Нати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Суб'єктами в зобов'язанні виступають його учасники, яких законодавець називає кредитором і боржником. Кре­дитор — це особа, яка має право вимагати. Боржник — протилежна сторона зобов'язання — повинен вчиняти певні дії або утримуватися від них.

До виникнення зобов'язання боржник абсолютно віль­ний: не обтяжений ніякими обіцянками, не обмежений у своїй поведінці. Вступивши в зобов'язання, він певним чи­ном обмежує себе, обтяжує обіцянками, обмежує свою сво­боду, покладаючи на себе правові обов'язки. У більшості зобов'язань кожна зі сторін є одночасно і кредитором, і борж­ником, оскільки, з одного боку, має права, а з іншого — зобов'язання виконати певні дії (купівля-продаж, оренда, поставка, комерційна концесія тощо).

У зобов'язальних правовідносинах можуть брати участь один кредитор і один боржник. Якщо на боці кредитора чи на боці боржника виступають кілька осіб, то в цих випад­ках ідеться про множинність осіб у зобов'язанні. При множинності осіб законодавець розрізняє зобов'язання до-льові (часткові) і солідарні.

Поруч з дольовими (частковими) і солідарними зобов'я­заннями є субсидіарні, або додаткові, зобов'язання. Їх сутність полягає в тому, що у разі невиконання чи нена­лежного виконання боржником своїх зобов'язань відпові­дальність за певних обставин може бути покладена на до­даткового боржника (наприклад договір гарантії).

Зобов'язання не створює обов'язків для третіх осіб, але у випадках, передбачених домовленістю сторін, може по­роджувати для третіх осіб права щодо однієї чи обох сторін зобов'язання.

Об'єкти зобов'язань — це те, на що спрямовані права та обов'язки суб'єктів, тобто певні дії щодо речей, грошей, послуг. Ці дії можуть полягати: 1) в передачі речі у власність чи користування; 2) виконанні певної роботи;

3) сплаті грошей (відшкодуванні збитків) та ін. Проте необхідно пам'ятати, що власне дії зобов'язаної особи є юри­дичним об'єктом зобов'язання, а речі, гроші, послуги — це матеріальні об'єкти зобов'язання.

Змістом зобов'язання є сукупність прав та обов'язків суб'єктів зобов'язання. Залежно від особливостей змісту, специфіки об'єкта і підстав використання зобов'язання в цивільному праві розрізняють односторонні і взаємні види зобов'язань. Коли одній стороні зобов'язання належить право, а іншій — обов'язок, зобов'язання вважається одно­стороннім. Наприклад, такі зобов'язання характерні для договору дарування. Якщо кожна зі сторін набуває поруч з правами ще й певних обов'язків, то зобов'язання вважаєть­ся взаємним (купівля-продаж, оренда, перевезення).

Залежно від ступеня визначеності предмета зобов'язан­ня їх поділяють на однооб'єктні, альтернативні і факуль­тативні. За однооб'єктним зобов'язанням кредитор має право вимагати від боржника виконання певної дії. Так, за договором купівлі-продажу будинку продавець повинен передати покупцеві саме будинок, а не якусь іншу річ чи виконати інші дії.

Альтернативне зобов'язання — це зобов'язання, змістом якого є право вимоги і відповідний йому обов'язок здійсни­ти одну з кількох дій на вибір. Здійснення однієї із цих дій і становить виконання зобов'язання.

На відміну від альтернативних, факультативні зобов'я­зання — це зобов'язання, в силу яких боржник повинен виконати певну дію, але йому надається можливість замість цієї дії виконати іншу. Наприклад, боржник повинен пере­дати кредитору майно, але замість цього може виконати певну роботу, якщо виконання першого стає неможливим, при цьому кредитор не має права вимагати вчинення іншої, ніж визначено, дії.

Особа, яка за певних умов, визначених законом чи дого­вором, обставин виступила в ролі боржника і надала креди­тору належне, набуває право регресу.

Регресні зобов'язання (право зворотної вимоги до вин­ної особи) — це зобов'язання, в силу яких одна особа, що з вини боржника сплатила певну грошову суму третій особі (кредиторові), має право вимагати від боржника відшкоду­вання цієї суми. Так, держава. Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворот­ної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потер­піла від цього злочину.

Регресні зобов'язання виникають як наслідок виконай' ня іншого зобов'язання. Вони можуть виникнути не лише при солідарності боржників (боржник, що задовольнив ви­могу кредитора, сам стає кредитором щодо іншого боржни­ка), а й у випадках наявності вини зобов'язаної особи і відсутності вини кредитора. Наприклад, якщо водій авто-підприємства вчинить дорожньо-транспортну пригоду, то відповідальною особою перед потерпілим буде автопідприєм-ство (як власник джерела підвищеної небезпеки), яке, у разі задоволення позову потерпілого, має право звернутися з регресним позовом до безпосереднього винуватця аварії — водія.

Підставами виникнення зобов'язань є певні юридичні факти або їх поєднання, з настанням яких закон пов'язує виникнення тих чи інших прав і обов'язків. Сам закон не є підставою виникнення зобов'язань, він лише визначає, з яких саме юридичних фактів вони виникають.

У Цивільному кодексі України вказано, що зобов'язан­ня виникають із договорів та інших правочинів, у резуль­таті створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної діяльності. Зобов'язан­ня також виникають внаслідок заподіяння шкоди, без­підставного збагачення та інших підстав, зазначених у Кодексї. та інших законах України. Зобов'язання має ґрунту­ватися на засадах добросовісності, розумності та справед­ливості.

Серед підстав виникнення зобов'язань центральне місце належить договору і правочину. Таке значення договору і правочину зумовлено самою суттю цивільних правовідно­син, саме договір та правочин є основними формами зв'яз­ку між володільцями тих чи інших речей. Саме за допомо­гою договору товаровиробники реалізують продукцію, ви­конують роботи, власники розпоряджаються майном.

Прикладом зобов'язання, що виникло на підставі одно­стороннього правочину, може бути публічне оголошення сплатити винагороду за надання інформації щодо особи, яка вчинила тяжкий злочин. Це оголошення породжує обов'я­зок сплатити винагороду.

Заподіяння шкоди (як одна з підстав виникнення недо-говірного зобов'язання) покладає на заподіювача шкоди обов'язок відшкодувати її в повному обсязі.

Особа, яка набула майно за рахунок іншої особи без достатніх підстав (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави), зобов'язана повернути його цій особі.

До недоговірних зобов'язань, що виникають із цивіль­них правопорушень, належать також дії юридичних та фізичних осіб, які при здійсненні підприємницької та іншої господарської діяльності створюють небезпеку (загрозу) життю і здоров'ю фізичних осіб, а також їхньому май­ну і майну юридичних осіб. Такі дії породжують зобов'я­зання усунути цю небезпеку (загрозу).

Серед інших підстав, які породжують виникнення зобо­в'язань, можна назвати: рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи та вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без Ті до­ручення. Підставою виникнення зобов'язань може стати і певна подія. Так, пожежа як страховий випадок зобов'язує страхову компанію відшкодувати збитки страхувальнику. Зобов'язання може виникнути і на підставі рішення суду.

Підстави виникнення конкретних договірних і недого­вірних зобов'язань та їх зміст, які встановлені Цивільним кодексом України, детальніше розглянуто нижче.

Як виконують зобов'язання?

Виконання зобов'язання — це вчинення боржником саме тих дій, які він повинен виконати в силу договору чи за­кону, тобто передати річ, виконати роботу, надати по­слугу, відшкодувати шкоду тощо.

Боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утримати­ся від них, а кредитор повинен прийняти виконане. Вчи­нення боржником дій, прийнятих кредитором, і буде виконанням зобов'язання.

Зобов'язання вважається виконаним належним чином, якщо дотримано всіх вимог, що ставляться стосовно су­б'єкта, предмета, місця і способу виконання зобов'язання. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповід­но до звичаїв ділового обігу або інших умов, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язання має спиратися на за­сади добросовісності, розумності та справедливості. Одно­стороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається — крім випадків, передбаче­них угодою сторін або законом.

Виконання зобов'язання покладається на боржника. Якщо виконання безпосередньо пов'язане з особистістю боржника, то саме він і повинен виконати зобов'язання, оскільки кредитор може відмовитися від виконаного. Так, якщо вірш за зобов'язанням повинен написати П., то замі­нити П. у цьому зобов'язанні не може ніхто інший — ні його сестра, ні його син. Виконання зобов'язань може бути покладено боржником і на третю особу, якщо із закону, з умов суті договору не випливає обов'язок боржника вико­нати зобов'язання особисто.

Під предметом зобов'язання розуміють блага, яких кредитор набуває внаслідок виконання цього зобов'язання. Це може бути майно, яке боржник передає за договором поставки, купівлі-продажу, контрактації, або річ у новій якості, якщо на боржника покладався обов'язок її відре­монтувати, чи надана послуга.

У грошових зобов'язаннях предметом виконання є гро­шова сума, яка повинна бути виражена і сплачена в націо­нальній валюті, крім випадків, передбачених законом. Сума, що виплачується за грошовим зобов'язанням безпо­середньо на утримання фізичної особи, — на відшкодуван­ня збитків, заподіяних життю або здоров'ю, за договором довічного утримання та в інших випадках — зі збільшен­ням встановленого законом неоподатковуваного мінімуму заробітної плати пропорційно збільшується.

Але якщо суми, що підлягають виплаті за іншими гро­шовими зобов'язаннями, спричинюють для сторони, зобо­в'язаної проводити ці виплати, таку шкоду, в результаті якої вона значною мірою позбавиться того, на що мала пра­во розраховувати при укладенні договору, то на вимогу цієї сторони договір може бути розірвано за рішенням суду.

За користування чужими коштами боржник зобов'яза­ний сплатити проценти. Розмір процентів встановлю­ється угодою сторін.

За відсутності кредитора чи його ухилення від прийнят­тя виконання грошового зобов'язання, боржник має право внести кошти на депозит державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса. Такі дії боржника визнаються виконанням зобов'язання.

Строки виконання зобов'язання можуть бути визначені законом, договором або моментом витребування. Якщо строк виконання зобов'язання визначено моментом витре­бування, то, як правило, боржнику надається пільговий семиденний строк для його виконання, щоб він не опинив­ся у скрутному становищі внаслідок вимоги про негайне виконання. Пільговий строк не надається, якщо негайне виконання передбачене законом, договором чи випливає зі змісту зобов'язання.

Для належного виконання зобов'язання суттєву вагу має місце виконання, яке звичайно визначається з договорів, випливає зі змісту зобов'язання або передбачене в законі. Зрозуміло, що місцем виконання за договором ремонту квар­тири є її місцезнаходження. Коли немає можливості вста­новити місце виконання, то застосовують загальні правила, встановлені в Цивільному кодексі України. Відповідно до цих правил виконання повинне бути проведене:

а) за зобов'язаннями про передачу нерухомого майна — за його місцезнаходженням;

б) за зобов'язаннями про передання товару або іншого майна, що передбачає перевезення цього товару або іншого майна, — за місцем здавання товару або іншого майна пер­шому перевізникові для передання його кредиторові;

в) за іншими зобов'язаннями боржника про передання товару або іншого майна — за місцем виготовлення або збе­рігання майна, якщо це місце було відоме кредитору на момент виникнення зобов'язання;

г) за грошовими зобов'язаннями — за місцем проживан­ня кредитора на момент виникнення зобов'язання; якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання або місцезнаходження і сповістив про це борж­ника, — за новим місцем проживання або місцезнахо­дженням кредитора з віднесенням на рахунок кредитора усіх витрат, пов'язаних зі зміною місця виконання;

д) в інших випадках — за місцем проживання боржника, а якщо боржник юридична особа — за її місцезнаходженням.

Взаємні обов'язки за договором мають виконуватися одночасно, якщо інше не випливає з договору, закону, зви­чаїв ділового обігу або суті зобов'язання. У разі неналежно­го виконання зобов'язання стороною зобов'язання або за наявності обставин, що вочевидь свідчать про те, що вико­нання не буде проведено у встановлений строк чи термін або не буде здійснено в повному обсязі, сторона, на яку покладено зустрічне виконання, має право зупинити вико­нання свого зобов'язання, відмовитися від виконання зобо-

в'язання в частині, що відповідає неналежному виконан­ню, або відмовитися від виконання цього зобов'язання в цілому і вимагати відшкодування збитків.

Спосіб виконання визначається предметом і змістом виконання. За загальним правилом, зобов'язання не може виконуватися за частинами, якщо інше не випливає з дого­вору, закону чи звичаїв ділового обігу.

Солідарний обов'язок, або солідарна вимога, виника­ють у випадках, встановлених договором або законом, зо­крема у разі неподільності предмета зобов'язання. У разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кож­ний із кредиторів має право пред'являти боржникові вимо­ги у повному обсязі. До пред'явлення вимоги одним із со­лідарних кредиторів боржник має право виконати свій обо­в'язок будь-кому з них на свій розсуд. Солідарний креди­тор, який одержав виконання від боржника, зобов'язаний передати належне з решти солідарних кредиторів у рівній частці, якщо інше не встановлено договором між ними.

У разі солідарного обов'язку боржника (солідарних борж­ників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Виконання солідарного обов'язку в повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має пра­во на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідар­них боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка при­падає на нього.

Приймаючи виконання зобов'язання, кредитор зобов'я­заний на вимогу боржника видати йому розписку про одер­жане виконання повністю або його частини. Коли на по­свідчення зобов'язання боржник видав кредитору борговий документ, кредитор, прийнявши виконання, повинен повер­нути документ боржнику. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен зазначити це в роз­писці, яку видає боржнику. Перебування боргового доку­мента у боржника посвідчує виконання зобов'язання.