Другого дня Мелашка вимела свою хату і половину сіней, неначе мотузком одміряла.

— Як вимела рівненько! Чи не поясом міряла сіни? — питала Мотря в Мелашки.

— А хоч би й поясом, що тобі до того! Не буду мести твоєї половини сіней та виносить твого сміття, — сказала Мелашка.

— А хіба ж ти не міряла сіней мотузком, як мазала діл та стіни? — обізвалась Кайдашиха. — Міряєте ви, бодай вже міряла вас лиха година!

 

 

Од тог`о ч`асу Мелашка знайшл`а соб`і ще одног`о в`орога (с того времени Мелашка нашла себе ещё одного врага). Мотря не дав`ала їй перейт`и с`іни (Мотря не давала ей прохода в сенях): вон`а бул`а серд`ита на Мелашку за те прокл`яте см`іття (она была сердита на Мелашку за тот проклятый мусор). Од тог`о ч`асу в х`аті гр`изла Мелашку свекр`уха (с того времени в хате грызла Мелашку свекровь), в с`інях та надв`орі стерегл`а ї`ї Мотря (в сенях и снаружи подстерегала её Мотря).

Наст`ала зим`а, наст`ав важк`ий час для Мелашки (наступила зима, настало тяжёлое время для Мелашки). Кайдашиха напос`ілась на н`еї (Кайдашиха насела на неё), як лих`а д`оля (как злая судьба): сам`а сп`ала досх`очу, роб`ила легк`у роб`оту (сама спала вволю, делала лёгкую работу), а всю важк`у роб`оту скид`ала на Мелашку (а всю тяжёлую работу сбрасывала на Мелашку), н`аче на сво`ю н`аймичку (как на свою батрачку). Молод`а Мелашка, вк`инута в чуж`е сел`о, між чуж`і л`юди (молодая Мелашка, заброшенная в чужое село, между чужих людей), не см`іла ніч`ого говор`ити пр`оти свекр`ухи (не смела ничего говорить против свекрови) і м`овчки роб`ила все, що заг`адувала свекр`уха (и молча делала всё, что велела свекровь). Вон`а бул`а т`ільки тод`і щасл`ива (она была лишь тогда счастлива), як одпр`ошувалась в г`ості до б`атька (когда отпрашивалась в гости к отцу), та й те трапл`ялось д`уже р`ідко (да и это случалось очень редко). Старий Кайдаш пив у ш`инку (старый Кайдаш пил в корчме), прих`одив п'ян`ий дод`ому і зган`яв злість б`ільш на нев`істці, ніж на сво`їй ж`інці (приходил пьяный домой и срывал злость больше на невестке, чем на своей жене). Мотря не пропуск`ала Мелашки ч`ерез с`іни і зачіп`ала ї`ї ущ`ипливими слов`ами (Мотря не давала прохода Мелашке в сенях и задевала её въедливыми словами). Лаврін оступ`ався за н`ею та й г`оді сказ`ав (Лаврин заступался за н е ё да и “ хватит ” сказал).

 

Од того часу Мелашка знайшла собі ще одного ворога. Мотря не давала їй перейти сіни: вона була сердита на Мелашку за те прокляте сміття. Од того часу в хаті гризла Мелашку свекруха, в сінях та надворі стерегла її Мотря.

Настала зима, настав важкий час для Мелашки. Кайдашиха напосілась на неї, як лиха доля: сама спала досхочу, робила легку роботу, а всю важку роботу скидала на Мелашку, наче на свою наймичку. Молода Мелашка, вкинута в чуже село, між чужі люди, не сміла нічого говорити проти свекрухи і мовчки робила все, що загадувала свекруха. Вона була тільки тоді щаслива, як одпрошувалась в гості до батька, та й те траплялось дуже рідко. Старий Кайдаш пив у шинку, приходив п'яний додому і зганяв злість більш на невістці, ніж на своїй жінці. Мотря не пропускала Мелашки через сіни і зачіпала її ущипливими словами. Лаврін оступався за нею та й годі сказав.

 

 

Наст`ав Страсн`ий т`иждень (пришла страстная неделя / неделя перед Пасхой /). В Вел`икий понед`ілок до Кайдашів зайшл`а б`аба Пал`ажка Солов'`їха (в Великий понедельник к Кайдашам зашла баба Палашка Соловьиха). Вон`а бул`а д`уже богом`ольна і щор`оку `їла п`аску в К`иєві в Л`аврі (она была очень набожной и каждый год ела кулич в Киеве в Лавре). І теп`ер вон`а збир`алася в К`иїв (и теперь она собиралась в Киев), ал`е сам`ій іт`и до К`иєва бул`о нев`есело (но одной идти в Киев было невесело), а ще до т`ого вон`а тр`охи бо`ялась сам`а вирядж`атись в дал`еку дор`огу (а вдобавок она немного боялась одна отправляться в дальнюю дорогу). В н`еї бул`а д`умка підм`овити сам`ого Кайд`аша (у неё была мысль подговорить самого Кайдаша), бо з чолов`іком у дор`озі все-таки б`абі безп`ечніше (ведь с мужчиной в дороге всё-таки бабе безопасней).

— Помаг`айбі вам (помагай вам Бог)! Поздоровл`яю вас з Вел`иким понед`ілком (поздравляю вас с Великим понедельником), — пром`овила Пал`ажка (сказала Палашка).

— Спас`ибі, будь і ти здор`ова (спасибо, будь и ты здорова), — одказ`ала Кайдашиха (ответила Кайдашиха), — сід`ай, Палажко, в н`ашій х`аті (присаживайся, Палашка, в нашей хате).

Палажка с`іла на л`аві й ск`орчилась в три пог`ибелі (Палашка села на скамью и скрючилась в три погибели). Вон`а за Ввел`икий піст так сп`остилась (она за Великий пост так напостилась), що в н`еї т`ільки `очі блищ`али (что у неё только глаза блестели).

— Чи п`ідеш, Палажко, і ць`ого р`оку до К`иєва (пойдёшь ли, Палашка, и в этом году в Киев)? — спит`ала Кайдаш`иха (спросила Кайдашиха).

 

Настав Страсний тиждень. В Великий понеділок до Кайдашів зайшла баба Палажка Солов'їха. Вона була дуже богомольна і щороку їла паску в Києві в Лаврі. І тепер вона збиралася в Київ, але самій іти до Києва було невесело, а ще до того вона трохи боялась сама виряджатись в далеку дорогу. В неї була думка підмовити самого Кайдаша, бо з чоловіком у дорозі все-таки бабі безпечніше.

— Помагайбі вам! Поздоровляю вас з Великим понеділком, — промовила Палажка.

— Спасибі, будь і ти здорова, — одказала Кайдашиха, — сідай, Палажко, в нашій хаті.