Психологія масовидних форм активності громадян



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Психологія масовидних форм активності громадян



 

Масовидні форми активності – це переважно неорганізована (стихійна) діяльність людей, що знаходяться у єдиному просторі та часі, в умовах послаблення чи повної відсутності соціального та індивідуального контролю.

Зазначена галузь завжди привертала увагу соціальних психологів, але сучасний рівень теоретичної спрацьованості проблеми не можна вважати достатнім. Це, передусім, пов'язане з тим, що масовидні явища виникають зненацька, а перебіг їх надзвичайно динамічний – отже спланувати дослідження практично неможливо. Враження безпосередніх учасників, як правило, неповні і несистематизовані, а також не можуть вважатись об'єктивними, бо вони не залишаються сторонніми, заражаються загальним настроєм (якщо навіть повністю виключити ймовірність свідомого перекручування фактів зацікавленими особами). Можливості вико­ристання традиційних методів соціальної психології (спостереження, експеримент) в умовах масового скупчення людей обмежені. Негативно вплинули також причини ідеологічного характеру та відсутність безпосередніх зв'язків між ученими-психологами і практичними працівниками правоохоронних органів.

У соціальній психології натовп визначається як «велика група людей, ні зовнішньо, ні внутрішньо не організованих, об'єднаних лише прагненням до негайної дії. Учасники натовпу стають спільністю лише тією мірою, якою вони охоплені однаковою негативною, руйнівною емоцією щодо якихось осіб, настанов, подій. Натовп робить спільністю те, що він «проти», що він «проти них» (Б. Поршнєв).

Із цього визначення випливає, що натовп — не будь-яке масове скупчення людей, а лише сукупність агресивно настроєних громадян. Це — неорганізована спільність, що, однак, не виключає можливості наявності у ній організованої групи (ядра), яке провокує й спрямовує індивідуальну агресивність присутніх.

Можна виділити такі види масових скупчень громадян:

1) «випадкове» – коли люди збираються внаслідок якоїсь екстраординарної події (пожежі, автокатастрофи, бійки тощо). Вони виявляють інтерес до того, що відбувається, і можуть активно діяти (наприклад, надавати допомогу потерпілим);

2) «споглядальне» (публіка, болільники) – люди збираються для перегляду чи «співучасті» у цікавій для них події; 'їхня поведінка може бути незвичною за формою, навіть визивною, але за своєю суттю вона не агресивна і не має мети порушення громадського порядку;

3) «панічне» («рятівне») – виникає як реакція на небезпечну чи незрозумілу ситуацію; завжди супроводжується активними діями, спрямованими на уникнення небезпеки;

4) «протесте» («мітингове») – люди випадково чи зумисне збираються для демонстрації своєї незгоди зі словами чи вчинками певних офіційних (посадових) осіб.

Усі зазначені види масових скупчень громадян за певних обставин можуть перерости, трансформуватися в агресивний натовп. Такі трансформації відбуваються під впливом сукупності чинників (наприклад, вікові особливості учасників, чутки, спрямований вплив з боку людей, які складають «ядро» натовпу чи підбурювачів та інші).

Можна виділити такі групи чинників:

1. Зовнішні (соціологічні): довгочасні та ситуативні.

2. Соціально-психологічні (механізми впливу людей один на одного в масових скупченнях, їх соціально-психологічний склад).

3. Психологічні (індивідуальні схильності окремого індивіда до агресивних та протиправних дій).

Чинниками довготривалої дії слід вважати економічні, соціальні, політичні та інші умови життя в суспільстві, які формують і спонукають негативні соціальні настрої. Конкретні причини агресивної поведінки можуть різнитися залежно від територіальної, національної, релігійної специфіки, але висновок про соціальне неблагополуччя як спонукальний механізм агресивності має універсальний характер. У тих чи інших ситуаціях приоритет дії завжди лишається за довготрива­лими чинниками, конкретна ж причина події (ситуативний чинник) має сенс лише у контексті перших.

Ситуативні чинники – час (пора року та година доби), місце виникнення події, кількість присутніх. Виявлені певні закономірності, пов'язані з дією ситуативних чинників: масовидні форми вияву активності найбільш характерні для теплої пори року (з травня по жовтень), у неробочий час чи у вихідні дні, місце виникнення частіше прив'язується до центральних районів населеного пункту чи перетину транспортних артерій.

Серед соціально-психологічних чинників найбільш важливими є:

1) Механізм залучення – навіть невелика кількість присутніх стає самостійним стимулом для зацікавленості. Дослідженнями американських психологів встановлено, що до групи із 15 осіб, яка зупинилась на вулиці і дивиться у певному напрямку, приєднується приблизно 40 % перехожих, причому їхня кількість швидко збільшується.

2) Механізм наслідування – полягає у копіюванні та відтворенні індивідом зразків і моделей поведінки оточуючих. Він полегшує проблему вибору та суб'єктивно зменшує відповідальність за наслідки своїх дій, а також стає засобом солідаризації учасників.

3) Механізм навіювання – полягає в організації взаємодії осіб, що зібралися, за допомогою подачі інформації певним чином (надходить від джерела, яке користується довірою чи авторитетом, повідомляється впевнено, директивно, на вираженому емоційному тлі). Він є засобом згуртування учасників та регулює поведінку, спрямовує її в бажаному напрямку

4) Механізм емоційного зараження – залучення присутніх до єдиного групового настрою внаслідок підсвідомої схильності людини піддаватися демонстрованим психічним станам при безпосередньому контакті. Це — прадавній засіб інтеграції соціальних груп, який нині можна спостерігати у ритуальних танках, хоровому співі та ін. Ступінь зараження залежить від сили емоційного заряду присутніх та кількості людей. У масових скупченнях у кожного індивіда є надлишок емоційної напруженості та підвищена сприйнятливість до стану іншої людини. Напруженість зу­мовлює й готовність кожного відтворювати цей стан: людина підсвідоме сприймає експресивні прояви та виражальні рухи – голосність мови, інтонації, ритм дихання, міміку, рухи м'язів усього тіла, колір і вологість шкіри, і такою ж мірою підсвідоме переймає їх. У масових скупченнях людей, де існує безпосередній контакт, взаємне стимулювання посилює взаємовплив.

Зараження виконує функції інтеграції (посилює групову згуртованість та єдність, забезпечує психологічну єдність групи) та експресії (звільнення індивіда від його звичних обмежень, зняття емоційного напруження).

5) Механізм групової творчості – створення образів спільної уваги, що фокусують почуття і уявлення присутніх. Це може бути трансформація первісного об'єкта уваги, чутки, найрізноманітніші повідомлення тощо. Функції даного механізму: активізуюча – спонукання до дій, регулятивна – надання діям спільної спрямованості. Завдяки механізмам групової творчості натовп із часом може розпочати активні дії без жодних зовнішніх стимулів.

Важливою структурною харктеристикою натовпу є її соціально-психологічний склад. Це – самостійний чинник, який значною мірою впливає на його формування, розвиток та, що особливо важливо, перехід його учасників до активних дій. Натовп за складом неоднорідний, у ньому можна виділити такі прошарки:

1) активні учасники, що мають на меті взяти безпосередню участь у протиправних діях, причому мотиви їх поведінки можуть різнитися (дати вихід негативним емоціям, набути авторитету, помститися міліції та інші);

2) підбурювачі, ті, що не збираються особисто активно діяти, а прагнуть використати для досягнення власної мети інших осіб; вони звертаються до присутніх із лозунгами та закликами, формують «образ ворога», спонукають негативні емоції, маніпулюють суспільною думкою;

3) «зацікавлені спостерігачі» – до того, що відбувається, ставляться зацікавлено, але наміру брати участь в активних діях не мають;

4) «випадкові свідки» – до події ставляться байдуже або ж навіть негативно, засуджуюче, але їхня присутність чисельно збільшує натовп, надає присутнім відчуття могутності.

Натовп переходить до активних дій, коли кількість учасників першої групи досягає «критичної концентрації» (приблизно 20 %). Це стає можливим унаслідок дії таких умов:

зумисне загострення обстановки призвідниками та підбурювачами, яке може мати як словесну форму (звертання до присутніх, вигуки, скандування окремих слів чи лозунгів), так і виражатися у безпосередніх агресивних діях, які вчиняють спеціально проінструктовані та підготовані особи. Привід для таких дій, як правило, не відповідає ступеню активності (зупинка та пошкодження транспорту, биття шибок, застосування сили щодо «невгодних» ораторів чи працівників міліції), метою якої є провокування агресивності присутніх громадян та представників «офіційної сторони»;

неможливість перевірки відомостей, що надходять, внаслідок чого на віру приймається та інформація, що відповідає загальному емоційному настрою та надходить від осіб, які користуються довірою і авторитетом;

присутність неврівноважених та легкозбуджуваних людей;

осіб, схильних до агресивної поведінки та таких, що нарікають на несправедливе до себе ставлення в минулому;

п'яних чи в стані наркотичного збудження; угруповань підлітків та молоді з антисоціальними установками. Такі особи із «підвищеною реактивністю» до порушень громадського порядку далеко не завжди з'являються випадково – 'їх можуть спеціально готувати, у тому числі й доводячи до стану сп'яніння, тенденційно пояснюючи події тощо.

У результаті зазначених умов скупчення громадян перетворюється на агресивний натовп, у якому багато хто починає діяти зовсім не так, як у повсякденному житті – вони приймають за зразок поведінку оточуючих, навіть якщо це суперечить їхнім моральним принципам та звичкам. Значно зростає агресивність людей, у їхніх висловлюваннях та діях з'являється жорстокість.

Можна виділити три етапи розвитку натовпу:

1) початковий – виникнення конфліктної ситуації, що своєчасно не ліквідується; присутні висловлюють обурення, з'являються чутки, відбувається зараження – негативною емоцією осіб, що не мають безпосереднього відношення до конфлікту. Громадяни втрачають спокій, стають підвищено сприйнятливими до негативної інформації. З числа присутніх виділяється лідер (стихійний чи такий, що свідомо використовує для власної мети виникле емоційне напруження) та активне ядро, які прагнуть будь-що збільшити кількість осіб, готових активно діяти. Швидко зростає напруження, яке вимагає спільної та невідкладної дії, формується агресивна установка;

2) основний – від перших спільних дій до початку розсіювання натовпу. Як правило, спільні дії починаються після якогось додаткового стимулу, у тому числі провокаційних вимог розправитися із «винуватцями» («образ ворога» залежить від ситуації). На даному етапі цілі й мотиви діяльності учасників натовпу можуть змінитися: агресивність присутніх спрямовується не на об'єкт, що викликав негативні емоції, а на осіб, що забезпечують охорону громадського порядку і, на думку зібрання, є представниками «винуватої» сторони. Саме цим пояснюється ворожість щодо працівників міліції та опір навіть правомірним їх діям;

3) заключний – розсіювання натовпу із застосуванням сили.

Виділення зазначених етапів не означає, що вони завжди наявні у повному обсязі, настають один за одним і завершуються розсіюванням та вжиттям спеціальних заходів. Розвиток цього процесу може бути припинений, наприклад, коли подія, що викликала зацікавленість, втрачає актуальність, увага присутніх переорієнтовується на інший об'єкт, кваліфіковано вилучаються лідери та ядро тощо. Це стає можливим при своєчасних та професійних діях працівників правоохо­ронних органів. Активність учасників може також призупинитися внаслідок настання якихось об'єктивних обставин (злива, настання ночі та інші) або застосування спеціальних засобів, але в таких випадках, як свідчить аналіз практики, по­новлення активності цілком можливе. Нарешті, у виняткових випадках натовп може самоліквідуватись (наприклад, при досягненні лідерами своєї мети).

Вивчення і аналіз особливостей поведінки людей в умовах значної їх концентрації та при виникненні умов, які можна охарактеризувати як екстраординарні, дозволяє сформулювати найбільш загальні правила щодо поведінки при скупчені людей:

1. Утримуйтесь від зауважень, особливо на адресу конкретних осіб, не вдавайтесь до спорів і суперечок. Потрібний ввічливий та доброзичливий діалог із присутніми, роз'яснення їм суті того, що відбувається, можливих варіантів розвитку ситуації.

2. Утримуйтесь від поспіху: загострення обстановки може спричинитись надто прямолійними та жорсткими діями, не відповідними конкретним подіям, прагненням досягти результату якнайшвидше.

Значна кількість осіб, які складають натовп, створює сприятливі умови для механізмів емоційного зараження, навіювання, наслідування та інших. Ефективність дії цих механізмів прямо пропорційно залежить від кількості присутніх, цим же визначається й інтенсифікація механізму залучення – ще однієї умови зростання натовпу, бо з'являється відчуття безпеки, анонімності, могутності, сили. Особливо не­безпечне скупчення людей на відносно невеликій території, що суттєво полегшує взаємовплив один на одного, а також прояви підготованих провокацій, що утруднюють діяльність працівників правоохоронних органів. Раптовість виникнення визначається потенційною можливістю прояву некерованих процесів та подій і стосується як загострення ситуації, так і переходу учасників до активних дій чи трансформації організованого зібрання у некеро-ваний натовп. Вона особливо небезпечна за умови неготов-ності особового складу правоохоронних органів, бо інколи виникає навіть при відсутності будь-яких зовнішніх впливів. Високий ступінь невизначеності та бурхливий розвиток подій пов'язані з можливістю негативних наслідків події, що відбувається.

 

Запитання для самоконтролю:

1. Теоретичні засади психологічного впливу та впливовості.

2. Психологічні механізми переконування, навіювання, зараження.

3. Групові настрої та їх динаміка, способи впливу.

4. Соціально-психологічні особливості малої, середньої та великої групи людей: лідерство, згуртованість тощо.

5. Тактика впливу на натовп.

 

Теми рефератів:

Відмінності оцінки ситуації та вибору засобів впливу в залежності від параметрів об’єкту впливу: окрема людина (вік, стать, освіта, соціальний статус, кримінальний досвід, індивідуально–психологічні властивості, поточний психічний стан – диференціально–психологічний підхід), група (кримінально–психологічна характеристика, етнічна приналежність, інші соціо–демографічні показники), натовп.

Завдання для самостійної роботи:

Необхідно опрацювати наступні літературні джерела:

1. Аронсон Э., Праткинис Э. Механизмы убеждения. / Э. Аронсон, Э.Праткинис. Пер. с англ. – М., 2002.

2. Грачев Г.С., Мельник И.К. Манипулирование личностью. – М., 2002.

3. Кабаченко Т.С. Методы психологического воздействия. – М., 2000.

4. Сидоренко Е.В. Тренинг влияния и противостояния влиянию. / Е.В.Сидоренко. – СПб.: Речь, 2001. – 204 с.

5. Соснова М.Л. Тренинг коммуникативного мастерства. / М.Л.Соснова. – М.: Академический проект, 2010. – 265 с.

6. Татенко В.О. Соціальна психологія впливу: Монографія. / В.О. Татенко. – К.: Міленіум, 2008. – 216 с.


ЛЕКЦІЯ 11.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.197.197.23 (0.011 с.)