Надворі стало смеркатись. Мелашка вийшла на цвинтар, стала під липою й згорнула руки. Вона все думала за Лавріна, як він сумує, як плаче за нею, А сльози лилися з її очей.

 

 

На цв`интарі бул`о т`ихо, як у х`аті (на церковном дворе было тихо, как в хате). Топ`олі й л`ипи мл`іли в т`еплому пов`ітрі (тополя и липы млели в тёплом воздухе), а Мел`ашці н`іби сн`ився семиг`орський сад`ок (а Мелашке будто снился семигорский сад); в`ище од садк`а на гор`і семиг`орська ц`ерква (выше сада на горе семигорская церковь), під ц`ерквою став`ок (под церковью пруд); в сад`ок вих`одить до н`еї на розм`ову Лаврін, бер`е ї`ї за р`уку (в сад выходит к ней на разговор Лаврин, берёт её за руку).

— Бож`е мій (Боже мой)! Прийм`и мо`ю д`ушу до с`ебе (прими мою душу к себе), — говор`ила б`ідна молод`иця (говорила бедная молодица), — л`учше мен`і кам`іння нос`ити (лучше мне камни носить), ніж так`е г`оре терп`іти (нежели такое горе терпеть). Пол`инула б я ч`ерез бор`и, ч`ерез степ`и та хоч би гл`янула свог`о м`илого (полетела б я через боры, через степи и хоть бы взглянула на своего милого). Гріх мен`і, що я м`учу йог`о й себ`е (грех мне, что я мучаю его и себя)!

 

На цвинтарі було тихо, як у хаті. Тополі й липи мліли в теплому повітрі, а Мелашці ніби снився семи-горський садок; вище од садка на горі семигорська церква, під церквою ставок; в садок виходить до неї на розмову Лаврін, бере її за руку.

— Боже мій! Прийми мою душу до себе, — говорила бідна молодиця, — лучше мені каміння носити, ніж таке горе терпіти. Полинула б я через бори, через степи та хоч би глянула свого милого. Гріх мені, що я мучу його й себе!

 

 

Над цв`интарем н`іби в`исіла Андр`іївська гора з г`острим в`ерхом (над церковным двором будто висела Андреевская гора с острой верхушкой), а на с`амому верш`ечку стрим`іла Андр`іївська ц`ерква (а на самой макушке вздымалась Андреевская церковь) і н`іби в`исіла на `ясному т`емно-с`иньому н`ебі (будто висела на ясном, тёмно-синем небе), що блищ`ало на з`аході (что блестело на западе). Легк`і хмарк`и с`унулись по н`ебі (лёгкие облачка двигались по небу). Мелашка задив`илась на г`ору, на ц`еркву (Мелашка засмотрелась на гору, на церковь); їй здал`ось, що не хмарк`и лет`ять в н`ебі (ей казалось, что не облачка летят в небе), а тонк`і, з сам`их стовп`ів, боков`і б`ані на ц`еркві заворуш`ились (а тонкие, из одних столбов / без наружной защитной оболочки /, боковые купола на церкви зашевелились; “ б ` аня ” — купол, выпуклая крыша), що сам`а ц`ерква почал`а колив`атися на г`острому в`ерсі гор`и (что сама церковь начала колыхаться на острой верхушке горы). На н`еї нап`ав страх (на неё напал страх). Вон`а гл`янула ще раз вг`ору (она взглянула ещё раз вверх), і їй здал`ось, що хрест`и на ц`еркві тр`усяться й колив`аються (и ей показалось, что кресты на церкви трясутся и колышатся), що колив`ається вся гор`а, от-от впад`е на н`еї (что колышется вся гора, вот-вот упадёт на неё). І вон`а прож`огом поб`ігла з цв`интаря до х`ати (и она стремглав побежала с церковного двора домой).

 

Над цвинтарем ніби висіла Андріївська гора з гострим верхом, а на самому вершечку стриміла Андріївська церква і ніби висіла на ясному темно-синьому небі, що блищало на заході. Легкі хмарки сунулись по небі. Мелашка задивилась на гору, на церкву; їй здалось, що не хмарки летять в небі, а тонкі, з самих стовпів, бокові бані на церкві заворушились, що сама церква почала коливатися на гострому версі гори. На неї напав страх. Вона глянула ще раз вгору, і їй здалось, що хрести на церкві трусяться й коливаються, що коливається вся гора, от-от впаде на неї. І вона прожогом побігла з цвинтаря до хати.

 

 

Проск`урниця посад`ила Мелашку веч`ерять (просвирница усадила Мелашку ужинать) — вон`а й л`ожки не вмоч`ила (она и ложку не обмакнула). Лягл`а вон`а сп`ати, ї`ї сон не брав (легла она спать, её сон не брал). А журб`а та т`уга дав`ила ї`ї к`оло с`ерця, як важк`а гор`а (а тоска да печаль давила её сердце, как тяжёлая гора). Т`ільки, що вон`а засн`ула, аж їй сн`иться (лишь она заснула, снится ей), що вон`а йде з Лавр`іном зел`еним бі`євським г`аєм (что идёт она с Лаврином зелёной биевской рощей), йде по п`ояс в трав`і та в квітк`ах (идёт по пояс в траве и в цветах), а д`алі в`ийшла на шлях і пішл`а з ним між двом`а ст`інами зел`еного ж`ита (а после вышла на дорогу и пошла с ним между двумя стенами зелёной ржи), прийшл`а до млин`а й с`іла з ним над Р`оссю на к`амені (пришла к мельнице и села с ним над Росью на камне), обнял`а йог`о й пригол`убила (обняла его и приголубила). Кол`и гл`яне вон`а на Рось (как глянет она на Рось), аж Лаврін плив`е, потоп`ає сер`ед р`ічки (а Лаврин плывёт, тонет посередине реки). Б`истра вод`а нес`е йог`о серед`иною (быстрая вода несёт его посередине).

 

Проскурниця посадила Мелашку вечерять — вона й ложки не вмочила. Лягла вона спати, її сон не брав. А журба та туга давила її коло серця, як важка гора. Тільки, що вона заснула, аж їй сниться, що вона йде з Лавріном зеленим бієвським гаєм, йде по пояс в траві та в квітках, а далі вийшла на шлях і пішла з ним між двома стінами зеленого жита, прийшла до млина й сіла з ним над Россю на камені, обняла його й приголубила. Коли гляне вона на Рось, аж Лаврін пливе, потопає серед річки. Бистра вода несе його серединою.

 

 

Лаврін то порин`ає з голов`ою (Лаврин то ныряет с головой), то вирин`ає (то выныривает), виставл`яє р`уку й мах`ає на н`еї (выставляет руку и машет ей). Вон`а х`оче к`инуться у в`оду, рятув`ать йог`о (она хочет броситься в воду, спасать его), а ї`ї н`оги приросл`и до к`аменя (а её ноги приросли к камню), н`іби пуст`или верб`ове кор`іння (будто пустили корни, как ива/верба). А вод`а клек`оче, булькот`ить та все нес`е Лавріна д`алі на г`остре кам`іння (а вода клокочет, бурлит и всё несёт Лаврина дальше на острые камни), де вод`а рев`е та ст`огне, н`іби весн`ою (где вода ревёт и стонет, как весной). Мелашка хот`іла закрич`ати і т`ільки н`іби зашум`іла лист`ом (Мелашка хотела закричать и только словно зашумела листьями). А за Россю в Семиг`орах десь дзвін с`умно дзв`онить на ґвалт (а за Росью в Семигорах где-то колокол печально бъёт тревогу; “на ґвалт дзвон ` ити ” — оповещать про опасность, необходимость помочь, бить тревогу), і т`иха лун`а йде над вод`ою (а тихое эхо идёт над водой), над ш`умом (над водоворотом), п`онад дібр`овою (над дубравой).

 

Лаврін то поринає з головою, то виринає, виставляє руку й махає на неї. Вона хоче кинуться у воду, рятувать його, а її ноги приросли до каменя, ніби пустили вербове коріння. А вода клекоче, булькотить та все несе Лавріна далі на гостре каміння, де вода реве та стогне, ніби весною. Мелашка хотіла закричати і тільки ніби зашуміла листом. А за Россю в Семигорах десь дзвін сумно дзвонить на ґвалт, і тиха луна йде над водою, над шумом, понад дібровою.

 

 

Мел`ашка прок`инулась (Мелашка проснулась). На дзвін`иці дзвон`или на `утреню (на колокольне звонили к заутрене). Вон`а схоп`илась з пост`елі й перехрест`илась (она сорвалась с постели и перекрестилась). Надв`орі почал`о на світ благослов`иться (на улице начало светать).

«Б`оже мій! (Боже мой) Він за мн`ою побив`ається (он по мне убивается)! Я взял`а на сво`ю д`ушу вел`икий гріх (я взяла на свою душу большой грех)», — д`умала Мелашка (думала Мелашка).

Мин`ув др`угий т`иждень (прошла вторая неделя). Мел`ашка почал`а потр`оху привик`ати до нов`ого м`ісця (Мелашка начала понемногу привыкать к новому месту): пекл`а пр`оскури, ход`ила по церкв`ах, по монастир`ях (пекла просвиры, ходила по церквям, по монастырям) і вже сам`а д`обре не зн`ала, чи верт`аться чи не верт`атись дод`ому (и уже сама хорошо не знала, возвращаться ли, не возвращаться ли домой).