Соціальні типи, в діловому спілкуванні

Відомо, що живучи і розвиваючись в певному суспільному середовищі, складається і формується чітко виражений соціальний тип людини, який можна підрозділити за характером дій на такі основні:

Виконавець. Фактично діє механічно, що скажуть, те й зробить. Особистої ініціативи не виявляє. Як правило, при висуненні на керівну посаду, стає формалістом, відповідно накладаючи відбиток і на стиль управління і на взаємини з підлеглими. За психологічним типом це найчастіше може бути холерик або меланхолік.

Соціальна активна особистість. Людина живе активним громадським життям, ініціативна, з широким колом суспільних інтересів. На жаль, можна в цьому соціальному типові зустріти два різновиди. Перший – справжній активіст і суспільне активна особистість, другий – зовні показний, формальний, мітингово-поверховий, демагогічний. Другий різновид найнебезпечніший, тому що на початку важко розгледіти його справжню суть, побачити, що усе зовні – показне. В соціальному плані – це найнебезпечніші люди, бо демагоги були і залишаються найзапеклішими ворогами чесних і трудових людей. Серед психічних типів тут можуть бути і сангвініки, і холерики, менше меланхоліки і зовсім рідко флегматики).

Винахідлива особистість. Людина творчості, з високо розвиненим почуттям нового, першовідкривач. По натурі може бути замкнена, а точніше постійно зосереджена, шукаюча. Має широкий кругозір в галузі вузької спеціалізації, лише найбільш геніальні з них не замикаються у колі своїх інтересів. Переважно це люди сангвінічного типу, можливі флегматики, рідше холерики і поодинокі випадки меланхоліки.

Людина творча і людина утворююча нове близькі за діяльністю до третього, хоча відрізняються тим, що не обов'язково щось самостійно відкривають чи пропонують, а до уже відомого і відкритого можуть додати елемент новизни саме завдяки творчому підходу до справи.

В юридичній праці багато що залежить від спеціалізації юриста, його функцій, кола осіб, з якими доводиться спілкуватися у професійній сфері, тих стереотипів, які формуються в соціально-рольових інтеракціях.

Наприклад, нотаріус - законодавчо уповноважена особа, в компетенцію якої входить вчинення нотаріальних дій: він посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені Законом України "Про Нотаріат", При цьому він спілкується з людьми, які у своїй більшості є юридично не освіченими, перебувають у статні стресу, мають похилий вік. З такими особами треба бути толерантним, терплячим. Якщо юристу цих якостей бракує, працювати йому буде важко.

Працівники правоохоронних органів виконують багато різних функцій, їх робота різноманітна, вимагає розвинених комунікативних умінь та навичок. Керівництво МВС постійно піднімає питання про удосконалення комунікативного потенціалу працівників ОВС, як рядових, які патрулюють вулиці й спілкуються з пересічними громадянами з різних питань, так і офіцерів – оперативників, дільничних інспекторів, слідчих і т. ін., які мають справу із потерпілими від кримінальних злочинів, свідків, підозрюваних. Кожна з названих категорій має свої особливості, на яких накладають свій відбиток, стать, вік, освіта та багато іншого, що робить спілкування процесом складним й досить відповідальним, адже спілкування слугує меті встановлення фактів, які мають юридичне значення, мають важливі наслідки.

Люди, з якими спілкуються працівники ОВС, свідомо чи не свідомо, можуть викривляти інформацію, по різному ставитися до представників влади, по різному будувати взаємини.

Подібні проблеми виникають і при професійному спілкуванні громадянами та колегами, керівниками, підлеглими, рівними за статусом, представниками інших правоохоронних органів, які інколи «товаришують», а інколи – «ведуть війни», а також з громадянами різних категорій.

Окрім соціально-статусних параметрів, варто враховувати й суто психологічні аспекти трансакцій.

Цікавий підхід до аналізу трансакцій (взаємодії) пропонує Ерик Берн. В своїх широко відомих книжках «Люди, які грають в ігри» та «Ігри, в які грають люди» він вирізняє різні типи спілкування, різні Его-стани учасників комунікації, які сприяють або заважають порозумінню.

Е. Берн виділяє наступні три особи людини, що становлять, які обумовлюють характер спілкування між людьми: батьківське, доросле, дитяче.

Батьківське Я, яке підрозділяється на дбайливий батьківський стан Я і критичний батьківський стан Я.

Батьківське Я, що складається з правил поведінки, норм, дозволяє індивідові успішно орієнтуватися в стандартних ситуаціях, "запускає" корисні, перевірені стереотипи поведінки, звільняючи свідомість від завантаженості простими, буденними завданнями. Крім того, Батьківське Я забезпечує з великою вірогідністю успіху поведінку в ситуаціях дефіциту часу на роздуми, аналіз, почерговий розгляд можливостей поведінки.

Дорослий стан Я сприймає і переробляє логічну складову інформації, ухвалює рішення переважно обдумано і без емоцій, перевіряючи їх реальність. Доросле Я, у відмінності від Батьківського, сприяє адаптації не в стандартних, однозначних ситуаціях, а унікальних, які вимагають роздумів, що дають свободу вибору і, разом з цим, необхідність усвідомлення наслідків і відповідального ухвалення рішень.

Дитячий стан Я слід життєвому принципу відчуттів. На поведінку в сьогоденні впливають відчуття з дитинства. Дитяче Я також виконує свої, особливі функції, не властиві двом іншим складовими особи. Воно "відповідає" за творчість, оригінальність, розрядку напруги, отримання приємних, іноді "гострих", необхідних певною мірою для нормальної життєдіяльності вражень. Крім того, Дитяче Я виступає на сцену, коли людина не відчуває достатньо сил для самостійного вирішення проблем: не здатний подолати трудності й протистояти тиску іншої людини. Це Я підрозділяється на природне дитяче Я (спонтанні реакції типу радості, печалі і так далі), адаптивне Я (що пристосовується, прислужується, боязливий, винуватий, такий, що коливається), бунтівне дитяче Я. Ще один варіант – «маленький професор»

Всі взаємодії з самим собою, між двома, а також великою кількістю людей можна описати шістьма варіантами або типами взаємодій:

- відхід в себе;

- процедура (серія простих, додаткових взаємодій, направлених на отримання передбачуваного результату);

- операція (серія простих, додаткових комунікацій із заздалегідь відомими цілями, де задіяні не тільки дорослі стани);

- ритуали (стереотипна серія простих,, заданих зовнішніми обставинами і контрольованих батьківськими станами взаємодій);

- розвага, або проведення часу (серія простих взаємодій, згрупованих навколо однієї теми з метою структуризації певного інтервалу часу. Людина розраховує на підтримку бесіди);

- близькість (вільний від ігор, щирий обмін відчуттями, без експлуатації, що виключає здобуття вигоди).

Всі три стани «Я» насторожено ставляться до близькості. Батьківський стан боїться бути скомпрометованим близькістю, вважає, ніби близькість розцінюється оточуючими як прояв слабкості. Воно допускає близькість тільки у приватному житті. Дорослий розуміє, що близькість – це такий стан, в якому людина особливо незахищена. Дитячий стан боїться розплати за близькість. Можливо, тому в нашому житті так мало близькості. А для того, щоб уникнути небезпеки близькості і нестерпної нудьги, люди і заповнюють іграми, які імітують справжні щирі стосунки.

Якщо є бажання чи потреба спілкуватися з певною людиною, варто замислитися над питанням, а чи цій людині хочеться спілкуватися з вами, чому саме?

До спілкування людину може спонукати нудьга, цікавість, бажання провести час, потреба отримати інформацію, пораду Залежно від актуальної потреби чи стану, людина шукає тих, хто має «вільні вуха», згодні вислухати, здатні на співчуття та порозуміння, викликають симпатію та довіру, володіють потрібною інформацією і т. ін. Більш докладно ми розглянемо техніку спілкування в наступних лекціях.

Запитання для самоконтролю:

1. Поняття мови і мовлення.

2. Внутрішнє мовлення.

3. Діалогічне та монологічне мовлення.

4. Особливості невербальної комунікації.

5. Трьохкомпонентна структура спілкування.

6. Суб’єкти спілкування.

7. Види та засоби спілкування.

8. Місце та умови для спілкування.

9. Результати спілкування.

10. Трансакції, грання ролей та справжне спілкування відкритих один одному людей

Теми рефератів

 

Кінесика. Міміка. Контакт очима. Пози. Жести. Такесика. Проксеміка.

Комунікація як обмін інформацією.

Перцептивний компонент комунікації – сприймання партнерами один одного.

Інтерактивний компонент комунікації – організація взаємодії.

Трансактний аналіз Е.Берна: неузгодженість рівнів комунікації.

Спонукання до спілкування.

 

Завдання для самостійної роботи:

Необхідно опрацювати наступні літературні джерела:

1. Атватер Й. Я Вас слушаю... / Й. Атватер. – М.: Экономика, 1988. – 110 с.

2. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений. / Э. Берн. – Екатеринбург: ЛИТУР, 1999. – 244 с.;

3. Мицич П. Как проводить деловые беседы / П,Мицич. – М., 1987. – 128 с.

4. Мороз Л. І. Розвиток комунікативних умінь у працівників міліції. // Практична психологія та соціальна робота. 2004, № 12, 2005, № 1-3.

5. Петровская Л. А. Компетентность в общении. / Л. А. Петровская. – М.: Изд-во МГУ, 1989. – 216 с.

6. Рюкле Хорст. Ваше тайное оружие в общении./ Хорст Рюкле.– М., 2001. 304 с.

7. Сидоренко Е. В. Тренинг влияния и противостояния влиянию. / Е. В. Сидоренко. – СПб.: Речь, 2001. – 204 с.

8. Сидоренко Е. В. Тренинг коммуникативной компетентности в деловом взаимодействии. / Е. В.Сидоренко.– СПб.: Речь, 2003. – 208 с.

ЛЕКЦІЯ 3: