Фактори впливу на організацію

Діяльність організації залежить від різноманітних факторів.

Фактори впливу на організацію — рушійні сили, які впливають на виробничо-господарську діяльність організації та забезпечують пев­ний рівень отриманих результатів.

Фактори визначають протікання всіх організаційних процесів (постачання, виробництва, збуту, науково-тех­нічного розвитку тощо). їх класифікують за 2 ознаками:

— рівень впливу (мікрорівень, макрорівень);

— середовище впливу (внутрішнє, зовнішнє). За рівнем впливу виділяють:

— мікроекономічні фактори (цілі, структура, завдан­ня, технологія, працівники, ресурси, партії, постачаль­ники, споживачі, конкуренти тощо), які діють на рівні підприємств;

— макроекономічні фактори (законодавчі акти, ука­зи, постанови органів державної влади, система еконо­мічних відносин у державі, стан економіки, міжнародні події, міжнародне оточення, науково-технічний прогрес, політичні, соціально-культурні обставини, особливості міжнародних економічних відносин), вплив яких вияв­ляється на рівні галузей та держав.

За середовищем впливу виокремлюють:

— фактори внутрішнього середовища організації (фор­мують організацію із середини);

— фактори зовнішнього середовища організації (по­в'язані з розглядом організації як відкритої системи).

Залежно від особливостей та стану виробничо-госпо­дарської діяльності на підприємстві, фактори внутрішнього та зовнішнього середовища можуть виявляти як позитивний, так і негативний вплив.

Фактори внутрішнього середовища організації. Внутрішнє середовище організації визначають внутрішні фактори — ситуаційні рушійні сили всередині органі­зації. Основними факторами в будь-якій організації є цілі, структура, завдання, технологія, працівники та ре­сурси (табл. 1.4).

Таблиця 1.4

Характеристика факторів внутрішнього середовища організації

Продовження таблиці 1.4

 

Фактори зовнішнього середовища організації. Ситуа­ційний підхід потребує врахування не лише факторів внут­рішнього, а й зовнішнього середовища — чинників, які впли­вають на діяльність підприємства ззовні. їх поділяють на фактори прямої (безпосередньо впливають на діяльність ор­ганізації та залежать від цієї діяльності) і непрямої (вплива­ють не безпосередньо, а через певні механізми й взаємовід­носини) дії. Фактори непрямої дії мають властивість впли­вати через фактори прямої дії. Фактори зовнішнього середовища прямої та непрямої дії наведені на рис. 1.8.

При оцінці факторів зовнішнього середовища слід вра­ховувати такі характеристики:

— взаємозалежність усіх факторів зовнішнього середо­вища (зміна одного фактора може спричинити зміну інших);

Рис. 1.8. Фактори зовнішнього середовища організації

 

— складність зовнішнього середовища (значна кіль­кість факторів, великий спектр способів впливу);

— рухомість зовнішнього середовища (швидкість змі­ни оточення організації);

— динамічність зовнішнього середовища (змінність оточення організації);

— невизначеність зовнішнього середовища (обмеже­ність інформації);

— взаємозалежність факторів внутрішнього і зовніш­нього середовищ;

— багатогранність зовнішнього середовища. Характеристику факторів зовнішнього середовища

прямої дії наведено в табл. 1.5, а факторів зовнішнього середовища непрямої дії в табл. 1.6.

Таблиця 1.5

Фактори зовнішнього середовища організації прямої дії

 

 

Продовження таблиці 1.5

 

Закінчення таблиці 1.5

Таблиця 1.6

Характеристика факторів зовнішнього середовища організації непрямої дії

 

Продовження таблиці 1.6

 

Закінчення таблиці 1.6

У XX—XXI ст. простежується тенденція до наро­щення динамічності факторів середовища функціону­вання організацій. У зв'язку з цим формуються нові вимоги щодо забезпечення гнучкості організацій на за­садах застосування широкого спектра адаптаційних ме­ханізмів.

 

Процес менеджменту

Процес менеджменту охоплює керуючу та керовану системи організації, функції, методи менеджменту, управ­лінські рішення, комунікації, керівництво тощо.

Процес менеджменту — послідовність певних завершених ета­пів управлінської діяльності, які забезпечують управлінський вплив керуючої системи на керовану з метою досягнення цілей організації.

Послідовно реалізований та завершений процес ме­неджменту утворює управлінський цикл (рис. 1.9). При цьому організацію змодельовано як відкриту систему, що має входи і виходи та складається з керуючої і ке­рованої систем, які тісно взаємодіють, оскільки є орга­нічно взаємопов'язаними. Керуючу систему утворюють елементи, які забезпечують процес управління, керова­ну — елементи, які забезпечують безпосередній процес виробничої, господарської, комерційної та інших видів діяльності.

Процес управління організацією охоплює кілька пос­лідовних етапів.

Рис. 1.9. Графічна модель процесу менеджменту

1. Реалізація функцій менеджменту, до яких нале­жать усі види управлінської діяльності (планування ви­робництва і реалізації продукції, управління розроб­кою технологій, конструюванням виробів, обліком, під­розділами організації тощо). Йдеться про управлінську діяльність на всіх рівнях керуючої системи організації: керівників організацій та їх заступників, начальників цехів, відділів, управлінь, груп, дільниць, фахівців усіх напрямів (економістів, технологів, конструкторів, енер­гетиків та ін.). Це означає, що зосереджений у керуючій системі апарат управління в процесі управлінської діяль­ності має виконати своє основне завдання: створити сис­тему методів менеджменту — сукупність способів впли­ву керуючої системи на керовану з метою забезпечення виробничо-господарської діяльності організації та отри­мання конкретних результатів (виготовлення продукції, надання послуг, забезпечення прибутковості, рентабель­ності, необхідного рівня заробітної плати, певного рівня витрат тощо).

2. Формування методів менеджменту як результа­тів реалізації функцій менеджменту. До них належать план виробництва, план прискорення науково-технічного розвитку, матеріальні стимули до праці, технологічна документація на виготовлення виробу тощо. Однак отри­мані методи менеджменту, як правило, не можуть здій­снювати управлінський вплив, оскільки вони здебіль­шого не набувають форми адміністративних важелів. Для того щоб надати методам менеджменту дієвого управ­лінського впливу, необхідно їх формалізувати, тобто пе­ретворити на управлінські рішення.

3. Формалізація методів менеджменту в управлінсь­кі рішення. Особливість цього етапу полягає у створенні механізмів трансформації методів менеджменту в нака­зи, розпорядження, вказівки тощо. Після цього управ­лінські рішення (формалізовані методи менеджменту) ка­налами прямого зв'язку надходять із керуючої системи в керовану (рис. 1.9), здійснюючи необхідний управлін­ський вплив, який забезпечує виконання виробничо-господарських операцій, виготовлення виробів, надання послуг, досягнення виробничих, фінансових, економіч­них та інших результатів.

Якщо управлінські рішення в керованій системі спра­цьовують недостатньо (не виконуються, виконуються част­ково, виконуються з відхиленнями тощо), то інформа­ція про всі неточності, недоліки, відхилення каналами зворотного зв'язку надходить у керуючу систему (відбу­вається процедура регулювання), в якій апарат управ­ління розробляє необхідні заходи. Відповідно, нові управ­лінські рішення, що спрямовані на усунення недоліків, відхилень тощо, надходять каналами прямого зв'язку в керовану систему. В такий спосіб формується цикліч­ний механізм, внаслідок роботи якого (за необхідну кіль­кість циклів) усуваються всі недоліки, тобто під впли­вом керуючої системи відбувається ліквідація проблем у керованій системі. Якщо керуюча система працює недо­статньо професійно, не кваліфіковано, не ефективно чи є надто пасивною існує великий ризик того, що керована система не забезпечить виконання поставлених завдань та досягнення встановлених цілей. Отже, рівень виконання керованою системою поставлених завдань і досягнення цілей перебуває в прямій залежності від діяльності ке­руючої системи (апарату управління).

4. Забезпечення управлінського впливу на засадах ке­рівництва. Керівництво організацією (рис. 1.9) — вид управлінської діяльності, який об'єднує трудові проце­си всіх працівників, забезпечує реалізацію функцій і формування методів менеджменту, розроблення і прий­няття управлінських рішень, а також формалізує вплив керуючої системи на керовану. Воно є об'єднувальним чинником у структурі категорій менеджменту, оскільки визначає напрями діяльності апарату управління, ефектив­ність управлінських рішень, ступінь досягнення цілей організації.

Реалізація етапів менеджменту супроводжується ко­мунікаціями (рис. 1.9), тобто процесами обміну інфор­мацією між працівниками, підрозділами, іншими орга­нізаціями.