Характеристика природних сил та гігієнічних факторів як засобів фізичного виховання

До природних сил відносять сонячну радіацію та властивості повітряного і водного середовища. Загальновідомо, що життя зародилося під сонцем, а тому вплив на людину сонячної радіації не викликає сумніву і починається цей вплив через зовнішню оболонку (шкіру), якою людина контактує із зовнішнім середовищем. Знаємо, що на ранніх етапах утворення людського організму відбувається поділ центральної нервової системи на сегменти. Так, спинний мозок поділений на 31 сегмент. Через численні нервові волокна мозкові сегменти (спинний і головний мозок) пов’язані з відповідними сегментами шкіри (дерматомами). І в результаті виходить, що кожна ділянка шкіри знаходиться у строгій відповідності з певною ділянкою мозку, внутрішнім органом (який контролюється цією ділянкою мозку) і кістково-м’язовою системою. Подразнення фізичними агентами (світло, тепло, електричний струм, тактильні впливи і т.д.) шкіряного покриву відбивається на відповідному сегменті центральної нервової системи, а через її вегетативні ганглії поширюється на орган і кістково-м’язову систему.

Окрім цього, в результаті поглинання тканинами організму енергії інфрачервоного і видимого випромінювання відбуваються певні молекулярні зрушення, підвищується температура опромінюваної ділянки тіла, прискорюються фізико-хімічні реакції, подразнюються рецептори та інтеррецептори судин і тканин, які сприймають температурні коливання. Підвищується еластичність шкіри, її електропровідність.

За умови достатньої інтенсивності опромінення виникає гіперемія, яка зумовлена розширенням підшкірних кровоносних судин. Для неї характерна відсутність різких меж і наявність плям. З’являється вона, як правило, в момент опромінення і триває після нього в межах 30-60 хв.; при цьому прискорюються ферментативні реакції, покращується обмін речовин, процеси регенерації. Під впливом тепла зменшується підвищений м’язовий тонус, пригнічуються спастичні прояви.

Ультрафіолетове опромінення сприяє збільшенню глікогену в печінці й у м’язах, підвищенню працездатності і стійкості організму до застудних, інфекційних і інших захворювань, регуляції вітамінного балансу і обмінних процесів, а також має здатність до бактерицидної дії (особливо в короткохвильовому діапазоні ультрафіолетового спектру). Від непігментованої шкіри відбивається 13 % ультрафіолетових променів, а від пігментованої - 8 %. Сонячні ванни доцільно приймати вранці (з 8 до 12 години) при температурі повітря не нижче 20°С, строго дотримуючись поступовості, щоб уникнути сонячних опіків. Спочатку перебування на сонці обмежується 15-30 хвилинами. В період інтенсивних тренувань чи змагань приймати сонячні ванни недоцільно, бо після них настає млявість і розслаблення м’язів. Під час прийому сонячних ванн не рекомендують робити масаж з різними розігріваючими мазями і розтираннями.

Існує резонансна гіпотеза,[27] згідно з якою організм людини є складноорганізованою коливною системою, яка під впливом зовнішніх частотних впливів може давати резонансні відповіді. Зараз існує багато робіт, присвячених питанням біологічного резонансу. Біологічний резонанс являє собою різке наростання амплітуди коливань у біосистемі при діючому ззовні примусовому коливанні із частотою, що поступово наближається до тієї, яку має сама система. Максимум амплітуди наступає при збігу частот. Найбільше сприймаються ті частоти, які існують у самому організмі.

Із числа зовнішніх факторів, що впливають на організм людини, найбільш значущим є світло. Це універсальний синхронізатор. Через органи зору світло впливає на ендокринну систему, викликаючи відповідні реакції. Доведено, що коли протягом робочого дня поступово збільшувати інтенсивність освітлення, то продуктивність праці погіршується значно менше, ніж при постійному освітленні. Безсумнівно, що при проведенні фізкультурно-спортивних занять в умовах штучного освітлення (в залах, манежах) треба звертати серйозну увагу на освітленість і кольорове покриття приміщень і навіть на колір костюмів спортсменів. Автору цього підручника один майстер спорту з боротьби із здивуванням говорив: “Хочу поділитися одним цікавим спостереженням. Розумієте, коли тренуюсь на килимі, в забарвлені якого переважає червоний колір, після тренування відчуваю себе вкрай стомленим, а коли тренуюсь на килимі, де переважають голубий, зелений, жовтий кольори, то після роботи не почуваюсь таким стомленим, навіть тоді, коли навантаження було порівняно з попереднім випадком і дещо більшим”. Дійсно, червоний колір надто збуджує людину, тоді як голубий, зелений, жовтий кольори діють на неї заспокійливо. А чорно-брудно-сіре оточення взагалі справляє гнітючий вплив на психіку і призводить до зниження працездатності.

З метою більш раціонального використання явищ резонансу в управлінні емоційним станом людини можна застосовувати світломузику, бо слуховий і зоровий частотні діапазони її близькі між собою. Саме ця кількісна відповідність і лежить в основі світломузики. При певному поєднанні частот світла і звуку з урахуванням індивідуального сприйняття можна отримати потужний засіб емоційного впливу.

Ритмічні звукові сигнали (запис на магнітну плівку і відтворення звуку дощу, морського прибою) широко використовуються для нормалізації сну спортсменів, особливо напередодні змагань.

Якщо говорити про повітряне середовище, то на все живе на землі (і на людину зокрема) діють такі його параметри, як температура, вологість, рух, атмосферний тиск. Ці параметри в певних своїх поєднаннях можуть спричинювати як позитивний, так і негативний вплив на організм людини. Так, при різких змінах кліматичних факторів (погоди) організм мобілізує додаткові механізми, що компенсують недостатність тих адаптаційних процесів, які відбуваються в звичних (індиферентних) умовах зовнішнього середовища. В цілому це складає основу так званих метеотропних реакцій організму людини, які останнім часом почали досліджуватись і в зв’язку зі спортивною практикою[28]. Встановлено, що формування зони низького атмосферного тиску і проходження теплого атмосферного фронту викликає гіпотензивно-гіпоксичний ефект атмосфери, який характеризується суттєвим погіршенням функціонального стану організму і зниженням фізичної працездатності. Випадки ж, коли в атмосфері формуються зміни протилежної спрямованості (встановлюється зона високого атмосферного тиску, проходить холодний атмосферний фронт), переносяться людиною значно легше, без значних функціональних відхилень.

Та для фізкультурно-спортивної практики більш значущим є не стільки стан атмосфери, як склад атмосферного повітря. Якщо воно багате киснем, має незначний вміст вуглекислого газу і вільне від шкідливих домішок, то вважалося і вважається, що воно (при дотриманні певних норм стосовно температури, руху і вологості) забезпечує оптимальні умови для занять фізичними вправами. З цим твердженням не можна не погодитись, але було б нерозумним не звернути увагу на один цікавий аспект.

В 1998-99 роках російський вчений Іван Іванович Кияніцин проводив такі досліди: відфільтровував повітря через шар гігроскопічної вати товщиною 24 см і давав дихати ним піддослідним тваринам (голубам, пацюкам, кроликам, морським свинкам, собакам). Поміщені в профільтроване повітря тварини дуже швидко ставали млявими, з небажанням пили і їли, робились байдужими до оточення і згодом, вкрай виснажені, гинули. І. І. Кияніцин в зв’язку з цим припускав, що у вищих тварин процеси окислення є тісно пов’язаними з життєдіяльністю мікробів, які і відфільтровуються шаром вати.

Пізніше Олександром Леонідовичем Чижевським на великому дослідному матеріалі було показано, що мікроби тут ні до чого. Причиною загибелі тварин є відфільтровування шаром вати іонів повітря, а точніше - легких, негативно заряджених іонів. Та в процесах енергообміну цінні не самі по собі негативно заряджені іони, а електрони, які вони переносять і які забезпечують хімічні енергоперетворення в організмі. Накопичення енергії у вигляді хімічних зв’язків відбувається за рахунок кінетичної енергії електронів.

Тут доцільно навести деякі міркування О.Л.Чижевського[29]. “Моя стаття про лікування туберкульозу легень негативно іонізованим повітрям в 1928 році була відхилена редакцією “Британського журналу актинотерапії і фізіології.” Значно пізніше в люб’язному листі було сповіщено про те, що авторитетні вчені, консультанти журналу, вважають, що вплив на організм іонів повітря неможливий через нетривалість життя іона, рівній долям секунди. До листа була додана рецензія, виконана двома фізиками, як потім з’ясувалось, учнями знаменитого фізика Ернеста Резерфорда.” Відповідь на означений лист була такою: “Я буду Вам дуже вдячний, якщо ви доведете до відома Ваших шановних рецензентів, що вони пропустили один важливий факт. Справа в тому, що людина, особливо її голова, оточена “сорочкою” найдрібніших часток вологи, продукту легеневого і шкіряного дихання. Часточки парів води є в носоглоточному просторі. Як тільки легкий, недовговічний іон потрапляє в цю область і осідає на мікрочасточці вологи, він стає довговічним і уже в такому вигляді подорожує по дихальних каналах і в кінці кінців проникає в альвеоли. Це - тільки найбільш ймовірна гіпотеза.”

Відповіді на ці міркування, як зазначає О.Л. Чижевський, із редакції не було, але із листа доктора медичних наук, члена Королівського медичного товариства К.Морелла, він довідався, що рецензенти-фізики із Лабораторії Е.Резерфорда погодились з його аргументами і визнали можливість впливу аероіонів на організм.

У природі головними іонізаторами є радіоактивні речовини, що містяться в ґрунті, космічні промені, які проникають до нас із світового простору, а також розпилення води біля водоспадів, бурхливих гірських річок, біля фонтанів.

Вплив на живі організми водного середовища конкретизується в таких параметрах як температура, рух, біологічний та хімічний склад. У фізкультурно-спортивній практиці використовують, як правило, гідропроцедури загального впливу (ванни, купання у ванні, природних водоймищах, душі і т.п.). Судини шкіри і внутрішніх органів знаходяться, як відомо, в антагоністичних відношеннях: при звуженні судин шкіри розширяються судини черевної порожнини і навпаки (закон антагонізму гемодинаміки Дастра і Мора), за винятком судин нирок і селезінки, які реагують на температурні подразнення однаково з судинами шкіри.

Визначаючими в дії води на організм є її хімічні і фізичні властивості: температурний фактор, наявність мінеральних солей, біологічно активних речовин і ін. Передача тепла у воді здійснюється головним чином шляхом конвекції, тобто шляхом заміщення важких холодних шарів теплими, більш легкими. Теплопровідність води в 30 разів більша, ніж теплопровідність повітря, а тому при температурі повітря 20°С холод не відчувається, тоді як вода такої ж температури сприймається як холодна.

Суттєву роль в оздоровчо-терапевтичному впливі води відіграє механічний фактор (розтирання у ванні, механічні подразнення струменями падаючої під певним тиском води).

Хімічні речовини, що містяться у воді, впливають головним чином на рецептори шкіри, а через них (рефлекторно) на весь організм. Леткі і ароматичні речовини можуть впливати на організм через нюховий та зоровий аналізатори.

Відомо, що температурна рецепція шкіри складається із двох різних систем - теплової і холодової. Холодові і теплові рецептори на поверхні шкіри розміщені нерівномірно: найбільшу чутливість до тепла і холоду має шкіра обличчя, а найменшу - шкіра нижніх кінцівок. Температурні подразнення, які сприймаються рецепторами шкіри, шляхом складних і різноманітних рефлексів викликають реакцію, яка виявляється в зміні фізіологічних процесів і залежить від характеру та інтенсивності подразника, місця і площі його впливу, а також від реактивності організму. Існують оптимальні температурні межі, при яких настає збільшення швидкості протікання деяких біохімічних і особливо ферментативних реакцій. Для більшості ферментів оптимум знаходиться в межах 35-50°С.

При місцевому тепловому впливі середньої інтенсивності зразу розвивається фаза активної гіперемії. Само по собі тепло сприяє зменшенню тонусу судинної стінки і при тривалій його дії наступає фаза пасивної гіперемії. Якщо ж подразник має високу температуру, то, як і при дії холоду, спостерігається перша фаза звуження судин. Температурні подразнення певних ділянок шкіри можуть впливати і на стан кровообігу в місцях, розміщених на певній відстані від локалізації подразника. Так, холодна чи гаряча ванна для ніг викликає реакцію судин головного мозку, а для рук - судин органів грудної клітки.

Наявність шкірно-вісцеральних рефлексів визначає судинну реакцію в органах, що відносяться до тих ділянок шкіри, які піддаються температурному впливу. При цьому судинна реакція в цих органах така ж, як і в судинах шкіри. Наприклад, охолодження шкіри грудей викликає звуження судин легенів, прогрівання поперекової області супроводжується розширенням судин нирок.

Загальні прохолодні процедури полегшують роботу серця, а теплі - викликають деяке підсилення його діяльності, а гарячі різко збільшують роботу серця і створюють можливість перевантаження.

Теплові впливи води сприяють зменшенню тонусу м’язів, зменшенню перистальтики, посиленню секреторної діяльності шлунку, підшлункової залози, покращенню кровообігу в нирках, виділенню сечі.

Про вплив на людину водного середовища можна говорити і з точки зору енергетики. Трохи раніше говорилось про запропоновану О.Л.Чижевським гіпотезу, в межах якої була зроблена спроба пояснити, як у процесі енергообміну можуть приймати участь легкі негативно заряджені іони повітря. Ця гіпотеза певною мірою узгоджується із сьогоднішніми уявленнями про енергетичне тіло людини. Вважається, що воно оточує людину у вигляді яйцеподібної оболонки і являє собою плазму-суміш заряджених частинок, у яких повна величина заряду частинок негативного знаку (електронів) рівна повній величині позитивного заряду. В цілому ж плазма є електрично нейтральною системою, що проводить електричний струм.

Із фізики знаємо, що коли щільність частинок в плазмі велика, то можна уявити її як суцільне середовище, подібне до рідини. Та рідина ця незвичайна: вона є прекрасним провідником електричного струму. На неї сильно впливає магнітне поле. До того ж, вона сама має магнітне поле і також добре проводить тепло. В ній можуть спостерігатися різні прояви при впливі зовнішніх факторів: тепла, електричного струму, магнітного поля і ряду інших.

Для нас цікавим є тепловий вплив на плазму. Якщо в ній з’являється різниця температур, то це створює потоки тепла із області з більш високою температурою в область з пониженою температурою. При цьому виникає конвекційний рух часточок. Але ж рух електричних зарядів є електричним струмом і, таким чином, під дією різниці температур в плазмі створюється електричний струм, який називають термоелектричним струмом. Так, наприклад, при швидкому охолодженні під час обливання холодною водою охолоджений шар плазми проникає вглиб тіла і це є першою хвилею термоелектричного струму. Зразу ж після обливання тепла плазма із глибини тіла займає місце охолодженої і це є другою хвилею термоелектричного струму, яка спричинює розігрів шкіряних покривів, від шкіри йде пар. В результаті виникнення конвенційного руху в плазматичному (енергетичному) тілі, воно підзаряджується; відбувається гіперполяризація клітинних мембран, покращуються біосинтез і біоенергетика.

Саме цим механізмом пояснюється позитивний ефект обливання холодною водою в оздоровчій системі П.К. Іванова. Зрозуміло також, чому обливання під душем менш ефективне, ніж обливання з відра. Тут важлива щільність потоку води, а під душем цей потік розділяється на окремі струмені. Найбільший же ефект буде тоді, коли декілька секунд постояти під водоспадом, що й робили древні тібетські монахи, коли хотіли здійснити гарну енергетичну підзарядку і покращити своє самопочуття.

Завершуючи характеристику природних сил, слід зауважити, що в світі, в якому ми живемо, немає нічого такого, про що ми могли б сказати, що воно тільки хороше або тільки погане. Світ зітканий із протиріч, або, як кажуть філософи, він є дихотомічним (двоїстим). Однією із дихотомій є “добро і зло”. Не може бути ні абсолютного добра, ні абсолютного зла, а є межа, переходячи яку, зло набуває властивостей добра і навпаки. Межа ж, у свою чергу, є поняттям строго визначеним, конкретним. У кожному конкретному випадку вона індивідуальна, своя.

Необхідність дотримання міри покажемо на прикладі використання такого засобу впливу на людину, як сонячна радіація, користуючись інформацією про взаємодію її з молекулами ДНК[30]. Так, коли квант ультрафіолетового випромінювання (фотон) потрапляє в ДНК, то він передає свою енергію азотистій основі (аденіну, гуаніну, цитозіну, тиміну). Основа приходить в збуджений стан. Далі події можуть розгорнутися по-різному. Якщо фотон поглинається аденіном, гуаніном чи цитозіном, то нічого особливого не станеться - поглинута енергія швидко перетвориться в тепло (як це буває у віконному склі), а ДНК залишиться такою ж, як і була. Інша справа, коли фотон поглинається тиміном, і при тому не будь-яким, а тим, що стоїть в ланцюгу з іншим тиміном. В цьому випадку поглинена енергія не встигає перетворитися в тепло і завдяки їй два сусідні тиміни вступають в хімічну реакцію. Результат - нова хімічна сполука, що носить назву фотодімер тиміну (Т à Т). Отже, в ДНК виникло пошкодження - замість двох тимінів утворилась зовсім нова хімічна сполука, дійшовши до якої, ферменти, що працюють на ДНК, зупиняться. Вони знають тільки чотири букви: А, Т, Г, Ц, а тут якийсь новий знак Т à Т. ­Їм він невідомий. Якщо помилку не виправити, то ферменти не зможуть зняти з ДНК копію, зчитати інформацію (синтезувати РНК). Але тут на допомогу приходять ферменти репаруючої (від англ. to repair - ремонтувати) системи.

Спочатку фермент УФ-ендонуклеаза узнає тиміновий дімер і рве в цьому місці цукрово-фосфатний ланцюг. Далі фермент екзонуклеаза розширює розрив. В одній із ниток ДНК утворюється велика прогалина в декілька тисяч нуклеотидів. Далі спеціальний фермент ДНК - полімераза Корнберга відновлює ушкоджену нитку.

Репаруючі системи є у всіх клітинах, від найпростіших до людини. Це й не дивно - життя зародилось під Сонцем. Якщо в результаті мутації репаруюча система вийде з ладу - це справжнє нещастя. Інколи народжуються діти з дефектом, який називається ксеродерма пігментозум. Вони не можуть перебувати під сонячним освітленням - їх шкіра покривається виразками, які поступово перетворюються в злоякісні пухлини. Таких дітей не вдається врятувати, навіть дуже ретельно оберігаючи їх від сонця. Взагалі ж прямими дослідами на тваринах показано, що тимінові дімери можуть викликати пістряк (рак).

Отже, засмагати - це не таке вже й невинне заняття. В усьому повинна бути міра, не слід перевантажувати репаруючу систему. Засмага корисна не всім. Людям похилого віку, дітям до двох років, вагітним жінкам, а також людям, які страждають хронічними захворюваннями легень (особливо туберкульозом), серцево-судинними захворюваннями, неврастенією перебування на сонці взагалі часто буває протипоказаним.

Таким чином, використовуючи природні сили як засоби фізичного виховання, треба обов’язково дотримуватись таких принципових вимог: 1. Поступовості; 2. Систематичності; 3.Урахування індивідуальних особливостей.

До гігієнічних факторів відносять дотримання норм і вимог гігієни харчування, фізкультурно-спортивних занять, особистої та громадської гігієни, гігієни праці та відпочинку, побутової гігієни.

Також сюди слід віднести і спеціальні заходи, що проводяться з метою прискорення процесів відновлення після фізичних навантажень або з метою посилення ефекту застосування фізичних навантажень, а також з метою зміцнення здоров’я і попередження захворювань. Це нормоване застосування всіляких різновидів душу, масажу, сауни, штучної аероіонізації повітря, ультрафіолетового опромінення і т.д.

Повна розшифровка всього цього недоцільна, докладна інформація міститься в спеціальних виданнях з гігієни, у виданнях, присвячених питанням відновлення та реабілітації спортсменів після фізичних навантажень, у працях з питань лікувальної фізичної культури та валеології.

Тут ми зупинимось лише на окремих моментах. На спеціальну увагу заслуговують питання раціонального харчування. На розкриття цих питань припадає чи не найбільша частка зі всього, що було опубліковане стосовно здорового способу життя. Інформації так багато, що в ній нелегко розібратися не тільки пересічному громадянину, а й фахівцю з фізичного виховання. Та це, мабуть, і не потрібно, а ось основні, вивірені практикою віків положення, повинен знати кожний. Що ж стосується скрупульозного, докладного вивчення проблеми харчування, то воно диктується вимогами того чи іншого фаху, а також випадками практики, що підштовхують людину на пошуки відповідей на питання, які стали для неї нагальними.

Багатовіковою практикою харчування людини напрацьовано ряд простих, але принципових положень, урахування яких дозволяє майже повністю раціоналізувати харчування. Перерахуємо їх тут:

1. Їжте, коли зголоднієте.

2. Завершуйте прийом їжі тоді, коли хочеться ще трохи поїсти, а не тоді, коли уже й дихати важко від надмірно спожитого харчу.

3. Прокинувшись уранці, не спішіть розпочинати трапезу. Сніданок треба заробити, для чого десь на півтори-дві години зайнятися якоюсь справою, як це робили наші предки, пораючись по господарству, що вимагало певних фізичних зусиль і сприяло кращому очищенню організму, яке найбільш інтенсивне саме уранці.

4. Останній прийом їжі доцільно завершувати не пізніше 19-ї години, бо надвечір інтенсивність обміну речовин уповільнюється і процес травлення спожитої їжі затягнеться, що не дасть змоги як слід відновитися травній системі, сприятиме порушенню сну і, як наслідок, погіршенню відпочинку. А якщо вечеря була досить калорійною, то виникає ризик збільшення ваги тіла і ризик порушення обміну речовин у перспективі.

5. Бажано, аби половина щоденної їжі складалася зі свіжих сирих рослинних продуктів.

6. Рідини і фрукти доцільно вживати до їжі, або ж робити з них окремий прийом їжі.

7. Слід добре жувати і добре зволожувати їжу слиною, для чого їсти без поспіху, поки їжа не перетвориться в кашку. Соки також повинні бути зволожені слиною, тому пити їх треба невеликими ковтками.

8. Бажано звести до мінімуму споживання штучних і рафінованих продуктів (торти, печиво, цукор і т.д.) і менше вживати різних стимуляторві: чаю, кави, алкоголю.

Кожній людині також не зашкодить осмислити і пам’ятати таку інформацію. Відомо, що для розвитку людини і здійснення процесів обміну в її організмі необхідні 20 амінокислот. Із них 11 чи 12 називаються замінними амінокислотами, бо наш організм їх синтезує сам. Інші 8 чи 9 називаються незамінними амінокислотами, оскільки не синтезуються в нашому організмі, а надходять з продуктами харчування. Примітка: неточність у визначенні амінокислот у підгрупах пов’язана з тим, що для дітей амінокислота гістидін є незамінною, а для дорослих - замінною.

Харчове джерело білків, що містять всі незамінні кислоти, називається повним білком. Це - м’ясо, риба, яйця, птиця і молоко. Білки, що містяться в овочах і злаках, називаються неповними, оскільки не містять незамінних амінокислот. На це доцільно звернути увагу людям, що проповідують вегетаріанську дієту. А взагалі, пара “вегетаріанство - м’ясоїдство” є ще одним діалектичним протиріччям. Не може бути ні чистих вегетаріанців, ні чистих м’ясоїдів. У кожному конкретному випадку означене протиріччя вирішується по-своєму: чи то ближче до полюсу “вегетаріанство”, чи до полюсу “м’ясоїдство”, чи приблизно посередині між полюсами.

Якщо до сказаного додати те, що викладене в підрозділі “Правильне харчування має якісну поживу, національні страви, обрядовість” третього розділу цього підручника, то всього вкупі буде досить для того, щоб зрозуміти, як треба раціонально харчуватись.

Варто також звернути увагу на деякі гігієнічні вимоги, що стосуються місць занять фізичними вправами, взуття, одягу.

Опорно-руховий апарат людини, як відомо, постійно протидіє силі гравітації, витримуючи при цьому як статичні, так і ударні навантаження. Останні нівелюються ресорними властивостями суглобів нижніх кінцівок і хребта. Та все функціонує добре, доки, як уже мовилось, дотримується міра. В більшості ж випадків люди про неї не думають, а тому в амортизаційному апараті у них поступово накопичуються зміни, які, починаючи приблизно із сорокалітнього віку, більше ніж у 80-ти відсотків населення дають про себе знати у вигляді так званого поперекового больового синдрому (ПБС). Звичайно, ПБС спричиняється й іншими факторами. Це і порушення обміну речовин, і вплив інфекцій, і спадковість, і ін., але наслідки порушень, викликаних надмірними ударними навантаженнями, завжди будуть суттєвими.

І, таким чином, стає зрозумілим, що до взуття, призначеного для фізкультурно-спортивних занять, треба ставитись зі всією серйозністю, беручи до уваги перш за все його амортизаційні, ресорні можливості. Це ж можна сказати і стосовно амортизаційних можливостей ґрунтових покриттів у місцях, де проводяться заняття фізичними вправами. На користь останнього зауваження красномовно свідчить такий факт, наведений в одній із робіт російського теоретика з питань фізичного виховання В.М.Заціорського. Досліджувались дві групи овець. Одну утримували в загоні із земляним покриттям, а другу - в загоні з бетонним покриттям. Через місяць у овець, що утримувались на бетонному покритті, почалися незворотні патологічні зміни в суглобах нижніх кінцівок.

І, нарешті, іще одне суттєве зауваження стосовно одягу. Під час руху внаслідок контакту (тертю) одягу з одягом, одягу з тілом людини виникає електричний заряд, який у спеціальний літературі називають терміном “трібоелектрика”. Якщо одяг виготовлений не зі штучних, а з природних тканин, то означений електричний заряд стікає в тіло людини і підживлює його енергетичну складову, а коли навпаки, то заряд концентрується на одязі. І коли ми такий одяг знімаємо, то він дає знати про себе характерним тріском. Отже, бажано, щоб одежа взагалі, а призначена для фізкультурно-спортивних занять особливо, виготовлялась із природних тканин.

Характеристика фізичних вправ (ФВ) як головного специфічного засобу фізичного виховання

Цілком зрозуміло, що і природні сили, і гігієнічні фактори при дотриманні певних умов справляють позитивний вплив на організм людини. Людина, що вміє користуватись ними, може підтримувати в доброму стані своє здоров’я. Але коли вона прагне не тільки до збереження здоров’я, а й до розширення свого моторного потенціалу, тобто до покращення своїх координаційних здібностей, до збільшення енергетики, що виявляється в рівні розвитку таких фізичних якостей, як сила, прудкість, витривалість, гнучкість, то використання лише природних сил і гігієнічних факторів буде вже недостатнім.

Суттєве покращення моторики можливе лише за умови застосування фізичних навантажень наростаючої величини, або, іншими словами, за умови використання фізичних вправ. і завдяки цьому саме вони вважаюся головним специфічним засобом фізичного виховання (ФВ). Дамо визначення ФВ. ФВ - це рухові дії, підпорядковані вирішенню завдань фізичного виховання. В цьому визначенні фігурує термін “рухові дії”, який теж потребує уточнення. Під руховою дією розуміють сукупність рухів, об’єднаних задля вирішення якого-небудь завдання, котре може стосуватися тієї чи іншої сфери життєдіяльності людини: виробничої, військової, побутової, дослідницької. Отже, статус фізичної вправи будь-яка рухова дія набуває тоді, коли спрямовується на вирішення завдань фізичного вдосконалення та оздоровлення людини. Так, наприклад, коли ми йдемо до магазину, щоб зробити певні покупки, то руховий акт ходьби буде фігурувати при цьому як побутова дія, а коли цей же акт ходьби реалізується з певною метою на фізкультурно-оздоровчому занятті, тоді він стає засобом фізичного виховання і отримує назву фізичної вправи.

Теперзупинимось на характеристиці механізму впливу ФВна організм людини. З фізіологічної точки зору виконання ФВ - це завжди перехід організму на новий, більш високий рівень функціонування. Так, наприклад, хвилинний об’єм кровообігу може зростати від 4-5л/хв. до 35-40 л/хв., легенева вентиляція від 5-6 л/хв. до 120-160 л/хв. Значно збільшується поглинання кисню (до 4-6 л/хв.). У стані спокою цей показник складає 250-350 мл/хв. Можна наводити ще багато подібних прикладів, та тут цікаві не самі по собі фізіологічні зрушення, а той ефект, який залишається після них у вигляді післядії. Сукупність таких ефектів призводить до адаптаційних перебудов, що виражається у збільшенні функціональних можливостей організму людини.

О.О. Ухтомський так писав з приводу цього: “... жива речовина характеризується могутньою здатністю асиміляції, яка постійно поповнює поточні витрати. Ця здатність компенсаційної асиміляції така могутня, що, як переконують досліди, скрізь призводить до того, що саме працюючий орган накопичує речовину і робочі потенціали особливо... вище того рівня, на якому вони були до роботи.”[31]

Саме в цій здатності живого не тільки поповнювати поточні витрати, але й накопичувати речовину і робочі потенціали вище вихідного рівня, і полягає доцільність застосування фізичних вправ. Організм начебто готується зустріти уже знайомий йому подразник у всеозброєнні, для чого мобілізує всі резерви, збільшуючи їх чисельність.

Описаний механізм пояснює всі випадки адаптації живого до будь-якого подразника, а ось якість, величину і тривалість адаптаційних пристосувань визначає природа і інтенсивність подразника. Тобто в кожному конкретному випадку адаптація буде специфічною. У випадку застосування фізичних вправ специфіка буде одна, природних сил - друга, гігієнічних факторів - третя.

Також слід звернути увагу на ще одну властивість адаптації. Якщо подразник, завдяки дії якого організм накопичив функціональні потенціали вище доробочого рівня, відносно тривалий час не виявляє своєї повторної дії, то наступає деадаптація: організм повертається до свого первинного стану. Таким чином, якщо ми хочемо оздоровитися, розширити свій моторний потенціал, то дія засобів фізичного виховання, і фізичних вправ особливо, повинна повторюватись не пізніше зникнення адаптаційних змін від їх попереднього застосування.

Проаналізуємо ще один цікавий факт. Давно помічено, що ефект від фізичних навантажень виявляється більш значимим тоді, коли виконавець фізичних вправ зосереджує, концентрує і свої думки на виконуваній роботі. Подібну дію має і так званий “ефект плацебо” (від англ. “placebo” - нешкідливі ліки, що прописують для заспокоєння хворого).

Ефект плацебо, як підкреслюють Дж. Х. Уілмор і Д.Л.Костілл, був переконливо продемонстрований в одному із перших досліджень дії анаболічних стероїдів[32]. 15 спортсменів, що займалися силовими тренувальними навантаженнями протягом двох попередніх років, погодились прийняти участь в експерименті, де пропонувалось використання анаболічних стероїдів у процесі силових тренувань. Їм було сказано, що ті, хто доб’ється максимального збільшення сили на протязі 14-місячного періоду силових тренувань, отримають право брати участь у другому етапі експерименту з використанням анаболічних стероїдів.

Після попереднього періоду тренувань було відібрано 8 спортсменів. А після проведення медичного обстеження тільки шістьох із них допустили до наступного етапу експерименту. Досліджуваним довели до відома, що їм щоденно будуть давати по 10 мг діанабола (анаболічного стероїда), тоді як в дійсності їм у вигляді плацебо давали нешкідливий (нейтральний) препарат.

Дані про розвиток сили реєстрували протягом 7-тижневого періоду до вживання плацебо і 4-тижневого періоду, коли досліджувані приймали плацебо. Не дивлячись на те, що досліджувані були досить досвідченими важкоатлетами, вони продовжували суттєво нарощувати силу. Та все ж збільшення сили в період споживання плацебо було значно вищим! Досліджувані покращили свої результати під час попереднього 7-тижневого періоду в середньому на 10,2 кг (2 %) і на 45,1 кг (10 %) під час споживання плацебо! Це відповідало середньому збільшенню сили на 1,5 кг за тиждень за попередній період і на 11,3 кг за тиждень у період споживання плацебо, тобто у 8 разів більше!

Зауважимо, що й ефект підвищення ефективності роботи, коли на ній подумки концентруєшся, і ефект плацебо в спеціальній літературі лише описуються, але механізм їх дії не пояснюється. Посилання на те, що тут, мовляв, спрацьовує психологічна установка, теж нічого не пояснює, це просто підміна понять, коли замість одного незрозумілого терміну вживається інший, такий же незрозумілий.

Спробуємо пояснити означений механізм, але для цього нам треба почати трохи здалеку. Знаємо, що закон збереження і перетворення енергії (один з найфундаментальніших законів природи) був відкритий видатним німецьким вченим Майєром Юліусом Робертом (1814-1878). Цікавий сам генезис (походження) його міркувань. Він звернув увагу на те, що колір венозної крові у випадку, коли людина знаходиться в теплому оточенні, більш світлий у порівнянні з тим, як це буває у випадку холодного оточення. Для пояснення цього факту він керувався вченням Лавуаз’є про горіння і дихання. Він мислив так: при більш високій температурі, що оточує організм, він менше охолоджується. Але коли він менше охолоджується, то і менше потребує тих процесів, які підтримують його температуру. Більш висока температура знаходиться, таким чином, у зв’язку з меншою витратою як речовини організму, так і кисню крові - звідси і більш яскравий колір венозної крові. Значить, витрата речовини і проявлення тепла взаємно доповнюються: чим менше витрачається речовин, тим менше звільняється тепла. Значить, це тепло було приховане, знаходилось у зазерненому вигляді в речовині, а не виникло, - значить фізичні сили (Р. Майєр оперував терміном “сила”, вкладаючи в нього поняття енергії) не виникають і не зникають, а тільки перетворюються. Отже, думка Лавуаз’є про вічність речовини повинна бути доповнена, узагальнена і поширена і на силу. Коли ми бачимо, що утворюється вода, ми шукаємо, із чого вона утворилась, і переконуємось, що із водню і кисню; коли при горінні зникає вугілля, ми шукаємо, в що воно перетворилося, і переконуємось, що у вуглекислоти. Так само, коли ми спостерігаємо появу чи позірне зникнення якої-небудь фізичної сили - руху, тепла, світла, електрики, ми повинні шукати, звідки вона взялась і на що перетворилась.

Ці міркування Майєра на той час були настільки нестандартними, незвичайними, що він був зацькований тогочасним науковим оточенням. Пізніше, уже в двадцятому столітті, стало зрозумілим, що речовина і енергія взаємопов’язані, що це різні (полярні) прояви однієї і тієї ж сутності. Альберт Ейнштейн сформулював цю істину у вигляді знаменитого, тепер уже відомого кожному випускнику загальноосвітньої школи, рівняння: Е = mc², тобто: повна енергія речовини дорівнює її масі, помноженій на квадрат швидкості поширення світла у вакуумі.

Ейнштейном, таким чином, була заформалізована найзагальніша дихотомія цього світу: на одному полюсі речовина, а на іншому - енергія. Процес може іти як зліва направо, так і навпаки. Та повного, абсолютного перетворення речовини в енергію, чи енергії в речовину не буває: протилежності залишаються завжди.