Мелашка ввійшла в свою убогу хатину й стовпом стала.

Доки вона йшла поруч з Лавріном, доти на неї неначе південне сонце світило, а як увійшла в хату, для неї неначе сонце впало з неба, і одразу стала темна ніч. Мати загадувала їй роботу: робота, випадала з рук. Вона пішла в садок, стала під вишнями, схиливши голову, і для неї все здавалось, що вона йде зеленим гаєм поруч з Лавріном і ніяк не перейде того гаю... От вона ніби сходить з гори, входить в темну долину, а з долини знов виходить на гору й знов поруч з Лавріном спускається в яр попід дубами, а Лаврін ніби дивиться на неї ясними веселими очима та все говорить, мов соловейко щебече... Тихій та смирній дівчині йшла на душу пісня.

 

 

— Чи ти, д`івко, сьог`одні здур`іла, чи на т`ебе н`аслано (то ли ты, девка, сегодня сдурела, то ли на тебя наслано / порчи /)? — кр`икнула м`ати (крикнула мать).

Мелашка бул`а з поет`ичною душ`ею (Мелашка была с поэтической душой), з ласк`авим с`ерцем (с нежным: „ласковым” сердцем). Ч`асом вон`а в сво`їй розм`ові несамох`іть вкид`ала слов`а піс`ень (временами она в своём разговоре невольно вставляла слова песен).

І зел`ений гай, і Лаврін, і йог`о `очі (и зелёный лес, и Лаврин, и его глаза) — все р`азом щ`езло (всё сразу исчезло). Мелашка в`ажко зітхн`ула і пішл`а в х`ату до роб`оти (Мелашка тяжело вздохнула и пошла в хату к работе).

 

— Чи ти, дівко, сьогодні здуріла, чи на тебе наслано? — крикнула мати.

Мелашка була з поетичною душею, з ласкавим серцем. Часом вона в своїй розмові несамохіть вкидала слова пісень.

І зелений гай, і Лаврін, і його очі — все разом щезло. Мелашка важко зітхнула і пішла в хату до роботи.

 

 

Др`угого дня, в нед`ілю (на следующий день, в воскресенье), Лаврін не міг діжд`ать в`ечора (Лаврин не мог дождаться вечера). Нік`оли йом`у день не здав`ався так`им д`овгим (никогда ему день не казался таким длинным). Надв`ечір Лаврін нак`инув на пл`ечі св`итку (к вечеру Лаврин набросил на плечи свитку), взяв у р`уки соп`ілку й піш`ов до млин`а (взял в руки свирель и пошёл к мельнице). Йом`у здав`алось, що йог`о туд`и нес`уть кр`ила (ему казалось, что его туда несут крылья). Ц`ілу дор`огу то соп`ілка йог`о гр`ала (всю дорогу то свирель его играла), то п`існя н`іби сам`а спів`алась (то песня будто сама пелась).

Лаврін прийш`ов до Р`осі (Лаврин пришёл к Роси). За вис`окою ск`елею п`еред ним розгорн`улась дол`ина з в`ербами (за высокой скалой перед ним развернулась долина с ивами): гр`ебля, Рось, млин над Р`оссю (плотина, Рось, мельница над Росью). Веч`ірнє с`онце, так як і вч`ора, облив`ало `ясним пром`інням ус`ю дол`ину (вечернее солнце, так как и вчера, обливало яркими лучами всю долину). Вод`а під кол`есами шум`іла (вода под колёсами шумела)... Лаврін гл`янув на міст`ок на лоток`ах (Лаврин взглянул на мостик на желобах). Мел`ашки не бул`о (Мелашки не было); подив`ився під ту верб`у, де він сто`яв з в`озом (посмотрел под ту иву, где он стоял с телегой), і там ї`ї не бул`о (и там её не было).

 

Другого дня, в неділю, Лаврін не міг діждать вечора. Ніколи йому день не здавався таким довгим. Надвечір Лаврін накинув на плечі свитку, взяв у руки сопілку й пішов до млина. Йому здавалось, що його туди несуть крила. Цілу дорогу то сопілка його грала, то пісня ніби сама співалась.

Лаврін прийшов до Росі. За високою скелею перед ним розгорнулась долина з вербами: гребля, Рось, млин над Россю. Вечірнє сонце, так як і вчора, обливало ясним промінням усю долину. Вода під колесами шуміла... Лаврін глянув на місток на лотоках. Мелашки не було; подивився під ту вербу, де він стояв з возом, і там її не було.

 

 

П`онад Р`оссю над с`амим б`ерегом росл`и д`овгими рядк`ами в`ерби та л`ози (над Росью над самым берегом росли длинными рядками ивы и лозняк). На одн`ому к`амені під верб`ою сид`іла Мелашка (на одном камне под ивой сидела Мелашка). Лавр`ін угл`ядів ї`ї г`олову з вінк`ом квіт`ок (Лаврин заметил = увидел её голову с венком цветов). Соп`ілка сам`а защебет`ала, як переп`ілка (свирель сама защебетала, как перепёлка). Мелашка вгл`яділа Лавр`іна на гр`еблі (Мелашка увидела Лаврина на плотине), вст`ала з к`аменя й ст`ала над вод`ою (поднялась с камня и встала над водой), похил`ивши г`олову (наклонив голову).

Лавр`ін перейш`ов ч`ерез гр`еблю (Лаврин перешёл через плотину) й нас`илу прод`ерся ч`ерез густ`і в`ерби та л`ози (и с трудом продрался через густые ивы и лозняк), перепл`етені б`ілими кр`ученими панич`ами то ож`иною (переплетённ ые белым вьюнком и ежевикою; “ кр ` учені панич ` і ” — вьюнок / Ipomoea /).

— Добр`ивечір, Мел`ашко (добрый вечер, Мелашка)! — т`ихо пром`овив Лаврін, вз`явши ї`ї за р`уку (тихо произнёс Лаврин, взяв её за руку).

— Д`оброго здор`ов'я (доброго здоровья)! — обізв`алась ще тих`іше Мелашка (отозвалась ещё тише Мелашка), і ї`ї `очі ст`али п`овні сліз, як крин`иця вод`и (и её глаза стали полными слёз, как колодец воды). — Я д`умала, що ти не пр`ийдеш (я думала, что ты не придёшь). Чог`о ти так забар`ився (чего ты так задержался)? Чи теб`е м`ати не пуск`ала (иль тебя мать не пускала), чи б`атько свар`ився (или отец ругался)?

 

Понад Россю над самим берегом росли довгими рядками верби та лози. На одному камені під вербою сиділа Мелашка. Лаврін углядів її голову з вінком квіток. Сопілка сама защебетала, як перепілка. Мелашка вгляділа Лавріна на греблі, встала з каменя й стала над водою, похиливши голову.