Старий Кайдаш сидів, похиливши голову, а Мелашка плакала.

— Піду я з бабою до Києва та одговіюсь в Лаврі. Як не пустите мене, то я, здається, вмру, — сказала Мелашка.

— Авжеж, Марусе, пусти невістку, бо як не пустиш, то буде тобі великий гріх од Бога, — навчала Палажка, тикаючи пальцем на образи.

— Та коли ж на великому тижні багато роботи, — обізвалась Кайдашиха.

— Я, мамо, ладна день і ніч не спати, пороблю вам усю роботу та й піду, — просилась Мелашка, втираючи сльози.

 

 

— Та, про м`ене, йди та й за нас подас`и на ч`асточку (да, по мне, иди да и за нас пожертвуешь на молебен), — сказ`ав Кайдаш (сказал Кайдаш). — Пішов би й я, та наста`є чолов`іча роб`ота на п`олі (пошёл бы и я, да настаёт / пора / мужской работы в поле).

— А кол`и, д`очко, д`умаєш іт`и (а если, доченька, думаешь идти), то спеч`и соб`і свят`у п`асочку та кал`ач (то испеки себе святой куличик и калач), та вкинь у т`орбу кр`ашанок (да положи в торбу = c уму крашеных яиц), та кільц`е ковб`аски (да кольцо колбаски), та шмат`очок с`ала (да кусочек сала), щоб розгов`ітись свяч`еним у Л`аврі (чтобы разговеться освящённым в Лавре; “р о зговл` ятися ” — есть скоромную еду в первый день по окончании поста), то теб`е Госп`одь прост`ить і пом`илує (так тебя господь простит и помилует), — навч`ала Палажка (поучала Палашка). — А я вже тоб`і дор`огу скрізь покаж`у, як по-п`исаному (а я уж тебе дорогу всюду покажу, как по-писаному). Мен`е всі прочан`и зн`ають з усь`ого св`іту (меня все паломники знают со всего мира), я їм ус`ім да`ю пр`ивід у К`иєві (я им всем даю сопровождение в Киеве). В К`иєві вон`и всі х`одять за мн`ою, нен`аче в`івці за пастух`ом (в Киеве они все ходят за мной, как овцы за пастухом).

 

— Та, про мене, йди та й за нас подаси на часточку, — сказав Кайдаш. — Пішов би й я, та настає чоловіча робота на полі.

— А коли, дочко, думаєш іти, то спечи собі святу пасочку та калач, та вкинь у торбу крашанок, та кільце ковбаски, та шматочок сала, щоб розговітись свяченим у Лаврі, то тебе Господь простить і помилує, — навчала Палажка. — А я вже тобі дорогу скрізь покажу, як по - писаному. Мене всі прочани знають з усього світу, я їм усім даю привід у Києві. В Києві вони всі ходять за мною, неначе вівці за пастухом.

 

 

Баба Палажка розпрощ`алась і пішл`а з х`ати (баба Палашка распрощалась и вышла из хаты). Кайдашиха вчин`ила т`істо й спекл`а Мелашці мал`еньку п`аску (Кайдашиха приготовила тесто и испекла Мелашке маленький кулич). Баба Палажка назбир`ала по сел`і д`есять баб`ів і др`угого дня зайшл`а за Мелашкою (баба Палашка насобирала по селу десять баб и на следующий день зашла за Мелашкой). В Пал`ажчиній т`орбі бул`а й п`аска (в Палашкиной суме был и кулич), і чим`алий кал`ач (и большой калач), і с`ало, і сіль, і н`авіть кр`ашанки (и сало, и соль, и даже крашеные яйца). Вон`а кл`анялась к`ожному в х`аті й прос`ила прост`ити ї`ї гріх`и (она кланялась каждому в хате и просила простить её грехи). Проч`ани пішл`и до К`иєва (паломники пошли в Киев).

— Та не бар`ися, д`очко, верт`айся дод`ому (да не медли, доченька, возвращайся домой)! — нак`азувала Кайдаш`иха нев`істці (приказывала Кайдашиха невестке), ст`оячи за вор`ітьми (стоя за воротами).

— Як Госп`одь не пр`ийме нас до с`ебе, то й в`ернемось (если Господь не примет нас к себе, то и вернёмся), — говор`ила Палажка (говорила Палашка), кл`аняючись до дзвін`иці тр`охи не до с`амої земл`і (кланяясь на колокольню чуть ли не до самой земли).

 

Баба Палажка розпрощалась і пішла з хати. Кайдашиха вчинила тісто й спекла Мелашці маленьку паску. Баба Палажка назбирала по селі десять бабів і другого дня зайшла за Мелашкою. В Палажчиній торбі була й паска, і чималий калач, і сало, і сіль, і навіть крашанки. Вона кланялась кожному в хаті й просила простити її гріхи. Прочани пішли до Києва.

— Та не барися, дочко, вертайся додому! — наказувала Кайдашиха невістці, стоячи за ворітьми.

— Як Господь не прийме нас до себе, то й вернемось, — говорила Палажка, кланяючись до дзвіниці трохи не до самої землі.

 

 

Йдуч`и сел`ом (идя по селу), Пал`ажка зах`одила в д`екотрі хат`и (Палашка заходила в некоторые хаты), щоб попрощ`атися з т`ими молод`ицями (чтобы попрощаться с теми молодицами), з котр`ими вон`а л`аялась (с которыми она ругалась); ал`е як вон`а л`аялась з ц`ілим сел`ом (но поскольку ругалась она со всем селом), то для н`еї довел`ось слив`е не мин`ати ні одн`ої х`ати (то ей приходилось почти не пропускать ни одной хаты) і ход`ити з х`ати в х`ату, як х`одить піп з мол`итвою (и ходить из хаты в хату, как ходит поп с молитвой).

Проч`ани йшли день (паломники шли день), упрос`ились в одн`ому сел`і на ніч до д`обрих люд`ей (напросились в одном селе на ночь к добрым людям), переночув`али й ран`енько знов пішл`и в дор`огу (переночевали и утречком снова отправились в дорогу). Мелашка нен`аче на світ народ`илась (Мелашка будто на свет народилась): ї`ї не допік`ала тут ні свекр`уха, ні св`екор, ні Мотря (её не допекала здесь ни свекровь, ни свёкор, ни Мотря). П`онад дор`огою зелен`іли молод`і жит`а (вдоль дороги зеленели молодые поля ржи), син`іли дал`екі г`ори та мог`или (синели далёкие горы и могилы). Надв`орі бул`о т`епло й `ясно (на улице было тепло и светло). Мелашка н`іби набир`алася здор`ов'я на в`олі (Мелашка словно набиралась здоровья на свободе).

Вже зверн`уло з п`івдня (уже свернуло с полудня). По од`ин бік дор`оги бул`а чим`ала гор`а, а на гор`і мог`ила (по одну сторону дороги была большая гора, а на горе могила). Баба Палажка повел`а молод`иць на ту мог`илу (баба Палашка повела молодиц на ту могилу). З ті`єї мог`или вже бул`о в`идно К`иїв з церкв`ами та дзвін`ицями (с этой могилы уже был виден Киев с церквями и колокольнями). Ті`єї мог`или проч`ани не мин`али нік`оли (ту могилу паломники не пропускали никогда).

 

Йдучи селом, Палажка заходила в декотрі хати, щоб попрощатися з тими молодицями, з котрими вона лаялась; але як вона лаялась з цілим селом, то для неї довелось сливе не минати ні одної хати і ходити з хати в хату, як ходить піп з молитвою.

Прочани йшли день, упросились в одному селі на ніч до добрих людей, переночували й раненько знов пішли в дорогу. Мелашка неначе на світ народилась: її не допікала тут ні свекруха, ні свекор, ні Мотря. Понад дорогою зеленіли молоді жита, синіли далекі гори та могили. Надворі було тепло й ясно. Мелашка ніби набиралася здоров'я на волі.

Вже звернуло з півдня. По один бік дороги була чимала гора, а на горі могила. Баба Палажка повела молодиць на ту могилу. З тієї могили вже було видно Київ з церквами та дзвіницями. Тієї могили прочани не минали ніколи.

 

 

Пал`ажка в`ийшла на мог`илу, вп`ала навк`олішки й почал`а мол`итись (Палашка вышла на могилу, упала на колени и начала молиться). З мог`или бул`о в`идно на г`орах вис`окі дзвін`иці (с могилы были видны на горах высокие колокольни), ц`еркви з золот`ими в`ерхами (церкви с золотыми куполами). Круг`ом К`иєва в дол`ині зелен`ів густ`ий ліс (вокруг Киева в долине зеленел густой лес), син`ів за Дніпр`ом, н`іби пов`итий с`изим тум`аном, бір (синел за Днепром, словно обвитый сизым туманом, бор / хвойный лес /), а між с`оснами под`екуди блищ`али шир`окі пл`еса розл`итого Дніпр`а (а меж соснами кое-где блестели широкие плёсы разлитого Днепра; “ пл ` есо ” — плёс, участок реки со спокойным течением). В л`ісі блищ`али золот`і хрест`и монастир`ів (в лесу блестели золотые кресты монастырей), нен`аче дорог`і камінц`і, розк`идані зв`ерху на бор`у (будто дорогие камешки, разбросанные сверху в бору). С`онце світ`ило на к`иївські г`ори; золот`і в`ерхи с`яли й нен`аче гор`іли (солнце светило на киевские горы; золотые купола сияли и словно горели). Баба Пал`ажка прип`ала до земл`і голов`ою (баба Палашка приникла к земле головой), а за н`ею й молод`иці почал`и б`ити покл`они (а за ней и молодицы начали бить поклоны).

Палажка вст`ала (Палашка встала) і, підн`явши р`уки вг`ору, почал`а розк`азувать проч`анам (и, подняв руки вверх, начала рассказывать паломникам):

— `Онде вел`ика л`аврська дзвін`иця (вон там большая лаврская колокольня), а от`о к`оло н`еї сам`а Л`авра (а вот там около неё сама Лавра), а то д`алі свят`а Соф`ія (а то дальше святая София), а то свят`а Варв`ара (а то святая Варвара), — говор`ила вон`а (говорила она).

 

Палажка вийшла на могилу, впала навколішки й почала молитись. З могили було видно на горах високі дзвіниці, церкви з золотими верхами. Кругом Києва в долині зеленів густий ліс, синів за Дніпром, ніби повитий сизим туманом, бір, а між соснами подекуди блищали широкі плеса розлитого Дніпра. В лісі блищали золоті хрести монастирів, неначе дорогі камінці, розкидані зверху на бору. Сонце світило на київські гори; золоті верхи сяли й неначе горіли. Баба Палажка припала до землі головою, а за нею й молодиці почали бити поклони.