Правильне виконання має відповідальність, точність, дисципліну

Виконання - здійснення задуму, наказу, прагнення, завдання, бажання. Правильне виконання - спосіб самовдосконалення. У чистому серці й чистому розумі народжується чисте бажання виконати чисту мету, щоб мати чистий успіх, щоб оздоровити душу чистою приємністю. Правильне виконання залежить від душевного світла: коли думка натхненна, виконання праці буде натхненне, і завершена праця матиме натхненний вигляд. І відноситься це не тільки до маляра, письменника, шевця, будівельника, а й до орача. На ниві, натхненно виораній, краще колоситься пшениця.

Правильне виконання моральне: українець, у якого розвинене почуття гідності, живучи в Україні, не буде виконувати розпорядження, прислане чужими авторитетами з чужини (з Ватикану, Константинополя, Москви, Берліну, Єрусалиму та інших чужин). Українець, який живучи в Україні, виконує розпорядження чужих авторитетів, вважається свідомим, або несвідомим, вільним, або невільним рабом. І чим він (раб) займає вищі посади, чим він більш освічений і більш голублений авторитетом чужоземним, тим він нижчий, потворніший раб. Він нагадує людину, одягнену в шовкове вбрання, зіткане з горя і сліз рідного народу.

Правильне виконання те, яке не шкодить твоєму народові (твоєму родові), твоїй Вітчизні (землі батьківській) і ближчим твоїм. Коли ти багатієш тому, що співвітчизник твій бідніє, коли ти славишся тому, що Вітчизна твоя у неволі знеславлюється, твоє багатство досягнене неморальним виконанням.

Правильне виконання не виснажливе: людина, виснажена працею, страждає. Хвороби з’являються там, де є духовне й тілесне страждання. Приємне виконання мало виснажує людину. Щоб приємність не втратила наснаги, нею треба розсудливо користуватися. Приємна праця приємно втомлює: приємна втома має приємний настрій. Приємний відпочинок - щаслива наснага життя.

3-а. Відповідальність. Відповідальність - почуття людської благородності, гідності, величності. Відповідальність людини за своє мислення, бажання, виконання, почування ознаменовує її поважність, вихованість, серйозність, добросовісність, душевну впорядкованість. Відповідальність перед Батьківщиною і родиною вважається природною відповідальністю. Коли вона чеснотливо розвинена, звемо її священною. У ній людина показує свої найбільш благородні почування - розуміння свого обов’язку боронити своє місце на землі (свою Вітчизну, свого провідника, свою родину, своє Минуле, Сучасне і Майбутнє).

“Людина вільна має право бути відповідальною і невідповідальною за ті чи інші свої вчинки. І в ім’я волі ніхто не має права її притягати до відповідальності.” Ні, таке поняття волі хибне: людина не може жити без людей. Там, де є люди, є й закони, установлені людьми, і є відповідальність перед законами. Вона нічого не має спільного зі сваволею.

Безумна людина і тварина звільнені від відповідальності. Людина, яка має мало розвинене почуття відповідальності, не шанує своїх слів, узятих зобов’язань не виконує, до наказів, отриманих від рідного авторитету, ставиться безвідповідально. Між достойними людьми така людина вважається неповажною. З нею не можна говорити про справи важливі. І важливі справи їй не можна доручати. Неповажна людина знаходить ряд причин, за допомогою яких старається оправдати свою безвідповідальність; такі її старання ще більше знецінюють вартість її вдачі.

Чим більше в людини розвинене почуття відповідальності, тим більше вона є людиною. Її шанують, їй довіряють, нею гордяться, з неї беруть приклад. Відповідальність народжується благородною душевною енергією, вільним і (головне) вихованим розумом.

3-б. Точність. Вільній людині хочеться бути точною тому, що в неї розвинене почуття гідності - пошани до себе й ближніх. У вільної людини точність набута, вона є навиком вихованої волі. Несвідоме, підсвідоме і свідоме самовдосконалення, збереження життєвої енергії здійснюється за допомогою точності. Де є точність, там немає поспіху. Поспіх - шлях, який веде людину до нещасть, виснаження. Полководець Помпей вважав, що втратити життя - горе велике, але втратити точність - значить втратити щось більше, ніж життя.

У раба точність вимушена: раб не розпоряджається ні своїм мисленням, ні своїм почуванням, ні своїм часом. Він хоче за кожної нагоди бути неточним, щоб украсти час для спочинку, проявити зневагу до рабовласника. Неточність - рабський навик. Раб, виплекавши зневажливе ставлення до точності, стає нездібним сам себе дисциплінувати, щоб самому для себе здобути волю.

Точність - щаслива звичка людей життєвого успіху. Родичі, ощасливлюйте дітей, привчаючи їх до точності. Великі люди завжди шанували точність; годинник був їхнім нерозлучним помічником, і вони й від підлеглих вимагали точності. Неточні люди, які вели боротьбу з точними, успіху не мали.

Є думка, що ми сьогодні живемо в епоху великого розвитку технології. Не забуваймо: там, де немає точності, немає технології. Не хвилина, а секунда має в житті людини велике значення. Щоденно вдосконалюймо навик точності, ощасливлюймося його корисними і шляхетними властивостями.

3-в. Дисципліна. Дисципліна означає виховання, порядок. Є розумне українське прислів’я, яке слід завжди пам’ятати, “Дисципліна - мати порядку”. Добровільна дисципліна - добровільне (внутрішнє) прагнення дотримуватися порядку, обов’язку, точності, акуратності, тактовності. Людина, яка знає свою вартість, каже: “Я людина дисциплінована, тобто: люблю правила порядку, моралі, обов’язку”. Свідомо набутий навик дисциплінованості входить у світ підсвідомий, і людина стає дисциплінованою, не думаючи про дисципліну: дисципліна вже стала її навиком.

Національна дисципліна - обов’язок перед Батьківщиною. Тільки національна дисципліна дає нації можливість утвердити національну волю, державну могутність, славне місце між народами планети Земля. Недисциплінований народ може сотні літ боротися за волю, може віддано вмирати за волю, і волі не мати. А коли й здобуде волю, то зразу її втратить, не маючи національної дисципліни. Народ вільний, благородний, розумний сам себе дисциплінує своїми правилами життя, правилами ставлення до себе й світу, правилами ставлення співвітчизника до співвітчизника. Життя вартісне тоді, коли воно впорядковане (дисципліноване). Народ, який себе призвичаїв до рідних норм дисципліни, могутній, упевнений у своїх силах, має високу духовну культуру. Він уміє в найскладніших обставинах відстояти життя свого “Я”.

Держава - це дисципліна, недисциплінований народ до державного життя не дозрів. Відсталі народи переважно недисципліновані тому, що в них є десятки визначень, що таке добро, що таке зло, що таке вірність Вітчизні і що таке зрада Вітчизни, що таке рідна духовність. У них немає одного достатнього і звичаєм освяченого поняття національної честі, гордості. І це їх роз’єднує, це їх ослаблює, деморалізує, стомлює чварами, незгодами.

Недисципліновані люди ніколи не перемагали дисциплінованих. Людина тому є людиною, що її організм збудований за строгими законами дисципліни (порядку). Світ тому є світом, що він збудований за строгими законами дисципліни.

4. Правильне ставлення до себе й оточення властиве повноцінному “ Я ”: повноцінне “ Я ” незалежне, небайдуже, узгоджене

Кожній людині дається “Я” під час її народження. Мільйони людей - мільйони неповторних “Я” людських. Наприклад, візерунки на шкірі пальців з’являються в людини ще перед її народженням. Шкіру на пучках можна обпікати на вогні, ошпарювати кип’ятком: стара шкіра злізе і виросте нова. І знову папілярні лінії на пальцях будуть точно такі, які мала людина в день приходу на світ білий. На світі немає й двох людей, які б мали однакові папілярні лінії, однаковий запах тіла. Тисячі людей живуть у місті - і кожна людина має індивідуальний (тільки їй притаманний) запах.

4-а. Незалежне “Я”. Мати Природа, даючи людині “Я”, дала їй і право вільно життєстверджувати “Я”, обороняти і вдосконалювати його. Первісне “Я” затаєне в “Я” сучасної людини. Варто згадати, що, наприклад, страх був мало властивий первісному “Я”. Коза дивує людину безстрашністю: стоїть над проваллям на вершині скелястої гори. Такі властивості мала й первісна людина (чи її предок). Дії первісного “Я” особливо відчутні у тих людей, які є лунатиками.

“Я” людства величне своєю багатогранністю: є українське “я”, є англійське “я”, є японське “я”, є китайське “я”, є індуське “я”, є семітське “я”, є негритянське “я”. Ознаки расового “я” виразно бачимо в діячах: Шевченко, Заратустра, Будда, Конфуцій, Ездра, Христос, Магомет, Шекспір. “Я” Івана Грозного і “Я” В. Ульянова (Леніна) мають виразні антропологічні татаро-монгольські ознаки: вони особливо рідні для росіян. Сила їхня в тому, що вони знаходяться в гармонії з духовністю народу, який їх собі на славу народив. Гітлер, коли б зовсім не був виразником німецького “я”, залишився б для німців незрозумілим. І це можна сказати й про Муссоліні, Черчілля, Де Голя.

Мати своє незалежне “я” – це не значить зосереджуватися тільки на самому собі, ні, ні, це значить бути собою. Тільки та людина, яка є сама собою в щасті, в нужді, вдома і в спільноті, має повноцінне “я”. Тільки незалежне “я” спроможне бути собою, спроможне вільно розвивати свої здібності і почуття власної гідності, особистої і національної свідомості. Головне завдання незалежного “я”: самовдосконалювати і обороняти “я” особистої і національної свідомості.

Чужинець, добрий чи лихий, який хоче дати твоєму “я” чужу віру, чужі поняття життя, моралі, соціальних порядків, зазіхає на незалежність твоєї особистості і національної свідомості. Зазіхає на незалежність твого “я”, щоб твоїм “я” розпоряджатися, щоб експлуатувати енергію твого “я”. Щоб українця принизити перед світом, щоб зробити його меншовартісною людиною, щоб поневолити його особисте і національне “я”, треба його обманути, речучи: “Не українець Петлюра здатний в Україні зробити соціальний і національний порядок, а чужинець (росіянин Ульянов-Ленін). Українцю, іди ленінським шляхом, роби українських багатіїв злидарями, а злидарів роби багатіями, живи по-ленінському, думай по-ленінському!”

Шлях Леніна - це шлях ленінського “Я”, яке є втіленням національного російського “я”. Ленінові земляки, щоб обманути українців, речуть, що ленінське “я” інтернаціональне. Ні, ніколи не було такого “я”, яке б антропологія не віднесла до тієї чи іншої раси, нації. Ленінське “я” національно-російське, яке з міркувань пропаганди проголошується інтернаціональним. Ленін любив свій народ більше, ніж чужий. Нормальний син рідну маму любить більше, ніж чужу: такий закон Матері Природи.

Якщо Будді, Христові, Магометові, Ніцше, Ленінові вільно мати своє “я”, не підпорядковане жодному іншому чужоземному “я”, то хто має право, брате мій, позбавляти тебе тих прав, які за собою зберегли ці відомі люди, по-своєму моральні і по-своєму самобутні? Не ослаблюй себе думкою, що вони відомі люди, а ти маловідомий. Відоме-невідоме, маловідоме-широковідоме. Відомі й маловідомі “я” мають однакові права обороняти свою незалежність, обороняти зміст свого особистого і національного “я”. Той, хто загарбав твою Вітчизну і силою “вогню і меча” (чи підступної пропаганди) прагне твоє “я” окатоличити, огреко-ортодоксити, змагометанізувати, зленінізувати чи зтітоїзувати, вважається насильником.

Не утвердивши незалежності свого рідного “я” (не знаючи себе), звідки ти можеш знати, що чуже “я” розумніше, справедливіше за твоє “я”? Якою мірою будеш вимірювати розумність і справедливість чужого “я”? Рідною міркою чи чужою?

Толерантність - шлях духовного самовдосконалення, шлях світла і правди. Кожне в світі “я” особисте і національне має святе право мати свій самобутній шлях, має святе право боронити своє єство. Змінити закони Матері Природи не можна: але можна їх м’якшити. Між “я” людськими має точитися вічна боротьба за першість: коли б такої боротьби не було, людське “я” змаліло б, охляло б. Боротьба між “я” національними має бути великодушна і взаємоспівчутлива: без зазіхань на незалежність того чи іншого “я”. Людина підніметься на високий рівень тоді, коли зникне варварство - прагнення зазіхати на свідомість особистого і національного “я”.

4-б. Небайдуже “Я”. Збайдужіла людина говорить: “Моя хата скраю, нічого не знаю, живу своїми інтересами, громадським життям не цікавлюся; патріоти хай залишать мене в спокої! Я збайдужів, бо бачу, що все не так робиться, як треба, порядку немає - усе не так, як я хочу. І тому я живу для себе.” Стародавні греки називали того грека, який байдуже ставився до суспільного життя і дбав тільки про своє особисте “я”, ідіотом, тобто ігнорантом, неуком, який замкнутий сам у собі, як горіх у шкаралупі.

Небайдуже “я” мав Тарас Шевченко. Він пристрасно любив Україну. Любив її більше, як себе. Любив її чарівну природу і її щирих людей. І він пристрасно ненавидів ворогів України. Світла благородна пристрасть - багатство душі великої, глибокої, чарівної. Пристрасно любити Вітчизну, боліти її болями і радіти її радощами може тільки благородне “я”.

Нація, яка складається з мільйонів збайдужілих “я”, не має віри в себе, не має розвинутих почувань національної гідності - живе обтяжіла рабськими звичками. З такої нації, як із глини, спритні чужі люди можуть ліпити все: “дядьків отечества чужого”, “малоросійських гречкосіїв”, “православних дядьків, попихачів”, “орденоносних колхозних рабів”, культура яких по формі - українська, а по змісту - інтернаціональна, “безбатченків, які рідного соромляться, а чуже славлять”, “пролетарів без імені і роду”, “християн грецької, латинської, чи сектантської орієнтації”, “душевно спустошілих нігілістів, які різні духовні, мистецькі течії вивчають, тільки не здібні себе вивчити - пізнати корінь свого походження”, “асимільованих людей, які, шукаючи шматок хліба, утратили батьківське прізвище, материнську мову, і живуть, присусідившись до того чи іншого чужинця”.

Збайдужіла людина легко піддається заздрості. Заздрість - це досада, роздратування, почуття меншої вартості. “У сусіда хата біла, у сусіда жінка мила, а у мене не сіяно, не орано.” Використовуючи заздрість (низькі почування), північні зайди рекли: “Грабуй заможника, виганяй з хати, бери собі його хату білу, оране поле!”

Так є: заздрість і самолюбство притаманне вдачі людській, отож - заздри по-розумному! У сусіда біля хати гарна огорожа. Наснаж себе заздрістю світлою: постав біля хати ще кращу огорожу. І люби себе - але так люби, щоб твоя любов до себе не була висміяна людьми. Люби себе так, щоб тебе любили люди: люби свою чесність, охайність. Люби своє небайдуже ставлення до Вітчизни, щирою любов’ю люби щирих людей. Люби сам себе, контролюючи свої бажання (тілесні інстинкти). Щоб любов до себе була шляхетною, облагороднюй своє “я” небайдужим ставленням до ближніх своїх.

Чим вищий духовний рівень небайдужого “я”, тим вища в нього здібність бути корисним для рідних людей. (Байдуже “я” не має майбутнього - воно не живе для добра Вітчизни, тобто не живе для майбутнього дітей своїх. Байдуже “я” живе для дріб’язкового особистого щастя: ще ніхто собі щастя не створив, забувши рідну матір, утративши зв’язок з коренем своїм).

З небайдужих “я” твориться небайдужа нація - нація пристрасної духовності, нація динамічна, творча. Нестерпні умови лихоліття, втручання чужих сил такій нації не страшні! Її небайдуже національне “я” горить сильними почуттями. Ніколи і ніхто не був здібний тримати небайдужу націю в духовній чи економічній неволі.

4-в. Узгоджене “Я”. Кожна людина хоче бути пошанованою, хоче мати добрий настрій, приємних приятелів, щасливе особисте і родинне життя, гарний вигляд, добре здоров’я. Та не завжди бажання увінчуються успіхом. Немає в світі такої людини, до якої б не навідувалася біда. Є сотні бід, і кожна інакша за змістом, інакша шляхом появи. Де біда, там часто буває й гнів: гнів на винуватців біди. Є думка, що гнів людині потрібний. І так, і ні.

“Розгнівана людина агресивна, агресивність – корисна ознака людини”, - дехто каже. Ні, агресивність, спричинена гнівом, безумна, гнів затемнив мислення і мислення ослабло: ослабли світлі почування, розсудлива розважність. Іван Франко пише, що “гнів - це вогонь, чим більше дров кладеш, тим яскравіше полум’я лютує ясне”. Треба гнів гасити, зменшувати його дії. Хто мало гнівається, той довше живе. Хто мало гнівається, той охороняє здоров’я тіла й душі, утверджує узгоджене “я”.

Кожній людині треба з собою боротися: рятуватися від лихих вад, звичок, почувань. І треба вміти себе в думці поганьбити, осудити ту хвилину, в яку була гнівом ослаблена душа. І треба сказати собі строге слово: “Ні, ні, не вийду сам із себе! Збережу почуття гідності - збережу узгодженість свого “я”.

Зберігаючи рівновагу і самоопанування, треба на образи не відповідати образами. Щоб легше зберегти спокій, чуючи образи, тримай у душі наснагу віри в гідність узгодженого “я” - до себе подумки говори: “Роздратована людина має ослаблену душу, биття серця неправильне, обличчя ненормальне. Я щасливий, бо не роздратований. Я розумний, бо на образи не відповідаю образами. Я достойний, не потрапляю під вплив роздратованої людини. Я маю достойне узгоджене “я” (ці слова слід завчити і подумки промовляти їх тоді, коли гнів горить, як вогонь, і нерозсудливі люди до вогню доливають оливи).

Потрясіння - значить глибоке зворушення, тяжка схвильованість, хвилі глибокого переживання. І в цей час благородна людина охоплюється таким нервовим трепетом, що її розум стає ніби отетерілим, чуття отуманюються. У мить такого палкого зворушення корисно усміхнутися: в посмішці затаєна сила, яка зменшує рівень збудження. Є вислів: сміх крізь сльози, сміх послаблює нерви, які від глибокого переживання натягнуті як струни.

Людина з неузгодженим “я” вважає себе “рятівником громади, честі, порядку”, і вона є дуже небезпечна тому, що називає порядком тільки той порядок, який їй вигідний. Нещасна та громада, яка має такого “рятівника”. Є декілька причин формування неузгодженого “я”: недоліки вдачі, неправильне виховання, неправильне харчування, хвороби.

Ощасливлюй сам себе: своє особисте “я” узгоджуй з “я” громади, до якої ти належиш. “А от я інакше розумію незалежність і узгодженість “я”: як я незалежний, то чому я маю бути залежним від громади і Батьківщини? Незалежне значить не залежне!” помиляєшся, сам собі шкоду завдаючи. Пам’ятай: незалежне “я” може свою незалежність оборонити тільки залежністю від “я” рідного краю, рідної громади, рідного провідника. Ти вийшов із тіла і душі народу - ти є тілом і душею народу. І ти, обороняючи свій народ, свою громаду, свого провідника, справді обороняєш сам себе, обороняєш незалежність свого “я”: узгоджуючи своє “я” з вічністю “я” народного, увічнюєшся ти!

Усе, що рідне єству твоєму, усе, що увіковічнює твій рід, усе, що обороняє незалежність і небайдужість твого “я”, усе, що зріднює тебе з родиною твоєю, з Батьківщиною твоєю, в ім’я якої ти облагороднюєш зміст життя свого, усе, що ознаменовує твої світлі навики і закони твоєї поведінки, є твоєю рідною святістю.

Узгоджене “я” не знецінює те, що ближчим подобається, не накидає ближчим свого погляду на смак, красу, моду. І не показує пихатості, самовпевненості, і не нервується, виявляючи бажання почати суперечку. Узгоджене “я” не обмовляє, не принижує себе надмірно високою думкою про себе, про свої знання, заслуги, досвід, уміння. І не ставиться зневажливо до рідних авторитетів. І не проявляє байдужості до слабих, бідних скривджених, осміяних людей. І не проявляє солодкої улесливості, зухвалої зарозумілості. І не вважає себе знавцем всього. І не приятелює з ворогом Вітчизни рідної. І ніде не зловживає гостинністю, не об’їдається і не обпивається. І не забирає в приятелів часу на дрібничкове, порожнє, довге, нудне, стомлене, беззмістовне балакання.

Людині хочеться бути у серцях ближніх своїх. Коли хочеш увійти у серця ближніх своїх, не виходь із серця свого ні в час спокою, ні в час гніву, ні в час перемоги, ні в час поразки, ні в бідності, ні в багатстві, ні в здоров’ї, ні в хворобі. За всіх обставин і постійно найкорисніше залишатися достойною людиною - май “я” незалежне, небайдуже, узгоджене – і світ належатиме тобі, і ти належатимеш світові!