Поняття і види цивільних договорів.

Договір – це домовленість 2-х або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або прийняття цивільних прав і обов’язків.

Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере обов’язок чинити певні дії або утримуватися від них. А друга сторона поділяється лише правом вимоги без виникнення обов’язку щодо першої сторони.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені дві сторони.

До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір.

Укладання договору. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотні умови договору – це умови про предмет договору:

- усі договори, які укладаються повинні бути укладені правоздатними та дієздатними особами у повному обсязі;

- усі договори повинні відповідати змісту договору. Під змістом договору розуміється сукупність умов, які визначають зміст прав і обов’язків сторін.

Умовою дійсності договорів є його форма:

* договір повинен бути укладений у тій формі, яку вимагає закон. Якщо сторони домовилися про укладення в певній формі він вважається укладеним із цього моменту, якщо і закон не вимагає цього.

Наступна вимога – вільне волевиявлення сторін договору. Це означає, що ніхто не може робити фізичний чи психічний тиск на особу, змушувати її укладати ту чи іншу угоду.

Усі угоди, пов’язані з насильством над сторонами вважаються недійсними перед законом.

Ухвалення, зміна і розірвання договору

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію про прийняття договору, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо договір підлягає нотаріальному посвідченню або державної реєстрації, то він вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або держ. реєстрації.

Якщо для укладення договору необхідно також передати майно або вчинити інші дії, то договір є укладеним з моменту передавання майна або вчинення певної дії.

Пропозиції укласти договір може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, вчинила дію відповідно до умов договору, ця дія є прийняттям пропозиції.

Договори можуть бути:

- консептуальні;

- реальні.

Консептуальні – вважається укладеним з моменту досягнення згоди сторін по всіх істотних умовах.

Реальні – поряд з домовленістю сторін необхідно передати ще й майно.

Договори можуть укладатися в усній або письмовій формі, простій чи нотаріальній.

Договори можуть бути підписані й оформлені, оскільки вони можуть бути джерелом права у випадку цивільних спорів, які розглядаються судом.

Види договорів за цивільним кодексом:

· купівлі і продаж;

· оренди;

· поставки;

· майнового найму;

· довічного утримання тощо.

 

 

 

Лекція № 4

Тема: Трудове право України

План

1. Поняття трудового договору.

2. Порядок укладання індивідуального трудового договору.

3. Колективний договір.

4. Порядок розірвання трудового договору.

 

1. Трудове законодавство регулює відносини щодо праці найманих працівників, визначає правові засади гарантії здійснення фізичними особами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Основними джерелами трудового права є Кодекс законів про працю в Україні. Крім того, трудові відносини регулюються численними нормативно-правовими актами, зокрема законами України:

- «Про охорону праці»;

- «Про колективні договори і угоди»;

- «Про оплату праці»;

- «Про відпустки»;

- «Про зайнятість населення».

Виходячи з основних принципів права, усі наймані працівники мають однаковий правовий статус, правові гарантії і будь-який роботодавець відносно таких працівників повинен дотримуватися всіх правил, передбачених трудовим законодавством, колективними договорами і умовами.

Наймана праця характеризується рядом ознак, які принципово відрізняють її від ненайманої (наприклад, підприємницької діяльності):

- ця праця несамостійна, залежна, що здійснюється на основі добровільної угоди, укладеної з роботодавцем;

- пов’язана з виконанням певної роботи, замовленої роботодавцем;

- пов’язана з отриманням від роботодавця певної винагороди за виконану роботу.

Організаційно-правовими формами найманої праці є трудовий договір та цивільно-правовий договір про виконання робіт, надання послуг.

Трудовий договір – це один з основних інструментів трудового законодавства України. Саме на основі трудового договору виконують трудові відносини працівника і роботодавця, а також цей юридичний факт спричиняє включення даних суб’єктів в цілий комплекс правовідносин, що регулюються трудовим правом.

Трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначеною цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або установлений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи передбачені законодавством про працю колективним договором і угодою сторін (ст. 21 КЗ п П).

Працівник має право працювати на одному підприємстві, або одночасно на декількох, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором чи угодою сторін.

Предметом трудового договору виступає процес праці. Це означає, що працівник зобов’язується виконувати певну роботу або займати певну посаду, а роботодавець зобов’язується забезпечувати його роботою, надавати засоби виробництва, обладнання тощо. Роботодавець має право доручити працівнику виконати будь-яке завдання, в межах його роботи, обумовленої трудовим договором.

Уклавши трудовий договір, працівник включається в штати підприємства, організації, установи і зобов’язаний підкорятися правилам внутрішнього трудового розпорядку, затвердженим на конкретному підприємстві.

Зміст трудового договору – це сукупність умов, що визначають взаємні права і обов’язки сторін. У зміст входять умови, встановлені сторонами та нормативно-правовими актами. Умови договору можуть бути поділені на такі, що встановлюються законом, і такі, які визначаються сторонами договору. Останні поділяються на обов’язкові (необхідні) та додаткові (факультативні).

Необхідні умови – це такі умови, щодо яких сторони, які укладають договір, повинні обов’язково домовитися, інакше договір не може бути укладений.

Необхідними умовами трудового договору є такі:

- про місце роботи;

- про встановлення трудової функції працівника;

- про розмір оплати праці;

- про строк дії трудового договору;

- про час початку роботи.

Додаткові умови – це умови, які можуть бути відсутні в договорі (випробувальний строк, надання житла).

Особливою формою договору є контракт, у якому прописані:

· строк дії;

· умова і обов’язки сторін, їх відповідальність;

· умови розірвання договору, в тому числі дострокового;

· умови матеріального забезпечення і організації праці.

Контракт укладається завжди у письмовій формі, підписується роботодавцем і працівником, якого приймають.

Трудовий договір може бути:

- безстроковим, що укладається на невизначений строк;

- на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

- таким, що укладається на виконання певної роботи.