ТОП 10:

Аналіз стану розвитку національної системи НТІ



Орієнтація на ринкові відносини, приватну власність та відповідну передачу компетенції у прийнятті рішень власнику – при невизначеності керівного органу на рівні державної виконавчої влади, організаційної неузгодженості установ різного адміністративно-виконавчого рівня щодо політики використання інформаційних ресурсів з науково-технологічної діяльності, призводить до негативних результатів у сфері, що визначає як інформаційний простір так і інформаційну безпеку держави. В Україні раніше, ніж у інших країнах колишнього СРСР, було прийнято закони “Про інформацію” та “Про науково-технічну інформацію”. Як суверенна держава, Україна стала членом Міжнародного Центру науково-технічної інформації (МЦНТІ), учасницею Угоди про міждержавний обмін НТІ. Відповідно до Постанов Кабінету Міністрів України Українським інститутом науково-технічної та економічної інформації (УкрІНТЕІ) започаткована діяльність щодо реєстрації та державного обліку науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) та захищених дисертацій. УкрІНТЕІ визначено головним інститутом з питань координації та науково-технічного забезпечення діяльності національної системи НТІ. Ця установа виступає державним замовником усіх баз даних (БД), здійснює їх реєстрацію.

Слід зазначити, що для підняття на належний рівень конкурентоспроможності вітчизняної науково-технічної продукції необхідно створити потужний інформаційний базис. Помітним зрушенням у цьому напрямі стало отримання Україною права доступу до Міжнародного банку технологій і ділових можливостей, що визнаний майже у 80 країнах світу як офіційний канал трансферу національних технологій та ноу-хау на світовий ринок інтелектуальної продукції. Міжнародний банк технологій і ділових можливостей дає змогу проводити маркетингові дослідження стосовно пошуку покупця (продавця) ліцензії або об’єкта інтелектуальної власності, підготовку необхідних юридичних документів, що впроваджують купівлю-продаж тощо. Офіційним представником Міжнародного банку технологій і ділових можливостей в Україні є Київський центр науково-технічної та економічної інформації України і його уповноважені представництва в регіонах. Однак питома вага участі України у міжнародному ринку ліцензій залишається дуже малою порівняно з розвинутими країнами. Отже, необхідно оперативно відкорегувати відповідну інноваційну та інвестиційну політику держави на засадах постійного моніторингу стану науково-технічного доробку України за пріоритетними напрямками розвитку науки і техніки.

Нині в Україні практично немає загальнодержавного (національного) фонду НТІ з найважливішої для соціально-економічного розвитку держави науково-технічної продукції на найближчі роки, відсутній замкнений технологічний цикл від створення до використання наявного ресурсу науково-технічної інформації. Система збору, опрацювання, збереження та поширення НТІ регулюється відомчими нормативними документами. Вони, за результатами дослідницької чи практичної діяльності, відбивають суперечливі погляди цих установ щодо використання НТІ. Через відсутність такого фонду дуже складно визначити об’єктивну необхідність створення і доцільні обсяги виробництва та попиту на значний асортимент науково-технічної продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Такий фонд є передумовою постійного моніторингу стану науково-технічного доробку та науково-технічної діяльності за пріоритетними напрямками розвитку науки і техніки, що сприятиме ефективному розвитку міжнародного науково-технічного співробітництва. Отже, нині створення державної інформаційно-аналітичної системи оперативного моніторингу науково-технічної діяльності є вкрай необхідним.

Сьогодні основу національної мережі органів НТІ України складають державні органи науково-технічної інформації, а саме: УкрІНТЕІ – головний орган системи, 18 регіональних центрів науково-технічної та економічної інформації, Державна науково-технічна бібліотека та Державне виробничо-поліграфічне підприємство.

Відсутність цілеспрямованої політики в галузі НТІ призвела до втрати принципу міжгалузевості, тобто тієї основи, на якій сформовано систему. Результатом такої відокремленості є значне дублювання зусиль, що негативно позначається на фінансовому становищі держави. Україна може скористатися набутим за радянських часів досвідом у сфері НТІ для формування власної, національно зорієнтованої політики за умов чіткого визначення ланки управління на рівні виконавчої влади та її функцій щодо формування і розвитку національної системи НТІ. Тому видається необхідним посилення державного регулювання розвитку національної системи НТІ в цілому.

Указом Президента України від 21.07.97 № 663/97 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України” від 17 червня 1997 року “Про невідкладні заходи з упорядкування системи здійснення державної інформаційної політики та вдосконалення державного регулювання інформаційних відносин” передбачено низку заходів у сфері державної інформаційної політики, визначено ступінь участі та відповідальності її суб’єктів.

Для виправлення ситуації, що склалася в галузі НТІ, вважається доцільним здійснити такі заходи:

ü Визначити організаційні, правові та фінансові засади підтримки функціонування та розвитку інформаційної інфраструктури держави у галузі НТІ;

ü Впровадити єдину технологічну дисципліну формування національного фонду НТІ з найважливішої для соціально-економічного розвитку держави науково-технічної продукції на поточні два роки відповідно до Закону України “Про науково-технічну інформацію” та інших законодавчих актів щодо процесів використання ресурсу фонду на засадах ринкових форм взаємодії власників інформаційних продуктів і виробників інформаційних послуг;

ü Розпочати створення державної інформаційно-аналітичної системи оперативного моніторингу науково-технічної діяльності в Україні за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки.

Для реалізації зазначених заходів необхідна координація взаємодії суб’єктів науково-технічної діяльності, що утворюють як державний, так і приватний сектори виробництва інформаційних продуктів та послуг, у тому числі регіональних та галузевих органів НТІ із залученням відповідних підрозділів міністерств та відомств України.

Основними завданнями системи моніторингу доцільно вважати такі:

ü Визначення загального переліку науково-технічної продукції, найважливішої для соціально-економічного розвитку держави на найближчі два-три роки та означення в цьому переліку тієї її частки, яку доцільно виробляти (продавати) першочергово;

ü Визначення відповідно до цього переліку реального стану наявних та додатково необхідних матеріально-технічних, технологічних, сировинних і кадрових ресурсів;

ü Визначення умов створення інтегрованих науково-виробничих комплексів, у тому числі технопарків, технополісів через концентрацію зусиль виробничих підприємств, наукових організацій та зацікавлених інвесторів.

Для нормального функціонування такої системи є важливим створення БД національного фонду НТІ з пріоритетної науково-технічної продукції. У БД з кожного виду науково-технічної продукції первинними даними, як мінімум, мають бути такі: назва науково-технічної продукції, призначення, основні технічні та економічні характеристики, екологічна та інші види безпеки створення і використання, доцільний обсяг виробництва та споживання на внутрішньому та зовнішньому ринках, патентоспроможність, наявні та додаткові матеріально-технічні, технологічні, сировинні і кадрові ресурси, необхідні інноваційні та інвестиційні кошти, термін їхнього повернення, а також відомості про основного виробника та споживача.

Необхідно також розпочати формування БД з основної науково-технічної продукції, що створюватиметься реалізацією НДДКР за державними науково-технічними програмами, виконання яких підпорядковано різним державним установам. Ця БД має, як мінімум, містити дані, що характеризують поетапний ступінь завершеності запланованої до створення науково-технічної продукції, її базові технічні та економічні характеристики, а також зацікавленість у її використанні кінцевими користувачами.

 

ТЕМА 17. СУЧАСНИЙ СТАН

ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

 

Бізнес-модель майбутнього

Основним аспектом формування виробничої стратегії господарюючих об’єктів стає безперервне розширення і збільшення гнучкості, адаптованості і здатності реагувати, що передбачається досягти завдяки освіті, професійній підготовці, творчому експериментуванню всіх працюючих. На відміну від традиційного ділового оточення, де більшість працівників є замінними деталями бюрократичної машини, виконуючи і видаючи накази у відповідності зі строгими правилами й обмеженнями, здійснюватиметься перехід до економічних систем, які процвітають завдяки споживацьким і ринковим подіям, чиє існування залежить від окремих працівників та їх зв’язків з партнерами і колегами. В діловій сфері (економічній кінетиці) галузь інформаційних технологій і систем стає родючими полями розвитку, здійснюючи перехід від підтримки централізованої бюрократії до підтримки народного, соціально-орієнтованого підприємства: підприємства тих, хто його забезпечує, і тих, хто купує його результати.

Нові моделі бізнесу в найближчому майбутньому будуть будуватися на знаннях: знання стануть керувати можливостями підприємств, інтелектуальні активи стануть цінитися вище за матеріальні. Управління матеріальними активами буде перенесено на зрілі ринки, що вже склалися і ще складуться, і підприємства почнуть концентруватися на управлінні внутрішніми додатковими активами, які принесуть знання, і супроводжують їх інформаційні технології. Відповідно, платформи інформаційних технологій стануть ще більш інтегрованими і здатними реалізовувати між- і внутрішньо-організаційну координацію суспільно-виробничих процесів. Розподіл ресурсів стане більш активним і динамічним. Знання перетнуть межі підприємств і окремих країн, а діяльність буде оцінюватися економічною і ринковою доданою вартістю, а не одновимірними показниками сьогодення (собівартість, продуктивність, обсяги виробництва і споживання).

Працівників майбутнього, що володіють знаннями, будуть характеризувати властивості, які в повній мірі не лише залежать від стану і розвитку суспільних інформаційно-технологічних платформ, а саме на них і побудовані. Чисельність таких працівників в країнах із розвинутою економікою постійно зростає, але не так швидко, як зростає попит на них. Тим не менше, такі основні властивості, як:

ü Високий рівень мобільності і здатність працювати віртуально;

ü Високий рівень освіти і розумових здібностей;

ü Повний набір навичок, необхідних для процесу трансформування знань;

ü Унікальність індивідуальних навичок повністю будуть забезпечуватися розвинутими компонентами інформатики.

Значення працівників, які володіють знаннями, зросте і в соціальному, і в економічному плані. Воно вже сьогодні визнається як підприємствами і фірмами, які шукають способи їх підготовки і найму на роботу, так і урядами, які вважають створення такої категорії працівників необхідною умовою майбутнього благополуччя країни. Загальна концепція постіндустріального суспільства будується на гіпотезі перетворення більшої частини резерву армії праці у працівників, які володіють конкретними знаннями. Цей процес в подальшому в усе більшій мірі буде залежати саме від стану і розвитку інформаційних технологій і систем.

Інформаційні технології і системи будуть вже в найближчому майбутньому забезпечувати створення нових видів виробничих стратегій. Системи автоматизованого проектування (CAD – computer-aided design) і виробництва (САМ – computer-aided manufacturing) будуть здатними миттєво реагувати на вимоги покупців, не створюючи запасів готових виробів. В системах CAD проекти продуктів споживання (від автомобілів до взуття) будуть вводитися за допомогою дігітайзерів, графічних сканерів або цифрових камер. Вони будуть аналізуватися на сумісність і порівнюватися зі стандартами на основі використання програмного забезпечення зі штучним інтелектом (АІ – artificial intelligence). Автоматизоване виробництво (САМ) буде за допомогою роботів здійснювати точне формування спроектованих продуктів. Гнучкі виробничі системи (FMC – flexible manufacturing system) будуть в стані легко переключатися з одного продукту на інший. За необхідності маркетингова інформація безпосередньо буде вводитися прямо в індивідуальні проекти виробництва продукції, які з самого початку відповідатимуть вимогам споживачів.

Виробничі процеси будуть змодульовані як інтегровані системи, які включають планування вимог до матеріалів (MRP – material requirement planning), прогнозування продажу, виробниче календарне планування і управління запасами. Системи програмного забезпечення володітимуть властивостями адаптації до вимог специфічних зовнішніх умов різного класу підприємств і організацій. Комплексна автоматизація виробництва (СІМ – computer-integrated manufacturing) об’єднає CAD – САМ з метою виробництва продукції “на замовлення” і в подальшому з’єднає сукупності виробників в один виробничо-комерційний ланцюг.

Характерною рисою автоматизованих систем управління (АСУ) теж стане використання штучного інтелекту, щоб висувати гіпотези і робити “розумні” висновки. Вони будуть включати в себе експертні системи, природно-мовні інтерфейси, системи технічного зору, робототехніку та нейронні мережі.

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.200.218.187 (0.008 с.)