Характеристика принципу поступовості

Цей принцип передбачає: 1. Розширення арсеналу рухових умінь і навиків та спеціальних знань; 2. Неухильне підвищення рівня розвитку фізичних якостей. І перше, і друге можливе лише за умови поступового підвищення навантажень.

1. Можливі різні форми підвищення навантажень. Загалом же їх можна звести до 3-х основних (див. рис. 4).

Р
t (тижні)
прямолінійно-висхідна
Р
t (тижні)
ступінчаста
Р
t (тижні)
хвилеподібна
Рис. 4. Основні форми підвищення навантажень Умовні позначення: Р – величина навантаження; - об’єм навантаження; - інтенсивність навантаження

Слід зазначити, що при збільшенні частоти занять, значних навантаженнях на них і при умові, що вони (навантаження) повинні збільшуватися, їх динаміка неминуче набуває характеру хвилі. Це зумовлено такими причинами: періодичними коливаннями стану організму через природну ритміку фізіологічних процесів і загального режиму діяльності; гетерохронністю (неодночасністю) відновних процесів; протиріччям між ростом об’єму та інтенсивностю навантажень.

2. З часом вираженість суперкомпенсації функціональних потенціалів після навантажень, яка лежить в основі підвищення результатів, стає все меншою і меншою, що, зрештою, лімітує наростання фізичних можливостей людини, і рано чи пізно результати стабілізуються на певному рівні. Якщо цей процес спробувати зобразити графічно, то графік буде мати приблизно такий вигляд.

Результати
	t (час)

Пояснюється це явище адаптацією організму до навантажень і вичерпанням його потенцій, які не є безмежними. Чи можна боротися з означеним явищем? – До деякої міри можна. Уникнути його взагалі, звичайно, неможливо, а надто ранній стабілізації результатів запобігати можна і треба. Для цього необхідно уникати стереотипності в застосуванні вправ, в умовах виконання їх, у формах і змісті занять, у методах роботи і, що найважливіше, в динаміці навантажень.

Зі сказаного зрозуміло, що орієнтація на цей дидактичний принцип при побудові процесу фізичного вдосконалення не є наскрізною (від початку до кінця), бо ж обов’язково настане такий момент коли подальше підвищення навантажень стає не тільки недоцільним, а й шкідливим. З цього моменту на перший план виходить завдання підтримувати досягнутий рівень фізичної працездатності і якомога більше гальмувати його зниження у зв’язку із віковими змінами в організмі людини.

Принцип міцності засвоєння навчального матеріалу

Міцне засвоєння – це результат такої постановки навчання, коли учень здатний відтворити (в пам’яті і в рухах) засвоєний матеріал як із навчальною, так і з практичною метою.

Отже, стосовно фізичного вдосконалення цей принцип треба інтерпретувати в двох аспектах:

- забезпечити міцне запам’ятовування навчального матеріалу;

- забезпечити надійність сформованих рухових навиків.

Перший аспект

1. Сформувати установку на запам’ятовування і показати шляхи використання призначеного для запам’ятовування матеріалу в наступній діяльності.

Відомо, що усвідомлена установка на запам’ятовування суттєво збільшує об’єм пам’яті і швидкість запам’ятовування. Так, при вивченні комбінації вільних вправ спортсмени запам’ятали 50 % елементів комбінації з установкою на запам’ятовування і лише 25 % - без такої установки. Це й зрозуміло, враховуючи механізм дії установки, розкритий у четвертому розділі цього підручника.

2. Навчити прийомам запам’ятовування рухових дій.

Існують такі основні прийоми запам’ятовування:

а) повторення, яке може бути моторним (практичне виконання рухів) та ідеомоторним (виконання рухів подумки). Наприклад, в одному дослідженні було показано, що при вивченні складних елементів у фігурному катанні через 24 години кількість помилок збільшувалась на 48%. Застосування ж ідеомоторного повторення дозволяло значною мірою усувати означений дефект, покращувати запам’ятовування і якість виконання вправ.

б) Кодування – переведення кінестезичних відчуттів у словесні образи, які можуть бути і досить далекими від суті рухової дії (“міст”, “ластівка”). У цілому ж кодування полегшується, якщо учні знають термінологію.

Особливо важливо зрозуміти закономірність структури визначеного для запам’ятовування матеріалу. Закономірність є одним із найефективніших кодів.

Кодом можуть служити музичні фрази. Комбінації вправ, що розучуються під музику, легко відтворюються під знайому мелодію і важче без знайомого музичного супроводу.

в) Уява. Це асоціація (поєднання) об’єкта, що вивчається із іншим, добре відомим об’єктом.

Щоб, наприклад, навчити розбігу по заданій траєкторії (при навчанні стрибкам у висоту), її позначають якимось способом, утворюючи “доріжку”. Якщо в екстремальній ситуації з’являється помилка, учневі пропонують уявити “доріжку”, і помилка, як правило, зникає.

Усі три прийоми найкраще застосовувати в поєднанні. Повторюючи матеріал, учень подумки відтворює його, кодує, пов’язує з результатами попереднього досвіду.

Навчання запам’ятовуванню має одну суттєву особливість: спочатку слід навчати розрізняти основні характеристики рухів і тільки після цього навчати прийомам запам’ятовування рухових дій.

3. Оптимізувати кількість інформації, що запам’ятовується, і темп її сприйняття.

Психологами встановлено, що в короткочасній пам’яті (КП) може знаходитись не більше 7±2 об’єктів, причому кількість інформації в кожному із об’єктів до певної міри не має значення. Якщо ж кількість об’єктів, що запам’ятовуються, перевищує місткість КП, то запам’ятовується початкова і кінцева інформація, а середина стирається. Отже, коли на одному уроці опрацьовують серію рухових дій, то новий матеріал доцільно розмістити на початку і в кінці серії, а середину відвести на закріплення або вдосконалення раніше вивчених дій. Якщо визначені для розучування рухові дії не дуже складні, то роботу слід організовувати фронтальним методом на початку і в кінці основної частини уроку.

Якщо темп надходження інформації перевищить швидкість її обробки, то частина інформації буде витіснена із КП новими її порціями, а значить, забута. Швидкість переробки зростає, якщо є орієнтовна схема запам’ятовування (виділено об’єкти запам’ятовування, напрацьований код, підібрані вдалі асоціації). Краще, коли ця схема пропонується вчителем у готовому вигляді.

4. Урізноманітнювати форми роботи учнів з навчальним матеріалом.

Міцність запам’ятовування збільшується, якщо навчальний матеріал асоціюється з більшою кількістю даних попереднього досвіду. Для формування різноманітних асоціацій учнів знайомлять із руховою дією в різних формах: наочно – подаючи її в показі, в демонстрації, в ілюстрації; на слух – сприймається ритмічна структура дії, викладач голосом чи за допомогою спеціальної апаратури звуковими сигналами інформує про ритм дії; словесно – пояснюється логіка виконання дії, що вивчається.

Справа в тому, що люди не однаково чутливі до сигналів різної природи. Одні краще сприймають те, що бачать, другі – те, що чують, треті мають гарну моторну пам’ять.

5. Забезпечити яскраву, образну подачу матеріалу і високий позитивний фон його сприйняття.

Нова, емоційно яскрава подія може запам’ятатися в момент її усвідомлення практично назавжди (наприклад, катастрофа). Але тут є один нюанс. Запам’ятати один раз бачене можливо, а ось запам’ятати один раз виконану вправу, навіть якщо вона надзвичайно потрібна, майже неможливо. Потрібне настирливе повторення, та знову ж таки ефект буде набагато кращим, коли виконання здійснюватиметься на оптимальному емоційному фоні (надмірне збудження може призводити і часто й призводить до забування, до стирання інформації).

Другий аспект

6. Забезпечити оптимальний рівень розвитку фізичних якостей.

7. Запам’ятовувати рухову дію в умовах утоми.

Виявляється, що стійкість рухових навиків до втоми не є перевагою феноменальних атлетів, її можна формувати в спеціально організованому навчанні (відтворення на незначних, а потім і на більш виражених ступенях утоми).

Слід відзначити також, що вироблення стійкості до втоми визначається не тільки методикою, але й мотивацією учня.

8. Формувати навики психічної саморегуляції.

Установлено, що погіршення навиків у змагальній ситуації спостерігається у 50 – 55 % учасників на рівні збірних команд країни, а у початківців і в неспортсменів погіршення навиків в екстремальних ситуаціях спостерігається у 80 – 95 % випадків. Така різниця визначається не тільки відбором, а й цілеспрямованою, настирливою працею.

Якщо причиною дискоординації є стартова лихоманка (перезбудження), то ефективним прийомом регуляції є самонавіювання, методика якого описана в посібниках по психорегулюючому тренуванню.

Коли ж негативним фактором є стурбованість, збентеженість, що призводить до пригніченості, то дійовим методом оптимізації психічного стану є більш повне переключення уваги на суть діяльності, на контроль якості окремих рухів і операцій. Людина з високим рівнем бентежливості повинна вчитися зосереджуватися на якості дій, відволікаючись таким чином від впливу надмірної для неї кількості подразників.

9. Формувати навики узагальнених дій.

З цією метою учнів знайомлять з різними варіантами вирішення рухових завдань уже на етапі опрацювання окремих ООТ рухової дії, учні повинні навчатися виділяти ООТ і систематизувати їх як стосовно до конкретної вправи, так і стосовно інших однотипних вправ, що відрізняються нюансами умов виконання.

Цьому сприяє також і розгалужене програмування, і варіація умов виконання, і виконання вивченої вправи в поєднанні з іншими, і застосування ігрового та змагального методів.

Контрольні питання

1. Що таке принципи навчання і як давно вони були сформульовані?

2. Як класифікуються дидактичні принципи сучасною педагогічною наукою?

3. Чи є різниця у застосуванні дидактичних принципів при вирішенні завдань фізичної та інтелектуальної освіти?

4. Застосування якого із принципів не є наскрізним у процесі занять фізичними вправами?

5. Яких вимог треба дотримуватись для забезпечення швидкого і міцного запам’ятовування нових рухових координацій?

Розділ Х

Заняття фізичними вправами