ТОП 10:

Класифікація інформаційних центрів.



Якщо інформаційний центр орієнтовано на збирання інформації, то така організація має назву оперативного відділу. Але, як правило, оперативний відділ є складовою більш потужної організації (СБУ, Міністерства внутрішніх справ, PR-організації тощо).

Інформаційний центр, в діяльності якого переважає образотворча інформація, називається інформаційно-аналітичним центром. Він може бути як самостійною структурою, так і входити до складу великої організації.

Інформаційні центри, які спеціалізуються на обліку інформації, робота яких пов’язана з базами даних, успадковують загальну назву інформаційного центру та бази даних. Вони використовують в своїй діяльності БД, бази знань, електронні бібліотеки та електронні мережі.

Інформаційними агенствами є такі інформаційні центри, головним завданням яких є поширення інформації. Інформаційні агенства класифікують за засобами поширення інформації на телевізійні, радіо, рекламні інформаційні агенства, прес-центри, центри у зв’язках з громадськістю.

На сучасному етапі розвитку людства, коли інформаційні технології максимально трансформувалися, коли на звичайну середньо статистичну людину щодня обрушується лавина інформації, починаючи від новин із життя кумирів і, закінчуючи оперативними новинами подій у світі, першочерговим завданням інформаційних центрів є своєчасний збір, опрацювання та поширення об’єктивної та достовірної інформації. При цьому вона не повинна зазнати втрат та видозмін або набути іншого тлумачення у період між її збором та поширенням.

У зв’язку з цим у сучасному суспільстві збільшується роль інформаційних центрів різного типу, можна навіть вважати, що суспільство в деякій мірі потрапляє в залежність від інформації та інформаційних центрів.

Раніше як з матеріально-технічної, так і з ідеологічної причин розвиток інформаційних центрів був дуже загальмованим. Сильним поштовхом до їх розвитку стала здобута Україною незалежність. І оскільки рівень розвитку інформаційних центрів в Україні на порядок нижчий, ніж на Заході, то є можливість вчитися на здобутках і помилках попередників.

За перші роки незалежності України так і не було сформовано цілісної ідеології розбудови держави. Відповідно не було створено єдиної системи інформаційної структури у складі органів державної виконавчої влади. По суті, вдалося тільки забезпечити більш-менш діяльність системи прес-служб та відділів із відповідними функціями зв’язку з громадськістю.

Першими були створені прес-центр Верховної Ради та прес-служба Кабінету Міністрів та початкові кроки засвідчили, що вони виконували лише функцію ретранслятора й аж ніяк не брали на себе політичної відповідальності.

Лише після введення інституту президентства (1992 року) та впровадження у структурі президентської адміністрації Прес-служби Президента України, почали налагоджувати основи служби зв’язків із громадськістю, проте з досить обмеженими політичними функціями. Ця служба була досить нечисленною. В усіх областях також були сформовані прес-служби, відповідні структурні підрозділи або призначені люди, які повинні були займатися інформаційною діяльністю.

Однак за відсутністю директивних документів (рекомендацій, положень про прес-служби тощо), постійної координації діяльності з боку Прес-служби Президента, недостатнього розуміння деякими керівниками ролі й ваги роботи з засобами масової інформації в областях спостерігається велика строкатість у статусі, чисельності, формах і методах діяльності пресових служб.

На сучасному етапі готується нове положення про Прес-службу Президента України, яке передбачає зміни як у структурі, так і в роботі цього підрозділу.

В ідеалі інформаційна служба повинна відповідати покладеним на неї завданням, мати чітко визначену структуру та принципи діяльності.

Вибір цілей, виконання яких повинно бути забезпечене інформаційною службою є або результатом систематичного аналізу, динаміки задач, що виникають по мірі зміни системи або результатом узагальнення існуючих поглядів і досвіду. В цьому випадку існує і перше, і друге: ми є свідками всіх змін, що відбуваються в інформаційному просторі України, а звідси і задач, що виникають, які потрібно вирішити. Процес визначення задач є підпорядкованим деяким правилам, із яких виділяють два найбільш важливих.

По-перше, задачі нижчого рівня повинні бути сумісними із завданнями вищого рівня, і, навпаки, задачі вищого рівня повинні синтезуватися із задач нижчого рівня. Тобто вирішення задач нижчого рівня повинно забезпечити досягнення цілей служби в цілому.

По-друге, досягнення мети залежить від витрат ресурсів на її виконання. Мета може бути обрана такою, що існуючі ресурси не дозволять створити систему, яка б забезпечила її досягнення.

А щодо проблем, пов’язаних із вирішенням задач, то для їх подолання можна запропонувати створення відповідного підрозділу інформаційної служби з окреслення їх функцій, технічного забезпечення тощо.

Таким чином, виходячи з основних завдань Міністерства інформації України, основними цілями його інформаційної служби мали б бути:

1. Забезпечення постійного й всебічного інформування політичного керівництва країни про події в Україні та за кордоном.

2. Забезпечення поширення офіційної точки зору вищих посадових осіб держави щодо політичних, соціально-економічних та інших суспільних процесів в Україні та в світі.

Тепер, базуючись на дереві цілей, ми можемо перейти до створення відповідного підрозділу ідеального інформаційного центру. Робота цих підрозділів повинна забезпечувати виконання не лише тих задач, що були відображені на дереві цілей, але й тих рішень, які допомагали функціонуванню всієї системи й обов’язкові у роботі будь-якої організації.

Основна матеріально-технічна база інформаційного центру державної структури України обмежується державним бюджетом, тому найважливішою перепоною їх ефективної роботи є нестача:

ü Засобів оперативного зв’язку (мобільних телефонів, радіостанцій);

ü Засобів пересування;

ü Офісної техніки та аксесуарів;

ü Кваліфікованих спеціалістів через низьку заробітну плату.

В сучасному суспільстві збільшується роль інформаційних центрів, розвиток яких в Україні проходить дуже високими темпами. Проте чіткого визначення та сталої структури інформаційних центрів немає, тому аналіз їх діяльності з метою вдосконалення є актуальною проблемою.

Факт створення різноманітних інформаційних центрів у складі органів державної влади по всій Україні, міг би свідчити про зародження справжніх демократичних традицій, початок формування в країні основ громадянського суспільства, але в роботі інформаційних центрів виникає чимало проблем. Деякі з них є об’єктивними й притаманні урядовим інформаційним центрам усіх країн (низький рівень довіри до влади взагалі; ворожість громадськості по відношенню до урядових інформаційних центрів; складні стосунки між політичними призначеннями й кар’єрними службовцями всередині організації; обмеженість у пересуванні по службі в межах інформаційного центру тощо).

Деякі викликані особливим історичним розвитком, державним устроєм, законодавчим соціально-економічним становищем кожної окремої країни.

Для України характерним є обмеженість досвіду, відсутність відповідної нормативної бази, недостатнє розуміння вищим керівництвом задач і функцій зв’язків із засобами масової інформації, бюрократія, корумпованість, політична залежність, важка соціально-економічна ситуація та інші, похідні від них проблеми. Їх вирішення потребує часу для набуття досвіду, докладання зусиль для вдосконалення законодавства у цій сфері, довгострокового інвестування у підготовці фахівців, матеріально-технічного забезпечення тощо.

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.228.220.31 (0.003 с.)