Методи діагностики й розвитку комунікативної компетентності



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Методи діагностики й розвитку комунікативної компетентності



 

Виходячи з того, що до складу компетентності включають деяку сукупність знань, умінь і навичок, що забезпечують успішне протікання комунікативного процесу, виділяють наступну стратегію побудови системи діагностики: інвентаризація компонентів компетентності (знань, умінь і навичок) і добір або створення для оцінки кожного з компонентів відповідної психологічної процедури.

Однак на практиці такий підхід не може бути ефективно реалізований – у міру розширення й поглиблення досліджень комунікації зріст числа компонентів, що виявляються, перевищує темпи створення діагностичних засобів, що відповідають елементарним критерієм надійності.

Фактично ж при діагностиці компетентності обмежуються оцінкою досить вузького набору її складових. Оскільки всебічна діагностика утруднена, бажане визначити критерії відбору основних компонентів компетентності для оцінки.

На роль основних критеріїв відбору претендують два критерії; вони формуються як принципи діагностики:

1) оцінки особистості не має сенсу без оцінки актуального або потенційного оточення;

2) без урахування перспективи розвитку, змін особистості

Прийняття цих положень суттєво звужує коло кандидатів в елементи системи психодіагностики. Свої системні характеристики діагностика здобуває в зв'язки із змістовним розглядом комунікативної компетентності. Вын немислимий без опори на певну теоретичну базу.

У якості теоретичної основи змістовного аналізу комунікативноїкомпетентності ухвалюються уявлення про структуру предметної діяльності.

Особливо важливим є виділення орієнтовної й виконавчої частини дії, а також поняття про внутрішніх (ресурсів) засобах діяльності.

Комунікативна компетентність розглядається як система внутрішніх ресурсів, необхідних для побудови ефективної комунікативної дії в певному колі ситуацій міжособистісної взаємодії.

Як і всяка дія, комунікативний акт містить у собі аналіз і оцінку ситуації, формування мети й складу дії, реалізацію плану або його корекцію, оцінку ефективності. Особливо важливе значення для діагностики компетентності має аналіз складу тих внутрішніх засобів діяльності, які використовуються при орієнтуванні в комунікативних ситуаціях. Оцінка когнітивних ресурсів, що забезпечують адекватний аналіз і інтерпретацію ситуації, є першочерговим завданням діагностики комунікативної компетентності.

Великий блок методик заснований на аналізі «вільних описів» різних комунікативних ситуацій, що задаються експериментатором вербально або за допомогою образотворчих засобів. Це створює можливості погоджувати ситуацію обстеження з контекстом реальної або потенційно можливої сфери життєдіяльності обстежуваного, що виг дно відрізняє даний методичний підхід від стандартизованих опитувачів, у яких значна частина «пунктів» найчастіше не має відносини до актуальної для респондентів комунікативної сфері.

Особливе місце серед методів оцінки когнітивних ресурсів займає сукупність методик, що одержали назву репертуарного матричного тестування, або техніки репертуарних ґрат (Федотова, 1984), що й дозволяють визначити елементарний склад і спосіб будови когнітивних структур, на основі яких відбувається організація досвіду.

Обидва названих методичних підходу дозволяють виявляти ті складові когнітивних ресурсів, які реально використовуються людьми при орієнтуванні в комунікативних ситуаціях, що є для них значимими. Отримані таким шляхом психодіагностичні дані можуть бути надійною основою для вибору прийомів корекції, виявлених у ході дослідження неадекватностей у розвитку пізнавальної сфери. Немаловажним є й те, що згадані групи методик, будучи в першу чергу діагностичними, можуть у той же час служити елементами процедур розвитку компетентності.

Діагностика компетентності орієнтовної частини комунікативної дії частково проводиться й за допомогою методик, заснованих на «методах аналізу конкретних ситуацій». Цей підхід має те обмеження, що не дозволяє безпосередньо оцінювати когнітивні ресурси, використовувані при орієнтуванні комунікативної дії, але з іншого боку, він дає можливість визначити ступінь ефективності їх використання, про що можна судити по адекватності визначення ситуації. Істотним є й те, що при відповідному доборі ситуацій для аналізу може бути забезпечена релевантність стимульного матеріалу тому класу завдань, з якими зустрічається випробуваний у повсякденному житті та професійної діяльності.

Цілісна діагностика комунікативної компетентності, або оцінка ресурсів комунікативного акту, припускає аналіз системи внутрішніх засобів, що забезпечують планування дії. При оцінці компетентності застосовуються різні кількісно-якісні характеристики розв'язку, серед яких основне місце займає такий показник, як число різних видів конструктивних розв'язків].

Дослідження соціальної взаємодії дозволили встановити, що люди в процесі комунікацій орієнтуються на складну систему правил регуляції спільних дій. Ця система правил містить у собі локальний соціальний аспект, ритуали, правила регуляції конкурентної активності. Незнання людиною загальноприйнятих правил викликає звичайно в навколишніх почуття незручності, однак неясно, як використовувати це явище з метою психодіагностики. Створення адекватних засобів аналізу цієї складовій комунікативної компетентності – справа майбутнього.

Діагностика виконавчої частини комунікативної дії ґрунтується на аналізі й оцінці операционального складу дії. Аналіз операционального складу проводиться за допомогою спостереження або в природніх умовах, або в спеціально організованих ігрових ситуаціях, що імітують ситуації реальної взаємодії. Більшу роль відіграють тут технічні засоби фіксації поведінки спостережуваних – аудио й відеозаписувальна апаратура, оскільки їх використання підвищує точність і надійність даних спостереження й, що особливо важливо, сам спостережуваний може бути притягнутий до процесу аналізу.

На першому етапі аналізу проводиться інвентаризація використовуваних комунікативних технік – виділяється своєрідний рольвий репертуар. В такий репертуар можуть входити володіння темпом мови, інтонацією, паузою, лексична різноманітність, навички недирективного слухання, що й активізує, невербальна техніка: міміка й пантоміміка, фіксація погляду, організація комунікативного простору і т.д.

Одним з параметрів оцінки є кількість використовуваних комунікативних технік. Іншим параметром є доречність, або адекватність використовуваного технічного приймання. Оцінка цієї характеристики рольвого компоненту комунікативної дії проводиться за допомогою експертних суджень в процесі оцінки аудіовізуальному запису.

Сучасний підхід до проблеми розвитку й удосконалювання комунікативної компетентності дорослих людей полягає в тому, що навчання розглядається як саморозвиток і самовдосконалення на основі власних дій, а діагностика компетентності повинна стати самодіагностикою, самоаналізом.

Проблема діагностики компетентності не вирішується одним лише інформуванням випробуваного про результати тестування – суть її в тому, щоб організувати процес діагностики таким чином, при якім його учасники одержать діючу інформацію, тобто таку, на основі якої люди змогли б самі здійснювати необхідну корекцію своєї поведінки.

Надбання комунікативного досвіду відбувається не тільки на основі особистої участі в актах комунікативної взаємодії з іншими людьми. Існує безліч шляхів одержання відомостей про характер комунікативних ситуацій, проблемах міжособистісної взаємодії й способах їхнього розв'язку.

Спеціальна допомога потрібно тільки в тому лише випадку, коли виникають труднощі валідизації освоюваних засобів, пов'язані з невмінням одержувати й давати адекватний зворотний зв'язок. Тут досить ефективні форми групової роботи в стилі груп самоаналізу, де учасники одержують можливість верифікувати свої визначення комунікативних ситуацій в процесі порівняння думок усіх членів групи. Немаловажною перевагою групових форм роботи є й те, що одним з її продуктів може бути створення нових засобів аналізу, більшою гідністю яких є їх експлікованість у процесі формування, а отже й можливість споконвічного коректування.

Але більшим достатком групового аналізу є те, що тут можуть бути використані єдині процедури діагностики й удосконалювання системи засобів орієнтування комунікативних дій.

Аналітичне спостереження комунікативної взаємодії, як реального, так і представленого в художній формі, дає не тільки можливість «тренування» придбаних пізнавальних засобів, але й сприяє оволодінню засобами регуляції власної комунікативної поведінки. В частковості, процес спостереження дозволяє виявити систему правил, керуючись якими люди організують свою взаємодію, зрозуміти, які правила сприяють, а які перешкоджають успішному протіканню комунікативних процесів. Не випадкове спостереження за комунікативним поведінкою інших людей рекомендується як ефективного способу підвищення власної компетентності.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.55.22 (0.009 с.)