Раціонально-дедуктивна модель

На противагу першій, існує раціонально-дедуктивна модель прийняття рішень. Фактично, це "раціональна" чи "синоптична" модель, до якої ми зверталися в першому розділі. Вдруге згадуємо її вже під більш науковою назвою з двох причин. Найперше, це найвідоміша модель — чи теорія, — за якою приймаються рішення (хоча й не найточніша). По-друге, вона увиразнить сенс наступної дискретно-інкрементальної моделі.

Нагадаємо, що синоптична модель спонукає керівника до виконання певного алгоритму. Він полягає в наступному:

1. Визначити проблему.

2. Прояснити проблему та намітити пріоритетні цілі.

3. Розробити систему альтернативних рішень.

4. Дати оцінку кожній з альтернатив (використовуючи відповідні аналітичні методики).

5. Порівняти прибутки, очікувані від кожного з можливих рішень, та поставлені цілі.

6. Обрати те з рішень, котре найповніше відповідає поставленим цілям.

Хоч і опосередковано, однак дана модель передбачає, що керівник матиме здатність передбачити наслідки прийнятих рішень. У цьому полягає головна відмінність між цією та наступною моделями.

ДИСКРЕТНО-ШКРЕМЕНТАЛЬНА МОДЕЛЬ

Ця схема прийняття рішень була запропонована ще одним американським вченим, спеціалістом з політичної теорії Чарлзом Ліндбломом. Він прийшов до висновку, що більшість рішень приймаються невеликими порціями в ході розгортання проблеми, і кожне з них мало пов'язане з попередніми.

Сміттєвий контейнер та інші моделі 49

До певної міри, дискретно-інкрементальна модель — це коли кажуть "ми перейдемо цей міст лише тоді, коли до нього дістанемося". Можна рекомендувати цю методику найперше людям практичним. Бо ж навіщо витрачати стільки часу та енергії, проробляючи рішення, які невідомо, чи доведеться приймати?

Цей підхід повністю протилежний до попередньої раціонально-дедук-тикної моделі, котра від початку передбачає повне окреслення та розуміння проблеми, а також збір відповідної інформації для розробки різноманітних варіантів та їх раціональної оцінки перед вибором найбільш вдалої програми дій.

Ліндблом переконаний, що дискретний інкременталізм — це набагато чутливіший спосіб прийняття рішень. Трапляється так через те, що людська здатність опрацьовувати інформацію має свої межі, і навіть якби знати наперед, які саме дані стануть потрібними, повної поінформованості однаково досягти не вдасться.

Зрештою, Ліндблом просто усвідомлював, що має справу з живими людьми. Він добре розумів, що краще оперувати тим, що є насправді, а не вигадувати собі світ досконалого знання.

Останній штрих перед тим, як перейти до наступної моделі. Щойно розглянута схема прийняття рішень має ще одну перевагу. Відкрито вказуючи на те, що кожне наступне рішення не залежить від попереднього, вона звільняє менеджерів від тягаря попередніх помилок.

Отже, особі, що приймає рішення, більше не зв'язано рук попередніми прорахунками. Тепер більше надії на те, що рішення засновуватиметься на тому, що відбувається зараз, а не на тому, що трапилось учора чи рік тому.

РЕДУКЦІОНІЗМ

Редукціонізм — це не просто модель, а, скоріше, науковий рух, що суттєво вплинув на способи, до яких ми вдаємося, вирішуючи ті чи інші проблеми. Цей підхід ґрунтується на переконанні, що проблему можна звести до найменшого її компонента і, зрозумівши його, віднайти логіку у всій цілісності.

Зокрема, науковці довгий час вірили, що якби зрозуміти, як працює найдрібніша часточка всесвіту, то це дасть змогу відкрити всі його таємниці. Проблема, яка переслідувала їх, зводилась до того, що кожного разу, коли вони думали, що знайшли найменшу часточку матерії, з'являлася ще менша. Свого часу вважали, що найменшим є атом. Тепер уже ніхто нічого не знає.

Скидається на те, що ми так само не маємо надії зрозуміти найменшу часточку всесвіту, як і охопити його цілком. Внаслідок цього, основи ре-дукціоністської моделі останнім часом захиталися. Втім, сліди цієї теорії

50 УСЕ ПРО МЕНЕДЖМЕНТ: Ключові управлінські рішення

зустрічаються мало не у всіх книжках з управління, що з'явилися в цьому сторіччі.