Всі вони троє пішли шукати тієї церкви на подолі, що стояла під самою андріївською горою, але таких церков було доволі. Вони ходили, розпитували в людей і зайшли на той цвинтар, Де жила Мелашка.

Під стовпами коло церкви Лаврін сів з матір'ю на східцях.

Проскурниця сиділа на самому нижньому східці й продавала проскури. В той час Мелашка вибігла з пекарні й хотіла побігти до проскурниці за щось спитать. Вона виглянула в ворота й почала роздивляться на прочан. Обвела вона очима по східцях раз і нікого знайомого не побачила. Народ сновигав коло церковних дверей, як бджоли коло вулика. Коли вона зирк! — коло самої проскурниці сидить молодий чоловік, зовсім такий, як Лаврін. Він сидів до неї боком. Мелашка впізнала Лаврінову русяву кучеряву голову, рівний лоб, рівний тонкий ніс. Але чого він став такий блідий, такий смутний?

 

 

«Чи Лаврін, чи ні (то ли Лаврин, то ли нет)? — д`умала Мелашка (думала Мелашка). — Де ж д`івся з лиц`я йог`о рум'`янець (куда ж подевался с лица его румянец)? Чог`о він став так`ий блід`ий, як смерть (почему он стал таким бледным, как смерть), та нужд`енний, нен`аче слаб`ий (да измученным, словно больной)?»

Веч`ірнє с`онце світ`ило на вис`окі б`ілі стовп`и (вечернее солнце светило на высокие белые столбы), на люд`ей, що в`ештались у пром`інні (на людей, что слонялись в лучах), нен`аче м`ухи сновиг`али й гр`али пр`оти с`онця (будто мухи сновали и играли на солнце). Пр`омінь уп`ав на Лавр`інове лиц`е (луч упал на Лавриново лицо).

— Це він (это он)! — сказала сам`а до с`ебе Мелашка і вхоп`илась за с`ерце (сказала сама себе Мелашка и схватилась за сердце). В н`еї замороч`илась голов`а (у неё закружилась голова); вон`а кр`икнула і тр`охи не вп`ала на м`ісці (она вскрикнула и чуть не упала на месте).

— Адж`е ж от`о моя м`ати (а вот же моя мать)! — зашепот`іла Мелашка (зашептала Мелашка), вгляд`івши св`ою м`атір к`оло товст`ого б`ілого стовп`а (заметив свою мать возле толстого белого столба). — А `ондечки й моя свекруха (а вон там и моя свекровь)...

 

«Чи Лаврін, чи ні? — думала Мелашка. — Де ж дівся з лиця його рум'янець? Чого він став такий блідий, як смерть, та нужденний, неначе слабий?»

Вечірнє сонце світило на високі білі стовпи, на людей, що вештались у промінні, неначе мухи сновигали й грали проти сонця. Промінь упав на Лаврінове лице.

— Це він! — сказала сама до себе Мелашка і вхопилась за серце. В неї заморочилась голова; вона крикнула і трохи не впала на місці.

— Адже ж ото моя мати! — зашепотіла Мелашка, вглядівши свою матір коло товстого білого стовпа. — А ондечки й моя свекруха...

 

 

На Мелашку нен`аче хто лин`ув вод`ою з ль`одом (Мелашку словно кто-то окатил водой со льдом). Вон`а одхил`илась за вор`ота (она отклонилась за ворота) й одн`у хвил`ину не зн`ала, чи б`ігти до їх, чи тік`ать в пек`арню (и одну минуту не знала, бежать ли к ним, убежать ли в пекарню). Ал`е Лаврін оберн`увся до н`еї лиц`ем (но Лаврин обернулся к ней лицом). Мелашка гл`янула на йог`о `ясні `очі (Мелашка глянула на его светлые глаза), зарид`ала, як мал`а дит`ина (зарыдала, как маленький ребёнок), і, як сто`яла в одн`ій сор`очці (и, как стояла в одной сорочке), так пр`отовпом і к`инулась між л`юди пр`осто до Лавріна (так напролом и бросилась между людей прямо к Лаврину).

Лаврін угляд`ів ї`ї й т`ільки подив`ився на н`еї см`утними док`ірливими оч`има (Лаврин увидел её и только посмотрел на неё своими грустными укоряющими глазами).

Вона приб`ігла до й`ого й заголос`ила на весь цв`интар (она подбежала к нему и заголосила на весь церковный двор).

М`ати й свекр`уха вгляд`іли Мелашку й к`инулись до н`еї з пл`ачем (мать и свекровь увидели Мелашку и бросились к ней с плачем).

Нар`од обступ`ив їх навкруг`и (народ обступил их вокруг).

— Ой Б`оже мій (ой Боже мой)? Н`ащо ти, д`очко, нас м`учила (зачем ты, доченька, нас мучала)! — п`ерша почал`а говор`ити Мел`ашчина м`ати (первой начала говорить Мелашкина мать). — Ти зн`аєш, як`ого ти жал`ю нам завдал`а (ты знаешь, какую горесть ты нам причинила)?

 

На Мелашку неначе хто линув водою з льодом. Вона одхилилась за ворота й одну хвилину не знала, чи бігти до їх, чи тікать в пекарню. Але Лаврін обернувся до неї лицем. Мелашка глянула на його ясні очі, заридала, як мала дитина, і, як стояла в одній сорочці, так протовпом і кинулась між люди просто до Лавріна.