Процес спілкування та чинники,



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Процес спілкування та чинники,



Що впливають на його успішність

ВСТУП

 

Спілкування людей – це, насамперед, процес взаємної активності: інформація не тільки передається, а й формується, уточнюється, розвивається, при цьому передбачається, що у відповідь на послану інформацію буде одержано нову. Партнери впливають один на одного з тією чи іншою метою, виникають певні стосунки. Обмін інформацією можливий лише за умови, що суб'єкти розуміють один одного, тобто однаково сприймають значення слів, що промовляються. Не випадково Л. Виготський відзначав, що «думка ніколи не дорівнює прямому значенню слова».

У сучасних умовах провідним є мовне спілкування або вербальна комунікація, що реалізується за допомогою мовлення. Відомий спеціаліст, що вивчав особливості спілкування між людьми, Л. Виготський писав: «Спілкування, не опосередковане мовою чи якоюсь іншою системою знаків або засобів, як воно спостерігається серед тварин, робить можливим спілкування лише найбільш примітивного типу та в найбільш обмежених розмірах... Щоб передати якесь переживання чи зміст свідомості іншій людині, немає іншого шляху, окрім віднесення цього змісту до певного класу, до певної групи явищ, а це потребує узагальнення. Таким чином, вищі, властиві людині форми психологічного спілкування можливі лише завдяки тому, що людина за допомогою мислення узагальнено відображає дійсність».

Зміст та засоби спілкування визначаються соціальними функціями осіб, що спілкуються, їх статусом у структурі суспільних стосунків, належністю до тієї чи іншої спільності. Людське суспільство немислиме без спілкування, яке виступає як засіб «цементування» індивідів та як засіб розвитку самих індивідів. Саме звідси випливає існування спілкування як реальності суспільних стосунків. Мабуть, саме це дало можливість А. Сент-Екзюпері намалювати поетичний образ спілкування як «єдиної справжньої розкоші, що є у людини». Проте для деяких людей спілкування – не задоволення, а досить неприємне та складне завдання, якого вони уникають, якщо це можливо. Потреба спілкуватися і уміння це робити у різних людей різні. Справа не тільки у здібностях, а і в знанні чинників, що впливають на успішність спілкування, розумінні, де, коли, з ким і як саме краще спілкуватися. Відповіді на ці запитання – умова успішності професійної діяльності у так званих соцономічних професій, до яких відноситься юридична праця.

Є багато речей, які ми навчилися робити ще в дитинстві, але чи правильно ми дихаємо, харчуємость, спілкуємось? Лікар Бутейко навчає, як дихати правильно, дієтологи вчать харчуватися раціонально, збалансовано. Так саме психологи та психолінгвістик, фахівці з паблік релейшен дають поради стосовно ефективного спілкування. Починати треба із нагромадження знань про спілкування та усвідомлювання чинників, що впливають на його результати.

1. Виділяють вербальне та невербальне спілкування.

Вербальне спілкування – це спілкування за допомогою мови.

Невербальне спілкування – спілкування за допомогою міміки, жестів, пантоміміки.

2. В залежності від суб'єктів спілкування може бути:

- міжіндивідним (тобто спілкування між окремими індивідами),

- індивідно-груповим (спілкування між індивідом і групою);

- міжгруповим (між групами).

7. За тривалістю виділяють:

- короткочасне і тривале спілкування,

- закінчене та незакінчене.

8.За суб'єктам діяльності виділяють:

- міжособистісне – при безпосередніх контактах двох чи більше осіб,

- міжгрупове – контакти з іншою первісною групою чи окремим її представником,

- соціальне – суб'єктом виступає велика група, спільність людей чи суспільство в цілому.

3.Залежно від засобів, що використовуються,спілкування може бути:

- матеріальним – за допомогою трудових дій, окремих операцій, результатів діяльності, що виконують додаткову комунікативну функцію,

- знаковим – за допомогою знакових систем (наприклад, мови, азбуки Морзе, азбуки Бройля для глухонімих),

- позазнаковим або смисловим– за допомогою жестів, міміки, пантоміміки тощо.

Оскільки спілкування являє собою форму міжособових стосунків, то можна навести таку умовну його класифікацію (типологію), причому кожний із типів є одночасно етапом становлення і поглиблення стосунків:

етикетнийтип спілкування (формальний, неглибокий рівень в основному ролевої взаємодії, наприклад: покупці, пасажири, глядачі, болільники тощо);

діловийтип (спілкування відбувається з приводу виконання тих чи інших соціальних функцій, які сформували групу, наприклад: співробітники, члени навчального, студентського, армійського колективу тощо).

Діловий рівень (тип) легко переходить у такі:

товариський, який характеризується становленням ціннісного визнання один одного, наприклад: серед колег, однокласників, товаришів по роботі, навчанню, команді;

приязнийтип – включає дружні стосунки (значна частина дозвілля, вільного часу проводиться разом; характеризується спільністю інтересів, ціннісних орієнтацій, цілей тощо);

інтимнийтип (формується нова єдність, цілісність; включає кохання, родинні стосунки, стійку тривалу дружбу, перш за все, в сім'ї).

Окремим типом можна виділити і спілкування із самим собою (внутрішні діалоги, мрії, спогади тощо).

Ці умовно виділені типи спілкування включають у свою чергу, різні види й типи спілкування залежно від: глибини стосунків, особливостей їх суб'єктів, тривалості, охоплення, дистанції між суб'єктами, спрямованості на загальнолюдські цінності.

Так, наприклад, у діловому спілкуванні можна виділити такі види: офіційне і неофіційне спілкування, службове і позаслужбове.

Інтимний тип, наприклад, включає таки види, як дружнє і сімейне спілкування; останнє, у свою чергу, виступає у таких формах, як батьківське, подружнє, любовне (сексуальне) духовне – щодо особистих поглядів людей – світоглядних, релігійних, політичних, які інколи приховують від сторонніх і оьговорюють тільки з близькими людьми.

На види і форми спілкування впливає також вік (між суб'єктами одного віку або різновікове спілкування), стать (одностатеве, різностатеве), національність (між суб'єктами однієї національності або міжнаціональне спілкування), релігійна, партійна або інша приналежність (релігійне спілкування, внутрішньопартійне, міжпартійне), спілкування у сфері дозвілля (художня самодіяльність, фізкультура тощо).

Спілкування як форма взаємодії людей не може бути поза моралі.

Незалежно від типу, воно може бути моральним або аморальним, залежно від суб'єктивних установок, інтересів, цінностей і ціннісних орієнтацій суб'єктів. Ключовими є питання про цілі спілкування і засоби досягнення мети – чи прийнятні для досягнення цілі обман, маніпулятивні техніки і т. ін.?

У зв'язку з цим постає питання про протиріччя спілкування.

Вихідними, неподільними одиницями будь-якого акту спілкування є два індивіди, кожний з яких відрізняється своїми індивідуальними якостями світосприйняття, живе у своєму індивідуальному просторі й часі, бачить, чує, відчуває, розуміє, говорить, перебуває у своєму колі явищ і предметів (житло, кухня, меблі, одяг тощо дають уявлення про людину) . Подібна нетотожність людських індивідуальностей, їх духовних світів – це величезне благо для суспільства, що відкриває нескінченні можливості духовного взаємозбагачення людей. У спілкуванні з тими, хто не схожий на нього, людина набуває нових соціальних якостей, розвиває та удосконалює вже набуті.

Разом з тим, несхожість людей один на одного має і другий бік. Що відчутніші відмінності в характерах, поглядах, вихованні, навчанні, рівнях культури у взаємодіючих суб'єктів, то більше можливостей для виникнення гострих суперечностей між ними.

Звідси випливає, що протиріччя спілкування можна розділити на два типи:

– протиріччя конструктивного характеру, які ведуть до розвитку, поглиблення, удосконалення стосунків;

– протиріччя деструктивного характеру, які ведуть до руйнування стосунків.

Щоб виявленні протиріччя не стали згубними для міжособового спілкування, не надали йому деструктивного характеру, не зруйнували можливості взаєморозуміння і міжсуб'єктної кооперації, від індивідів вимагаються активні зусилля певного роду. Здатністю (готовністю, бажанням, умінням) до подібних зусиль і визначається характер соціально-моральної активності особи, рівень її моральної культури.

Які ж конкретні зусилля вимагаються від індивіда перед лицем реальних комунікативних протиріч (тобто протиріч спілкування) ?

Головне завдання суб'єктів комунікації полягає в тому, щоб не просто зафіксувати виявлене протиріччя, а шляхом раціонально-рефлективної діяльності моральної свідомості чітко сформулювати як проблему, що вимагає вирішення. Прийнявши вигляд проблеми, протиріччя активізує моральну свідомість, примушує суб'єкта мобілізувати на її вирішення. Дляцього необхідно знайти причини даного протиріччя, дослідити діалектику протилежностей.

Потім виявляються шляхи подальшого розвитку даного протиріччя і можливості його вирішення. Ось такі основні етапи аналітичної діяльності з вирішення комунікативних протиріч. Обов'язково треба запам'ятати, що там, де протиріччя намагаються залишити в «замороженому», «законсервованому» вигляді, де намагаються робити вигляд, що їх не існує, їх деструктивний потенціал від цього не зменшується, а навпаки, збільшується.

Своєчасне вирішення кожного конкретного комунікативного протиріччя дозволяє підняти міжособове спілкування на якісно інший рівень. Проте комунікативні протиріччя не зникають повністю. їм на зміну приходять нові протиріччя, які вимагають, у свою чергу, також конкретних зусиль з боку суб'єктів для їх вирішення. Аморальне ж спілкування будується на таких принципах, як егоїзм, користь, особиста вигода, помста, неповага тощо.

А тепер ще раз роглянемо матеріал попередньої лекції, але у контесті їх значення для успішного вирішення комунікативних завдань.

Як відомо, існують такі засоби спілкування, як вербальні(словесні) та невербальні(поза, жести міміка, пантоміміка...).

У структуру мовного спілкування входять:

1) значення й зміст слів, фраз (точність уживання слова, його виразність і доступність, правильність побудови фрази і її дохідливість, правильність вимови звуків, слів, виразність і зміст інтонації.

2) мовні звукові явища:

- темп мови (швидкий, середній, уповільнений),

- модуляція висоти голосу (плавна, різка),

- тональність голосу (висока, низька),

- ритм (рівномірний, переривчастий),

- тембр (розкотистий, хрипучий).

Спостереження показують, що найбільш привабливою в спілкуванні є плавна, спокійна, розмірна манера мови.

3) виразність якості голосу(при спілкуванні можуть виникати характерні специфічні звуки такі як, наприклад: сміх, плач, шепіт, подихи тощо).

Дослідження показали, що в щоденному людському акті комунікації слова становлять – 7%, інтонації – 38% - немовна взаємодія – 53%.

Читачеві варто замислитися, наскільки досконало він використовує можливості свого мовлення[1].

Основні функції спілкування як соціально-психологічного процесу:

- комунікативна– це обмін інформацією між особами, що спілкуються;

- перцептивна – це процес сприймання один одного партнерами по спілкуванню та встановлення на цій основі взаєморозуміння;

- інтерактивна - це організація взаємодії між партнерами, тобто обмін не тільки знаннями, ідеями, а й діями, вчинками.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.2.146 (0.013 с.)