Розвиток комунікативних здібностей та умінь

 

Важливим моментом процесу формування комунікативних навичок є уявне програвання своєї поведінки в різних ситуаціях. Планування своїх дій «у розумі» є складовою частиною нормального, що протікає комунікативної дії. Здатність людини діяти «у розумі» може бути цілеспрямовано використана для забезпечення «контрольованої спонтанності» важливою характеристикою, що є, компетентного комунікативної поведінки.

Груповий тренінг, як видне з вищевикладеного, є хоча й досить ефективним, але далеко не єдиним засобом розвитку комунікативної компетентності. Людина опановує внутрішніми засобами регуляції комунікативних дій, освоюючи культурну спадщину, спостерігаючи за поведінкою інших людей, програючи в уяві можливі комунікативні ситуації. Вирішуючи питання підвищення комунікативного потенціалу особистості, необхідно використовувати весь арсенал наявних засобів.

Таким чином, комунікативну компетентність доцільно розглядати як систему внутрішніх засобів регуляції комунікативних дій, виділяючи в останньої, що орієнтує й виконавчу складові. Діагностика є в першу чергу процесом самоаналізу, а розвиток – процесом самовдосконалення засобів організації комунікативної взаємодії

Для розвитку навичок активного слухання під час тренінгів психологи часто використовують вправу „несправний телефон” і т. ін. Таких вправ в літературі описано сотні, але вони не „перекривають” всього різноманіття комунікативних умінь.

У випадках відсутності вправ на розвиток певного уміння постає задача їх розробки. Розроблені вправи, на нашу думку, мають відповідати певним вимогам. Тренінгові вправи мають бути ізоморфними умінням, які повинні бути сформовані, сприйнятливими для учасників тренінгу. Рівень складності вправи має варіюватися від простого до складного. Ведучий та учасники тренінгової групи мають надавати після виконання вправи зворотний зв’язок. Добре, якщо при цьому є можливість використовувати відеотехніку для ведення оперативних відео зйомок або демонстрації зразків правильного застосування уміньОкрім того бажано, щоб уміння були чітко описані в поведінкових термінах, піддавалися кількісній та якісній оцінці, щоб можна було переконатися в ефективності навчання.

Комунікативні уміння (взяті окремо, чи об’єднані у тренінгову програму, що передбачає певну послідовність та обсяг занять) можуть виступати метою спеціально організованого навчання та його очікуваним результатом. Водночас зрозуміло, що комунікативний тренінг для різних категорій працівників міліції має відрізнятися за своїми конкретними цілями та задачами, а також методикою проведення занять – за змістом, складністю та послідовністю, кількістю та якістю тренінгових вправ.

При проведенні тренінгу необхідно застосовувати діагностичні прийоми для визначення наявного рівня розвитку комунікативних умінь та оцінки динаміки їх вдосконалення. Застосування техніки обміну ролями та групової рефлексії утворює можливості для експериментування з різними прийомами спілкування, дозволяє учасникам тренінгу отримувати інформацію про враження партнерів по спілкуванню. Тренінг має завершуватися підведенням підсумків (оцінка досягнутого результату) і плануванням подальшого самовдосконалення комунікативних умінь та якостей.

При формуванні комунікативних умінь існує проблема, пов’язана з імовірністю виникнення розриву між високим рівнем розвитку окремих комунікативних умінь і низьким рівнем сформованості професійної етики працівника міліції. Саме через це комунікативний тренінг слід тлумачити як професійно-психологічний, тобто спрямований на формування особистості професіонала, носія не тільки умінь, а й професійно важливих гуманістичних якостей (чесність, щирість, відкритість, тактовність тощо).

З іншого боку, професійна деформація особистості може проявлятися в готовності використовувати будь-які методи психологічного (і не тільки) впливу для вирішення професійних задач (починаючи від звичайної грубості, погроз, хитрощів та обману, навмисного тиску на співбесідника, та аж до шантажу та інших протиправних форм впливу), у прагненні оволодіти „таємницями маніпулювання” людьми, а не встановлення продуктивних та чесних стосунків з ними. Зрозуміло, що такий підхід не сприятиме налагодженню партнерських стосунків між населенням та міліцією, підвищенню її авторитету.

Проведене дослідження дозволило попередньо визначити перелік необхідних для їх вирішення комунікативних умінь та якостей особистості. Показано, що при проектуванні програми професійно-психологічного тренінгу, спрямованого на розвиток комунікативного потенціалу персоналу ОВС, необхідно ясно розуміти специфіку професійного спілкування, а саме – сутність типових комунікативних задач, що постають перед різними категоріями працівників міліції, а також різноманіття комунікативних умінь та якостей, ситуацій спілкування, значення індивідуально-психологічних особливостей партнерів по спілкуванню.

Завдання подальших досліджень вбачається в операціональному аналізі складної будови конкретних комунікативних умінь, у визначенні принципів та критеріїв підбору релевантних цим умінням тренінгових вправ, спрямованих на розвиток конкретних комунікативних умінь та якостей, методики конструювання та проведення тренінгу відповідного спрямування.

 

Питання для самоконтролю:

1. Дослідження комунікативних здібностей та навичок особистості.

2. Сутність і особливості професійного спілкування.

3. Толерантність та емпатія.

4. Мета, об’єкт і структура професійного спілкування.

5. Шляхи розвитку комунікативних умінь.

6. Поняття рольової поведінки.

7. Рольові вправи як засіб розвитку комунікативних умінь

8. Тренінг комунікативних умінь та вирішення комунікативних завдань за допомогою рольових ігор.

9. Розвиток навичок риторики та публічного виступу.

Теми рефератів

Методики для діагностики рівня розвитку комунікативних здібностей.

Моделювання типових ситуацій комунікації.

Рольові ігри в процесі комунікативного тренінгу.

Особливості комунікативної поведінки в ситуаціях різної значимості.

Практичне заняття

 

Ради здійснити самодіагностика рівня розвитку комунікативних умінь за методикою ОСОКА, апробувати вправи на розвиток окремих комунікативних умінь.

Завдання для самостійної роботи:

Необхідно опрацювати наступні літературні джерела:

1. Бодалев А. А. Личность и общение: Избранные труды. / А.А. Бодалев. – М.: Педагогика, 1983. – 272 с.

2. Добрович А. Б. Общение: наука и искусство. / А.Б. Добрович.– М.: Знание, 1980. – 136 с.

3. Злобина Е. Г. Общение как фактор развития личности. / Е. Г. Злобина. – К.: Наукова думка, 1982. – 115 с.

4. Цимбалюк І. М. Психологія спілкування. / І. М. Цимбалюк. – К.: ВД “Професіонал”, 2006. – 244 с.

ЛЕКЦІЯ 5

Шляхи встановлення психологічного контакту

ВСТУП

Почнемо з простої аналогії: за відгуками фахівців з електротехніки та приладобудування 70% відмов у роботі зумовлені відсутністю контакту в електронних ланцугах виробу. Що робить людина в такому випадку? Стукає, наприклад, по радіоприймачу, трясе його і контакт відновлюється. Може і з людиною треба поводитись так саме? – Ні, не так, бо це викличе тільки негативну реакцію. На відміну від електротехніки, в психології контакт не зявляється не так просто, його треба встановлювати. Це – самостійна комунікативна задача, яка має певні умови і алгоритми вирішення.

Наявність психологічного контакту з людиною – важлива передумова продуктивного та комфортного спілкування. Рапорт як нерозривний контакт можна спостерігати у стосунках матері та дитини, які були колись одним цілим, але після народження дитина відокремилася, відійшла від матері і цей процес «сепарацій» триватиме довго та інколи – болюче для обох. Рапорт може бути при взаємодії гіпнолога та особи, що увійшла у стан гіпнотичного трансу як ефект усунення барєрів у спілкуванні, повного сприйняття впливу гіполога. Але чи буде так саме сприйматися інформація при наявності барєрів, коли реципієнт налаштований проти суб’єкта впливу, не довіряє йому?

Встановлення контакту – спеціальне завдання, успішність якого залежить від багатьох чинників, насамперед від уміння ініціатора контакту налагоджувати стосунки та готовності партнера приймати ці стосунки, від ставленнь, установок, наявності страхів, негативного досвіду, часу та умов спілкування.

Стосовно юристів, насамперед – працівників правоохоронних органів, то варто зазначити вкрай низький рівень довіри населення до представників цієї групи професій. Що ж стосується громадян, які «мали проблеми з законом» в будь-якій якості, їх власний досвід та досвід знайомих мав їх навчити ставитися до юристів й правоохоронців зокрема, з цілковитою недовірою. Сказане означає, що для встановлення психологічного контакту представнику закону доводиться починати не з нуля, а з «мінусу, негативу», адже йому треба долати соціальні стереотипи, вірогідне негативне ставлення співрозмовника. Насккільки це твердження вірне зясуйте на власному прикладі: уявіть собі, що вас викликали на бесіду до прокуратури, з яким настроєм будете йти на таку зустріч?

Для встановлення психологічного контакту с пропонується два підходи, перший розробив доктор психологічних наук, професор, полковник Л.Б.Філонов (див. Додатки). Його підхід заснований на спеціальних прийомах налагодження стосунків, другий заснований на вчинковій парадигмі та організації спільної взаємовигідної діяльності, спільних вчинків.