Лаврін перейшов через греблю й насилу продерся через густі верби та лози, переплетені білими крученими паничами то ожиною.

— Добривечір, Мелашко! — тихо промовив Лаврін, взявши її за руку.

— Доброго здоров'я! — обізвалась ще тихіше Мелашка, і її очі стали повні сліз, як криниця води. — Я думала, що ти не прийдеш. Чого ти так забарився? Чи тебе мати не пускала, чи батько сварився?

 

 

С`ядьмо, Мел`ашко, та погов`оримо (сядем, Мелашка, да поговорим).

Вон`и с`іли на д`овгому, як стіл, к`амені (они сели на длинном, как стол, камне). С`онце світ`ило на їх з-за Р`осі й прон`изувало зел`ені в`ерби (солнце светило на них из-за Роси и пронзало зелёные ивы), кущ`і вис`окої ос`оки к`оло с`амого к`аменя в вод`і (кусты высокого осота возле самого камня в воде), вис`окий кущ очер`ету з кудл`атими к`итицями (высокий куст тростника с лохматими соцветиями), що закрив`ав їх од млин`а (который закрывал их от мельницы).

— Чог`о ти, Мелашко, так`а см`утна (чего ты, Мелашка, такая грустная)? Бров`и тво`ї ч`орні й лиц`е б`іле (бр ` ови твои чёрные и лицо белое): де ж д`івся рум'`янець з тв`ого лиц`я (куда ж делся румянец с твоего лица)?

— Я ц`ілу ніч сп`ала, як не сп`ала (я всю ночь спала, как не спала). Все н`іби гул`яла з тоб`ою в зел`еному га`ю та квітк`и рв`ала (всё будто гуляла с тобой в зелёном лесу и цветы рвала); все н`іби див`илась на т`ебе — не надив`илась (всё будто смотрела на тебя — не насмотрелась), говор`ила з тоб`ою — не наговор`илась (говорила с тобой — не наговорилась).

 

Сядьмо, Мелашко, та поговоримо.

Вони сіли на довгому, як стіл, камені. Сонце світило на їх з-за Росі й пронизувало зелені верби, кущі високої осоки коло самого каменя в воді, високий кущ очерету з кудлатими китицями, що закривав їх од млина.

— Чого ти, Мелашко, така смутна? Брови твої чорні й лице біле: де ж дівся рум'янець з твого лиця?

— Я цілу ніч спала, як не спала. Все ніби гуляла з тобою в зеленому гаю та квітки рвала; все ніби дивилась на тебе — не надивилась, говорила з тобою — не наговорилась.

 

 

Лаврін розп`итував Мелашку про ї`ї б`атька, м`атір, за сест`ер та брат`ів (Лаврин распрашивал Мелашку про её отца, мать, о сёстрах и братьях). Вон`а йом`у розказ`ала, що ї`ї б`атько б`ідний (она ему рассказала, что её отец бедный), що м`ати ї`ї д`уже л`юбить і ж`алує (что мать её очень любит и жалует = бережёт, жалеет), що в н`еї баг`ато мал`еньких сест`ер та брат`ів (что у неё много маленьких сестёр и братьев). Лаврін обн`яв ї`ї тонк`ий стан (Лаврин обнял её за тонкую талию), і вон`а схил`ила йом`у на плеч`е г`олову (и она склонила ему на плечо голову), закв`ітчану м`аком, наст`урціями та м'`ятою (расцвеченную маком, настурциями и мятой). На Лавр`інове лиц`е похил`ились св`іжі квітк`и м`аку та пах`уча м'`ята (к Лавриновому лицу наклонились свежие цветки мака и пахучая мята) й прохол`оджували йог`о гар`ячу щок`у (и охлаждали его горячую щеку), нен`аче хол`одна рос`а (словно холодная роса).

Мелашка розп`итувала Лавріна про й`ого б`атька (Мелашка распрашивала Лаврина о его отце), про сел`о, за семиг`орських дівч`ат (о селе, о семигорских девчатах). А вод`а в Р`осі т`ихо пл`инула (а вода в Роси тиха плыла), лот`оки гул`и, нен`аче десь дал`еко у л`ісі (желоба гудели, будто где-то далеко в лесу), т`ихо колив`алась осок`а та лат`аття на водян`ій бистрин`і к`оло к`аменя (тихо колыхались осот и кувшинки на водной быстрине около камня), нен`аче д`ерево на т`ихому в`ітрі (будто дерево на тихом ветру). С`онце сід`ало за Р`оссю, за богусл`авським л`ісом (солнце садилось за Росью, за богуславским лесом). Жит`а н`іби дрім`али (поля р жи будто дремал и; “ жит`а” — поля ржи ). А в молод`их д`ушах розг`орювалась люб`ов (а в молодых душах разгоралась любовь), як розг`орюється с`онце л`ітнім р`анком (как разгорается солнце летним утром).

 

Лаврін розпитував Мелашку про її батька, матір, за сестер та братів. Вона йому розказала, що її батько бідний, що мати її дуже любить і жалує, що в неї багато маленьких сестер та братів. Лаврін обняв її тонкий стан, і вона схилила йому на плече голову, заквітчану маком, настурціями та м'ятою. На Лаврінове лице похилились свіжі квітки маку та пахуча м'ята й прохолоджували його гарячу щоку, неначе холодна роса.

Мелашка розпитувала Лавріна про його батька, про село, за семигорських дівчат. А вода в Росі тихо плинула, лотоки гули, неначе десь далеко у лісі, тихо коливалась осока та латаття на водяній бистрині коло каменя, неначе дерево на тихому вітрі. Сонце сідало за Россю, за богуславським лісом. Жита ніби дрімали. А в молодих душах розгорювалась любов, як розгорюється сонце літнім ранком.

 

 

Вже с`онце з`овсім зайшл`о (уже солнце совсем зашло), і надв`орі ст`ало сутен`іти (и на улице стало смеркаться). Мелашка вст`ала (Мелашка встала).

— Чи це ти п`ідеш уже дод`ому (иль это ты уже пойдёшь домой)? — спит`ав Лаврін (спросил Лаврин).

— Бо`юся опізн`итися (боюсь опоздать). Мен`і дор`ога дод`ому ч`ерез гай (мне дорога домой через рощу).

— То я теб`е провед`у (так я тебя провожу), — сказ`ав Лаврін (сказал Лаврин). І вон`и об`оє знял`ися з к`аменя й пішл`и між жит`ами на г`ору (и они оба поднялись с камня и пошли меж полями ржи на гору). Лаврін пров`ів Мел`ашку до сел`а (Лаврин проводил Мелашку до села). Вже бул`о в`идно хат`и (уже вид ны были хаты). Тр`еба бул`о прощ`атися (нужно было прощаться).

— Д`івчино мо`я (девочка моя), кр`аща од с`онця (лучше, краше солнца), не м`аю с`или одірв`атись од т`ебе (не имею силы оторваться от тебя)! Де збир`ається в`аша в`улиця (где собирается ваша улица = гулянка)? Йди дод`ому, а з д`ому вих`одь на в`улицю (иди домой, а из дому выходи на улицу = на гулянку). Я там теб`е жд`атиму (я тебя там буду ждать).

— Н`аша в`улиця збир`ається недал`еко од ц`еркви, під в`ербами (наша улица собирается недалеко от церкви, под ивами), к`оло крин`иці (возле колодца). Ал`е як ти в`ернешся дод`ому вноч`і (но как т ы вернёшься домой ночью)? Що тоб`і б`атько ск`аже (что тебе отец скажет)?