Стреси як об’єкт керівництва 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Стреси як об’єкт керівництва



Конфліктні ситуації часто призводять до стресових станів у індивідів.

Стрес — стан, спричинений великими або малими обсягами робіт, необхідністю людей уживатися між собою, конфліктом, невизначе­ністю ролей, безцільністю існування, відсутністю важливої справи, фізичними, психологічними та іншими факторами.

Стреси, залежно від чинників, що їх зумовлюють, по­діляють на дві групи:

1. Організаційні — є наслідком проблем в організа­ції (на підприємстві), відсутності важливої справи, без-

цільності існування, перевантаження чи недовантажен­ня роботою, конфлікту, невизначеності ролей, нецікавої роботи, відсутності важливої справи тощо.

2. Особисті — їх породжують необхідність уживати­ся один з одним, смерть у родині, проблеми зі здоро­в'ям, шлюб, вагітність, сексуальні проблеми, складні сто­сунки з рідними, зміна квартири, невдале проведення свята, порушення звичок, уподобань тощо.

Стреси формуються під впливом різних психологіч­них чинників:

— позитивних почуттів (вдячність, повага, довіра, захоплення, прихильність, доброзичливість тощо);

— негативних почуттів (ненависть, недовіра, презирс­тво, ворожість, ревність, прагнення помсти, загроза без­пеці тощо);

— почуття байдужості.

Процес виникнення стресу відбувається в такій пос­лідовності:

— поява початкової реакції подиву, тривоги, невмін­ня справитись із ситуацією;

— виникнення суперечок;

— фаза виснаження, втоми.

Негативний вплив стресу можна нейтралізувати з до­помогою самоуправління та застосування певних управ­лінських рішень.

Для усунення стресу в процесі самоуправління необ­хідно:

— оцінити власний стан і результати своєї діяльності;

— конкретизувати систему своєї роботи (наприклад, спланувати справи на кожен день);

— не погоджуватись на нову роботу (завдання), як­що незавершена попередня;

— підтримувати доброзичливі стосунки з керівником;

— не погоджуватись із суперечливими вимогами;

— інформувати керівника про нечітко сформульова­не ним завдання;

— поліпшувати стосунки з членами колективу, фор­мальними та неформальними групами;

— не скаржитись;

— обдумувати кожен свій крок;

— вміло організовувати свій відпочинок;

— вивчати відповідну літературу, застосовувати отри­мані знання на практиці.

Дбаючи про ефективне управління стресами, менеджер повинен:

— вивчати особливості характеру, діапазон знань, ставлення до роботи своїх підлеглих;

— вибирати тип і обсяг робіт відповідно до здібнос­тей, потреб і навичок працівників;

— надавати працівникам повну характеристику май­бутньої роботи;

— дозволяти працівникам обґрунтовано відмовлятись від роботи;

— вміло пояснювати необхідність виконання роботи;

— приймати оптимальні рішення;

— визначати чіткі межі повноважень;

— удосконалювати комунікації;

— використовувати стиль керівництва відповідно до ситуації;

— не приховувати виробничо-господарської інформації;

— забезпечувати необхідну винагороду за ефективну роботу;

— застосовувати графіки з метою пояснення певних економічних явищ;

— бути наставником підлеглих;

— підвищувати кваліфікацію підлеглих;

— розвивати здібності підлеглих;

— за необхідності сприяти працівникам у зміні робо­чих місць тощо.

У сучасних умовах робочий день менеджера є над­звичайно інтенсивним, що вимагає значних фізіологіч­них, психологічних та енергетичних зусиль. При цьо­му дуже часто під час роботи виникають непередбачені ситуації, які не дають змоги виконати заплановані зав­дання. Робота менеджера — це робота з людьми, тому до сучасних управлінців висувають нові вимоги: гнуч­кості, стійкості, хорошої фізичної форми, толерантнос­ті, вміння відчувати настрій підлеглих тощо. Усе це покликане знизити рівень конфліктності та запобігти стресам.

Тема №14: Відповідальність та етика в менеджменті

План:

1. Юридична та соціальна відповідальність у менеджменті

2. Етика у менеджменті

3. Взаємозв’язок відповідальності й етики у менеджменті

 

 

Відповідальність та етика в менеджменті

Діяльність у сфері бізнесу пов'язана не лише з досяг­ненням економічного результату, який вимірюється пе­редусім обсягами виготовленої продукції (послуг) та рів­нем прибутку підприємства. Важливе значення має й етика ділового співробітництва, виявом якої є дотримання правил і норм партнерства, конкурентної боротьби, турбота про ділову репутацію фірми та людей, причетних до неї. Не менш значущими для підприємців, менеджерів є відповідаль­ність перед суспільством, соціальна етика. Адже кожна орга­нізація використовує у своїй діяльності матеріальні, фі­нансові та трудові ресурси держави і тому повинна усві­домлювати свій обов'язок, нести відповідальність перед суспільством, спрямовуючи частину своїх доходів та зу­силь на його благо і вдосконалення.

Юридична та соціальна відповідальність у менеджменті

У процесі діяльності організації виділяють два види відповідальності підприємця та менеджера — юридичну та соціальну.

Юридична відповідальність —дотримання конкретних державних законодавчих актів, інструкцій, положень тощо, які визначають ме­жі, норми, засади функціонування організацій.

Соціальна відповідальність —добровільна реакція організації на соціальні проблеми суспільства.

Визнання підприємцями та менеджерами соціальної відповідальності й відповідна поведінка мають переваги і недоліки. Переваги соціальної відповідальності вияв­ляються в забезпеченні стабільного функціонування ор­ганізації, а також у її здатності впливати на стан, дина­міку розвитку суспільства. Отже, соціальна відповідаль­ність має такі переваги:

— забезпечує довгострокові перспективи розвитку су­спільства;

— створює можливості впливу на зміни суспільства;

— допомагає розв'язувати соціальні проблеми, в то­му числі й працівників організації;

— формує норми моралі в організації;

— забезпечує встановлення доброзичливих відносин між підприємцями (менеджерами) та іншими членами суспільства тощо.

Водночас соціально відповідальна поведінка органі­зації, менеджера пов'язана з певними проблемами, най­істотнішими серед яких є:

— порушення принципу максимізації прибутку;

— зростання собівартості продукції у зв'язку зі збіль­шенням витрат на соціальні потреби;

— неможливість забезпечення високого рівня підзвіт­ності суспільству.

Часто соціальна відповідальність супроводжується не­вмілим задоволенням соціальних потреб, організацією гучних акцій задля рекламних цілей тощо.

Підприємці та менеджери повинні намагатися досягнути такого рівня соціальної відповідальності, який забезпечив би реалізацію переваг та усунення (послаблення) недоліків.

Соціальна відповідальність є похідною цінностей, які випливають із етичних норм підприємців, менеджерів, працівників організації. У кожному суспільстві, колек­тиві вони мають свої особливості.

Етика у менеджменті

Кожна організація функціонує в економічному прос­торі, де склалися певні моральні устої, принципи, куль­тура. Тому підприємці та менеджери повинні будувати свої стосунки з підлеглими, партнерами на засадах етики.

Етика — норми поведінки, сукупність загальноприйнятих юридич­них та моральних правил, вимог, які людина ставить перед собою або яких вимагає від неї оточення.

Відповідно етичною поведінкою є сукупність вчин­ків, дій людей, які відповідають нормам моралі, свідо­мості, порядку, що сформувалися в суспільстві або до яких воно прямує. У процесі підприємницької та управ­лінської діяльності непоодинокі випадки відхилення від суспільних норм, що розцінюється як неетична поведін­ка. Вона може бути зумовлена різними чинниками:

— конкурентною боротьбою;

— прагненням великих прибутків;

— невмілим стимулюванням керівників за етичну по­ведінку;

— недооцінкою етичних норм у суспільстві;

— намаганням досягнути мети та реалізувати місію організації будь-якою ціною;

— неетичною поведінкою партнерів;

— конфліктними, стресовими ситуаціями в організації;

— невдалим підбором та невмілим застосуванням сти­лів керівництва;

— занадто складною системою розроблення та прий­няття рішень в організації тощо.

У більшості організацій приділяють особливу увагу етичним нормам, оскільки від цього значною мірою зале­жить імідж та ділова репутація компаній. Часто вони опиняються перед дилемою: діяти етично, але недоот-римати потенційні прибутки чи досягати визначених ці­лей будь-якими засобами, тобто працювати за принци­пом Ніколо Маккіавеллі (1469—1529) «Мета виправдо­вує засоби». Практика свідчить: якщо фірма планує свою діяльність у короткостроковому періоді, не орієнтуючись на перспективний розвиток, то віддає перевагу другому варіанту поведінки. Якщо ж компанія прагне здобути стабільне становище на ринку, встановити взаємовигід­ні та чесні стосунки зі своїми партнерами, забезпечити успішний та прибутковий бізнес у довгостроковому пері­оді, всі дії та вчинки її працівників повинні базуватись на дотриманні етичних норм, ділового етикету. Страте­гія етичної поведінки інколи змушує підприємства від­мовлятись від досить привабливих з комерційної точки зору пропозицій, що формує і посилює їх репутацію в ділових колах. Це підтверджує доцільність і виправда­ність інвестицій в етику. Нерідко з виховною метою в організаціях розробляють етичні кодекси, які визнача­ють моральні та соціальні цінності компанії, принципи ділового етикету, правила поведінки працівників; ство­рюються спеціальні структурні підрозділи (наприклад, комітет з етики) чи запроваджуються спеціальні посади (наприклад, уповноважений з етичних питань). Нап­риклад, Кодекс етики компанії «Cummins Engine», охоп­лює такі пункти:

1. Підлеглість закону.

2. Бути чесним, оцінювати події справедливо і точно.

3. Бути справедливим — надавати змогу висловитися кожному.

4. Бути турботливим — турбуватись про те, щоб фір­ма впливала на інших, намагатись зробити цей вплив більш сприятливим.

5. Бути сміливим. Ставитись до інших з повагою, на­віть коли це збитково для справи.

Сучасний менеджмент пропонує такі заходи для за­безпечення етичної поведінки:

— запровадження етичних норм, які відображають систему загальних цінностей, суспільних уподобань, пра­вил поведінки працівників організації. Так, етичними нормами заборонено хабарі, подарунки, порушення зако­нів, незаконні виплати політичним організаціям, необ-ґрунтовані вимоги, розкриття секретів фірми, викорис­тання забороненої інформації тощо. Як стверджує Тім Граут-Сміт, інстинкт наживи слід стримувати етичними нормами, створенням високоморального клімату в бізнесі. Саме такі засади є домінуючими у бізнесовому середо­вищі розвинутих країн. Наприклад, крупні корпорації посилено афішують свою турботу про навколишнє се­редовище, створюючи механізми «екологічної безпеки». Особливо це стосується підприємств зі шкідливим вироб­ництвом. Деякі компанії під впливом норм етичної пове­дінки відмовляються навіть від вигідної експлуатації ро­бочої сили в країнах, що розвиваються. Так, один із сві­тових лідерів у виробництві одягу компанія «Леві Страусе» припинила свої капіталовкладення в економіку Бірми та Китаю через порушення прав людини в цих країнах;

— створення комітетів з етики;

— застосування механізмів стимулювання, які б про­тидіяли неетичній поведінці та вчинкам;

— здійснення соціальних ревізій для з'ясування впли­ву соціальних факторів на організацію;

— організацію навчання етичної поведінки керівни­ків і всього персоналу;

— постійне інформування працівників про випадки високоетичної поведінки через різні інформаційні канали;

— проведення нарад, конференцій, симпозіумів тощо з проблем етичної поведінки.

Етична чи аморальна практика ведення бізнесу є ві­дображенням системи цінностей, яка сформувалась у су­спільстві, певній соціальній групі чи організації. Тому етичні норми поведінки необхідно впроваджувати на за­садах виховання високого рівня культури та навчання етикету кожного члена колективу.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; просмотров: 472; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.165.248.212 (0.041 с.)