Методи спеціальних психофізіологічних досліджень

В юридичній практиці та кадровій роботі вже більш 100 років викорисчтовують інструментальні засоби виявлення неправдивої інформації Йдеться про дедектори правди, чи брехні, лай-детектори чм спеціальні психофізіологічні прилада (СПФД) – поліграфи.

Оптимальним, достовірним і об’єктивно найефективнішим напрямком такої діяльності є впровадження в процедуру професійного відбору спеціальних психофізіологічних досліджень (СПФД), а саме: 1) діагностики нейродинамічних, індивідуально-типологічних та особистісних характеристик індивіда, визначення його індивідуального психосемантичного поля значень, пов’язаних з мотивацією вступу на службу, ставленням до наркотиків та алкоголю тощо; 2) поглиблених поліграфних опитувань (поліграфний скринінг) за методиками, складеними на підставі попередньо отриманих даних. Такий підхід забезпечить експертам можливість максимально індивідуалізувати й валідизувати процедури побудови й реалізації скринінгових опитувань. У свою чергу, це дозволить алгоритмізувати процес розробки скринінгових перевірок, тобто виявляти інформацію про кандидата, яку він з певних причин намагається приховати під час обстеження та вивчення його даних.

Поліграфні опитування – це комплекс спеціальних тестів, технічних засобів, програмового, математичного та інформаційного забезпечення. Застосування його до обстежуваного дає можливість виявити приховану ним інформацію. Комплекс технічних, програмових, математичних та інформаційних засобів у зарубіжжі називають комп’ютерним поліграфом або „детектором брехні”.

За кордоном, наприклад, в США, перевірка надійності людського фактора здійснюється шляхом професійного відбору кадрів, планових і позапланових перевірок. Професійний відбір кандидатів обов’язково проводиться за сталими схемами: бесіда з експертом-психологом, психофізіологічне тестування та СПФД. При планових перевірках, як правило, практикують тільки поліграфні опитування, причому їх регулярність регламентована відомчими нормативними актами. Позапланові перевірки здійснюють у випадках посадових змін, службових розслідувань, при оформленні допуску до роботи, що вимагає вищого рівня таємності.

Усвідомлюючи актуальність постійного контролю надійності людського фактора в питаннях забезпечення національної безпеки та проблеми ефективності впровадження поліграфних опитувань, в США на федеральному рівні використовується законодавча база, що регламентує порядок розробки, виробництва, продажу й обігу поліграфів, підготовку спеціалістів за стандартизованими вимогами до кваліфікації операторів, порядок і процедуру поліграфних опитувань.

Існує понад десяток різноманітних теорій, у руслі яких розглядаються методичні проблеми поліграфних перевірок. Найвідоміші з них:

теорія загрози покарання. За цією теорією загроза покарання за вчинений злочин виступає як головний, але не єдиний чинник, що активізує відповідні реакції організму підозрюваного та викликає підвищене емоційне напруження під час проведення поліграфних перевірок;

теорія активації. В основу цієї теорії покладено твердження, що кожне з поставлених запитань має свій рівень активації нервових процесів в організмі і, відповідно, буде мати свій рівень реакцій, тобто значуще, пов'язане зі злочином, питання, набагато сильніше активує нервову систему в порівнянні з нейтральним;

умовно-рефлекторна теорія. В основі цієї теорії лежить життєвий досвід людини, її знання, переконаність у тому, що провина тягне за собою кримінальне покарання. Усвідомлення цього та можливих наслідків у випадку викриття викликає бурхливі реакції.

Загальним, практично для всіх наявних теорій, є те, що всі реакції людини під час проведення поліграфного обстеження розглядаються як єдиний, неподільний комплексний процес, а основним чинником, що визначає емоційне напруження, є рівень мотивації і його психофізіологічне забезпечення.

Сама по собі проблема використання поліграфа заперечень не викликає. Але неоднозначною та найзаплутанішою є проблема правового регулювання процедури проведення поліграфних перевірок. Зокрема, наявний досвід застосування поліграфа в МВС Росії свідчить, що початкове застосування методу спиралось тільки на два відкриті документи щодо цієї проблеми. Це Закон про оперативно-розшукову діяльність та постанова уряду Росії про фінансування цільової програми боротьби зі злочинністю 1996 р., яка передбачала також фінансування розробок методик та поліграфних пристроїв. Проте на початок 2000 р. майже двадцятьма відомчими нормативними документам було врегульовано різні аспекти використання поліграфа в ОВС Росії.

Органи внутрішніх справ України можуть застосовувати поліграф на підставі ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», яка не забороняє використовувати технічні засоби, що не пригнічують волю та не завдають шкоди здоров'ю людини і навколишньому середовищу.

Поліграфи виготовляються двох рівнів складності. Перший рівень – для широкого вжитку, другий – спеціального призначення.

Приватним компаніям закон дозволяє виготовляти тільки поліграфи для широкого вжитку. Такі компанії мають інституції, які готують спеціалістів. Споживачами поліграфів широкого вжитку та послуг, які надаються спеціалізованими навчальними закладами, є поліцейські підрозділи місцевого підпорядкування та приватні детективи. Навчання проводиться в два етапи. Перший – початкова підготовка на базі ліцензованих навчальних закладів, другий – персональне стажування у підрозділах силових структур під керівництвом інструктора-поліграфолога або у приватній детективній агенції.

Поліграфи спеціального призначення конструюються і виготовляються кожним окремим федеральним відомством. Продавати їх заборонено. Персональне стажування спеціалістів здійснюється під керівництвом інструктора–поліграфолога у відповідних підрозділах відомства.

Інформація про методики проведення поліграфних опитувань, технічні можливості спеціальних поліграфів є державною таємницею. Наприклад, ЦРУ не має інформації про методики проведення поліграфних опитувань і технічні характеристики поліграфів, які використовує ФБР, і навпаки. Такий підхід забезпечує нейтралізацію протидій діагностиці на конкретному поліграфі з боку осіб, що готувалися в іншому відомстві.

В США надійність людського фактора розраховується через відношення кількості проведених поліграфних опитувань до загальної чисельності населення і виражається у відсотках. Показник ефективності сягає від 4,5 % до 5 %, що орієнтовно складає біля 10.000.000 перевірок за рік. Якщо він менше 1,5 %, то проведення поліграфних опитувань вважається малоефективним.

До складу загальної кількості перевірок входять: перевірки, пов’язані з процедурою профвідбору кадрів, планові та позапланові скринінги, службові розслідування та заходи стосовно боротьби зі злочинністю. З’ясовано, що частка перевірок з використанням поліграфів у числі заходів з боротьби зі злочинністю становить від 10 % до 12 % від загальної кількості перевірок. А кількість поліграфів і спеціалістів, задіяних у профвідборі та перевірках, коливається в межах від 10 % до 15 % від загальної кількості поліграфів і фахівців. Всього в США експлуатується (за даними різних джерел) від 10.000 до 15.000 поліграфів і приблизно стільки ж спеціалістів.

Таке співвідношення між перевірками, що забезпечують профвідбір, скринінговими перевірками та перевірками, орієнтованими на боротьбу зі злочинністю, пояснюється технологічними особливостями їх реалізації. Так, якщо для профвідбору і скринінгу використовують заздалегідь підготовлені стандартні тести, розраховані на конкретний контингент, то для поліграфних опитувань стосовно боротьби зі злочинністю поліграфологові необхідно в кожному окремому випадку створювати особистісно орієнтовані тести на основі вивчення фабули справи. Для перевірки інформації, наданої про себе кандидатом на службу, традиційними оперативними методами потрібно від $100 до $500. При цьому, не завжди є можливість отримати об’єктивну і вичерпну інформацію про асоціальні вчинки, біографічні та успадковані особливості особистості. Впровадження поліграфних опитувань значно підвищує надійність отриманих даних, дозволяє виявляти приховану інформацію, яку не можна добути іншим шляхом. Відпадає й потреба проводити традиційну спеціальну перевірку (досить тривалу за часом). Вартість однієї перевірки шляхом поліграфного опитування коштує $25 – $50.

В Україні професійний відбір кадрів проводиться частково за тією ж схемою, що і в США, але без широкого застосування поліграфних опитувань. Схеми і технології планових і позапланових перевірок особового складу в Україні і США суттєво відрізняються: у нас вони проводяться нерегулярно і фактично без використання СПФД й поліграфів, що значно знижує їх ефективність, повноту й достовірність.

Отже, можна констатувати, що зазначені чинники призводять до значних економічних витрат, пов’язаних з відбором на службу, психологічним супроводженням службової діяльності, а існуюча система забезпечення надійності „людського фактора” потребує докорінного реформування. Одним з перспективних шляхів зміни ситуації, яка склалася у системі профвідбору, є впровадження спеціальних психофізіологічних технологій, у тому числі й поліграфних. Впровадження комп’ютерних поліграфів у кадровій роботі необхідно розглядати в контексті створення дієвої системи забезпечення психологічної надійності персоналу органів і підрозділів внутрішніх справ. У свою чергу, це передбачає створення інтегрованого комп’ютерного апаратно-програмового психодіагностичного комплексу для відбору, оцінки й прогнозування професійної надійності працівників системи МВС.

Аналіз досвіду застосування поліграфних опитувань в Україні в оперативно-розшуковій та слідчій діяльності, а також у процесі професійно-психологічного відбору, висвітлив цілу низку проблем, серед яких: брак загальнодержавної стратегії забезпечення психологічної надійності персоналу та створення відповідної законодавчої бази застосування поліграфної техніки в оперативній, слідчій та кадровій роботі, вибір моделі поліграфа і методики навчання поліграфологів.

Із зарубіжних зразків найбільш поширеними моделями поліграфів є „Lafayette”, „Stoelting Co” (США), „Дельта”, „Бар’єр”, „Діагноз” „Кріс” Росія). За даними компетентних джерел, російські моделі не витримали перевірки на надійність, валідність та інформативність і вже витіснені з ринку РФ. Не лише серйозні російські фірми, а йструктури Росії воліють використовувати „Lafayette” і „Stoelting Co”.

Втративши надії на збут своїх виробів, російські фірми проводять на українському ринку агресивну рекламну кампанію і всілякими засобами намагаються позбутися українських наукових розробок і виробників. Поліграфи, що випускаються фірмами „Lafayette”, „Stoelting Co”, досить надійні, але й дорогі (орієнтовна ціна одного прилада 15000 – 17000 у. о.). Прилади „Альфа” і „Дельта” фірми „Гротек” (Росія) дещо дешевші, однак не такі надійні. При цьому, і ті й інші мають практично однакові технічні і математичні можливості і належать до апаратно-програмових комплексів закритого типу. Це означає, що користувач не має доступу до їх математичного забезпечення й технічних засобів. Отже, не можна зрозуміти, яку інформацію отримує дослідник, як вона обраховувалася, що означають отримані дані, графіки тощо. Це унеможливлює глибоке розуміння та наукову інтерпретацію даних – висновки робляться переважно інтуїтивно. До того ж, ці поліграфи розраховані, в основному, на отримання сигналу високого емоційного напруження (зняття сигналу під час тестування підозрюваного у скоєнні вбивства, зґвалтування) і майже непридатні для роботи в режимі профвідбору, де показники емоційного напруження значно нижчі. Відтак, орієнтація на придбання іноземних поліграфів унеможливлює розвиток в Україні власної наукової і технічної школи поліграфної технології й виключає Україну з числа країн, які мають власну конкурентоспроможну галузь фундаментальної науки і виробництва.

Доцільність розробки вітчизняних поліграфів і створення державного науково-дослідного центру з проблем впровадження новітніх спеціальних психофізіологічних досліджень, у тому числі – використання поліграфних технологій, власної наукової школи підготовки поліграфологів і спеціалістів з СПФД є нагальною потребою.

Правда, дещо у нас вже вдалося зробити. Так, казенне підприємство „Арсенал” спільно з науково-дослідним інженерним центром „Пульс” налагодило виробництво і сервісне обслуговування вітчизняного приладу для поліграфних досліджень — індикатора емоційної напруги „Вектор 01.1”, аналогів якому у світовій практиці немає (орієнтовна вартість прилада першого покоління – 1000 у. о.).

Найкращих результатів у створенні вітчизняної школи поліграфних технологій зможемо досягти за умови поєднання науково-методологічного, методичного супроводження та відповідного виробничого потенціалу, яке може існувати у формі державного науково-дослідного центру з проблем впровадження новітніх спеціальних психофізіологічних технологій (у тому числі й поліграфних) в українську систему професійного відбору.

Отримувана спеціалістом поліграфа інформація не може бути використана як докази у процесі слідства та судочинства. Вона має орієнтувальний характер для працівників кадрових апаратів, органів дізнання, оперативних та слідчих підрозділів ОВС.

Методика психофізіологічного інтерв’ю належить до психологічних методів вивчення психічних феноменів, як-то: об’єктивного спостереження, анкетування, інтерв’ю, експерименту, тестування, моделювання тощо. Вона грунтується на тих самих наукових принципах та етичних засадах і не потребує спеціальної ліцензії для використання спеціалістом із фаховою психологічною чи юридичною освітою та спеціальною підготовкою.

Основними напрямами впровадження поліграфа є:

Кадрова робота – проведення поліграфних перевірок при вирішенні кадрових питань (відбір, добір і розстановка кадрів), насамперед для роботи в екстремальних умовах, оформлення допуску до державної таємниці. За допомогою поліграфа можна виявити приховані мотиви вступу (переходу) на службу (роботу), навчання; наявність алкогольної або наркотичної залежності; анкетні дані, що приховуються або викривлені, наявність девіантної поведінки; кримінальне минуле (зв'язки з кримінальним світом); конфліктні зони особистості, схильність до суїциду.

Криміналістичний напрям – використання поліграфа під час проведення гласних заходів щодо розслідування органами дізнання злочинів дозволяє визначити причетність особи до планування, підготовки, вчинення конкретного злочину; оцінити вірогідність інформації, що повідомляється опитуваною особою, і на цій основі висунути певну версію розслідуваної справи; одержати оперативно-значущу інформацію, яку іншим способом отримати неможливо; створити умови для отримання правдивих свідчень особою, яка опитується. Крім того застосування поліграфа досить ефективне і під час проведення окремих слідчих дій (наприклад обшуку).

Психодіагностичний та психокорекцій ний напрям роботи: виявлення симптомів травматичних або післятравматичних психічних станів; тренування навичок самоконтролю та саморегуляції психічних станів тощо.

Досвід застосування поліграфа під час проведення експериментальних досліджень, опитувань, кадрових перевірок дає підстави для визначення, насамперед, таких найактуальніших напрямів його впровадження в діяльність органів внутрішніх справ:

кадрові перевірки (скринінг) кандидатів, які приймаються на службу до правоохоронних органів, у разі висунення працівників ОВС на складнішу та відповідальнішу роботу, а також для вирішення питань внутрішньої безпеки;

визначення причетності (непричетності) особи до певних подій, обставин, ситуацій, а також проступків та злочинів;

оцінка вірогідності приховування певної інформації особою, достовірності свідчень, виявлення «реакції на інформацію» в процесі проведення оперативних та слідчих дій (наприклад обшуку);

отримання орієнтувальної інформації, за допомогою якої конструюються найвірогідніші психологічні обгрунтування версій розслідування подій, що сталися. Орієнтувальна інформація дозволяє визначити напрями побудови версій пошуку злочинців, речових доказів у справі (сприяння відшукуванню прихованих речей, інших доказів) тощо;

діагностика рівня стресу, верифікація післястресових розладів;

забезпечення зворотного зв’язку під час психокорекційного впливу, аутогенного тренування тощо;

психофізіологічне забезпечення систем типу «людина – машина» із зворотним зв’язком, проведення моніторингу психоемоційного стану операторів таких систем.

визначення рівня психологічної сумісності в групах працівників, виявлення наявності прихованих деструктивних зв'язків, що можуть суттєво вплинути на взаємини в складних, критичних ситуаціях оперативно-службової діяльності;

виявлення зон «емоційного напруження» та надання рекомендацій керівнику щодо застосування найефективніших для даного працівника, на даний час, для даної ситуації форм та методів психологічного впливу;

застосування методики психофізіологічного інтерв’ю під час проведення класичних психодіагностичних обстежень з метою виявлення достовірності отриманих результатів.

Отримання орієнтувальної інформації – основне призначення методу психофізіологічного інтерв’ю. Одним із основних завдань, що успішно вирішує кваліфікований спеціаліст поліграфа, є максимально швидке отримання орієнтувальної інформації на початку розслідування злочину. Як правило, до першого кола осіб, яких опитують у зв’язку з розслідуванням злочину, входять потерпілі, свідки, очевидці, особи, які мають відношення до потерпілих, а також злочинці, які раніше вчинювали подібні злочини, тощо. На думку С.К.Делікатного та Ж.Ю.Половнікової [15], опитувати потерпілих необхідно з участю психолога. Це допоможе не тільки оцінити наявність суб’єктивізму в їх свідченнях, а й вжити первинних психопрофілактичних заходів. Застосування методики психофізіологічного інтерв’ю, звичайно за відсутності протипоказань до обстеження, допоможе значно підняти рівень об’єктивності спогадів, виявити віктимологічні характеристики потерпілого, доповнити свідчення інформативними ознаками.

Максимально швидка перевірка інформації, що надходить від різних осіб стосовно певної події чи злочину, випадку чи людину – одна з актуальних проблем, що виникає перед працівниками органів дізнання та слідства. Крім того, викликає певні труднощі отримання відомостей від людей, стосовно яких є дані про їх можливу причетність до досліджуваної події чи злочину, але вони від цього відмовляються.

Інформація, яку отримує спеціаліст поліграфа, має непроцесуальний характер і одночасно з оперативно-розшуковою для органів дізнання виступає як орієнтувальна. Вона може бути використана для вибору найперспективнішого підходу до розслідування події чи злочину, побудови версій, визначення напрямів пошуку доказів, розшуку винних або поінформованих осіб, встановлення ймовірного місця знаходження матеріальних об'єктів, що мають значення для справи. За допомогою такої інформації можна швидко перевірити та оцінити достовірність алібі або зустрічної версії події, що запропонована опитуваною особою.

Спеціаліст поліграфа, аналізуючи вірогідність отриманої орієнтувальної інформації, обов’язково враховує можливі вияви суб'єктивності психічного відображення, обумовлені соціальним статусом, соціальною роллю, професійними, національно-культурними і віковими чинниками, життєвим досвідом та загально-культурним рівнем опитуваної особи. На таке явище зважають під час з’ясування повноти отриманої інформації та її достовірності, виявлення рівня «особистісного екрана» опитуваної особи.

Найпоширенішою ситуацією є така, коли опитувана за допомогою поліграфа особа відтворює інформацію щодо відповідних обставин відомої їй події. При цьому реконструкція слідів пам’яті, яка свідомо або несвідомо призводить до деформації уявлень, спогадів і, відповідно, свідчень особи про обставини події, спричинює: викривлення інформації; ілюзорну конкретизацію, деталізацію; заміну одного змісту іншим подібним змістом; об'єднання розрізнених чи роз'єднання пов'язаних елементів; зміщення чи переміщення окремих інформаційних ознак події.

Окремі аспекти події, про яку йдеться в інформації, можуть бути викривлені залежно від стійких чи ситуативних інтересів особи, стереотипів мислення та уявлень, займаної позиції щодо працівників ОВС. Щоб уникнути помилок, спеціаліст поліграфа під час конструювання тестів має виходити з гіпотези про наявність явищ реконструкції та можливого викривлення інформації, яка повідомляється.

Крім того, інформація може бути викривлена у зв'язку з:

впливом емоційних стресів та фізіологічних процесів на сенсорні канали сприйняття та відчуття, виникненням особливих станів свідомості;

дією наявних суб'єктивних настанов та інтелектуальних, вольових і емоційних фільтрів сприйняття інформації;

дією прихованих мотивів щодо повідомлення працівникам ОВС неповної інформації;

свідомою фальсифікацією інформації з метою приховування реальних фактів та подій, відвернення підозри.

Найчастіше орієнтувальна інформація, яку отримують в процесі поліграфного обстеження, допомагає працівникам ОВС вирішувати професійні завдання, що виникають під час розв'язання таких ситуацій:

необхідність відокремлення від великого кола підозрюваних осіб, які непричетні до досліджуваної події;

визначення індивідуальної ролі кожної підозрюваної особи в події, що розслідується;

у разі затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, та для перевірки підстав щодо її затримання – з’ясування кримінального минулого і можливої причетності до злочину, що розслідується, або до інших злочинів;

за наявності сумнівів – перевірка вірогідності отриманих свідчень;

виявлення особи, яка могла бути на місці події, але з тих чи інших причин приховує це;

перевірка добровільно наданих свідчень та інформації, отриманої на етапі проведення дізнання (наприклад, за наявності самообмови у вчиненні злочину, у разі приховування дійсної ролі, зізнання в злочині, який не було вчинено);

перевірка лояльності джерела інформації та контроль за його емоційним станом;

виявлення слідового (відбиткового) образу підсвідомості людини, отриманого через втому, алкогольну інтоксикацію, звуження уваги та ін.;

проведення кадрових перевірок (скринінгів) осіб, які поступають на службу до ОВС, працівників, висунутих на вищі службові посади (резерв на висування), та при переміщеннях по службі;

здійснення планових перевірок працівників ОВС, які тривалий час контактують із кримінально небезпечним контингентом;

проведення службових розслідувань по лінії діяльності підрозділів внутрішньої безпеки та інспекції з особового складу;

за необхідності розмежування реакцій опитуваної особи за джерелами їх виникнення: чи це – інформація про реальну подію, чи та, що привнесена ззовні, або – вірогідна, що висувається самою опитуваною особою, чи реакція, зумовлена наявністю асоціативних зв'язків із нагальними потребами.

Для отримання необхідної орієнтувальної інформації за допомогою поліграфного дослідження використовують класичні непрямі та пошукові тести. Мінімальний блок має вміщувати 10-15 тестів. В цьому блоці доцільно передбачити тести на виявлення: кримінального минулого; часу, коли стало відомо про досліджувану подію чи злочин; кількості осіб, які мають відношення до досліджуваної події чи злочину; кількості осіб, яким відомо про досліджувану подію чи злочин; яким чином злочинець опинився на місці досліджуваної події та залишив його; характерних ознак злочину та місця події; місця знаходження знаряддя злочину; розподілення ролей між учасниками злочину; мотиву вчинення злочину; джерела інформаціїі про злочин; місця знаходження інших об'єктів, що мають значення для справи та ін.

Орієнтувальна інформація, яку отримує спеціаліст поліграфа, дозволяє в найкоротший термін визначитися в діях і поведінці осіб, які мають відношення до досліджуваної події; в злочинній діяльності підозрюваного; в діях інших осіб, спрямованих на приховування вчиненого злочину. А також отримати відомості про осіб, які мають відношення до досліджуваної події, та вірогідне місцезнаходження об'єктів (речей), що мають значення для справи.

Цікавий досвід розпізння ознак обману та нещирості нагромаджено П.Екманом (прототип головного героя серіалу «Теорія брехні» Лайтмена), який понад 30 років вивчав можливості візуальної оцінки цих феноменів.

П. Екман запропонував класифікувати вирази обличчя за методикою, яка отримала назву FAST – Facial Affect Scoring Technique. її принцип полягає в тому, що обличчя поділяється на три зони горизонтальними лініями (очі і чоло, ніс і ділянка носа, рот і підборіддя), а потім виокремлюють шість основаних емоцій, які найчастіше виражаються за допомогою мімічних засобів: радість, сум, здивування, відраза, страх, гнів. Диференціація емоцій за певною зоною дає змогу фіксувати певні мімічні рухи.

Аналіз невербальної комунікації підтверджує їхнє велике значення у встановленні єдиного інформаційного поля та єдиного смислу в процесі спілкування. Вони наділені не лише здатністю посилювати, але й послабляти вербальну комунікацію. Щоб правильно тлумачити невербальну комунікацію, варто також враховувати такі чинники:

• конгруентність слів і невербальних сигналів. Вважається, що коли слова й жести не конгруентні, то люди більше довіряють невербальній комунікації, аніж вербальній;

• контекст, в якому «живуть» невербальні сигнали, тобто йдеться про те, що один і той самий жест може мати різне тлумачення. Наприклад, схрещені*на грудях руки можуть означати небажання обговорювати проблему на переговорах і стан холоду, якщо людина в такій позі стоїть на зупинці автобуса;

• сукупність невербальних сигналів. Оскільки жести можуть, так само як і слова, мати кілька значень, необхідно робити висновок, спираючись не на один невербальний сигнал, а на їх сукупність;

• індивідуальні, психофізіологічні властивості людини (передусім ідеться про стан здоров'я людини й те, як він впливає на користування невербальними сигналами);

• соціальний статус людини в суспільстві, а також ті ролі, які людина грає (роль може бути обрана для маскування);

• національні та регіональні особливості невербальної комунікації;

• власний стан і досвід (застосовувати їх слід обережно, трактучи невербальні сигнали, що йдуть від співрозмовника).

Далі розглянемо досить складний технологічний процес, який належить до сфери «комунікація – поведінка індивіда». Люди навчилися говорити, дотримуючись певного контролю, а в заплутаних ситуаціях в ім'я порятунку вдаватися до брехні. Вони також навчилися маніпулювати співрозмовниками або створювати конфліктну ситуацію. І, використовуючи слова та жести, що с в запасі, їм це більшою чи меншою мірою вдається. За таких умов важливо не просто констатувати факт, приміром, агресії або неповаги, продемонстрованої опонентом, не просто бачити поведінку партнера, а зазирнути за неї і зрозуміти, що за нею криється, чому саме так, а не інакше вчинив опонент.

Будь-яка поведінка людини, у тому числі й комунікативна, спрямована на задоволення потреб, знаходячи в цьому своє значення. Є різні види комунікативної поведінки індивіда. Ми можемо вважати комунікативну поведінку розумною тоді, коли вона визначається потребами у відповідній інформації, до того ж, якщо вона є цілеспрямованою. Комунікативна поведінка є нормальною в тому разі, якщо вона адекватна реальній ситуації спілкування, відповідає загальновизнаним нормам і не виходить за рамки очікувань оточення. Набута поведінка характеризується тим, що внаслідок уроків, які отримує індивід у ході спілкування або самокритичного спостереження за самим собою і відповідного тренування, комунікативні дії, які «винагороджуються» оточенням, закріпляються, а ті, що не приймаються, з поля зору зникають. Стосовно реактивної поведінки, то наші комунікативні дії обґрунтовуються внутрішніми і зовнішніми подразниками й залежать від низки чинників:

• настрою (в ситуації спілкування, коли стосунки із співрозмовником гармонійні, ми реагуємо інакше, ніж якби ми перебували в розладі з ним);

• стимулу (чим більше стимулів «закладено» в нашій особистості, тим активніше ми реагуємо на подразники);

• засобів (на той або інший подразник ми можемо відреагувати словесно і/або на мові рухів тіла й результати перероблення подразника визначають, яким із засобів ми скористаємося).

Комунікативна поведінка партнера може також бути якісно й кількісно адекватною і неадекватною, символічною (коли те, що має бути повідомлено, виражається не конкретно, а за допомогою того або іншого символу), маніпулятивною, агресивною (психологія визначає агресію як наступальну поведінку, зумовлену афектом), образливою (майже будь-яка комунікативна дія може виявитися образливою, якшо вона невчасна або недоречна), конфліктною та ін.

Є чимало методик, за допомогою яких можна «відповісти» на ту чи іншу поведінку співрозмовника. Зокрема, ефективним способом відбиття агресивної поведінки є принцип, запозичений із східної практики «айкідо», тобто системи фізичних единоборств. Названа техніка побудована не на захисті або нападі, а на тому, щоб дозволити партнерові зробити все, що він бажає, і посилити його дію. В боротьбі не виглядає таким чином: противникові дозволяють замахнутися для нанесення удару, а потім підлаштовуються під його рух і рухаються в тому ж напрямку, паралельно використуючи суперника для задоволення власних цілей. У психологічній ситуації спілкування діє такий самий механізм: можна дозволити партнерові якоюсь реплікою пригнітити вас, навіть допомогти йому в цьому, сказавши: «Я розгублений і не знаю, що далі мені говорити». Зазвичай цей прийом спрацьовує, і партнер починає виправдовуватися, тобто його агресивна поведінка стала приманкою й засобом отримання переваги. Щодо відбиття конфліктної поведінки в спілкуванні, то тут також є низка напрацьованих рекомендацій. Зокрема, пропонується не розширювати зону конфлікту, не відходити від його першопричини, краще залишитися в межах проблеми, яка викликала суперечку, аніж переносити конфліктну модель на щось інше.

Наступна група рекомендацій стосується різних порад щодо ефективного проведення бесід,переговорів тощо. Це так звані локальні техніки. Вони широко описані в психологічній літературі. Так, метод проведення ділових нарад має на меті поінформувати учасників, одержати необхідну інформацію, проаналізувати проблему, що виникла, скласти прогноз – сценарій майбутніх бесід, нарад чи переговорів і розробити відповідні документи. Переговорний процес передбачає знання учасниками переговорів психологічних механізмів, які стимулюють їхню активність: «довіри», «нового», «самостійності», «логічності», «поваги» тощо, а також тактичних прийомів, які мають місце в переговорному процесі: «відхід», «вичікування», «висунення вимог в останню хвилину», «розподіл проблеми на окремі складові». Побудова бесіди також має певний «сценарій» і набір рекомендацій: дотримання дружелюбно-ділового тону, вміння слухати і правильно ставити запитання, уникання категоричних фраз тощо.

Скільки б технік ви не знали, варто пам'ятати одне з найважливіших правил спілкування – здобування та оцінювання інформацієї є справжнім мистецтвом, яке потребує розвинутої інтуїції. Ви можете точно виконати все, чому вас навчили, а результат спілкування бажатиме більшого. Чому? Найчастіше причина криється у формальному заучуванні рекомендацій і правил спілкування, без урахування соціальної ситуації спілкування, конкретного комунікативного процесу, особливостей учасників взаємодії. Ніякі техніки не допоможуть там, де суб'єкти спілкування або хтось один з них ставлять за мету самопрезентацію, а не створення діалогу для досягнення мети.

Важливо також враховувати в процесі обміну інформацією наслідки комунікації. Йдеться про те, що інформація є цінним ресурсом, вона може підвищувати або захищати статус того, хто нею володіє, впливати на розподіл влади між учасниками комунікативного процесу тощо. Саме тому наділені владою індивіди намагаються утримати інформацію, управляти нею, стимулюючи певні види інформації й ділового спілкування та стримуючи інші.

Запитання для самоконтролю:

1. Візуальна психодіагностика.

2. Основи фізіогноміки.

3. Рука як джерело психологічної інформації.

4. Поняття істини, правди та неправди, обману, брехні, щирості, їх виявлення за допомогою візуальної діагностики.

5. Фізіологічні кореляти обману.

6. Технічні засоби виявлення брехні: голосові аналізатори та детектор брехні.

7. Психологія маніпулятивної поведінки й протидія спробам маніпулювання.

Теми рефератів:

Статеві і вікові індивідуально-психологічні відмінності.

Конституційні типології Е.Кречмера і У.Шелдона.

Морфологія типів темпераменту.

Можливі шляхи протидії дедукції брехні.

Можливості застосування поліграфів у розслідуванні злочинів та кадровій роботі.

 

Завдання для самостійної роботи:

Необхідно опрацювати наступні літературні джерела:

1. Алексеев А. В. Обзор и квалификация способов противодействия полиграфу // Теория и практика применения полиграфа в правоохранительной деятельности. Сочи, 2002. С. 20-28.

2. Базаров Т.В., Богомолова С.Н. Использование полиграфа для проверки надежности персонала // Нетрадиционные методы в раскрытии преступлений. – М., 1994. – С. 29-32.

3. Варламов В. А. Детектор лжи. – Краснодар: Советская Кубань, 1998. – 358 с.

4. Варламов В.А. Детектор лжи, – М., 2008. – 352 с.

5. Дерябо С. Гроссмейстер общения./С. Дерябо. – М., 2000.– 244 с

6. Делікатний С. К., Половнікова Ж. Ю. Використання поліграфа в діяльності ОВС (навчально-методичний посібник).- К.: РВВ МВС, 2001. – 109 с.

7. Доценко Е. Л. Психология манипуляции./ Е. Л. Доценко. – М., 2000. – 324 с.

8. Кабаченко Т. С. Методы психологического воздействия. / Т. С. Кабаченко. – М., Наука 2000. – 326 с.

9. Кара-Мурза С. Манипулирование сознанием. / С.Кара-Мурза. – М., 1999. – 568 с.

10. Ларин A.M. Применение полиграфа в Польше // Виктинология и профилактика правонарушений: Сб. науч. тр. – Иркутск, 1979. – С. 144-152.

11. Лурия А.Р. Экспериментальная психология в судебно-следственном деле // Сов. право. 1927. С. 84-100.

12. Николайчик В.М. «Сыворотка правды» и «лай-детектор»: возвращение к инквизиционному процессу// Сов. государство и право. 1964. № 12. С. 120—126.

13. Николаева И.Н. Лжесвидетельство // Опыт использования полиграфа в профилактике и раскрытии преступлений в ГУВД Краснодарского края (1-я Научно-практическая конференция). Краснодар, 1997. С. 76.

14. Психология влияния. Хрестоматия. – СПб: 2001.

15. Скрыпников А.И., Варламов В.А., Зубрилова И. С, Богданова Т. С. Применение полиграфа в опе­ративно-розыскной деятельности органов внутренних дел России. Методическое пособие. – М., 1995. – С. 88.

16. Смирнов В.М., Резников Т.Н., Губачев Ю.М., Дорничев В.М. Мозговые механизмы психофизи­ологических состояний. – Ленинград: Наука, 1989. С. 151.

17. Холодный Ю.И. Полиграф // Системы безопасности связи и телекоммуникации. 1996. № 3. С. 79-81.

18. Холодный Ю.И., Савельев Ю.И. Проблемы использования испытаний на полиграфе, приглашение к дискуссии // Психологический журнал. 1996. Т. 17. № 3. С. 53-69.

19. Эрнст Отто. Слово предоставлено Вам. / Отто Эрнст. – М.: Экономика, I988.–140 с.

 

ЛЕКЦІЯ 8