ТОП 10:

Україна в світовому інформаційному просторі.



УРСР була однією з найважливіших провінцій другого за могутністю світового центру, фактично, унітарного СРСР і, звичайно, саме це визначило її інформаційний статус. Його можна визначити такими положеннями:

1. Участь у загальносоюзному розподілі інформаційного виробництва, переважно науково-технічної складової цього розподілу. Як наслідок – певна фрагментарність інформаційної інфраструктури, відплив найкращих кадрів до центру.

2. Орієнтація на споживача переважно вітчизняної (маємо на увазі радянської) інформаційної продукції. Як наслідок – практично повна орієнтація на союзні центри інформаційного виробництва, переважно Москву і Ленінград.

3. Інформація замикалася у межах СРСР, соціалістичного табору, так звана “залізна завіса” в інформаційній сфері. Як наслідок – відсутність у населення імунітету до закордонної, наприклад, західної інформаційної продукції, зокрема, пропаганди.

4. Участь у загальносоюзній системі забезпечення інформаційної безпеки, як наслідок – повна залежність від союзного центру у проблемі інформаційної безпеки.

5. Відставання від західного блоку у рівні розвитку інформаційної сфери, як за технічною, так і за гуманітарною складовими. Орієнтація на адміністративні, а не на інтелектуальні форми протистояння інформаційній агресії.

З набуттям незалежності додалися нові ознаки, що не були характерні республіці колишнього СРСР:

1. Практично повне знищення промисловості в галузі інформаційних технологій призвело до повного переходу інформаційної інфраструктури на техніку іноземного виробництва.

2. За 14 років незалежності відставання України від західних країн в інформаційній сфері не зменшилося, а навпаки, зросло. До того ж Україна суттєво втратила вплив на формування національного інформаційного простору, де зараз домінують іноземні виробники.

3. Знищення “залізної завіси” між Україною і Заходом фактично не відбулося, вона тільки змінила свої характеристики: інформаційний потік з Заходу в Україну не зустрічає перешкод, а зворотний (з України на Захід) практично відсутній (наприклад, Україна практично “відсутня” в Інтернеті, фактично не діє система розповсюдження інформації про Україну за кордоном).

4. Назріла зміна парадигми безпеки з “тотальної протидії всім можливим загрозам” на “мінімізацію наслідків дії загрози”, в умовах відсутності належного інтелектуального потенціалу для досвіду спричинилася до різкого погіршення ситуації.

5. Певна невизначеність геополітичного положення України між Заходом і Сходом, яка призводить до балансування держави між цими центрами.

4. Загальна характеристика державної політики інформаційної безпеки.

Виходячи з результатів числових досліджень проведених фахівцями, цілі політики формування інформаційного простору можна сформувати таким чином:

1. Забезпечення захисту інформаційного суверенітету України, зокрема захисту національних інформаційних ресурсів, а також захисту та контролю системи формування суспільної свідомості у суспільних умовах інтернаціоналізації та глобалізації процесів, що відбуваються в інформаційній сфері.

2. Забезпечення реальних конституційних прав громадян, суспільства та держави на інформацію.

3. Забезпечення державним установам, підприємствам і громадянам рівня інформаційної достатності для прийняття рішень.

Завдання політики формування інформаційного простору:

1. Виявлення оцінки та прогнозів загрози безпеці інформаційного простору, що має здійснюватися шляхом оперативного моніторингу інформаційної обстановки.

2. Вироблення, координація та здійснення єдиної державної політики в галузі формування інформаційного простору.

3. Створення та експлуатація систем забезпечення безпеки інформаційного простору.

4. Розробка, координація та здійснення єдиної державної політики в галузі міжнародних інформаційних відносин, зокрема у напрямку формування іміджу держави.

Особливу увагу необхідно приділяти проблемі забезпечення конституційних прав громадян на інформацію.

Виходячи з цілей та завдань політики формування інформаційного простору, сформованих вище, доречно виділити чотири основні напрямки забезпечення безпеки інформаційного простору:

1. Захист інформації, захист національних інформаційних ресурсів.

2. Захист та контроль безпосереднього національного інформаційного простору, тобто захист та контроль системи формування особистої та суспільної свідомості.

3. Забезпечення інформаційної достатності.

4. Здійснення інформаційної експансії в світі інформаційного простору з метою забезпечення національних інтересів.

Безперечно діяльність з усіх чотирьох напрямків має виходити з пріоритету забезпечення невід’ємних прав громадян суспільства та держави.

Розглянувши загальні характеристики державної політики формування національного інформаційного простору, доцільно перейти до більш детального аналізу.

Основні напрямки забезпечення безпеки національної інформаційної політики.

По-перше, розглянути проблеми захисту національних інформаційних ресурсів, і, зокрема, заходи найвагомішої його складової – інформації. Під захистом інформації будемо розуміти систему організаційно-технічних заходів, наприклад, з недопущення несанкціонованого доступу до інформації, несанкціонованої модифікації, витоку, знищення, порушення цілісності.

В загальній системі захисту інформації можна вирізнити такі напрямки: законодавчо-нормативне забезпечення, організаційно-технічне забезпечення, страхове забезпечення.

Законодавчо-нормативне забезпечення захисту інформації, в першу чергу, це розробка законодавчих актів в галузі захисту інформації, забезпечення нагляду за виконанням законодавства з боку правоохоронних органів, забезпечення судового захисту безпеки інформації.

Напрямки забезпечення організаційно-технічного захисту інформації:

1. Режимне та оперативне забезпечення. Головне завдання цього напрямку – це не дати можливість особам та організаціям, що не допускаються до інформації, що захищається, отримати до неї безпосередній доступ.

2. Технічне забезпечення – захист від побічного електромагнітного випромінювання і наведень, захист від несанкціонованого доступу до інформації, криптографічний захист інформації, комп’ютерна безпека тощо.

3. Організаційне забезпечення – захист цього напрямку забезпечує координацію усіх дій, спрямованих на захист інформації, забезпечення проведення єдиної політики в цьому питанні.

4. Здійснення ліцензування та сертифікації діяльності в галузі захисту інформації.

Страхове забезпечення захисту інформації.

Воно зараз досить розвинене в країнах Заходу, але в Україні та взагалі в країнах колишнього СРСР знаходиться у зародковому стані. Ринок послуг, що стосується страхування інформаційних ризиків, зовсім малий його розвиток гальмує повна відсутність досвіду, кваліфікованих фахівців та деякі інші причини.

Проблеми інформаційного забезпечення управлінської діяльності органів державної влади – одна з найважливіших проблем використання національної інформаційної політики для забезпечення національних інтересів – це проблема постачання інформації, потрібної для прийняття рішень.

Можна визначити деякі характерні риси типового інформаційно-аналітичного центру:

1. Відносно невеликий штат, десь біля 1000 одиниць.

2. Стійкі стосунки з якоюсь державною установою чи впливовою політичною силою.

3. Наявність високоосвічених та досвідчених працівників.

4. Залучення експертів під конкретні програми, розгалужені зв’язки з західними установами.







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.231.21.83 (0.004 с.)