Правильна любов має ненависть і ощадність, співпереживання і жертовність, душевну красу і вірність

Любов - воля: хто любить тому, що мусить, нещасний. Любові справжньої не можна перемогти і не можна випросити. Вона вільно народжується. Люди самі в себе залюблюються - любов їх одухотворює, робить їхнє життя більш приємним, натхненним, багатшим.

Любов була раніше, ніж Віра, Родина, поняття про Бога. Коли б не було любові, то не було б і родини. Любов - справа не двох, а трьох: любов двох народжує людину. І новонародженою людиною опікується.

Любов не має ціни: її не можна купувати і продавати: там, де торгівля любов’ю, любові немає: є тільки підробка під любов. Вдачу людську можна пізнати по любові: чим глибші переживання, тим глибша любов. Людина відрізняється від людини по тому, як вона любить: як вона свою любов виявляє і як вона до неї ставиться. Скільки на світі людей, стільки й доріг любові.

Людині дуже приємно бути людиною. Людина, закохуючись у людину, звеличує її, обожнює її. Не богові хочеться мати образ людини - людині хочеться мати образ Бога. і людина олюднює Бога, щоб Бога наблизити до себе й себе наблизити до Бога. Любов - найкраще почуття, що є в людині: любов до людини, любов до краси, знання, природи. І той, хто обожнює іншого (дружину, чоловіка, провідника, письменника, співака, воїна), обожнює себе: бо ж, щоб когось обожнювати, треба мати душу божественну. У божественній душі почуття божественні.

Є любов, подібна до зворушливої пісні. Є любов, подібна до сірого дня. Вірність - найчарівніша властивість любові. Вірність зріднює чоловіка і дружину. Вірність їм дає добре тілесне й духовне здоров’я: основу родинного щастя. Вірність - це чесність, чесність не хитрує, вона чиста й сердечна.

Щоб любити, треба мати душу? Щоб любити, треба мати свідомість. Щоб любити, треба мати бажання любити. Усвідомлене бажання любити відрізняє людину від тварини. Як любити? Кожний любить по-своєму, і тому ніяка відповідь на це питання не буде задовільною. Є тільки міркування про правильну і хибну любов.

6-а. Ненависть і ощадність. У людському “я” ще живуть інстинкти нелюдські, негідні. Їх часто звуть тваринними. Самець у самиці не питає згоди. У первісні часи чоловік не питав у дружини згоди: він її любив, згоди не чекаючи. І ці інстинкти й досі залишилися у людській вдачі: і тому у більш цивілізованих країнах ще є насильства.

Самодисципліна - уміння свідомо ненавидіти в собі хотіння нелюдяного “я”, і свідомо поневолювати їх. І такою ненавистю облагороднювати свою любов, весь шлях самопізнання. Людина, ненавидячи в собі грубі хотіння, страждає: але в цьому стражданні зріють зерна красивої духовної волі. І так є: тільки той має право любити себе, хто здібний себе ненавидіти: ненавидіти свої низькі стимули. Ненависть людини до своїх низьких хотінь їй так потрібна, як потрібна любов до високих хотінь.

Любов - енергія душі й тіла. Енергія людини не є невичерпна. Енергію треба витрачати ощадно, обачливо. Силу любові вичерпує не любов, а порушення ритму любові: необачне ставлення до неї. Любити - значить енергію душі віддавати тій людині, яку ти любиш; любов - велика цінність. Заощаджуй її, пам’ятай - моральна любов ощадлива, задушевно ніжна. І чим любов більш ощадлива, тим вона палкіша, глибша, красивіша.

Секс - приємність: але коли до неї ставитися, як до головної приємності людської, то вона може зруйнувати людину так, як алкоголь - алкоголіка, наркотик - наркомана. Щаслива любов витримана, розсудлива, ощадна. Неморальне життя людину стомлює, натружує нерви настороженістю, турботою: все це виснажує душу. У виснаженій душі слабне не тільки енергія любові, а й життя. Щаслива та людина, яка, старіючи, має молоду любов. Старі люди молодої любові люблять живу людину і люблять її тоді, коли її між живими немає, і люблять пам’ять про неї.

6-б. Співпереживання і жертовність. Любові немає там, де немає співпереживання. Любов - це турботливе ставлення людини до людини: турбуюся, бо люблю і люблю, бо турбуюся. Щасливо закохані ті, в яких співчуття і співпереживання випромінюються з серця, і чуються в слові, в інтонації слова, в погляді, у виразі обличчя. Щасливо законані мають весну в серці в усі пори року; між ними є рівність в почуттях. Немає прагнень одного “я” панувати над іншим “я”.

Коли одружуються двоє байдужих самолюбів, щасливого родинного життя у них немає. Він у ній бачить все тільки зле, а в собі, бачить все тільки добре. Вона в ньому бачить все тільки зле, а в собі бачить все тільки добре. І вони живуть разом, самі себе пригноблюючи: у них мало ясних днів. Їхні серця скупі на щире слово. Їхні обличчя скупі на щиру усмішку: у них душі скупі. Скупі душі ніколи не були щасливими.

Є двоє: вдача весела, яка навіть у прикру хвилину вміє всміхнутися і наснажуватися вірою в прихід кращої хвилини, і вдача понура, яка навіть у радісну хвилину не вміє радіти і не має надії на прихід кращої хвилини. Їх можне об’єднати хвилинна закоханість (любов з першого погляду), та узгодженого подружнього життя вони не матимуть.

І роки не мають великого значення в любові тоді, коли дві особи мають одну велику мету - мистецьку, наукову, політичну, громадську, духовну. Велика мета вимагає великої душевної і тілесної енергії. Залюблені в мету забувають про різницю років, про різницю в освіті й багатстві. Велич мети їх єднає і робить подружнє життя щасливим. Звичайні люди, цього не знаючи, дивуються, що вона на багато років молодша за нього. Наприклад, студентка Марія Складовська і проф. Кюрі.

Жінка більше потребує друга, ніж чоловік. Склад душі жіночої такий, що їй потрібний радник, оборонець. Їй потрібна мужність (чоловік), щоб мати безпечнішу долю. Їй часто хочеться виговоритися: все сказати вірному другові, щоб на душі полегшало. Чоловік переносить самотність легше, ніж жінка.

Усі чоловіки ждуть від жінок жіночності (ласки, співчуття, зрозуміння, співпереживання). І особливо нетерпляче чоловік жде від тієї жінки жіночності, яку він щиро любить. Він хоче, щоб на любов відповідала любов. Чоловік, не дочекавшись від любої жінки жіночності, починає на неї дивитися як на “живу річ”, з погордою, часом з безпорадною ненавистю. Інколи між людьми він неприємними словами ображає свою дружину, ніби мститься, а насправді робить це тому, щоб розвіяти досаду. Інколи такий чоловік шукає втіху в колі чоловіків, які топлять душу в чарці, або починає проводити час зі знайомою жінкою, зовсім не красивою. Що він у ній знайшов? Знайшов співчуття, чутливу душу, ніжне слово - ліки для душі. І є хитрі жінки, які, знаючи цю чоловічу слабкість, не щирими, але ніжними словами пестять їх. І є чоловіки, які не здібні щиро усміхнутися до дружини, а від неї чекають ніжності, щирої усмішки.

Причин розлучення багато, та найголовнішою з них є зрада. Ревнощі роблять любов жорстокою: зачеплені найбільш вразливі якості гідності, дружби, приємності. Жорстока зрада закублюється у душах потайних або розбещених.

Українки славляться охайністю, чепурністю. Неохайний чоловік - півбіди, неохайна жінка - повна біда: на столі хліб, ложки і гребінець. І дивне те, що всі люди (охайні і неохайні) люблять охайність, чепурність. Тайна жіночої привабливості - охайність, свіжість її льолі, чистота її тіла. “Негарна я, задивляєшся на іншу, та ж вона старіша за мене!” “Так, але вона чепурніша.” У чепурної жінки навіть старість не є дуже помітною. Тарас Шевченко, будучи вже немолодою людиною, закохався в молоду красиву дівчину і покинув її тому, що вона не була охайною.

Майже в кожного ділового чоловіка є мета, в ім’я якої він живе. Ідучи до мети, він падає, страждає, переживає радість. Коли жінка каже: “Чоловіче, я тебе люблю, але твою мету ненавиджу”, хай не жде від чоловіка співчуття, щирої любові. “О жінко, коли б ти сказала, що мене не любиш, але мою мету любиш, була б ти любою дружиною: нас єднала б одна мета, одне співпереживання і співчуття. Єднали б нас одні душевні хвилювання. І твоя нелюбов до мене перетворилася б у любов, і я б погарнішав, скорегував би сам себе, натхненний твоєю любов’ю до мети моєї.”

Жертовність - самовідданість, самопосвята, добровільне відречення від поганих звичок, замилувань, щоб любов міцніла: в цьому краса закоханих. Родина - зразок родинного життя для дітей. Вони запам’ятовують ставлення родичів один до одного і потім, одружившись, наслідують їх. Є прислів’я: вибираючи подругу життя, поцікався, як мати твоєї нареченої ставиться до чоловіка свого. І це стосується нареченого: наречена має поцікавитися, як ставиться тато її нареченого до дружини своєї.

6-в. Душевна краса і вірність. Та дівчина не красива, але вона така мила, така симпатична, що просто всіх чарує. Звідки це все в неї береться? З її красивої душі. Душевна краса - добра вдача. Є написані гори книжок, у яких то заперечують існування душі, то доводять її існування. У релігіях Євразії є десятки відповідей на питання: “Де є душа?” “Душа в крові”, “душа в очах”, “душа в серці”, “душа у голові”, “душа в печінці”, “душа в легенях”. Наприклад, біблійні юдеї вірили, що “душа в крові”. Магомет забороняє своїм одновірцям їсти кров.

Справді, душа - це людина: немає душі - немає людини. Є в нас вислів, що мова - душа народу. Правильно! Яка мова - такі й люди. У тварин є мова - вони розмовляють за допомогою звуків і рухів. У них тваринна мова, неусвідомлена: вони знають значення звуків і за їх допомогою спілкуються. Людина за допомогою мови виявляє мислення, хвилювання, переживання. У мові виражена вдача народу, розвиток його “Я”, спосіб мислення. Північні варвари забороняли українцям в Україні мати українську мову; мова - душа народу. Вони забороняли українцям мати українську душу, вдачу, самобутність. Немає мови - немає людини.

Душевна краса - краса бажань, краса почуттів, краса переживань, краса настроїв, краса гніву і радості, краса ненависті і любові. Є в народі прислів’я: не те красиве, що красиве, а те, що кому подобається. І так є: не краса вибирає людину, а людина вибирає красу: вибирає собі красивий одяг, красиве оздоблення, помешкання, красиві квіти, красивих приятелів, красиву пісню, красиву зачіску.

Краса - приємність, вона дуже потрібна людині: приємність активізує зір, слух, нюх - пожвавлює наше мислення, робить приємним життя. І кожна людина має вроджене тяжіння до краси. Краса має таку могутню силу, що, здається, людина закохалася б у чорта, коли б він був надзвичайно красивим. Чорта уявляє собі людина як щось потворне. Є неприхильність до форм потворних тому, що вони породжують неприємні відчуття. Почуття не завжди погоджується з розумом: почуття більше любить красу, ніж розум. Та почуття, кращаючи, покращує й розум.

Людина любить красу, щоб не було в душі ненависті. Ненависть втомлює душу. У людини немає ненависті до краси: людина хоче бути заполонена красою миловидною і змістовною. Квіти у нас викликають приємні почуття. І тому ми в них кохаємося, їх малюємо, тримаємо в рамці на стіні. Мистецтво - туга за красою і увічнення краси: чим шляхетніше почуття, тим шляхетніше мистецтво. (Дохристиянське українське мистецтво нищила грецька церква, щоб знищити в народові волю проявляти самобутнє мистецтво, волю самозвеличуватися і самооблагороднюватися).

Слабкі ті жінки, які кажуть: у мене чоловік поганий. Слабкі ті чоловіки, які кажуть: у мене жінка погана. У поганої людини не все погане. Коли ти стараєшся погану людину зробити доброю - ти добродій. Коли ти добрій людині допомагаєш стати поганою - ти злодій. Хто постійно говорить про погане, той думає тільки про погане: не знаходить у своїй душі місця для доброго. Знайди в людині щось добре і говори про добре: часто погана людина, почавши думати про добре, стає добрішою.

Є переконання: там, де немає вірності, немає любові. Правильно: любов не любить розлучатися, любов любить єднатися: єднатися щиро, радісно, пристрасно, з палким душевним трепетом. Де ж знайти людей вірної любові? Є твердження, що доброю вірною жінкою може бути та дівчина, яка є доброю вірною дочкою. І тільки добрий син може бути добрим чоловіком. Дівчина, яка повернулася спиною до тата і мами, і топчеться по тому, що для родичів святе, доброю жінкою бути не може. У неї розвинена здатність бути жорстокою. І вона цю жорстокість називає особистою волею: хочу - знущаюся над душею родичів, а хочу - зглянуся. Дівчина, яка захоплюється тим юнаком, який засуджує своїх родичів, захоплюється нещастям. Коли син до матері ставиться жорстоко, ставитиметься він жорстоко і до жінки своєї. Коли донька сердечно ставиться до тата свого, вона сердечно ставитиметься і до чоловіка свого.

Є такі родини, в які втрутилися спритні, дуже улесливі релігійні душохвати - релігійні постійні сварки руйнують дім рідних душ. Хто в цих релігійних сварках правовірний? Той, хто має рідну (самобутню) віру. Бо ж віра - духовна воля, непідлеглість чужим святиням і поняттям. Що треба звати скарбами рідної віри? Оте все, що в твоїй душі святе (любов до Вітчизни, рідне поняття Бога, самобутні родинні святині (обряди, правила), вільне самовдосконалення, віддана любов до мами і тата, є твоєю рідною вірою. Ніколи, ніколи, ніколи чужу віру не став вище рідної, не принижуй своє єство!

Людина не любить гніватися - чому ж гнівається? Є багато джерел гніву родинного. У молодій родині, наприклад, з’являється боротьба за трон: хто в родині є царем - він чи вона? Два царі на одному троні не помістяться. У таких випадках часто боротьба закінчується розлученням. Або - щоденним гнівом. На повагу не відповідають повагою - вже гнів. Є переконання, що родинну боротьбу за владу треба замінити абсолютною рівністю між чоловіком і жінкою, або - “ліберейшен”. Дослідження виявляють, що є “рівна нерівність”. Наприклад, в США є 48 відсотків американських родин таких, де жінка домінує над чоловіком. Домінувати - значить брати на себе більший родинний тягар. Не всі жінки таким домінуванням захоплюються. Ті жінки, які хочуть домінувати над чоловіком, не бажаючи брати на себе головного родинного тягара, смішні.

Людина має право змінювати обставини, впливати на них. Енергія людини вичерпується не працею, а порушенням ритму (узгодження) життя. Людина збудована міцно: може витримувати великі духовні та тілесні навантаження, коли є чергування між працею і відпочинком, між тілесною працею і духовною. І є правильний розподіл часу, вміння втілювати в життя сім законів правильного життя.