Правильна віра має природнє народження, блаженне розуміння і правильне призначення

Історія віри - історія Людства. Сумеріянська віра - історія Сумерії. Єгипетська віра - історія Єгипту. Українська віра (рідна) - історія України (Русі). Не можна відділити історію Індії від історії Індійської віри. Історія Японії - душа Японської національної віри (шінто). Якщо “віра” (за твердженням Маркса) є “опієм”, значить, історія людства - опій, і в тому числі й марксизм.

Віра була тоді, коли ще класів не було, не було держави, не було бажання людини експлуатувати людину. Без віри людина не могла б духовно розвиватися. Віра - сукупність людських спостережень, навиків, понять. У вірі наснажувався багатотисячолітній життєвий досвід, створений племенем. Члени племені, збагачені досвідом, знали, як їм ставиться до себе, до дітей своїх і дідів, до оточення і ворогів.

Віра - світогляд людини: по вірі пізнається духовний рівень людини, спосіб її мислення, культура її почувань, шлях її життя. Віра - полум’я душі та розуму. Віра - бажання служити тій силі, яка приємна душі й розумові. Віра чиста, світла, дорога та, яка природно в душі й розумі самонароджується і вдосконалюється. Тільки така віра узгоджена (перебуває в гармонії) з чуттям розуму й душі, узгоджена з досвідом життя, з наукою і знаннями. Чим могутніша в народі рідна віра, тим могутніша в народі духовна сила. Чим культурніша в народі рідна віра, тим культурніший народ. Можна критикувати релігійні міфи, світогляди, і можна правильно їхню вартість оцінювати.

Якби люди не створили віри дванадцять тисяч літ тому, то мусили б її створити сьогодні. У первісній вірі мати учила дітей, щоб вони самі себе шанували: мати дітей олюднювала. І сьогодні всі люди первісну самопошану поліпшують, обрядово уквітчують. Коли б шість тисяч літ тому в Оріяні (Україні-Русі) оріяни не створили колеса, люди мусили б його створити сьогодні. Сьогодні ми колесо поліпшуємо: поліпшуємо те, що було створене багато тисяч літ тому.

Є думка, що сучасній людині віра не потрібна - місце віри зайняла технологія, наука, мистецтво. І є думка, що сучасній людині віра більше потрібна, ніж первісній людині: сучасна людина володіє технікою, мистецтвом, наукою, і відчуває духовну втому, відчуває ослаблення душевної енергії і починає скучати за природою, яку технологія спотворила, засмітила, отруїла. Затруєна природа затруює людину. Людина, щоб себе рятувати, хоче повернутися до природи, хоче створити культ (обожнення) природи. Так є: хто не має віри, той повинен її створити, щоб мати правила життя натхненного. І віра має існувати не у вірі, а в поведінці людини, у її думках і діях. У чесної людини є узгодженість між вірою і поведінкою. Нечесні люди поводяться не так, як вірять, і вірять не так, як поводяться.

7-а. Природне народження віри. З чого народжується природна віра? Природна віра народжується з духовних і тілесних особливостей народу, по яких пізнається природа народу, його поведінка і його діяльність. Знаємо: рідна віра народу така, яка його природа. У природі народу (в крові й душі народу) затаєні коріння його природної віри. Природна віра - значить споконвічна, батьківська, корінна, самобутня, зумовлена і утверджена життям народу. Вона є вірою непідробною, невдаваною, не випроханою, не привезеною. Природна віра зумовлена самобутніми законами духовного розвитку народу.

Рідна віра - склад мислення рідного народу, якість народної звичаєвості (моральності), якість народних (душевних і розумових) самовиявів. І тому вона (рідна віра) важливіша за справи соціальні, політичні, економічні, мілітарні.

Природне народження віри постає так природно, як природно постає в матері любов до дитини. Ніхто маму не вчив любити дитину. Ніхто людину не вчив вірити. Віра не впала з неба: її коріння і зерна на землі: і розвивалася вона відповідно до законів природи. Віра України (Русі) в часи Кия, Святослава була вірою природною, яка плекалась тисячоліттями. Її початки треба шукати у глибинах Мізинської-Трипільської культури. Вона була вірою радісною, доцільною, красивою: душа народу, живучи в ласкавій природі, була радісною, доцільною, красивою. У природній вірі народ утверджував розуміння Бога, Світу, Себе, Оточення, свої Закони Життя, утверджував культуру мислення і почування.

Не було, немає і ніколи не буде на світі віри абсолютно перфектної: у кожній вірі є проміння і тіні, є правильне і хибне. У природній вірі народ природно помилки виправляє і природно правильні твердження удосконалює.

Природно народжена віра моральна і світла тому, що вона не засуджує, не переслідує інші віри. І любов людини до людини треба вважати любов’ю природною. Горе сталося тоді, коли на природно народжену віру й любов зазіхнули в Україні (Русі) релігійні душолови. Вони принесли до Дніпра неприродну віру, зроблену, вимушену. Вони освятили релігійну ненависть, речучи: “Хто віруватиме та охреститься, спасеться, а хто не віруватиме, буде осуджений” (Марко, 16, 16). Вони залякали людину осудом - вони зазіхнули на совість, честь, душу людську. “Хто визнає совєтську власть і піде в колхоз, спасеться, а хто не визнає, буде осуджений - вивезений у Сибір.”

“Коли хто не любить Господа Ісуса Христа, нехай буде проклятий” (І до Коринтян, 16, 22). “Коли хто не любить любимого нашого вождя Леніна, нехай буде покараний, як ворог народу, відщепенець народу, контрреволюціонер.” Неприродна віра не тільки скривдила душу, а й обікрала любов - зазіхнула на найніжніші природні почуття людини.

“Люби, а ні - будеш проклятий!” Той, хто примушує любити, загрожуючи прокляттям, образами, неволею, вважається насильником. Залякана людина не здібна не тільки любити, а й правильно мислити, відчувати. Залякана душа замкнута, хитра, улеслива, пригноблена.

Віра, яка зневажливо ставиться до життя земного і мріє про небесне, не робить людей кращими, зневірює людей, робить їх безбожниками. Віра - це не гноблення людини, не використання почуттів людини, щоб її залякати - залякана людина має залякану віру. Природна віра - віра виховання людини любити волю, культуру почувань, культуру мислення, діяння, культуру розуміння життя, Світу і Бога.

7-б. Блаженне розуміння віри. Блаженство - велике щастя, духовна приємність, світле натхнення. “Де злагода в сім’ї, де мир і тиша, щасливі там люди, блаженна сторона.” Блаженства ніхто нікому не дає, не позичає. Люди - творці блаженства.

У родині, яка складається з байдужих людей (з егоїстів), які є рабами поганих звичок, блаженства немає. Є чимало таких родин, в яких щоденна релігійна ворожнеча перетворила життя на пекло: він католик, вона баптистка, невістка - свідок Єгови, зять православний грецької віри. Усі вони в ім’я віри в Христа ненавидять самі себе.

У серці відчуває блаженство той, хто має блаженне розуміння віри. У блаженному розумінні віри освячується терпляче ставлення до іновірців. Ніколи не можна ніяке віровизнання ображати, переслідувати. Природно народжені віри мають блаженне розуміння віри.

Не добродії спрямували мислення людей на неправильну дорогу, почавши дискусію: яка віра краще? Один каже: „Я знайшов добру віру”, а інший йому відповідає: „А я знайшов ще кращу віру”. О, нещасливі духовні шукачі! Розумні люди, вільні й достойні люди віри не шукають. Народиться людина й росте - й самі в її душі народжуються віра, щастя, надія, любов. Вільна людина вільно сама розвиває свою віру в Бога, віру в себе й людей. Усе, що в її серці світле (рідне розуміння Бога, любов до матері, любов до батька, до родини, до Вітчизни), вона називає рідною вірою. Вона має рідні заповіді, обряди, свята. Вона чужої віри у душу свою не приймає: має рідний шлях життя. У рідній вірі все рідне - рідне дає людині велику приємність, наснагу. Людина на себе, на родину, на весь світ дивиться по-своєму - так, як хоче її душа, її блаженство.

Немає життя, вільного від помилок. Немає, як знаємо, на світі віри безпомилкової. Біблійний Саваот помилився і тому почав вбивати те, що сам створив. “І рече Бог: вигублю чоловіка, що із землі, як чоловіка, так і скотину, і лазюче, і летюче: бо взяла мене досада, що посоздав їх.” Досада значить незадоволення. Біблійний Господь Бог Саваот “посоздав” людей, згодом у нього виникла досада на них. І він почав їх вбивати (топити у воді). Чи можна назвати того отця отцем, який з досади повбивав діток своїх? Діток, які свідомо чи несвідомо грішать, треба виховувати терпляче, по-батьківському, а не вбивати! І євангельський Христос помилився, вірячи, що Юда є приятелем, якому можна доручити обов’язки скарбника.

Віра і поведінка поєднані між собою так, як поєднані повітря і легені. Поведінка - стиль життя, уміння поводитися так, як учить віра. Там, де немилостиве розуміння віри, милостивості немає. Папа римський вірив, що, убивши Івана Гуса, скріпить віру. Папа організував у Констанції “суд Божий”: живцем спалив чеха. Івана Гуса осудив на “суд Божий”: його осудило немилостиве, неблаженне розуміння віри. Є переконання, що християнізм грецької і латинської інтерпретації сотні літ був немилостивим. Були катовані ті, які відважувалися не по-греко-латинському пояснювати науку Христову.

Удосконалюючи свою віру, ти удосконалюєш свою вдачу, культуру своєї духовної енергії, своє вільне розуміння і відчування Бога, свій самобутній шлях життя, своє бажання бути собою всюди і завжди, о, які блаженні закони життя в блаженному розумінні віри! Їх треба свідомо часто повторюючи, засвоювати - впроваджувати у стиль життя.

7-в. Правильне призначення віри. Призначення віри - берегти рідний спосіб життя, берегти праці прадідів, дідів, батьків, берегти народ від чужої віри (чужого стилю життя), щоб мати краще самоопанування. Призначення віри - розвивати в народі самобутність, духовну повноцінність і незалежність, учити вірних вірності. Вірний той, хто не зраджує батьківської віри. Українці, які вважають себе християнами, неправильно розуміють Христа. Христос не вчив зраджувати батьківську віру, не вчив висміювати батьківську віру. Рахеля - дочка Лабана і жінка Іакова, дорожила рідними богами, берегла їх. Христос не глумився з Рахелі і Іакова, звучи їх ідолопоклонниками, хоч і знав їхню любов до ідолів. Христос удосконалював батьківську віру, і ті, які його погляди поділяли, звалися (на честь його) християнами.

Призначення рідної віри - плекати в народі духовну бадьорість, зрідненість, виховувати в народі любов до життя вільного, любов до Вітчизни, незалежної від чужих релігій, світоглядів, догм, політичних і соціальних законів. Народ зобов’язаний боронити незалежність Вітчизни так пристрасно, як пристрасно людина сама себе боронить від злодія, який вдерся в її дім.

Чужа віра, яка загарбує народ, має неморальне призначення: відохочувати народ від рідних обрядів і заохочувати народ до чужих обрядів, щоб в народі не було здатності чинити опір чужій духовності. Чужа віра учить відрікатися від рідного стилю (способу) життя. Чужа віра показує в неправильному вигляді рідну віру, щоб народ утратив пошану до себе і схилявся перед чужою святістю. Там, де знеславлюється рідна віра, знеславлюється душа народу і нав’язується народові чужа віра (неприродна, невластива вдачі народній). Той, хто переслідує народні обряди, звичаї, ґвалтує народну совість. Свобода совісті є тільки у вільній державі. Чужа віра має призначення плекати в народі збайдужіння до рідної духовності і рабське підпорядкування канонам, догмам чужої духовності. Віровідступником є той, хто зрадив рідну (природню) віру батьків своїх.

Призначення віри - дбати, щоб не було двовір’я, двовір’я - духовний обман народу. Форма рідна (національна) - вишивки, писанки, щедрівки, колядки, зміст чужий (єрусалимський, католицький, візантійський, ленінський).

Призначення віри - дбати, щоб народ мав упорядковану душу (цілісну вдачу), повноцінну духовну культуру, тобто, щоб мав свою форму і зміст культури. Щоб українець був українцем за походженням і за вірою. Знецінюють рідних людей ті, які Христа одягають у вишивану гуцульську сорочку, не питаючи Христа дозволу на це. Вони Леніна прикрашають полтавськими вишивками: рідне оздоблення чужого змісту.

Призначення віри - плекати єднання народу. Єднання народу квітує і міцніє там, де звички добрі (утверджені вільним життям) освячуються, стають обрядовістю, законом, стилем життя. Обрядовість, рідна за формою і за змістом, творить урочистий настрій, єднає спільноту.

У великого народу велика віра. Хто має малу віру, той її зовсім не має. Тільки велика віра є вірою. Велика віра - велика наснага. Брат-чужовір, який каже, що вірить не тому, що вірить, а тому, що звик, віри не має. Він рабську звичку називає вірою. Розуміння віри у нього рабське: він є рабом по вірі.

 

Контрольні питання

1. Якими правилами треба користуватися у процесі самовиховання особистості?

2. У чому суть першого, другого і третього правил правильного життя?

3. У чому суть четвертого, п’ятого і шостого правил правильного життя?

4. Що значить правильно вірити?

Розділ IV

Засоби фізичного виховання

 

Перш ніж розпочати характеристику засобів фізичного виховання, треба уточнити, який смисл взагалі визначає слово “засіб”. Під засобом розуміють який-небудь чинник, що має фізичну, біологічну чи психічну природу, за допомогою якого ми впливаємо на об’єкти знову ж таки фізичної, біологічної чи психічної природи з метою приведення їх у потрібний нам стан.

У фізичному вихованні об’єктом нашого впливу виступає людина і, таким чином, під засобами фізичного виховання слід розуміти ті чинники, за допомогою яких здійснюється вплив на людину для її фізичного вдосконалення і оздоровлення. У спеціальній літературі всю їх сукупність прийнято ділити на три великі групи:

- природні сили;

- гігієнічні фактори;

- фізичні вправи.

У подальшому викладі ми схарактеризуємо кожну з них.