

- міжнародні і національні нові організації;

- громадські об’єднання;

- підприємства;

- установи, організації, тощо;

- спортсмени, тренери, судді, глядачі.

Лекція № 2

План

1. Поняття «юридичної відповідальності».

2. Види юридичної відповідальності.

3. Господарсько-правова відповідальність

1. Юридична відповідальність – це міра покарання правопорушника, шляхом позбавлення його соціальних благ.

Правовідносини – це суспільні відносини, урегульовані нормами права і виражені у взаємних правах і обов’язках суб’єктів права.

Правовідносини складаються з таких елементів:

- суб’єкти правовідносин з їх нормами, правами і обов’язками;

- юридичний факт – це конкретна життєва обставина, яка є основою для виникнення зміни, чи припинення правовідносин;

- об’єкт правовідносин – благо, яке охороняється законом.

Функції юридичної відповідності:

- превентивна;

- вихована;

- репресивна.

Юридична відповідальність передбачається у законодавстві тільки:

· за фізичне діяння, а не задумки чи світогляд особистості;

· за юридичне заборонене діяння;

· за власні дії правопорушника.

Підставами для притягнення до юридичної відповідальності є:

1) факт здійснення правопорушення;

2) наявність у діях правопорушника складу правопорушення, який включає

чотири елементи:

* об’єкт правопорушення;

* об’єктивна сторона правопорушення – дія або бездіяльність, яка суперечить нормам права;

* суб’єкт правопорушення – особа, яка це правопорушення здійснила повнолітня і осудна);

* суб’єктивна сторона правопорушення – психічне ставлення людей до скоєного (мотив, вина).

2. Види юридичної відповідальності:

- конституційна (імпічмент);

- кримінальна;

- адміністративна;

- дисциплінарна;

- цивільно-правова;

- матеріальна;

- господарсько-правова.

Кримінальна відповідальність настає за виникнення злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України. До кримінальної відповідальності притягуються фізичні особи з 16 років, а за особливо тяжкі – навіть з 14 років.

Адміністративна відповідальність – підлягають особи з 16 років, за протиправні дії чи діяльність, що посягає на громадянський або державний порядок (псування майна в офісі, бійка співробітників).

Види адміністративних стягнень:

- попередження;

- штраф;

- конфіскація;

- позбавлення спеціального права (коли водія позбавили прав);

- виправні роботи (строк до 2 місяців, із відрахуванням 20 % у дохід держави і тільки за рішенням суду);

- адміністративний арешт (до 15 діб), виключно за рішенням суду; адміністративний арешт не може застосовуватись до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до дванадцяти років, до осіб, які не досягли вісімнадцяти років, до інвалідів першої і другої груп;

Дисциплінарна відповідальність – за порушення трудової дисципліни (догана, звільнення, штрафні санкції).

Цивільно-правова відповідальність – настає за порушення договірних зобов’язань.

Матеріальна відповідальність – настає за матеріальну шкоду, яка заподіяна підприємству чи установі, внаслідок порушення покладених за суб’єкта трудових обов’язків (види – повна або обмежена).

Обмежена відповідальність – відшкодування збитків власнику у розмірі не вище середньої заробітної плати.

Повна відповідальність - без будь-яких обмежень і настає, коли між працівником і підприємством укладено письмовий договір про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за майно. Оформлене як додаток до трудового договору:

· коли майно і інші цінності були одержані працівником під звіт;

· коли підприємству було задано шкоди працівником, який був у нетверезому стані;

· коли є недостача;

· коли працюючий використовував майно у неробочий час і не в робочих цілях;

· якщо службова особа винна у незаконному звільненні або у переведенні працівника на іншу роботу; несвоєчасна виплата з/п.

3. Господарсько-правова відповідальність – це економічні за змістом і юридичні за формою методи впливу на економічні інтереси правопорушника.

Господарське правопорушення - протиправна дія або бездіяльність суб’єктів господарювання, яка не відповідає вимогам господарського права. Залежно від юридичної підстави такі правопорушення поділяються на договірні і позадоговірні.

Договірні поділяються на:

- правопорушення на стадії виникнення договорів: порушення строків укладання договорів; процедури врегулювання розбіжностей, що виникають при їх укладанні;

- порушення строків виконання договірних та інших господарських зобов'язань;

- порушення господарських зобов'язань щодо якості поставленої продукції (товарів), виконаних робіт, наданих послуг та інші.

Основні ознаки господарсько-правової відповідальності:

· реакція на протиправну поведінку суб’єктів господарювання;

· відповідальність передбачена юридично і в законі, і в договорі;

· забезпечується державним примусом.

Форми господарсько-правової відповідальності:

* відшкодування збитків;

* сплата неустойок;

* конфіскація;

* господарсько-адміністративні штрафи;

* оперативно-господарські санкції;

* планово-госпрозрахункові (оціночні) санкції;

* господарсько-організаційні санкції.

Планово-господарські розрахункові санкції –це передбачені чинним законодавством заходи економічного впливу на господарюючого суб’єкта у зв’язку з порушенням ним планових нормативів і планових завдань:

- підвищення тарифу (розміру плати) за понадлімітне використання природних ресурсів, електроенергії;

- позбавлення пільг (наприклад, податкових) у зв’язку з порушенням умов їх надання;

- виключення зі звітності даних про продукцію, виготовлену з порушенням ДСТ (державних стандартів), ДБНП (державних будівельних норм та правил);

- віднесення на прибуток, що залишається у розпорядженні суб’єкта господарювання, не донарахованої амортизації у випадках дострокового списання основних фондів (за винятком передбачених законом випадків вимушеного списання).

Планово-госпрозрахункові санкції застосовує сам суб’єкт господарювання –правопорушник, а у разі якщо він цього не зробить – компетентні органи, які виявили факт правопорушення.

Розрізняють юридичні (закон) та фактичні (протиправна поведінка) підстави застосування планово-госпрозрахункових санкцій.

Господарсько-організаційні санкції – це передбачені законом заходи організаційного впливу (обмеження) суб’єкта господарювання, що їх застосовують компетентні державні органи у разі порушення ним приписаних законом умов здійснення господарської діяльності.

До них належать:

- обмеження або призупинення діяльності суб’єкта господарювання до усунення виявлених у його діяльності недоліків (у разі недодержання вимог екологічного законодавства, санітарно-епідеміологічних правил тощо);

- призупинення дії ліцензій;

- скасування державної реєстрації;

- примусова реорганізація (у зв’язку з допущеним суб’єктом підприємницької діяльності – монополістом на ринку певного товару монополістичного правопорушення) та інші.

Лекція № 3

План

1. Поняття «цивільного права».

2. Поняття цивільної правоздатності дієздатності.

3. Позовна давність.

4. Поняття і види цивільних договорів.

 

1. Цивільне право України регулює певну групу правових відносин, за участю фізичних та юридичних осіб.

Цивільне право характеризується предметом і методом правового регулювання.

Предмет правового регулювання складають правові відносини, що регулюють майнові відносини і особливі немайнові відносини:

- майнові відносини між суб’єктами з приводу набуття, володіння, користування й розпорядження матеріальними благами;

- особливі немайнові відносини, що пов’язані з майновими, які виникають у зв’язку з наданням послуг, виконанням робіт, створенням, використанням, охороною винаходів, товарів мистецтва, інших результатів інтелектуальної діяльності;

- особливі немайнові відносини, не пов’язані з майновими, а саме: право особи життя, здоров’я, честь і гідність, ділову репутацію тощо.

Ознаки цивільного права

· пріоритет інтересів окремої особи;

· встановлення правовідносин між приватними особами;

· юридична рівність сторін, їх вільне волевиявлення й майнова самостійність;

· ініціативність сторін при встановленні цивільних відносин;

· вільний розсуд при виборі правил поведінки;

· позовний характер захисту інтересів суб’єктів у суді;

· наявність майнової відповідальності сторін.

У цивільні правовідносини вступають фізичні і юридичні особи.

Фізичні особи – громадяни України, інших держав, особи без громадянства.

Юридичні особи – організації.

2. Щоб вступити в цивільні правовідносини особа повинна мати цивільну правоздатність і цивільну дієздатність.

Цивільна правоздатність фізичної особи – це здатність людини мати цивільні права і обов’язки. Усі громадяни, незалежно від віку, наділені правоздатністю. Це означає, що кожен громадянин може мати майно у власності, одержувати його у спадкоємство, самостійно обирати вид діяльності. Має право на недоторканість особистого життя і т.д. Правоздатність за обсягом однакова у всіх громадян. Виникає з моменту народження і припиняється зі смертю. Громадянина не можна позбавити цивільної правоздатності, але вона може бути частково обмежена за вироком суду.

Цивільна дієздатність фізичної особи – це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов’язки.

 

Дієздатність може бути:

- повна;

- мінімальна;

- часткова;

- обмежена.;

- визнання громадянина недієздатним.

Повна дієздатність настає з 18 років, але якщо неповнолітні вступають у шлюб, то діяльність настає з цього моменту.

Мінімальна дієздатність – до 14 років.

Часткова дієздатність – від 14 до 18 років.

Обмежена дієздатність – вводиться за рішенням суду (вживання алкоголю, наркотиків, що ставить сім’ю у скрутне становище).

Визнання громадянина недієздатним – підставою для цього є душевна хвороба або недоумство, внаслідок чого громадянин не може усвідомлювати своїх дій. Визнання особи недієздатною можливо тільки судом. Для розгляду такої справи потрібен висновок судово-психіатричної експертизи. Встановлюється опіка, людина позбавляється права на укладання будь-яких угод.

Юридичними особами визначаються організації, які мають виокремлене майно, вони набувають майнових прав і несуть обов’язки, вони можуть звернутися до суду з позовом, а також будуть відповідати у суді.

Юридична особа має рахунок у банку, свій статут, гербову печатку штамп, ідентифікаційний код.

Юридична особа діє на підставі статуту своєї установи і має цивільну правоздатність.

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту затвердження її статуту або положення, якщо статут підлягає реєстрації, то правоздатність юридичної особи виникає в момент реєстрації.

Юридична особа припиняє своє існування внаслідок ліквідації або реорганізації.

Об’єкти цивільно-правових відносин:

- конкретні блага, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини (матеріальні предмети, духовні цінності);

- послуги;

- об’єкти інтелектуальної творчості, щ охороняються законом;

- особисті немайнові блага (честь, гідність, ім’я).

3. Позовна давність – строк, протягом якого людина може захистити свої права, звернувшись до суду. Загальна тривалість – 3 роки.

Буває спеціальна позовна давність:

* позовна давність в 1 рік застосовується в таких випадках:

- при стягненні неустойки (штрафу);

- при застосуванні недостовірної інформації, розміщеній у ЗМІ;

- у зв’язку з недоліками товару;

- оскарження дії заповіту;

- при розірванні договору дарування.

Особа, якої немає за місцем проживання 1 рік, вважається безвісті відсутньою.

Особа, якої немає за місцем проживання 3 роки – визнається померлою (вирішує суд).

Позовна давність у 5 років застосовується за вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом злочину чи обману.

Правочин – це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Встановлює позовну чинність – Верховна Рада.

Договір про збільшення позовної давності укладається у позовній формі, цей договір укладається письмово; але вона не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Позовна давність не поширюється на:

· на вимогу вкладника до банку про видачу вкладу;

· на вимогу про відшкодування шкоди, заданої каліцтвом або смертю;

· на вимогу застрахованої особи до страховика про здійснення страхового відшкодування, виплати.

Переривання перебігу позивної давності

Перебіг позивної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею позовного боргу.

Після перебігу позивної давності, час починається заново; час, що минув до переривання перебігу позивної давності до нового строку не зараховується.

Лекція № 4

Тема: Трудове право України

План

1. Поняття трудового договору.

2. Порядок укладання індивідуального трудового договору.

3. Колективний договір.

4. Порядок розірвання трудового договору.

 

1. Трудове законодавство регулює відносини щодо праці найманих працівників, визначає правові засади гарантії здійснення фізичними особами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Основними джерелами трудового права є Кодекс законів про працю в Україні. Крім того, трудові відносини регулюються численними нормативно-правовими актами, зокрема законами України:

- «Про охорону праці»;

- «Про колективні договори і угоди»;

- «Про оплату праці»;

- «Про відпустки»;

- «Про зайнятість населення».

Виходячи з основних принципів права, усі наймані працівники мають однаковий правовий статус, правові гарантії і будь-який роботодавець відносно таких працівників повинен дотримуватися всіх правил, передбачених трудовим законодавством, колективними договорами і умовами.

Наймана праця характеризується рядом ознак, які принципово відрізняють її від ненайманої (наприклад, підприємницької діяльності):

- ця праця несамостійна, залежна, що здійснюється на основі добровільної угоди, укладеної з роботодавцем;

- пов’язана з виконанням певної роботи, замовленої роботодавцем;

- пов’язана з отриманням від роботодавця певної винагороди за виконану роботу.

Організаційно-правовими формами найманої праці є трудовий договір та цивільно-правовий договір про виконання робіт, надання послуг.

Трудовий договір – це один з основних інструментів трудового законодавства України. Саме на основі трудового договору виконують трудові відносини працівника і роботодавця, а також цей юридичний факт спричиняє включення даних суб’єктів в цілий комплекс правовідносин, що регулюються трудовим правом.

Трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначеною цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або установлений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи передбачені законодавством про працю колективним договором і угодою сторін (ст. 21 КЗ п П).

Працівник має право працювати на одному підприємстві, або одночасно на декількох, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором чи угодою сторін.

Предметом трудового договору виступає процес праці. Це означає, що працівник зобов’язується виконувати певну роботу або займати певну посаду, а роботодавець зобов’язується забезпечувати його роботою, надавати засоби виробництва, обладнання тощо. Роботодавець має право доручити працівнику виконати будь-яке завдання, в межах його роботи, обумовленої трудовим договором.

Уклавши трудовий договір, працівник включається в штати підприємства, організації, установи і зобов’язаний підкорятися правилам внутрішнього трудового розпорядку, затвердженим на конкретному підприємстві.

Зміст трудового договору – це сукупність умов, що визначають взаємні права і обов’язки сторін. У зміст входять умови, встановлені сторонами та нормативно-правовими актами. Умови договору можуть бути поділені на такі, що встановлюються законом, і такі, які визначаються сторонами договору. Останні поділяються на обов’язкові (необхідні) та додаткові (факультативні).

Необхідні умови – це такі умови, щодо яких сторони, які укладають договір, повинні обов’язково домовитися, інакше договір не може бути укладений.

Необхідними умовами трудового договору є такі:

- про місце роботи;

- про встановлення трудової функції працівника;

- про розмір оплати праці;

- про строк дії трудового договору;

- про час початку роботи.

Додаткові умови – це умови, які можуть бути відсутні в договорі (випробувальний строк, надання житла).

Особливою формою договору є контракт, у якому прописані:

· строк дії;

· умова і обов’язки сторін, їх відповідальність;

· умови розірвання договору, в тому числі дострокового;

· умови матеріального забезпечення і організації праці.

Контракт укладається завжди у письмовій формі, підписується роботодавцем і працівником, якого приймають.

Трудовий договір може бути:

- безстроковим, що укладається на невизначений строк;

- на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

- таким, що укладається на виконання певної роботи.

Лекція № 5

План

 

1. Робочий час.

2. Час відпустки.

3. Трудова дисципліна.

4. Порядок розгляду індивідуальних і колективних трудових спорів.

 

1. Робочим часом вважається час, протягом якого працівник згідно із законодавством, колективним і трудовим договором, з підпорядкуванням правилам внутрішнього трудового розпорядку повинен виконувати свої трудові обов'язки на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи - роботодавця.

Час роботи:

- нормований робочий час – 40 годин на тиждень;

- скорочений робочий час – від 14 до 16 років = 24 години на тиждень; від 16 до 18 років = 36 годин на тиждень; для осіб зі шкідливими умовами праці = 36 годин на тиждень;неповний робочий час – для певних категорій населення (судді, міліція, депутати), регулюється нормативними актами (відпустка 52 дні);

- надурочний – понад норму, не більше 120годин на рік;

- ненормований.

2. Часом відпочинку вважається час, коли робітник вільний від виконання свої обов’язків і може використовувати його на свій розсуд.

Види відпочинку:

- перерва протягом робочого дня;

- щотижневі вихідні дні;

- святкові дні;

- між змінні перерви;

- щорічні основні відпустки.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше ніж 24 дні за відпрацьований робочий рік.

Науково-педагогічним працівникам надається відпустка тривалістю 56 календарних днів.

Особам до 18 надається відпустка тривалістю 31 календарний день;

Інвалідам І і ІІ групи надається відпустка - 30 календарних днів; ІІІ групі – 26 календарних днів.

Право працівника на відпустку повної тривалості настає після того як відпрацював не менше ніж 6 місяців безперервно на даному підприємстві.

У разі надання працівникові зазначеної щорічної відпустки до закінчення 6-ти місячного терміну, їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу.

Перенесення щорічної відпустки. На вимогу працівника вона повинна бути перенесення на інший період, але забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом 2-х років підряд, а також ненадання їх протягом року особам, віком до 18 років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу у шкідливих і важких умовах.

3. Порядок накладання і зняття дисциплінарних стягнень:

- до застосування дисциплінарних стягнень власник повинен зажадати від порушника дисципліни письмових пояснень;

- за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення;

- стягнення оголошується в наказі і повідомляється працівникові під розписку;

- якщо працівник не допустив нового порушення і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте до закінчення одного року;

- протягом строку дії дисциплінарного стягнення, заходи заохочення працівника не застосовуються;

- за порушення трудової дисципліни можуть бути такі стягнення: догана чи звільнення.

Правові основи спортивного менеджменту

Лекція № 1