Основні принципи побудови успішного міжособистісного спілкування



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Основні принципи побудови успішного міжособистісного спілкування



 

Багато хто неусвідомлено виробляє власну модель спілкування й впливу на людей. Однак основні правила побудови успішних міжособистісних відносин можна узагальнити в 16 принципах. Володіння ними є найважливішою умовою успішного спілкування будь-якої сучасної людини.

Почнемо з соціальних установок, які існують стосовно певних професійних груп людей. Відносно юристів зокрема працівників правоохоронних органів, вона негативна, особливо в осіб з кримінальним досвідом, асоціальними установками. Отже, якщо можна, при встановленні контакту не афішуйте свою приналежність до цих структур.

Знайомство з особою, що становить інтерес, наприклад, як можливе джерело отримання значимої інформації, краще зав/язувати їх на нейтральній території.

Особу треба завчасно та ретельно вивчати, щоб вдало обрати місце та час знайомства, обставити його так, щоб контакт не викликав занепокоєння. «Випадковий» контакт треба закріплювати, це можливо, якщо ви зумієте викликати зацікавленість даної особи у контактах з вами, вона візьме ваш телефон чи буде домовлятися про зустріч.

Найперше сильне враження про людині створюється його зовнішнім виглядом. Тому все в людині повинне бути, як радив А.П.Чехов, на належному рівні: зачіска, одяг, хода, манери, Алпе при цьому оформлення зовнішньості не має суттєво відрізнятися від стилю особи, з якою планується встановити контакт. Багато залежить від виразу обличчя ініціатора контакту, над цим треба постійно працювати, щоб мімічна маска була відповідала ситуації. У звичайнім спілкуванні воно не повинне бути загрозливим або гордовитим – це може стати психологічним бар'єром при знайомстві.

Вирішальними для формування враження про людину є перші хвилини спілкування. У цей проміжок часу активно працюють усі наші органі почуттів, за допомогою яких ми створюємо цілісну уяву про співрозмовника.

Через декілька хвилин стає загалом ясно – симпатичні люди один одному або навпаки, схильні до спілкування чи ні. Імовірно, кожний з нас відчував на собі, що перше враження про людині іноді оманливе й разом з тим досить стійке, повинний пройти певний час, щоб воно перемінилося. Корисніше виглядати як пересічна людина, ніж якась особлива – простота краще за яскравість. Стиль одягу, поведінки мають бути схожі на об’єкта. Це сприяє формуванню відчуття приналежності до однієї спільноти (почуття «МИ – одного поля ягоди»)

Починати бесіду слід тільки в дружньому тоні, увесь час демонструючи позитивну установку на спілкування.

Установкою в психології називають стан готовності або схильності до дії певним чином. Увічливість і тактовність, доброзичливість і люб'язність будуть високо оцінені вашим партнером.

Не варто забувати про те, що своєрідним мімічним знаком симпатії є посмішка. Вона потрібна не тільки іншим, але й нам самим. Від неї залежать настрій і працездатність. Як настрій впливає на вираз обличчя, так і, навпаки, вираз обличчя сприяє створенню відповідного настрою.

Доведене, що можна поліпшити настрій, зобразивши на обличчі щзнаки веселощі, радість. Адже мімічні м'язи тісно зв'язані з багатьма структурами мозку. Штучно посміхаючись, ми включаємо ті механізми, які забезпечують нам природню посмішку. Звичайно поведінка має відповідати ситуації, буди природною, не вимушеною

Краще не починати розмова з обговорення тих питань, щодо яких є розбіжності зі співрозмовником. Варто людині сказати «ні», як його самолюбство починає вимагати, щоб він залишався послідовним у своїх судженнях. Тому спочатку варто ставити питання, на які співрозмовник, швидше за все, відповість ствердно, а далі стежити, щоб розмова йшла по шляху «нагромадження згоди». Людина як правило не любить міняти думку. Якщо він погодився з партнером у дев'яти випадках, те, швидше за все, погодиться й у десятому. Гарні результати дає використання методу позитивних відповідей.

При спілкуванні важливо бути уважним слухачем. Уміння слухати можна розвинути, для цього варто приймати до уваги досить прості правила:

не можна відволікатися, щоб не втратити логіки розмови, не можна допускати побічних думок;

зосереджувати увагу на сутності предмета; не варто прагнути запам'ятати всі підряд, це практично неможливо;

слухаючи, не обмірковувати наступні запитання або свою відповідь;

навчитися знаходити самий цінний матеріал, що миститься в отриманій інформації;

установити, які слова та ідеї збуджують ваші емоції, і постаратися нейтралізувати їхню дію, тому що в стані сильного емоційного збудження люди звичайно слухають не дуже уважно;

слухаючи, запитати себе: «У чому мета співрозмовника?»;

звертати увагу не тільки на слова, але й на тембр голосу, міміку, жести, позу і т.д.;

показати співрозмовнику, що ви його розумієте; це можна зробити, повторюючи своїми словами те, що почули, або підсумовуючи зміст того, що вам сказали;

не висловлювати своїх оцінок;

не лінуватися слухати, демонструйте розуміння, інтерес має бути мотивованим, інакше виникає занепокоєння – звідки у вас такий інтерес до співрозмовника?.

не давате під час вислуховування оцінки й поради, навіть коли вони даються доречними

не будте надто настирним, не розпитуйте, не намагайтесь зловити співрозмовника на суперечностях чи помилках.

Для розвитку в собі здатності слухати можна використовувати наступну вправу. Щодня 10 хвилин, повністю сконцентрувавшись і відключившись від усіх інших думок, треба кого-небудь уважно слухати (родича, колегу, відвідувача і т.д.), уточнюючи повідомлення своїми запитаннями. Прийом цей простий, але досить ефективний при систематичному застосуванні.

Критика колег і інших людей – не кращий стиль поведінки. Не люблять навколишні й тих, хто скаржиться.

Уникайте суперечок, особливо в присутності інших. Краще просто спокійно вислухувати співрозмовника. З'ясуєте: що співрозмовник прагне? Можливо, істина його не цікавить, і він лише бажає самоствердитися, сперечаючись із вами.

Якщо ви не праві, зізнайтеся в цьому в категоричній формі. Це розброєї співрозмовника на налаштовує на дружній лад.

9. Вас оцінять, якщо ви виявляєте непідроблену цікавість до інших людей. Зверніть увагу на ключове слово: «непідроблений». Тут мається на увазі вміння висловлювати повагу до інтересів навколишніх. Вдумайтеся: займенник «я» є одним з найбільше часто вживаних у нашій мові. Тому будьте уважні до чужого «Я».

10. Перш ніж переконувати людину в чому-небудь, треба зрозуміти його позицію. Для з'ясування ситуації варто розпочати розмову про те, чим цікавиться ваш співрозмовник. При цьому велике значення має перша фраза.

11. Щоб добитися чого-небудь від людини, треба, як радив Д.Карнегі, розбудити в ньому бажання зробити це.

Як відомо, наказів ніхто не любить. Більшість людей між тим легко піддаються навіюванню й переконанню. Мистецтво переконувати робить максимально продуктивним спілкування з іншими. Тому вимоги бажана викладати в м’якій формі: «Ви згодні, що так зробити краще?», «Я буду вам вдячний, якщо Ви...».

Обирайте мову, лексику, темп та гучність мовлення так, щоб вони відповідали мовленевому стилю співрозмовника (знайдіть з ним спільну мову).

Треба поважати думку інших людей. Спілкуючись, краще не говорити людині прямо, що вона неправа, цим тільки можна викликати внутрішній протест. Спілкуванню сприяють фрази-містки типу: «Я уважно вас слухаю», «Мені Ваша позиція зрозуміла»зрозуміло» і т.п.

Дуже важливо запам'ятовувати й не плутати імена людей. Людей буде дуже розташована до вас, якщо ви пам'ятати, як його кличуть.

Одна з головних завдань – допомогти людям відчути свою значимість. Люди, що допускають у спілкуванні зарозумілий тон, брутальність, зарозумілість; іронічні або нечемні зауваження; вирази й репліки, що ображають людську гідність; погрози, моралізують й несправедливо докоряють, що висловлюють незаслужені обвинувачення; які допускають загрозливі жести, а також інші дії, що принижують особистість, роблять грубий психологічний прорахунок. Завдання керівника будь-якого рангу, просто партнера – цінувати людську гідність, а власна гідність є в будь-якої людини.

Люди повиннні мати можливість зберегти свою репутацію.

Головні вороги спілкування – дратівливість і безтактність.

Дратівливість невигідна у всіх відносинах. По-перше, вона утрудняє спілкування, отже прийдеться витратити більше зусиль, щоб добитися чогось. По-друге, вона приводить до ослаблення захисних сил організму (знижується імунітет). Усвідомивши це, слід пригнічувати роздратування, що з'являється. Для цього варто більш уважно придивитися до ситуації й переконатися, що вона не варта подібної реакції і її краще звести непорозуміння до труднощів рядового масштабу.

На мою думку, основою психоллогічного контакту є спільна діяльність, те, як багато часу люди проводять разом і наскільки значимим є те, чим вони займаються.

Міжособистісна спільність передбачає взаємозв'язок з іншими людьми, а конкретним змістом цього взаємозв'язку є співвідношення індивідуального вкладу кожного з учасників у спільну справу. Зазвичай виокремлюють три моделі спільної діяльності:

• спільно-індивідуальна (кожен учасник робить свою частку загальної справи незалежно від інших);

• спільно-послідовна (загальне завдання виконується послідовно кожним);

• спиьно-взаемопов 'язана (має місце одночасна взаємодія кожного учасника з усіма іншими).

Також стверджується, що для організації спільної діяльності необхідне просторово-часове узгодження. У процесі спільної діяльності взаємодія може відбуватися з раніше незнайомими людьми, котрі пов'язані виконанням певного спільного для них завдання. Взаємодія немовби пронизує колективну діяльність, передбачаючи при цьому, що в ході спільної діяльності суб'єкти почергово та взаємно змінюють соціально-психологічні стани, цінності й наміри один одного.

Можна назвати основні ознаки спільної діяльності:

• наявність загальних цілей для учасників взаємодії (спільна діяльність, як і інша форма кооперації, породжується необхідністю досягнення таких цілей, котрі недоступні окремій людині або досяжні частково; спільна діяльність є доцільною в тому разі, коли заздалегідь ставляться усвідомлювані цілі);

• учасники спільної діяльності, окрім індивідуальних мотивів, повинні мати спонуку працювати разом, тобто слід сформувати загальну мотивацію для досягнення мети;

• необхідне розділення єдиного процесу досягнення колективної мети на певні складові, тобто на окремі, але функціонально пов'язані сукупності дій, операцій та їх розподіл між учасниками взаємодії;

• об'єднання (або суміщення) індивідуальних діяльностей, яке розуміється як утворення цілісності спільної діяльності і як сприяння виникненню взаємозв'язків і взаємозалежи остей між учасниками цієї діяльності;

• погоджене, координоване виконання розподілених і об'єднаних індивідуальних діяльностей усіх учасників

• необхідність в управлінні (включаючи самоуправління) — потреба, внутрішньо притаманна спільній діяльності;

• наявність єдиного завершального результату, загального для учасників спільної діяльності;

• єдине просторово-часове функціонування учасників взаємодії.

Стосовно власне психологічних складових спільної діяльності, то зазвичай аналіз їх починається з виокремлення й характеристики загальної мети, яка є найважливішим компонентом спільної діяльності. Загальна мета уособлює ідеально представлений майбутній результат, якого намагається досягти спільність індивідів (колективний суб'єкт) у ході взаємодії. Вона може бути розписана й у вигляді більш часткових спільних завдань, поетапне виконання яких наближує всіх до отримання кінцевого результату. Обов'язковим психологічним компонентом спільної діяльності є загальна мотивація, тобто те, шо спонукує люде^й до досягнення спільної мети. Тут надзвичайно важливим є питання співвідношення індивідуальних і колективних мотивів. Наступний психологічний компонент — спільні дії. Вони спрямовані на реалізацію поточних і перспективних завдань спільної діяльності. Завершує її психологічну структуру загальний результат. При цьому важливе значення має не тільки й не стільки загальний об'єктивний кінцевий продукт, а й суб'єктивне відображення результату індивідуальними і колективними суб'єктами. Безперечно, умовою виконання спільної діяльності є процеси розподілу, об'єднання, погодження, управління індивідуальними цілями, мотивами, діями й результатами.

Взаємодія як процес складається з фізичного (спільне переміщення в просторі, спільні дії) і духовного контактів. Ідеться про те, що в організації колективної діяльності наявні такі основні аспекти, які характеризують взаємодію як процес: діючі індивіди, спільні дії, інформаційні зв'язки, взаємовплив, взаємостосунки, взаєморозуміння.

Взаємодія в колективній діяльності проявляється передусім у формі її організації, тобто спільних дій, спрямованих на загальний предмет праці. Саме вони – спільні дії – викликають необхідність використання основних структурних складових діяльності (цілей, мотивів та ін.). Водночас у процесі взаємодії відбуваються взаємні впливи учасників спільної діяльності, котрі породжуються відносинами виробництва, які викликають необхідність виокремлення й використання в аналізі спільної діяльності нових компонентів. Дослідник вважає, що такими складовими компонентами спільної діяльності є взаємодії між учасниками цієї діяльності, однак не будь-які, а детерміновані спрямованістю на спільний предмет, тобто предметно спрямовані взаємодії.

При цьому під взаємодією розуміється така система дій учасників діяльності, за якої вчинки однієї людини чи групи осіб зумовлюють певні дії інших людей, а вчинки останніх, своєю чергою, викликають певні дії першої групи індивідів. Постає запитання: «Який характер застосування взаємодії в структурі спільної діяльності?» Йдеться про два аспекти: предметно спрямовану взаємодію, з одного боку, органічно вводяться в психологічну структуру спільної діяльності, а з іншого – вони змінюють структури індивідуальних діяльностей її учасників, підкоряючи їх загальним цілям і завданням. Тобто взаємодія перетворює, перебудовує виконувану діяльність, яка перестає бути індивідуальною, а стає формою спільної діяльності. Питання співвідношення взаємодії і спільної діяльності – це продовження дискусії з приводу співвідношення спілкування і діяльності, у ході якої виокремилися дві протилежні позиції. Відповідно до першої позиції, спілкування є частиною діяльності, а до другої – воно принципово різниться від діяльності, адже пов'язує суб'єкт не з об'єктом, а з іншим суб'єктом.

У практичній діяльності юристи використовують різноманітні тактичні прийоми знайомств із об’єктами професійного інтересу. Їх умовно можна розділити на дві групи: в першій активною стороною є юрист, а в другій –клієнт.

Для полегшення вступу в контакт з об’єктом уваги бажано використовувати найбільш прийнятні для цього прийоми: це провокування на надання допомоги (часто ним користуються жінки); знайомство через “спільних” знайомих; знайомство через дітей або родичів; під час масових заходів; на основі спільних інтересів, хобі; надання об’єкту допомоги; ініціювання інтересу об’єкта до себе тощо.

1 етапом при у входженні в контакт є збвр даних про особу, яка потрібна для розробки плану входження в контакт – вибору місця, часу, приводу для першої розмови. Якщо об’єкти – молода людина, такий контакт може розпочатися опосередковано, через Інтернет, «випадкове» спілкування телефоном тощо. В комплексі ці дані стають надійною основою створення сприятливої ситуації для контакту, контрольованого, із передбачуваними проміжніми та кінцевим результатом.

Етап ІІ – формування першого враження. Перше враження – складний психологічний феномен, що складається на основі сприйняття: зовнішнього вигляду людини; її вербальних особливостей (міміки, жестів, постави, ходи); експресії та змістових особливостей мовлення.

Образ і враження, що створюються за першого контакту (2-5 хв.), значною мірою стають регуляторами подальшої поведінки, необхідної для ефективного спілкування. Вибір лінії, якої варто дотримуватися під час спілкування в кожному конкретному випадку, залежить від того, наскільки оцінили його стан та наміри, аналізуючи певні прояви на початку зустрічи. Йдеться про такі ключові момети контакту:

– оцінка поведінки у перші хвилини контакту (пунктуальність, ввічливість, настрій, зовнішній вид тощо);

– прийняття пропонованої ступені активності співрозмовника (захоплює ініціативу, балакучий, тисне), яку варто прийняти як данність, принаймні на початку контакту;

– адаптація стратегії власної поведінки відповідно з першим враженням та актуальним психологічним станом співрозмовника;

– створення комфортних для партнера умов спілкування.

– бажано ненав’язливо приймати позу та копіювати жести співрозмовника;

– демонстрований настрій має бути синтонним настрою партнера;

– не зайвим буде висловлювання розуміння емоційних переживань партнера, його психічного стану;

– контакт очей співрозмовників свідчить про зацікавленість і спонукає до продовження бесіди, але не варто «гратися – хто кого, вб’є поглядом»;

– привітна, доброзичлива посмішка сприяє виникненню почуття довіри, ящо вона, звичайно, доречна;

– нахил тіла у бік співрозмовника справляє пріємне враження, і навпаки – відхилення корпусу назад може трактуватися як ознака відрази;

– по можливості слід переходити на мову об’єкта (українську, російську, обирати відповідну лексику, темп та гучність мовлення);

– енергійна виразна жестикуляція відображає позитивні емоції й сприймається як ознака дружелюбства.

За голосом можна виявити почуття задоволення, гніву, нудьги, схвалення, розчарування, відрази, страху, радості, іронії, інших почуттів, що нахлинули раптово. Якщо голос надмірно високий, пронизливий, гучний або тремтить, це можна розцінити як стан тривоги або занепокоєння. Несподівані зупинки, перерви у швидкості і ритмі мовлення, труднощі у втборі слів, квапливість і постійне перебивання співрозмовника свідчать про стан напруження особи.

Фахівці відзначають, що негативний вплив на взаємодію справляє:

– демонстрація зарозумілості або зайва багатослівність у міркуваннях;

– зайва категоричність суджень;

– балакучість (володіння розмовою як особистою вотчиною);

– банальність (повторення відомих жартів чи афоризмів);

– надмірне використання натяків і недомовок;

– пасивність (підтакування або небажання висловлювати свою думку);

– імпульсивно-емоційне реагування на слова й жести співрозмовника;

– низька емоційність (незмінний вираз обличчя, одноманітний голос);

– неправдоподібна демонстрація зацікавленості або співпереживання;

– вимога однозначних відповідей.

Своєчасне та професійне використання названих правил спілкування сприяє виникненню позитивно забарвлених стосунків, що дозволить перейти до наступного, III етапу – оволодіння інтересом співрозмовника.

Однією з важливих передумов формування інтересу є вміння підтримувати розмову та надати слушні поради щодо проблем, які хвилюють співрозмовника. Навіть у тому випадку, коли останній спочатку відчуватиме до недостатньо знайомої особи деяке почуття недовіри, професійно організована бесіда в цілому може виправити ситуацію.

Люди тяжіють до тих, хто сприймає їх як особистість, наділену певними позитивними якостями. Одним із проявів інтересу є демонстрація прагнення зрозуміти внутрішні переживання об’єкта, навіювання йому симпатію до себе, демонструючи роль однодумця чи співчуваючого. Іноді доцільно ненав’язливо підштовхнути особу до відвертого звернення по допомогу в розв’язанні актуальної проблеми. Для цього працівник має або заздалегідь знати про неї та бути готовим надати таку допомогу, або, за умови відсутності об’єктивної проблеми, створити її відповідною оперативною комбінацією.

Така стратегія власної поведінки працівника оперативного підрозділу ОВС притаманна комунікативним зв’язкам з об’єктами професійного інтересу, які не мають прямої причетності до злочинної діяльності. За наявності в особи злочинного досвіду або належності до кримінальних структур орієнтування має відбуватися в іншій площині [528, с. 8], оскільки аналогічна поведінка одразу ж здатна викликати підозру, очікувальну чи навіть конфронтаційну позицію співрозмовника. Тому за даної ситуації, ймовірніше, комунікативний процес відбуватиметься за умови обрання працівником цілком відкритої позиції щодо своєї належності до ОВС.

При плануванні композиції початку цілеспрямованої бесіди за умови обрання відповідної легендованої позиції оперативний уповноважений, на нашу думку, має:

– зважати на психофізіологічні особливості (бурхливість протікання емоційних реакцій) та інтелектуальні якості (своєрідність мислення) партнера;

– використовувати прийоми, що позитивно впливають на подальше спілкування, навіть за початкової конфронтаційної позиції опонента (“накопичення згоди”, демонстрація щирої зацікавленості в ньому та ін.);

– прогнозувати як кульмінаційні моменти з максимальною концентрацією уваги співрозмовника, так і “спади” – для закріплення його думок й асоціацій;

– передбачати доцільні та обґрунтовані паузи, вплив яких може бути більшим, ніж загальний потік слів, тощо.

Виходячи з зазначеного, нами пропонується наступна схема стимулювання особи до бесіди:

– привернення уваги до проблемної ситуації, що відповідає її домінуючим потребам;

– поступове “підштовхування” співрозмовника до необхідності обговорення певної проблеми, що загалом може бути актуальною для партнерів з метою формування в об’єкта відповідного уявлення про неї. Плануючи побудову проблемної ситуації, слід брати до уваги характерологічні особливості особи, соціально-психологічні дані тощо;

– стимулювання актуалізації емоційної сфери об’єкта введенням інформації проблемно-дискусійного характеру;

– прояв свідомої реакції співрозмовника на наведені аргументи чи конкретну позицію, що виявляється у запереченні, апелюванні до відповідних особистостей чи традицій, наведенні фактів, демонстрації предметів тощо;

– “активне слухання”. Багато прорахунків у соціономічній діяльності, пов’язаних з міжособистісними конфліктами, виникають через те, що люди не вміють слухати або адекватно сигналізувати про це.

Досить корисними у цьому напрямі може бути також рекомендації фахівців з психологічної науки стосовно того, що негативний вплив на цьому етапі контактної взаємодії можуть чинити: прагнення до домінування; захоплення монологами; втрата самоконтролю, перебивання співрозмовника; втрата контролю за невербальними проявами власної поведінки (використання жестів оборони чи нападу, як правило, недоброзичливо сприймається партнером зі спілкування тощо).

Отже, можна стверджувати, що на цьому етапі розгортання контактної взаємодії відбувається активне втягування особи в розмову. Здебільшого успішність його реалізації залежить від психологічних особливостей співрозмовника та вмінь і навичок самого працівника як ініціатора взаємин, його здатності розпізнати всі потаємні “сторожові пости” співрозмовника, влучно та ситуативно виправдано використати прийоми, здатні зацікавити об’єкта та позитивно вплинути на подальше спілкування.

Етап ІV – налагодження психологічного контакту (встановлення довірчих відносин. Психологічний зміст довірчих відносин виявляється, передусім, у відчутті спільності (почутти «МИ»), впевненості партнерів один в одному. Довірче спілкування має визначати обопільну зацікавленість партнерів у взаємодії, а отже – можливість повідомлення інформації екстраординарного характеру, яка буде правильно сприйнята і не буде передаватися будь-кому. Така взаємодія становить самостійний соціально-психологічний феномен, що може виявлятися в різних сферах спільної діяльності. Звідси основні завдання етапу встановлення довірчих відносин передбачають:

– зондування прийнятних тем для подальшого спілкування й укріплення порозуміння;

– визначення “небезпечних” тем із метою їх уникнення або подальшого використання при маніпулюванні (теми, що дратують, викликають неприємні почуття чи пов’язані з переживаннями особи);

– поступове схиляння об’єкту до прояву ініціативи в спілкуванні. Техніки цієї роботи наводяться в матеріалах для тренінгу, розроблених автором спільно з Л.І.Мороз [22], вони створюють умови для подальшої реалізації мети бесіди, поступового наближення до “зв’язування” співрозмовників в єдине ціле.

Етап V – реалізація мети зустрічі. Зазначимо, що розгортання подій при встановленні психологічного контакту може створювати проміжну мету. Наприклад, певні сумніви чи побоювання особи на цьому етапі вимагають початкового доведення своєї спроможності захистити її за необхідності чи забезпечити конфіденційність відносин, що закономірно віддаляє повідомлення оперативно значущих відомостей. У таких випадках слід чітко гарантувати повну таємність факту інформування чи надання інших форм допомоги, зацікавити взаємовигідністю такого співробітництва (наприклад, допомога працівника у вирішенні окремих життєвих чи побутових питань у межах його компетенції), надати відповідні соціальні гарантії, регламентовані законодавством тощо. Отже, залежно від того, наскільки стрімко розвивається психологічний контакт, настільки вдало реалізовуватимуться наперед поставлена мета бесіди.

Коли ініціатором спілкування виступає юрист, йому, щоб отримати інформацію чи здійснити вплив, необхідно користуватися довірою, мати авторитет, а ще – подбати про встановлення психологічного контакту, правильно обрати час, місце, засоби спілкування. Клієнт юриста, у свою чергу, очікує на співчуття,розуміння та допомогу фахівця, сподівається на відсутність небажаних наслідків довіри.

Ці складові спілкування містяться у формулі довіри:

Співчуття + Розуміння + Допомога Довіра = ------------------------------------------------------------------------ Можлива небезпека (зловживання довірою)

 

Довірою можуть скористатися і злочинці (шахраї, крадії, нечесні політики і бізнесмени). Довіряти небезпечно. Варто навчитися виявляти маніпулятивні впливи та протистояти їм. Але чи варто виявляти недовіру до священика, лікаря, адвоката, психолога? Вони за своїм фахом покликані допомагати людям, зобов’язані дотримуватися норм професійної етики.

Мабуть читачам відомі приклади зловживання довірою з боку юристів. Якоюсь мірою ці факти пояснюють, чому не тільки представники злочинного світу, а й пересічні громадяни ставляться до юристів з певною недовірою.

Продовжуючи виклад техніки встановлення контакту, залежно від категорії та психологічних особливостей співрозмовника, впевненості ініціатора контакту у перспективі подальших стосунків зумовлюється перебіг процесу реалізації мети бесіди. Звідси зміст цього етапу визначається можливістю реалізації таких прикладних завдань, а саме:

– якщо це разова бесіда заради одержання певної інформації у більш-менш сприятливого за своїми індивідуальними характеристиками співрозмовника, то слід обережно, щоб не відштовхнути чи не налякати його, ініціювати перехід до необхідної теми;

– якщо первинною метою комунікативного процесу з конкретним співрозмовником є встановлення психологічного контакту через індивідуальну своєрідність останнього, то необхідно створити про себе позитивне враження та закріпити його, поступово “підштовхуючи” об’єкт до активної розмови найбільш вдалими (психологічно виправданими) способами та прийомами;

– якщо зустріч проводиться заради налагодження контактної взаємодії, то краще цілком присвятити її взаєморозумінню, формуванню довірчого ставлення до себе як корисного співрозмовника, а реалізацію кінцевої (більш стратегічної) мети перенести на наступний раз. Успішність спілкування може буде сумнівною, якщо співрозмовник відчуватиме небезпеку маніпулювання ним – у випадку, коли ініціатор контакту хоче його використати у своїх власних цілях.

Тому на цьому визначальному етапі контактної взаємодії треба думати про цілі, які однаково привабливі для обох сторін, для досягнення яких їх співпраця буде комфортною, надасть обом сторонам корисні результати, такі, які вони кожний сам по собі, окремо, здобути не зможуть.

Етап VІ – вихід із контакту (залежно від мети попереднього етапу). Закінчуючи діалог, оперуповноваженому ОВС варто зважати на те, що:

– завершення розмови запам’ятовуються найкраще, дещо гірше – її початок, середня частина зберігається у пам’яті переважно фрагментарно;

– необхідно вміти вчасно зупинитися, інакше ефективність від контакту значно зменшиться;

– нечіткий і невиразний кінець бесіди здатний розвіяти вже створене сприятливе враження;

– у разі продовження стосунків на взаємовигідних умовах чи необхідності перенесення важливої розмови на наступну зустріч, необхідно ініціювати доброзичливий стиль, взаємну симпатію та особистісну зацікавленість співрозмовника у подальшій взаємодії, позитивно оцінити досягнуті результати та домовитися на майбутнє;

– якщо мета зустрічі повністю досягнута і подальша взаємодія не планується, слід достатньо коректно підбити підсумок і ввічливо закінчити бесіду. Помилковою є демонстрація втрати інтересу до співрозмовника, оскільки не можна передбачити, чи не виникне необхідність контактувати з ним у подальшому.

Особливий різновид виходу з контакту має місце у разі необхідності завершення (згортання, переривання) контактної взаємодії. Важливим тут, на наш погляд, є уникнення негативних проявів з боку самого об’єкта. Тому останню бесіду завжди слід завершувати коректно, з висловленням подяки та пропозиції подальшого підтримання стосунків.

Таким чином, цим етапом закінчується суто контактна частина спілкування. І залежно від того, наскільки були витримані суб’єктом відносин вимоги щодо його побудови, можна стверджувати про характер кінцевих результатів. Крім того, слід зауважити, що незалежно від активності співрозмовника працівник оперативного підрозділу ОВС має виступати ініціативною стороною контакту, добре відчуваючи та корегуючи його перебіг.

Етап VІІ – підбиття підсумків. Ця частина психологічного контакту є індивідуальною аналітичною діяльністю самого оперуповноваженого ОВС, в процесі якої слід оцінити:

– значущість та результативність одержаної інформації чи послуги;

– ефективність власної поведінки в процесі взаємодії, визначити її позитивні і негативні аспекти, проаналізувати причини помилкових дій, що мали місце, та внести у свою поведінку відповідні корективи;

– перспективи подальшої взаємодії, її мету і завдання, доцільні методи і засоби психологічного впливу тощо.

Досить важливою, на нашу думку, порадою у межах підбиття остаточних чи навіть проміжних підсумків контакту є необхідність уникнути їх розголосу в присутності опонента, звісно, якщо вони не раніше скомпоновані, щоб належним чином вплинути на співрозмовника. Це в окремих випадках може негативно вплинути на подальшу поведінку об’єкта впливу, насамперед у стосунках з конкретним працівником. Не виключена й імовірність використання таких аналітичних роздумів об’єктом з метою маніпулювання свідомістю чи поведінкою оперативного уповноваженого.

Отже, з огляду на окреслене вище можна стверджувати, що умови реалізації контактної взаємодії працівника оперативного підрозділу з об’єктом оперативної уваги зумовлені необхідністю актуалізації та врахування таких чинників:

– психологічної значущості, складності вихідної ситуації та обставин (як об’єктивних, так і суб’єктивних), що викликали практичну необхідність комунікації з конкретно взятим співрозмовником;

– психологічних особливостей та поведінкових проявів об’єкта впливу (властивості темпераменту, пізнавальні процеси, психічний стан, спрямованість, у тому числі ставлення до правоохоронних органів, життєвий та кримінальний досвід, обрана позиція й тактика поведінки, невербальні ознаки й ін.);

– організаційно-психологічних особливостей обстановки, в якій відбувається спілкування (час, місце розмови, приводи і підстави зустрічі, вплив сторонніх осіб тощо);

– індивідуальних характеристик працівника оперативного підрозділу ОВС як ініціатора комунікативного процесу (психологічно сприятливі якості та властивості (зокрема комунікабельність, упевненість, наполегливість, інтелектуальні можливості), досвід комунікативної діяльності, ситуативні особистісні ознаки (наприклад, настрій, втома, хворобливий стан) й ін.);

– психологічної ефективності залучених засобів діагностики особистості співрозмовника, прийомів встановлення контакту та розвитку довірчих відносин, механізмів психологічного впливу тощо.

Використання конкретних механізмів інформаційно-контактної взаємодії оперативного уповноваженого ОВС з різними категоріями об’єктів професійного інтересу може бути корисним при реалізації низки оперативно-розшукових заходів комунікативного характеру. Важливою передумовою для успішної конфіденційної взаємодії, безумовно, є використання технології встановлення та розвитку психологічного контакту з об’єктами, що охоплює процес запобігання виникненню (або усунення виниклих) психологічних бар’єрів, створення невимушеної, довірчої атмосфери спілкування тощо. Найчастіше психологічний контакт і довірчі відносини, що виникають на його основі, локальні, мають вузьку зону розвитку, обмежену оперативно значущою інформацією чи домовленістю з певного питання тощо. Вони, здебільшого, тимчасові, такі, що не виходять за межі виконуваних оперативно-розшукових заходів й у межах конкретної ситуації. Проте і в процесі такої парціальної взаємодії не виключена можливість зародження тривалих відносин довірчого характеру.

Схема технології встановлення та розвитку психологічного контакту передбачає поетапний перехід від початкового збирання первинної індивідуально-психологічної інформації про об’єкта з метою оволодіння інтересом співрозмовника та налагодження довірчих відносин й до реалізації запланованої чи ситуативної мети бесіди (залежно від особливостей розгортання контакту).

Г.М.Андрєєва запропонувала компромісний варіант, коли спілкування розглядається і як аспект спільної діяльності, і як самостійний феномен. Б.Д.Паригін вважає, що спілкування й діяльність взаємоперехрещуються, але вони не є тотожними явищами, тобто спілкування не тотожне діяльності й не є її частиною, а співвідноситься з діяльністю як два взаємоперехресних кола. Інакше кажучи, з одного боку, спілкування може виступати як умова або складова будь-якої діяльності і як специфічна комунікативна діяльність, а з другого – його можна розглядати як самостійне й відмінне від діяльності соціально-психологічне явище. Така характеристика спілкування вказує на тс, шо воно являє собою складний процес взаємодії між людьми й може бути не лише актом усвідомленого, раціонально оформленого процесу, інформаційного обміну, а й емоційним контактом між індивідами (через спілкування реалізується взаємодія із суб'єктом прив'язаності). Тобто під час взаємодії реалізуються й певні цілі, взаємовплив та інформаційний обмін, пізнання один одного та емоційне ставлення, а також відбуваються взаємні зміни.

Використання конкретних механізмів інформаційно-контактної взаємодії юриста з різними категоріями об’єктів професійного інтересу є важливою передумовою успішності застосування інших комунікативних завдань.

У працівників правоохоронних органів психологічний контакт і довірчі відносини мають «службовий» характер й мають вузьку зону функціонування. Во



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.254.246 (0.033 с.)