Характеристика етапу формування рухового уміння

Основні завдання етапу: 1. Сформувати здатність виконання рухової дії в повній координації. 2. Налагодити загальний ритм виконання рухового акту. 3. Попередити або усунути непотрібні рухи.

Після того, коли на першому етапі сформовано адекватні нервово-м’язові уявлення про найважливіші ООТ рухові дії, необхідно об’єднати їх у цілісній координаційній структурі, або, іншими словами, треба побудувати місточки між окремими опорними точками у вигляді тимчасових нервових зв’язків.

Для цього на даному етапі використовуються, в основному, такі ж методи, як і на попередньому, але з певними особливостями. Так, методи слова, методи наочного сприйняття, методи термінової інформації використовуються в такому ж об’ємі. А ось метод алгоритмічних запропонувань (програмованого навчання), метод розчленованого вправляння, метод цілісного вправляння в штучних умовах і такий методичний прийом, як фізична допомога, тут застосовуються уже з певними обмеженнями. А під кінець етапу провідну роль починає відігравати метод цілісного вправляння в реальних умовах, який на базовому етапі не використовується.

Критерієм наближення етапу до завершення є самостійне виконання учнями фізичної вправи в цілому. Воно, звичайно, ще не високоякісне, характеризується великою варіативністю оцінок, а інколи можуть бути і невдалі спроби, та все-таки видно, що тимчасові нервові зв’язки уже намітились.

Тут важливо підкреслити одним момент. Якщо вправа складна, то, окрім об’єднання її елементів у цілісній координаційній структурі, треба буде добитися засвоєння потрібного ритму рухів. Так, наприклад, у техніці ряду складних гімнастичних вправ, де межі зміни елементів рухів у часі повинні витримуватись з точністю до часток секунди, успіх справи багато в чому залежить від застосування спеціальних методів і прийомів формування ритмічної структури рухів. Так, за допомогою найпростіших засобів і сучасних апаратурних пристроїв створюють звукову модель ритму рухів (імітують його голосом і постукуванням чи відтворюють на магнітофоні за спеціальною фонограмою). При відносно простих діях інколи буває досить звукового сигналу, щоб пізнати момент головного зусилля.

Якщо ж ігнорується перший етап навчання руховій дії і зводиться лише до простого ознайомлення з нею, а формування внутрішньої структури рухів ведеться всліпу, шляхом проб та помилок (за біхевіористським правилом “стимул – реакція – підкріплення”), то етап формування рухового уміння опиняється під загрозою різного роду помилок, які зумовлені не стільки психо-фізіологічними закономірностями, що лежать в основі навчання руховим діям, скільки недоліками методики навчання.

Помилок може бути дуже багато, та всю їх сукупність можна розділити на декілька груп: 1. Внесення в руховий акт додаткових, непотрібних рухів; 2. Відхилення рухів за напрямком і амплітудою; 3. Невідповідність м’язових зусиль і надлишкова напруженість багатьох м’язових груп; 4. Спотворення загального ритму дії.

Знання причин помилок сприяє більш швидкому їх усуненню. Основні причини грубих помилок такі.

1. Недостатня фізична підготовленість. Для усунення цієї причини треба підібрати такі підготовчі вправи, які б сприяли розвитку потрібних при виконанні фізичної вправи якостей.

2. Недостатнє розуміння рухового завдання. Помилки, що зумовлені цією причиною, можуть бути самими найрізноманітнішими.

Буває і так (особливо під час розучування складних за координацією вправ), що рухове завдання неправильно розуміє сам педагог. Правильніше сказати, неправильно розуміються (або ж зовсім не розуміються) закономірності, що лежать в основі вирішення рухового завдання.

Так, у спортивній гімнастиці одними із найскладніших для осмислення і вивчення є безопорні повороти навколо поздовжньої осі тіла. Гімнаст, що перейшов у політ без обертання відносно поздовжньої осі, все-таки може повернутися. Для цього він (незалежно від обертання “по сальто”) робить рухи “хулахупного” типу. Поворот виникає як реакція на ці рухи, притому в протилежний їм бік. У цьому може переконатися кожний, спробувавши виконати такі рухи у воді.

У практиці роботи над поворотами виникало дуже багато утруднень, помилок, курйозів. Особливо часто це траплялося в ті часи, коли гімнасти, не маючи батута, поролонових ям, були погано “обкручені” і повинні були покладатися виключно на вказівки тренера. Можна було почути такий діалог: “Ну, то чого ж ти не повертаєшся?” – “А як?” – “Ну як це як? Повертатися просто треба! Тобі вліво потрібно? От і повертайся туди! Починай з голови, кидай туди руки!...” Такі вказівки були б близькими до істини при розучуванні, наприклад, раннього (від опори) повороту в акробатиці, але стосовно до безопорного руху вони не мають ніякого смислу і шкідливі.

Другий цікавий момент, що стосується швидкості безопорного обертання – одного із найважливіших факторів виконання гімнастичних вправ. Відомо, що первісно вона залежить від моменту кількості руху, якого тіло набуло на опорі, і якого в польоті уже не можна змінити ні за величиною, ні за напрямком. Маючи достатнє початкове обертання, гімнаст може в доступних межах керувати своєю кутовою швидкістю за рахунок зміни пози в польоті (групування-розгрупування, згинання-випрямлення і т.п.). Не можна, наприклад, згрупувавшись щільніше, не прискорити сальто. І навпаки – не можна прискорити обертання в польоті, зберігаючи стабільну позу.

Нерозуміння цих закономірностей породжує на практиці досить дивні прийоми роботи. Дивно чути, як тренер говорить учневі: “Знову недокручування! А все тому, що в другому сальто зупиняєшся, перестаєш працювати!” Якщо врахувати, що репліка, як правило, стосується польоту в щільному групуванні, коли резерви прискорення обертання вичерпані, то незрозуміло, про яку “активну роботу” говорить тренер.

Також багато помилкових суджень виникає через нерозуміння реактивної взаємодії ланок тіла. Часто не звертають уваги на те, що приводячи в рух одну ланку, гімнаст не може уникнути наслідків цієї дії у вигляді недовільного реактивного руху суміжних ланок.

Найбільше це простежується при відсутності обертання тіла в польоті (рис. 2, а). Гімнаст хоче підняти тулуб, а в дійсності піднімаються і тулуб, і ноги. Якщо таке згинання робиться в процесі обертання вперед, то воно має вигляд як рух тулуба вперед, назустріч до ніг, що зупинилися або ж уповільнили свій рух (рис. 2, б). При обертанні ж тіла назад гімнаст “накривається” ногами (рис. 2, в). Важливо зрозуміти, що немає такої техніки, яка дозволила б в одних і тих же умовах вибирати чи то рух типу “а”, чи “б”, чи “в”. Та все ж таки на практиці інколи побутує думка, що таке можливе, “коли постаратися”.

а
б	в
Рис. 2. Ефекти взаємодії ланок тіла в різних умовах.

Ось типове зауваження тренера з приводу зіскоку дугою сальто вперед: “Недокручуєш! А все тому, що неправильно згинаєшся в польоті. Кажу ж тобі: згинатися треба вперед, плечами до ніг, а ти все робиш навпаки – ноги на себе піднімаєш!”. У результаті такої “корекції” гімнастка замість того, щоб звернути увагу на істинну причину утруднення – малопотужне або неправильне розгинання при відході, - довго відшукує “правильне” групування, картаючи себе за нетямущість. Курйозно, що з часом, коли зіскок все-таки почне виходити (подіють настирливі повторення, гімнастка покращить у цьому русі свої фізичні можливості, буде інтуїтивно точніше діяти на опорі і ін.), тренер скаже: “Ось бачиш, почала правильно групуватися – і зіскок нарешті налагодився! А скільки тобі треба було вдовбувати одне й те ж!”

3. Негативний перенос навиків. Основний шлях попередження чи послаблення його полягає в раціональній послідовності навчання.

4. Втома. Оволодіння новою руховою координацією особливо стомлююче, а тому треба ретельно дотримуватись міри повторень.

5. Несприятливі умови виконання дій (поганий інвентар чи обладнання, метеорологічні фактори і т.д.).

6. Дефекти у виконанні попередніх частин дії. Ці факти усувають, вичленовуючи і окремо виправляючи помилкову фазу дії. А якщо вправа не піддається розчленуванню, то створюють штучні умови виконання, що дозволили б сконцентруватися на потрібній ООТ.

7. Страх. Страх треба передбачати і попереджати шляхом поступової адаптації до незвичних умов, а також за допомогою наданої страховки і цілеспрямованої психічної підготовки.

Окрім цього, робота на даному етапі повинна визначатися ще й такими рекомендаціями.

Кількість повторень (об’єм навантаження) визначається можливістю покращувати рухи від спроби до спроби. Якщо ж в кожній спробі помилки повторюються або більше того, якість виконання погіршується, то це служить сигналом до відпочинку і осмислення дій. Дуже добре, коли робота закінчується вдалою спробою.

Інтервали відпочинку за тривалістю або ординарні, або екстремальні, а за характером відпочинок може бути активним, пасивним чи змішаним. Перевага часто надається активному відпочинку, бо це дозволяє підтримувати оптимальне збудження нервових центрів.

Інтервали між окремими заняттями повинні бути по можливості короткими, щоб запобігати згасанню ще не стійких умовно-рефлекторних зв’язків. А найкраще, коли інтервали між заняттями настільки короткі, наскільки це дозволяють особливості протікання процесів відновлення.

Якщо ж говорити про оволодіння руховими діями в умовах шкільних уроків фізичної культури, то на даному етапі призначена для вивчення рухова дія повинна плануватися на кожному уроці, бо шкільні уроки, з одного боку, дуже короткі для того, щоб настало зниження працездатності, а з другого – через малу кількість уроків в межах тижня часу виявляється цілком досить, щоб відновитися навіть після значного навантаження.