Лаврін углядів її й тільки подивився на неї смутними докірливими очима.

Вона прибігла до його й заголосила на весь цвинтар.

Мати й свекруха вгляділи Мелашку й кинулись до неї з плачем.

Народ обступив їх навкруги.

— Ой Боже мій? Нащо ти, дочко, нас мучила! — перша почала говорити Мелашчина мати. — Ти знаєш, якого ти жалю нам завдала?

 

 

— Ми д`умали, що теб`е вже й на св`іті нем`а (мы думали, что тебя уже и на свете нет), — говор`ив Лаврін (говорил Лаврин), — ми теб`е опл`акали як пом`ершу (мы тебя оплакали, как умершую).

Мелашка сто`яла та т`ільки хл`ипала (Мелашка стояла и только всхлипывала), як хл`ипають мал`і д`іти (как всхлипывают маленькие дети). Вон`а й сл`ова не могл`а пром`овить (она и слова не могла произнести). І сль`ози, і кр`ивда, і р`адість так здав`или в гр`удях (и слёзы, и несправедливость, и радость так сдавили грудь), що вон`а л`едве зв`одила дух (что она едва переводила дух).

— Де ж ти, д`очко, тут пробув`аєш (где ж ты, доченька, тут пребываешь = живёшь)? — спит`ала Мелашку свекр`уха, пл`ачучи (спросила Мелашку свекровь, плача).

— От`ут служ`у в д`обрих люд`ей (вот здесь служу у добрых людей), ст`ала в м`атушки за н`аймичку (поступила к матушке в работницы), — нас`илу пром`овила Мелашка (с трудом промолвила Мелашка), пок`азуючи рук`ою на проск`урницю (указывая рукой на просвирницу).

— Це, Мелашко, м`абуть, за тоб`ою прийшл`и р`одичі (это, Мелашка, наверное, за тобой пришли родственники)? — спит`ала проск`урниця (спросила просвирница). — Шк`ода мен`і теб`е (жаль мне тебя / отпускать /)! В м`ене ще не бул`о так`ої д`оброї та роб`очої н`аймички, як ти (у меня ещё не было такой хорошей и работящей наёмницы, как ты).

 

— Ми думали, що тебе вже й на світі нема, — говорив Лаврін, — ми тебе оплакали як помершу.

Мелашка стояла та тільки хлипала, як хлипають малі діти. Вона й слова не могла промовить. І сльози, і кривда, і радість так здавили в грудях, що вона ледве зводила дух.

— Де ж ти, дочко, тут пробуваєш? — спитала Мелашку свекруха, плачучи.

— Отут служу в добрих людей, стала в матушки за наймичку, — насилу промовила Мелашка, показуючи рукою на проскурницю.

— Це, Мелашко, мабуть, за тобою прийшли родичі? — спитала проскурниця. — Шкода мені тебе! В мене ще не було такої доброї та робочої наймички, як ти.

 

 

— Ми, м`атушко, в`ізьмемо з соб`ою Мелашку (мы, матушка, возьмём с собой Мелашку), — обізв`алась м`ати (отозвалась мать). — Г`осподи, як вон`а в`имучила нас, д`оки ми ї`ї знайшл`и (Господи, как она измучила нас, пока мы её /не/ нашли). Сл`ава Тоб`і, Г`осподи, що так`и знайшл`и (слава Тебе, Господи, что всё-таки нашли).

Нар`од воруш`ився, гомон`ів, розп`итував (народ шевелился, шумел, расспрашивал). Цік`аві молод`иці обступ`или Мелашку, ї`ї м`атір та свекр`уху (любопытные молодицы обступили Мелашку, её мать и свекровь). Проск`урниця покл`икала Мелашчину рідн`ю до с`ебе в х`ату (просвирница позвала Мелашкину родню к себе в квартиру). — Верт`айся, д`очко, дод`ому (возвращайся, доченька, домой); тоб`і ніхт`о й лих`ого сл`ова не ск`аже (тебе никто и злого слова не скажет), — викр`учувалась свекр`уха ласк`авими слов`ами (изворачивалась свекровь ласковыми словами).

— Та вже ж верн`усь, нід`е не д`інусь (да уж вернусь, никуда не денусь). Якб`и ви не знайшл`и мен`е, то я, м`абуть, сам`а вже не верн`улась би (если бы вы не нашли меня, то я, наверное, сама уже не вернулась бы).

 

— Ми, матушко, візьмемо з собою Мелашку, — обізвалась мати. — Господи, як вона вимучила нас, доки ми її знайшли. Слава тобі, господи, що таки знайшли.

Народ ворушився, гомонів, розпитував. Цікаві молодиці обступили Мелашку, її матір та свекруху. Проскурниця покликала Мелашчину рідню до себе в хату. — Вертайся, дочко, додому; тобі ніхто й лихого слова не скаже, — викручувалась свекруха ласкавими словами.

— Та вже ж вернусь, ніде не дінусь. Якби ви не знайшли мене, то я, мабуть, сама вже не вернулась би.

 

 

Др`угого дня Мелашка з рідн`ею в`ийшли з К`иєва (на следующий день Мелашка с роднёй вышли из Киева). Всі йшли б`ором см`утні та невес`елі (все шли бором печальные и невесёлые). А бір гув, як м`оре в нег`оду (а бор гудел, как море в непогоду), од найтих`ішого в`ітру та нав`одив сум на сумн`і й без т`ого д`уші (от самого тихого ветра и наводил грусть на грустные и без того души).

Мел`ашка прийшл`а дод`ому (Мелашка пришла домой), і свекр`уха спр`авдила сво`є сл`ово (и свекровь сдержала своё слово); од т`ого ч`асу вон`а знов облил`а Мел`ашку сол`одким м`едом (с той поры она снова облила Мелашку сладким мёдом), а пол`ин нен`аче схов`ала десь у ком`ору для Мотрі (а полынь словно спрятала в кладовку для Мотри). Кайдашиха бо`ялась, щоб Мелашка знов не чкурн`ула на Бассар`абію аб`о й за гран`ицю (Кайдашиха боялась, чтоб Мелашка снова не подалась в Бессарабию а то и за границу). Сль`ози та неспод`івана трив`ога помир`или сім'`ю (слёзы и неожиданная тревога примирили семью), нен`аче всіх помир`яюча смерть (подобно всех примиряющей смерти).

Верн`увшись дод`ому (возвратившись домой), Кайдашиха по`їхала в Богусл`ав на `ярмарок (Кайдашиха поехала в Богуслав на ярмарку), набр`ала Мел`ашці на спідн`ицю й на хварт`ух (набрала Мелашке на юбку и на фартук), куп`ила здор`ову г`арну х`устку й нов`ий ж`овтий з черв`оними квітк`ами оч`іпок (купила большой красивый платок и новый жёлтый, с красными цветами, чепец). Ч`ерез два т`ижні Мелашка оброд`инилась (через две недели Мелашка родила): вон`а м`ала с`ина (у неё был сын).