Лаврін помостив на віз сіно, заслав килимом. Кайдашиха зовсім очепурилась, сіла на віз та все лаяла западинці.

 

 

П`оїзд р`ушив д`алі (процессия двинулась дальше). Яр закрут`ився на всі б`оки (овраг извивался во все стороны). Хат бул`о в`идно все м`енше та м`енше (хат было видно всё меньше и меньше). Хат`и бул`и все бідн`іші (хаты были всё беднее).

— Та й кр`утяться к`аторжні Зап`адинці (ну и крутятся каторжные Западинцы), аж гол`ова в м`ене вже кр`утиться (аж голова у меня уже крутится)! — гомон`іла на в`озі Кайдаш`иха (шумела на телеге Кайдашиха). — Де ж х`ата тво`єї Мелашки (где же хата твоей Мелашки)? — пит`ала вон`а в Лавріна (спрашивала она Лаврина).

— Ото тр`етя од кінц`я (вон та третья с конца), — сказ`ав син (сказал сын).

Вис`окі, з`овсім г`олі г`ори сто`яли по об`идва б`оки, як ст`іни (высокие, совсем голые = лысые горы стояли по обе стороны, как стены). Зв`ерху бул`о в`идно невел`ичку см`ужку с`инього н`еба (вверху было видно небольшую полоску синего неба). В с`амому к`інці бул`о в`идно три уб`огі хат`ини (в самом конце было видно три убогие хатки).

 

Поїзд рушив далі. Яр закрутився на всі боки. Хат було видно все менше та менше. Хати були все бідніші.

— Та й крутяться каторжні Западинці, аж голова в мене вже крутиться! — гомоніла на возі Кайдашиха. — Де ж хата твоєї Мелашки? — питала вона в Лавріна.

— Ото третя од кінця, — сказав син.

Високі, зовсім голі гори стояли по обидва боки, як стіни. Зверху було видно невеличку смужку синього неба. В самому кінці було видно три убогі хатини.

 

 

— Оц`е зав`із мен`е в як`ийсь в`улик (вот уж завёз меня в какой-то улей). Це не Зап`адинці, а як`ийсь ч`ортів міш`ок (это не Западинцы, а какой-то чёртов мешок). Сюд`и т`ільки чорт`ам збир`аться б`итись навкул`ачки (сюда только чертям собираться драться на кулаках), а не госп`одарям `їздити (а не хозяевам ездить). То це ті тво`ї здор`ові хат`и (так это те твои здоровые хаты)! Та тут, м`абуть, жив`уть старц`і, а не хаз`яїни (да здесь, наверное, живут нищие = попрошайки, а не хозяева).

Віз під'`їхав під вор`ота (телега подъехала к воротам). Балаш`ова х`ата бул`а мал`а й стар`а (Балашова хата была маленькая и старая), вон`а розс`унулась (она расползлась = разлезлась), в`ипнула задв`іркову ст`іну і н`іби прис`іла на одпоч`инок (выпучила стену во двор и словно присела на отдых), нен`аче стар`а б`аба (будто старая баба). На прич`ілку (сбоку; “ прич ` ілок ” — боковая часть хаты, крыши; фронтон) х`ата бул`а підп`ерта двом`а стовп`ами (хата поддерживалась: „была подпёрта» двумя столбами), обм`азаними б`ілою гл`иною (обмазанными белой глиной). Мал`енькі вік`онця л`едве блищ`али (маленькие оконца едва блестели).

 

— Оце завіз мене в якийсь вулик. Це не Западинці, а якийсь чортів мішок. Сюди тільки чортам збираться битись навкулачки, а не господарям їздити. То це ті твої здорові хати! Та тут, мабуть, живуть старці, а не хазяїни.

Віз під'їхав під ворота. Балашова хата була мала й стара, вона розсунулась, випнула задвіркову стіну і ніби присіла на одпочинок, неначе стара баба. На причілку хата була підперта двома стовпами, обмазаними білою глиною. Маленькі віконця ледве блищали.

 

 

Кайдашиха сид`іла на в`озі й не хот`іла зл`азити (Кайдашиха сидела на телеге и не хотела слезать). Вон`а з`овсім розс`ердилась (она совсем рассердилась). Лаврін одчин`ив стар`і вор`ітечка (Лаврин открыл старые воротца). Вон`и заторохт`іли в й`ого рук`ах, нен`аче кістк`и сух`их р`ебер (они затарахтели в его руках, будто кости сухих рёбер). Кайдаш погн`ав вол`и в вор`ота (Кайдаш погнал волов в ворота). З-за х`ати в`ибігла сух`а соб`ака (из-за хаты выбежала тощая собака), кудл`ата, як вівц`я (лохматая, как овца), і зашавкот`іла на гост`ей (и /хрипл о / залаяла на гостей). З хати в`ибігло п'`ятеро невел`ичких діт`ей (из хаты выбежало пятеро маленьких детей), а за н`ими в`ийшла з х`ати Балаш`иха (а за ними вышла из хаты Балашиха) в товст`ій сор`очці, в уб`огій стар`ій х`устці на голов`і (в толстой = грубой сорочке, в убогом старом платке на голове).

 

Кайдашиха сиділа на возі й не хотіла злазити. Вона зовсім розсердилась. Лаврін одчинив старі ворітечка. Вони заторохтіли в його руках, неначе кістки сухих ребер. Кайдаш погнав воли в ворота. З-за хати вибігла суха собака, кудлата, як вівця, і зашавкотіла на гостей. З хати вибігло п'ятеро невеличких дітей, а за ними вийшла з хати Балашиха в товстій сорочці, в убогій старій хустці на голові.

 

 

Кайдаш і Лаврін поздор`овкались з Балаш`ихою (Кайдаш и Лаврин поздоровались с Балашихой). З-за Балашихи з сін`ей в`иглянула Мелашка (из-за Балашихи из сеней выглянула Мелашка), мов кв`ітка (как цветок), бл`иснула ч`орними оч`има (сверкнула чёрными глазами), пахн`ула рум’`яним лиц`ем (обдала = повеяла румяным лицом) і знов схов`алась у х`ату (и снова спряталась в хату). У Лавріна зомл`іло с`ерце (у Лаврина замерло = оборвалось сердце).

— Пр`осимо якнайласк`авіше до х`ати (просим премилостиво в хату)! — пром`овила Балаш`иха й поклон`илась Кайдаш`исі (произнесла Балашиха и поклонилась Кайдашихе).

Кайдашиха бул`а серд`ита на Зап`адинці (Кайдашиха была зла на Западинцы), аж сопл`а (аж сопела). Вон`а простягл`а з пол`удрабка ж`овті ч`оботи (она вытянула с края телеги жёлтые сапоги) й показ`ала їх Бал`ашисі до с`амих кол`ін (и показала их Балашихе до самых колен). З сін`ей в`ийшов Бал`аш, ще молод`ий чолов`ік (из сеней вышел Балаш, ещё молодой мужчина), привіт`ався до гост`ей (поздоровался с гостями), кл`анявся сват`ам і прос`ив їх у х`ату (поклонился сватам и пригласил их в хату).