Лаврін дивився на дівчину, як вона спустила на щоки довгі чорні вії, як вона потім повернулась боком, дивилась на воду, на скелі, як блищав її чистий, рівний лоб.

«Ой, гарна ж дівчина, як рай, мов червона рожа, повита барвінком!»— подумав Лаврін, запрягаючи другого вола.

Дівчина вирвала з верби гілку й кинула далеко на воду. Гілка сунулась по воді поволі, а далі ніби побігла на потоки і шубовснула під колесо. Дівчина засміялась і блиснула всіма білими зубами проти сонця, ніби двома низками перлів. Вона кинула очима на Лавріна, задивилась на його й засоромилась, потім знялася з місця, шугнула зозулею проз Лавріна, блиснула на його карими очима і повернула на шлях.

 

 

Лаврін почут`ив (Лаврин ощутил), що вон`а н`іби освіт`ила всю йог`о д`ушу (что она будто осветила всю его душу), освіт`ила густ`у тінь під верб`ою (осветила густую тень под ивой), нен`аче с`онцем (словно солнцем), і поб`ігла на г`орку з`іркою (и побежала на горку звёздочкой).

«І де ти, крас`о, врод`илася (и где ты, краса, родилась)! — под`умав Лаврін (подумал Лаврин). — З тво`їми шовк`овими бров`ами (с твоими шёлковыми бровями); кол`и б ти бул`а зоз`улею в г`аю (если б ты была кукушкой в роще), то я теб`е й там упійм`аю (то я тебя и там поймаю)».

Лаврін махн`ув батог`ом на вол`и (Лаврин взмахнул кнутом на волов) і, з`амість т`ого, щоб `їхати дод`ому ч`ерез гр`еблю (и, вместо того, чтобы ехать домой черех плотину), поверн`ув цаб`е на приг`орок за д`івчиною (повернул направо на пригорок за девушкой).

 

Лаврін почутив, що вона ніби освітила всю його душу, освітила густу тінь під вербою, неначе сонцем, і побігла на горку зіркою.

«І де ти, красо, вродилася! — подумав Лаврін. — З твоїми шовковими бровами; коли б ти була зозулею в гаю, то я тебе й там упіймаю».

Лаврін махнув батогом на воли і, замість того, щоб їхати додому через греблю, повернув цабе на пригорок за дівчиною.

 

 

Дор`ога од млин`а розх`одилась на три шлях`и (дорога от мельницы расходилась на три пути). Круг`ом бул`о д`уже г`усто сіл (вокруг было очень много сёл), і Лаврінові д`уже хот`ілось зн`ати, з як`ого сел`а та д`івчина (и Лаврину очень хотелось знать, из какого села та девушка). Д`івчина п`ішла сер`еднім шл`яхом (девушка пошла средним путём). Лаврін поверн`ув за н`ею (Лаврин повернул за ней). Він погн`ав вол`и (он погнал волов) й не міг одірв`ати оч`ей од тонк`ого ст`ану, заг`орнутого в горс`ет (и не мог оторвать глаз от тонкой фигуры, завёрнутой в горсет = кофту), од тонк`ої загор`ілої ш`иї (от тонкой загорелой шеи). По об`идва б`оки сто`яло вис`оке ж`ито (по обе стороны стояла высокая рожь), нен`аче дві зел`ені стін`и (словно две зелёные стены). Д`івчина ішл`а поп`ід с`амою зел`еною стін`ою (девушка шла под само й зелёной стеной), висм`икувала з ж`ита с`ині вол`ошки й затик`ала за в`уха (выдёргивала изо ржи синие васильки и втыкала их за уши). Лаврін догн`ав ї`ї й порівн`явся з н`ею (Лаврин догнал её и поравнялся с ней).

 

Дорога од млина розходилась на три шляхи. Кругом було дуже густо сіл, і Лаврінові дуже хотілось знати, з якого села та дівчина. Дівчина пішла середнім шляхом. Лаврін повернув за нею. Він погнав воли й не міг одірвати очей од тонкого стану, загорнутого в горсет, од тонкої загорілої шиї. По обидва боки стояло високе жито, неначе дві зелені стіни. Дівчина ішла попід самою зеленою стіною, висмикувала з жита сині волошки й затикала за вуха. Лаврін догнав її й порівнявся з нею.

 

 

Вон`а гл`янула на й`ого сво`їми т`емними оч`има (она взглянула на него своими тёмными глазами), і йом`у здал`ося, що на ж`иті бл`иснули дві з`ірки (и ему показалось, что во ржи сверкнули две звезды).

— Добр`ивечір тоб`і, д`івчино (добрый вечер тебе, девушка)! Чи дал`еко зв`ідс`іль до сел`а (далеко ли отсюда до села)? — спит`ав Лаврін (спросил Лаврин).

— До як`ого сел`а тоб`і тр`еба (до какого села тебе нужно)? — спит`ала д`івчина (спросила девушка), і ї`ї голос розн`ісся (и её голос разнёсся), нен`аче в ж`иті затуркот`ала г`орлиця (словно во ржи заворковала горлица).

— До т`ого сел`а, звідкіл`я ти сам`а (до того села, откудова ты сама; “ звідкіл ` я ” — простонародное от “ зв ` ідки ” — откуда), — сказ`ав Лаврін (сказал Лаврин).

— Не пит`ай, бо шв`идко стар`ий б`удеш (не спрашивай, а то скоро старым станешь), — сказ`ала д`івчина й осміхн`улась (сказала девушка и улыбнулась).